Постанова 4815 № 569/14210/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 квітня 2021 року м. Рівне Справа № 569/14210/20 Провадження № 22-ц/4815/275/21 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Ковальчук Н.М., Шимківа С.С., секретар судового засідання: Шептицька С.С. учасники справи: стягувач: ОСОБА_1 , боржник: Товариство з додатковою відповідальністю "Рівнегазбут", розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнегазбут" - адвоката Матушевського Р.М. на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 07 грудня 2020 року, постановлену в складі судді Кучиної Н.Г., у справі № 569/14210/20, в с т а н о в и в : У вересні 2020 року головний державний виконавець Рівненського міського відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Львів Катерини Шупік звернулася до суду із заявою про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку. Заява мотивована тим, що на виконанні у Рівненському міському відділі ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області знаходиться зведене виконавче провадження № 62567550 . Рішення боржником добровільно не виконано. Нерухоме майно: житловий будинок 1968 року (корпус будівлі-контори); зерновий склад 1967 року будівництва (корпус складських приміщень); матеріальний склад-ангар 1998 року будівництва у встановленому законом порядку за боржником не зареєстроване, що позбавляє державного виконавця можливості забезпечити виконання судового рішення, шляхом проведення реалізації нерухомого майна. За наведеного головний державний виконавець Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Львів Шупік К. просить суд звернути стягнення на житловий будинок 1968 року (корпус будівлі-контори), зерновий склад 1967 року будівництва (корпус складських приміщень), матеріальний склад-ангар 1998 року будівництва, які не зареєстровані в установленому законом порядку для забезпечення фактичного виконання рішення згідно виконавчих листів, використати право державного виконавця, що полягає у примусовій реалізації нерухомого майна. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 07 грудня 2020 року заяву головного державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Львів Катерини Шупік про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку задоволено. Звернено стягнення на житловий будинок 1968 року (корпус будівлі-контори), зерновий склад 1967 року будівництва (корпус складських приміщень), матеріальний склад - ангар 1998 року будівництва, які не зареєстровані в установленому законом порядку для забезпечення фактичного виконання рішення згідно виконавчого листа. Постановляючи ухвалу про задоволення заяви державного виконавця місцевий суд виходив з того, що у боржника відсутні грошові кошти або рухоме майна, за рахунок яких можна задовольнити вимоги стягувача; наявні докази, які підтверджують, що ВАТ «Рівнегазбуд» є володільцем житлового будинку 1968 року (корпус будівлі-контори), зернового складу 1967 року будівництва (корпус складських приміщень), матеріального склад-ангару 1998 року будівництва, і що це нерухоме майно за ним не зареєстроване у встановленому законом порядку; відсутні докази вчинення боржником будь-яких заходів на погашення заборгованості за виконавчими документами. Не погоджуючись з ухвалою суду, боржник посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить її скасувати та в задоволені заяви державного виконавця відмовити. Зазначає, що суд помилково при винесені оскаржуваної ухвали керувався ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки застосуванню підлягає саме ст. 52 вказаного закону. Покликається на те, що державним виконавцем не було враховано та не відображено в поданні, що боржник проводить щомісячне додаткове перерахування коштів на рахунок стягувача. У відзиві на апеляційного суду державний виконавець заперечує доводи останньої просить ухвалу суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення відповідає. Установлено, що на виконанні у Рівненському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області знаходиться зведене виконавче провадження № 62567550 з примусового виконання виконавчого листа № 555/2195/18 від 23.10.2019 Рівненського міського суду про стягнення із Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнегазбуд" на користь Державного бюджету України судового збору у сумі 7360,76 грн., виконавчого листа № 555/2195/18 від 24.10.2019 Апеляційного суду Рівненської області про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнегазбуд" на користь ОСОБА_1 втраченого заробітку внаслідок ушкодження здоров"я за період з 01.11.15 року по 01.10.2019 року одноразово в сумі 186943,95 грн., виконавчого листа № 555/2195/18 від 24.10.2019 Апеляційного суду Рівненської області про збільшення із 2587500 крб. до 6050,85 грн. розмір щомісячного стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнегазбуд" відшкодування втраченого заробітку, внаслідок втрати працездатності на користь ОСОБА_1 починаючи з 01.10.2019 року та довічно. За період з 29.10.2019 року і по даний час на користь стягувача, шляхом списання коштів з арештованого рахунку, було перераховано 15 741,01 грн (загальна сума боргу станом на 26.08.2020 становить 266 505,96 грн.). Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи по АДРЕСА_1 на балансі ВАТ «Рівнегазбуд» знаходяться: - житловий будинок 1968 року (корпус будівлі-контори); - зерновий склад 1967 року будівництва( корпус складських приміщень); - матеріальний склад-ангар 1998 року бідвництва. Інформація про зареєстроване право власності за ВАТ «Рівнегазбуд» в КП РМБТІ відсутня. 29.06.2018 року між ТзДВ «Рівнегазбуд» та ТзОВ «Фасад Експо Плюс» було укладено договір № ДО-29.06/2018 року оренди нежитлових приміщень, за яким ТзДВ «Рівнезагбуд» передало ТзОВ «Фасад Експо Плюс» у платне строкове користування (в оренду) без права викупу нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Зазначене конституційне положення відображено і у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Питання звернення стягнення на кошти та майно боржника - юридичної особи, фізичної особи - підприємця законодавець визначив у статті 52 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника - юридичної особи в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно. У свою чергу, у статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» законодавець визначив, у якому порядку звертається стягнення на об`єкти нерухомого майна фізичної особи. Так, згідно з частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно. Згідно з вимогами частини десятої - одинадцятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця. Таким чином, із системного аналізу вказаних нормативних актів вбачається, що в ході виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), державний виконавець, серед іншого, зобов`язаний вчиняти виконавчі дії у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження». Тобто дії державного виконавця повинні чітко слідувати викладеному у спеціальному законі алгоритмі. У свою чергу, стаття 440 ЦПК України в частині надання дозволу на звернення стягнення майна, яке не зареєстроване у визначеному законом порядку, визначає порядок розгляду подання державного виконавця, при цьому підстави, які дають право для такого звернення, викладені у статті 50 Закону України «Про виконавче провадження». Із системного аналізу вказаної норми вбачається, що нерухоме майно, яке належне боржнику - юридичній особі або закріплене за ним, у тому числі майно, що обліковується на окремому балансі відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи, закріплюється за такою юридичною особою та обліковується за нею лише після проведення реєстрації нерухомого майна, у визначений законом спосіб. При розгляді справ вказаної категорії необхідно враховувати, що однією з головних засад здійснення судочинства в Україні є обов`язковість судового рішення. Немає сенсу в правосудді, якщо рішення судів не виконуються, а невиконання судових рішень є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Під час примусового виконання рішення приватним виконавцем виконавчого встановлено, що право власності боржника на житловий будинок 1968 року (корпус будівлі-контори); - зерновий склад 1967 року будівництва( корпус складських приміщень); - матеріальний склад-ангар 1998 року бідвництва, не зареєстровано в установленому законом порядку, про що свідчить інформаційна довідка № 221599686 від 26 серпня 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Встановивши, що боржник немає іншого майна, на яке приватним виконавцем може бути звернено стягнення, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення заяви приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є не обґрунтованими, оскаржувана ухвала Рівненського міського суду Рівненської області від 07.12.2020 року постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування. Доводи апеляційної скарги щодо застосування судом першої інстанції норм ст. ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" не заслуговують на увагу, оскільки положення частини десятої статті 440 ЦПК України, якою передбачено порядок розгляду подання виконавця про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, яке у визначеному законом порядку не зареєстровано, кореспондується з положенням частини четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження». Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на боржника. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнегазбут" - адвоката Матушевського Р.М. залишити без задоволення. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 07 грудня 2020 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 22 квітня 2021року. Головуючий : Судді :