Постанова 4872 № 5017/3734/2012

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2021 року м. ОдесаСправа № 5017/3734/2012 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Колоколова С.І. суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф. секретар судового засідання: Полінецька В.С. за участю представників сторін: від позивача: не з`явився; від відповідача: не з`явився; від органу ДВС: не з`явився. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної - особи підприємця Славіч Віктора Станіславовича на ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.02.2021 по справі №5017/3734/2012 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк" до Фізичної - особи підприємця Славіч Віктора Станіславовича за участю Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеси) про стягнення 21038,87 грн., головуючий суддя - Демешин О.А. місце прийняття ухвали: Господарський суд Одеської області Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги. ВСТАНОВИВ: В грудні 2012 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк „Приватбанк", звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Славіч Віктора Станіславовича про стягнення 21038,87 грн. заборгованості за Договором б/н від 03.03.2011 року, з яких: 11500,58 грн. - заборгованість за кредитом; 6110,63 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2496,07 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 931,59 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом. Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.02.2013 року позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Фізичної - особи підприємця Славіч Віктора Станіславовича на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК" (11500 гривень 58коп. заборгованості за кредитом; 6110 гривень 63коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; 2496 гривень 07 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 931 гривнею59коп. заборгованості по комісії за користуванням кредитом та 1609 гривень 50 коп. судового збору. 19.02.2013 року на виконання вказаного рішення Господарським судом Одеської області був виданий відповідний наказ про стягнення з Фізичної - особи підприємця Славіч Віктора Станіславовича на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК" (11500 гривень 58коп. заборгованості за кредитом; 6110 гривень 63коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; 2496 гривень 07 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 931 гривнею59коп. заборгованості по комісії за користуванням кредитом та 1609 гривень 50 коп. судового збору. 10.02.2021 Славіч Віктор Станіславович звернувся до Господарського суду Одеської області зі скаргою про визнання дій виконавця неправомірними щодо Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) по справі Господарського суду Одеської області № 5017/3734/2012, відповідно до якої скаржник просить: - визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеси) щодо невчинення виконавчих дій встановлених Законом України «Про виконавче провадження» у виконавчому провадженні № 37275762 щодо зняття арешту з майна боржника, виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників та реєстру обтяжень; - зобов`язати державного виконавця Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеси) вчинити дії передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а саме зняти арешту з майна боржника Славіч Віктора Станіславовича, виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників та реєстру обтяжень. Скарга мотивована тим, що з листа Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) від 12.01.2021 року № 760 скаржник встановив, що виконавче провадження по цій справі було закрито на підставі п.7 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», тобто, виконавче провадження закінчено, проте державним виконавцем не знято арешту з нерухомого майна скаржника, чим останній порушив норми Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.02.2021 в задоволенні скарги відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що до скарги заявником не додано жодних доказів на підтвердження викладених в ній обставин, що позбавляє можливості суд надати їм належну правову оцінку. Крім того, судом зазначено, що нормами чинного на той час Закону „Про виконавче провадження" не передбачалось зняття арешту державним виконавцем з майна боржника в разі повернення виконавчого документа стягувачу. Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою, Славіч Віктор Станіславович звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.02.2021 про відмову у задоволенні скарги про визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) щодо невчинення виконавчих дій встановлених Законом України «Про виконавче провадження» у виконавчому провадженні № 37275762 щодо зняття арешту з майна боржника, виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників та реєстру обтяжень та зобов`язати державного виконавця Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеси) вчинити дії передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а саме зняти арешту з майна боржника Славіч Віктора Станіславовича, виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників та реєстру обтяжень, постановити нове рішення, яким скаргу задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки господарського суду не відповідають фактичним обставинам та матеріалам скарги, їм не надана правильна та належна правова оцінка. Так, скаржник зазначає, що з листа Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) від 12.01.2021 року № 760 апелянт встановив, що виконавче провадження по цій справі було закрито на підставі п.7 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», тобто, виконавче провадження закінчено, проте державним виконавцем не знято арешту з нерухомого майна скаржника, чим останній порушив норми Закону України «Про виконавче провадження». На думку скаржника, місцевий господарський суд дійшов невірного висновку про відмову у задоволенні моєї скарги щодо визнання неправомірними дії Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеси), що полягають у невинесенні постанови про зняття арешту з майна боржника, у зв`язку з порушенням останнім вимог Закону України «Про виконавче провадження», що призвело до порушення законних прав та інтересів боржника. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 клопотання Фізичної - особи підприємця Славіч Віктора Станіславовича про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено Фізичній-особі підприємцю Славіч Віктору Станіславовичу строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної - особи підприємця Славіч Віктора Станіславовича на ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.02.2021 по справі №5017/3734/2012; призначено розгляд апеляційної скарги Фізичної - особи підприємця Славіч Віктора Станіславовича на 20 травня 2021 року об 11:30 год. В судове засідання, 20.05.2021, представники сторін не з`явились, про розгляд апеляційної скарги повідомлені належним чином. Оскільки явка представників сторін не визнавалась обов`язковою, судова колегія доходить висновку про можливість розгляду справи без участі вказаних представників сторін. Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.02.2013 року позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Фізичної - особи підприємця Славіч Віктора Станіславовича на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК" (11500 гривень 58коп. заборгованості за кредитом; 6110 гривень 63коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; 2496 гривень 07 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 931 гривнею59коп. заборгованості по комісії за користуванням кредитом та 1609 гривень 50 коп. судового збору. 19.02.2013 року на виконання вказаного рішення Господарським судом Одеської області був виданий відповідний наказ про стягнення з Фізичної - особи підприємця Славіч Віктора Станіславовича на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПРИВАТБАНК" (11500 гривень 58коп. заборгованості за кредитом; 6110 гривень 63коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; 2496 гривень 07 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 931 гривнею59коп. заборгованості по комісії за користуванням кредитом та 1609 гривень 50 коп. судового збору. Згідно ч.1 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до ст.339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Статтею 341 ГПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Згідно ч. 1 ст. 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Згідно ч. 2 вказаної вище статті неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду. Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Згідно частини 1 ст.327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Завданням органів державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"). Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом Відповідно до частин 1-2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Окрім наведеного, відповідно до частин 4 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення (частина 5 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження"). Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012). Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, по. 15729/07, від 05.07.2012). Отже, законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених cт, 2 Закону України "Про виконавче провадження". Зокрема, такими засадами є - верховенство права, законність, справедливість, неупередженість та об`єктивність, гласність та відкритість виконавчого провадження. Разом з тим, порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження. При цьому, здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені законом, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника. Звертаючись до господарського суду із скаргою, Славіч В.С. посилається на лист Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) від 12.01.2021 року № 760 відповідно до якого останній встановив, що виконавче провадження по цій справі було закрито на підставі п.7 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», тобто, виконавче провадження закінчено, проте державним виконавцем не знято арешту з нерухомого майна скаржника, чим останній порушив норми Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Частинами 1, 3 статті 74 ГПК України закріплений обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно ч. 1, 9 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Однак, всупереч наведених вимог, до скарги не додано жодних доказів на підтвердження викладених в скарзі обставин, що позбавляє можливості надати їм належну правову оцінку. Так, скаржник зазначає, що на примусовому виконанні у Другому Приморському ВДВС ОМУЮ перебувало виконавче провадження: ВП - 37275762, з примусового виконання наказу № 5017/3734/2012, виданого Господарським судом Одеської області від 19.02.2013 року про стягнення коштів з ФОП Славіча Віктора Станіславовича на користь АТ КБ Приватбанк заборгованості у розмірі 12700,64 грн. При цьому, під час примусового виконання виконавчого документа № 5017/3734/2012, виданого Господарським судом Одеської області від 19.02.2013 року, державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборони на його відчуження за ВП № 37275762 від 04.10.2013 року, якою накладено арешт на все нерухоме майно боржника. Дане провадження було закрито на підставі п.7 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». В підтвердження викладених обставинам скаржник надав суду копію листа від 12.01.2021р. № 760 за підписом в.о. начальника Другого Приморського ВДВС у місті Одесі, та копію заяви самого скаржника про закінчення виконавчого провадження. Так, у заяві скаржник вказує, що 25.07.2019 року повністю сплатив заборгованість по цій справі на користь ПАТ КБ „ПРИВАТБАНК", а в листі вказано, що 27.06.2014 року було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження". Разом з тим, копія вказаного листи не може бути належним та допустимим доказом наявності спірного арешту на майно. Таким доказами мають бути копія відповідної постанови про накладення арешту на майно боржника, або відповідні витяги з єдиного реєстру боржників та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Крім того, додані до скарги матеріали не мають доказів погашення боргу скаржником взагалі, що могло би бути підставою саме для закриття виконавчого провадження та зняття арешту з майна. Також, у вказаному листі ДВС зазначено не про закриття виконавчого провадження у зв`язку із погашенням боргу, а про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження". Як вірно встановлено господарським судом, за вказаною нормою Закону України "Про виконавче провадження", в редакції станом на 27.06.2014 року було передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо боржник - фізична особа чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку. При цьому, нормами чинного на той час Закону „Про виконавче провадження" не передбачалось зняття арешту державним виконавцем з майна боржника в разі повернення виконавчого документа стягувачу. Таких вимог не встановлено і Законом „Про виконавче провадження", діючим на момент розгляду скарги. Також, статтею 60 вищевказаного Закону в редакції станом на 27.06.2014 року були перелічені випадки можливості зняття арешту з майна органом державної виконавчої служби. Однак, зняття такого арешту у випадках повернення виконавчого документа - зазначеною статтею, також, не передбачалось. Частиною 6 вказаної статті було встановлено, що у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. Аналогічні вимоги щодо зняття арешту за рішенням суду в інших випадках передбачені і частиною 5 статті 59 чинного на цей час Закону України „Про виконавче провадження". Частинами 1, 3 статті 232 ГПК України встановлено, що судовими рішеннями є: 1)ухвали; 2)рішення; 3)постанови; 4)судові накази. Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Згідно ж частини 1 статті 343 ГПК України - за результатами розгляду скарги (на дії або бездіяльність державного виконавця) суд постановляє ухвалу. Тобто, зняття арешту з майна, передбачене частинною 5 статті 59 Закону України „Про виконавче провадження", у встановлених чинним законодавством випадках, можливо в порядку позовного провадження, а не за результатами розгляду скарги на дії або бездіяльність державного виконавця. Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги Фізичної - особи підприємця Славіч Віктора Станіславовича, адже як судом першої інстанції, так і судовою колегією, не встановлено порушень законодавства при невжитті заходів до зняття арешту з майна стягувача (боржника), якщо такий арешт накладався (як зазначалось вище, належних доказів у вигляді копії постанови органу ДВС про арешт майна або витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна). З огляду на викладене та враховуючи те, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеного судового акта колегія суддів не вбачає. Згідно ст.129 ГПК України судовий збір покладається на скаржника. Керуючись ст.ст. 255, 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Фізичної - особи підприємця Славіч Віктора Станіславовича - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.02.2021 року у справі № 5017/3734/2012 залишити без змін. Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України. Повний текст постанови складено „24" травня 2021 року Головуючий суддя С.І. Колоколов Суддя Г.П. Разюк Суддя Я.Ф. Савицький