Постанова Дніпровський апеляційний суд № 208/6220/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7070/20 Справа № 208/6220/19 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Каратаєвої Л.О. суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 березня 2020 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И Л А: 17 вересня 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Просило, стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 33471,50 грн. за кредитним договором та судові витрати (а.с.4-6). Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 березня 2020 року в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов АТ КБ "ПриватБанк" задовольнити. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення змінити в частині обґрунтування підстав відмови в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 підписала заяву б/н від 07.03.2015 р. (а.с.10). Відповідно до умов договору, боржник зобов`язується в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, що надано позивачем на 14.08.2019 рік утворилась заборгованість в розмірі 33 471,50 грн., заборгованість складається з 5433,21 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 23418, 22 грн. - пеня за прострочене зобов`язання; 2550 грн. - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1570,07 грн. - штраф (процентна складова). Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції застосував строк позовної давності до спірних правовідносин. Проте, погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач подала заяву про застосування строку позовної давності, при цьому зазначила, що позовні вимоги не визнає. У ЦК позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 цього кодексу). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав. Загальна позовна давність встановлена тривалістю 3 роки (ст.257 ЦК). Відповідно до ст.267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Для правильного застосування ч.1 ст.261 ЦК при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог ст.261 ЦК позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, по захист якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження своїх позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» надано суду першої інстанції «анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку», в якій зазначено особисту інформацію відповідача, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, серію та номер паспорта, адресу проживання та реєстрації, номери засобів зв`язку тощо, з якої слідує, що відповідач погодився з тим, що вказана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним і банком договір про надання банківських послуг (а.с.10). Разом з цим, в наданій анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, зазначено, що остання виявила бажання оформити на своє ім`я карту для виплат. Звертаючись з позовом позивач зазначає, що відповідачем було отримано кредит у розмірі 4000 грн., тоді, як в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг "Приватбанку", відсутній розмір встановленого кредитного ліміту, доказів того, що відповідачем було отримано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 4000 грн. на час укладення договору, позивачем не надано. Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Зазначена правова позиція міститься і в постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16). Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання між сторонами у належній формі кредитного договору, оскільки надані позивачем Умови та Правила отримання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття та затвердження, а також підпису відповідача, тому позивачем не доведено, що під час підписання анкети про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідач ОСОБА_1 була ознайомлена саме з цими Умовами та Правилами, а тому суд не може прийняти їх як належний та допустимий доказ, а також позбавлений можливості визначити розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Крім того, дана анкета не містить будь-якої інформації щодо розміру процентної ставки за користування кредитними коштами. Наданий банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" (а.с. 11), в якому зазначено умови обслуговування карток "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", "Універсальна Contract" та "Універсальна Gold", колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки такий витяг не містить умов щодо карти для виплат. На підтвердження свого позову банком представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором № б/н від 07.03.2015 року згідно якого, станом на 14.08.2019 року банком нарахована заборгованість в загальному розмірі 33471,50 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5433,21 грн., заборгованість за простроченим тілом кредита 0,00 грн., заборгованість за нарахованими відсотками 23418,22 грн., пеня за прострочене зобов`язання 2550,00 грн., заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 31401, грн., заборгованість по судовим штрафам 2070,07 грн. (а.с.8-9). Таким чином, колегія суддів не може прийняти як належний та допустимий доказ розрахунок заборгованості, оскільки в анкеті-заяві відсутня процентна ставка визначена при укладені договору. Вимоги позивача про стягнення пені та штрафів є також необґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки такі умови кредитування не були погоджені сторонами при укладенні кредитного договору 07.03.2015 року. Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» не доведено факту отримання відповідачем ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 07.03.2015 року, кредитних коштів у розмірі 4000 грн., який зазначений у позові. Докази, що відповідають вимогам ст. 76-80 ЦПК України, суду не надані. Таким чином, представлений банком розрахунок заборгованості у розмірі 33471,50 грн., колегія суддів не може прийняти до уваги. З огляду на викладене, колегія судів приходить до висновку, що надані банком докази не підтверджують надання відповідачу кредиту в зазначеному в позові розміру, оскільки суперечать один одному. Також, на підтвердження кредитних зобов`язань відповідача перед банком позивачем було надано до апеляційної скарги довідку про отримання кредитних карток (а.с. 87), однак дана довідка не може бути прийнята колегією суддів до уваги, оскільки, у вказаних довідці відсутня будь-яка інформація відносно особистих даних позичальника, за якими суд може встановити, що саме ОСОБА_1 отримала вказані в довідці картки, тоді як в анкеті-заяві відсутні будь-які відомості щодо отримання відповідачем кредитної картки із зазначенням їх номерів, тобто надана банком довідка не підтверджує отримання позичальником кредитної картки за договором, що є предметом розгляду даної справи. Між тим, вказана вище довідка не підписана жодною уповноваженою посадовою особою, а тому не може вважатися належними, допустимими та достатніми доказами у відповідності до норм чинного процесуального законодавства. Також, колегія суддів не може прийняти до уваги надану банком виписку з рахунку ОСОБА_1 (а.с.85-86), оскільки в даній виписці відсутня особиста інформація позичальника, для встановлення особи позичальника, окрім ім`я та прізвища та не зазначено, що дана виписка надана відносно укладеного кредитного договору від 07.03.2015 року, а наведені в ній номери кредитних карток в анкеті-заяві не зазначено. Крім того, з наданої виписки також вважається, що кредитний ліміт складає 0,00 грн. Крім того, колегія суддів хоче зауважити, що АТ КБ "ПриватБанк" до апеляційної скарги подано докази, які не подавалися на підтвердження позовних вимог до суду першої інстанції, а саме: виписка по рахунку, а також довідка про отримання кредитних карток, проте заявником не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно залежали від нього. Звертаючись з апеляційною скаргою банком не було надано будь-якого доказу на підтвердження виникнення між сторонами кредитних зобов`язань, оскільки доводи скарги не можуть усунути виниклі розбіжності. Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Проте, при наявності підстав для відмови у позові у зв`язку з його недоведеністю та необґрунтованістю, суд першої інстанції відмовив у позові з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, що суперечить положенням абзацу 3 пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення по цивільній справі" № 14 від 18.12.2009 року, відповідно до якого недоведеність є самостійною підставою для відмови у позові. Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції відповідно до роз`яснень, наданих в п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" № 12 від 24.10.2008 року, підлягає зміні в частині обґрунтування відмови у задоволенні позову, з підстав недоведеності. Керуючись ст. 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 березня 2020 року змінити в частині обґрунтування підстав відмови в задоволенні позовних вимог. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне рішення суду складено 30 вересня 2020 року. Судді: