Постанова 4856 № 240/6982/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/6982/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шуляк Л.А. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 24 вересня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Іваненко Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Житомирської міської ради, у якому просила: -визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області щодо ненадання публічної інформації за запитом від 18.04.2020; -визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання інформації на запит на інформацію; -зобов`язати Виконавчий комітет Житомирської міської ради Житомирської області розглянути запит від 18.04.2020 про надання публічної інформації щодо наявності на території м. Житомир вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд з місцями (орієнтирами) розташування; -визнати вчинення порушення відповідачем щодо позивача-ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; -стягнути з Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області судові витрати пов`язані з розглядом справи в розмірі 17 грн. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.04.2020 ОСОБА_1 звернулась до Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області із запитом на отримання публічної інформації, в якому просила надати інформацію про наявність на території м. Житомир вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд з місцями (орієнтирами) розташування. Відповідь просила надіслати за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, як стверджує позивачка, відповідачем у встановлений законом строк відповіді на запит про надання інформації не надано. Не погоджуючись з бездіяльністю Виконавчого комітету Житомирської міської ради щодо недотримання п`ятиденного строку встановленого законом для надання інформації на запит, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачкою отримано запитувану нею інформацію, а відтак з боку відповідача відсутня протиправна бездіяльність. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Частиною 2 ст.19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб-на свій вибір (ст.34 Конституції України). За змістом ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Ст.1 Закону України "Про інформацію" № 2657-XII від 2 жовтня 1992 року встановлено, що інформація-є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Згідно з частинами 1, 2 статті 7 вказаного Закону право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес врегульовано Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року №2939-VI. У відповідності до ст.1 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація-це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Статтею 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" регламентовано, що право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. У п.1 ч.1 ст.13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" міститься роз`яснення, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень-органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. За правилами ст. 5 цього Закону одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію. Ст.12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформаціїсуб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації. За визначенням наведеним у ч. 1 статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформаціюце прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Частиною 1 ст. 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. За змістом частини 1 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту зокрема в таких випадках розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит. При цьому, за нормами ч. 3 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. Як вбачається із копії запиту від 18.04.2020 позивачка просила Виконавчий комітет Житомирської міської ради надати інформацію про наявність на території м. Житомир вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд з місцями (орієнтирами) розташування. В той же час, як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що відповідач не надав відповіді на запит у строки, встановлені ч.1 ст. 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Так, згідно копії фіскального чеку та відомостей з офіційного сайту Укрпошти, які містяться в матеріалах справи вбачається, що запит направлений на адресу відповідача 18.04.2020 рекомендованим листом, а отриманий - 22.04.2020. Отже, п`ятиденний строк з дня отримання запиту мав би закінчитись 27.04.2020. Згідно "Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень", затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28 листопада 2013 року N 958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): між іншими населеними пунктами різних областей України Д+5, пріоритетної Д+4, де Д-день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання, 5-кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день. Отже, згідно вказаних нормативів, максимальний строк пересилання поштового відправлення з м.Житомир до м.Бахмут Донецької області складає 7 днів. Абзацом 27 пункту 2 Правил надання послуг поштового зв`язку затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270 визначено, що документом, який підтверджує надання послуг поштового зв`язку є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо). Таким чином, розрахунковий документ, виданий поштовим відділенням є належним доказом надання (оплати) послуг поштового зв`язку. Поміж тим, в матеріалах справи наявні копії двох фіскальних чеків про направлення ОСОБА_1 рекомендованого листа лише 04.06.2020, тобто більш ніж через місяць після отримання запиту. Згідно відомостей Укрпошти, поштове відправлення за №1001425035436 (номер зазначений в фіскальному чекові від 04.06.2020 ПН 215600426655) вручене позивачу 09.06.2020. Інші відомості про направлення Виконавчим комітетом Житомирської міської ради відповіді на запит ОСОБА_1 раніше 04.06.2020 у матеріалах справи відсутні. Надані відповідачем копії відповіді на запит, що датована 27.04.2020 №25/Б-183із (дата та вихідний номер проставлені вручну) та аркуша із журналу вихідної кореспонденції, в якому наявна відмітка про реєстрацію 27.04.2020 листа №183, на переконання колегії суддів не можуть бути належними доказами своєчасного розгляду запиту, оскільки в матеріалах справи міститься та ж копія відповіді, яка зареєстрована як вихідний документ в системі електронного документообігу, відповідно до Типової інструкції, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55, лише 03.06.2020. В той же час, матеріалами справи підтверджується, що відповідач розглянув запит та направив на адресу позивача відповідь, а відтак задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області щодо ненадання публічної інформації за запитом від 18.04.2020, недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання інформації на запит на інформацію та зобов`язання останнього розглянути запит від 18.04.2020 про надання публічної інформації щодо наявності на території м. Житомир вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд з місцями (орієнтирами) розташування, не відновить порушеного права ОСОБА_1 . Разом з цим, колегія суддів зауважує, що позивачкою не оскаржено змісту відповіді чи повноти наданої запитуваної публічної інформації. Колегія суддів вважає, що позовні вимоги також не підлягають задоволенню і в частині визнання вчинення порушення відповідачем відносно позивачки ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи наступне. Конвенція є міжнародним договором, на підставі якого більшість європейських держав зобов`язалися дотримуватися прав та основоположних свобод людини. Ці права гарантуються як самою Конвенцією, так і протоколами до неї (Протоколи № 1, 4, 6, 7, 12 і 13), згода на обов`язковість яких надана державами сторонами Конвенції. Європейський суд з прав людини (далі Суд) є міжнародним органом, який за умов, визначених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), може розглядати заяви, подані особами, які скаржаться на порушення своїх прав. Європейський суд є наднаціональною міжнародною судовою установою, яка розглядає скарги осіб щодо порушення їхніх прав державами сторонами Конвенції. Відповідно до статті 32 Конвенції, юрисдикція Європейського суду поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї та які передаються на його розгляд відповідно до статей 33, 34 і 47 Конвенції. Таким чином, особа яка вважає, що вона особисто є жертвою порушення однією з держав-сторін Конвенції її прав чи основоположних свобод, які захищаються Конвенцією та протоколами до неї, може звернутися до Європейського суду, оскільки вирішення таких питань не входить до повноважень національних судів. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Іваненко Т.В.