Постанова 4856 № 240/6730/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/6730/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 17 грудня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Іваненко Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (ГУ ДПС у Житомирській області), в якому просила: -визнати протиправними дії відповідача щодо протизаконного застосування норм Податкового кодексу України, введеного у дію 01 січня 2011 року всупереч приписам ч.1 ст.58 Конституції України, при оподаткуванні нерухомого майна, яке до 03.10.2017 належало позивачу, а з 03.10.2017 1/2 загальної площі житлової нерухомості, зареєстрованої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.10.2004 та розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; -зобов`язати ГУ ДПС у Житомирській області прийняти рішення про виключення із бази оподаткування нерухомого майна, створеної ГУ ДПС в Житомирській області, та анулювати реєстрацію фізичної особи-платника податку ОСОБА_1 -за 1/2 загальної площі житлової нерухомості з часу набрання рішення суду. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обгрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не враховано тієї обставини, що правовстановлюючі документи на житловий будинок позивачем отримано до набрання чинності Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст.266 ПК України введено новий вид податку для громадян України- на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. На переконання позивачки, вказаним законом звужено обсяг її прав, що суперечить Конституції України. А тому ОСОБА_1 вважає, що відповідач оподатковуючи майно, яке введене в експлуатацію ще в 2001-2003 роках, безпідставно застосував Закон № 71-VIII, який діє з 01.01.2015. 27 жовтня 2020 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок від 27.10.2004 Серія САА №509904 ОСОБА_1 належить на праві приватної власності житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 . 09.06.2017 ГУ ДФС винесено податкове повідомлення-рішення №55664-13 про визначення позивачці суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на суму 2891, 04 гривень. Позивачка, вважаючи, що вищезазначений податок нарахований відповідачем безпідставно звернулася до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність та необгрунтованість позовних вимог. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме-податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю. Так, згідно з пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. За приписами пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. За змістом пп. 266.1.1. п. 266.1 ст. 266 ПК України, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Пунктом 10.3 статті 10 ПК України передбачено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Пунктом 12.3 статті 12 ПК України врегульовано що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення. На виконання вимог закону щодо запровадження місцевих податків, Іванівською сільською радою Житомирського району Житомирської області прийнято рішення від 24.06.2016, від 27.06.2017, від 26.06.2018 та від 27.06.2019 якими запроваджено ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельного податку. Положеннями ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Статтею 5 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV) визначено види нерухомого майна, щодо яких проводиться державна реєстрація прав. Так, згідно частин 1 та 3 вказаної статті у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. За приписами пп. 266.7.4. п. 266.7 ст. 266 ПК України передбачено, що органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов`язані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об`єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 4 Порядку подання органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та органами, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, відомостей, необхідних для розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 476 Мін`юст подає ДФС інформацію про об`єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у тому числі нерезидентів, із зазначенням прізвища, імені та по батькові фізичної особи, реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органові і мають відмітку у паспорті), найменування юридичної особи та її податкового номера, адреси і типу нерухомого майна, його реєстраційного номера, загальної та житлової площі нерухомого майна, виду спільної власності (у разі, коли таке майно належить на праві спільної власності), розміру частки у праві спільної власності (у разі, коли таке майно належить на праві спільної часткової власності), підстави виникнення права власності і дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Передача зазначеної інформації здійснюється на центральному рівні між Мін`юстом і ДФС в електронній формі телекомунікаційними каналами зв`язку. Відомості, що подаються контролюючим органам, вносяться до інформаційної бази даних і використовуються з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом (п.6 Порядку №476). Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що розрахунок податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки здійснюється органами Державної фіскальної служби на підставі інформації про перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у власності фізичних та юридичних осіб, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому, контролюючий орган є виключно користувачем інформації без права видалення об`єктів нерухомого майна. Так, з матеріалів справи слідує, що 27.10.2004 за позивачем зареєстровано право власності на житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 (свідоцтво про право власності на житловий будинок від 27.10.2004 Серія САА №509904) Згідно Акту Державної технічної комісії по прийняттю об`єкту в експлуатацію від 12.10.2004, загальна площа об`єкта розташованого по АДРЕСА_1 , складає 326,5 кв.м. В подальшому, як стверджує позивачка, частину вказаного будинку, остання подарувала своєму чоловікові ОСОБА_2 . У п. 266.1.1 ст.266 ПК України визначено порядок сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку. Відповідно до пп. 266.7.1 п. 266.7 ст.266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості; ґ) за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку). Отже, житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , є об`єктом оподаткування, а його власники платниками податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Як з`ясовано з матеріалів справи, позивачка фактично не заперечує, що згідно чинного законодавства, належне їй вищезазначене майно, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно. Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до того, що права власності на будинок оформлено до внесення змін до податкового законодавства, якими, введено податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. При цьому, ОСОБА_1 посилається, на рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99. Разом з тим, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про необгрунтованість та безпідставність такого посилання позивачки, при цьому вважає, що остання невірно трактує вищезазначене рішення Суду, з огляду на таке. Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, серед іншого зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, положення частини першої статті 58 Основного Закону передбачають зворотну дію законів та нормативно-правових актів у часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. При цьому, Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2019 року у справі №826/15416/17 вказав, що зворотню силу можуть мати лише ті закони, які встановлюють відповідальність. Між тим, факт прийняття Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 № 71-VIII з 01.01.2015 року в Україні" не свідчить про настання обставин, до яких підлягає застосуванню ст. 58 Конституції України. За приписами ст. 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини закріплено, що Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, ЄСПЛ у п. 36 по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року). Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Іваненко Т.В.