Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/12048/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12048/19 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Федотова І.В., Коротких А.Ю.. за участю секретаря Муханькової Т.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , державна установа "Інститут громадського здоров`я ім. О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України" про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів (далі - відповідач, Держпродспоживслужба) про визнання протиправним та скасування Висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 20 травня 2019 року №12.2-18-4/10837, затвердженого Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів; стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, апелянт зазначив, що роботи з санітарно- епідеміологічної експертизи щодо скорочення санітарно-захисної зони ФОП ОСОБА_2 були виконані неналежним та не уповноваженим суб`єктом (лабораторією гігієни та відходів), який позбавлений відповідних прав та компетенції. Також скаржник зазначив, що ухвалюючи Висновок та керуючись в тому числі Протоколом відповідач не врахував неприємні запахи, що створює підприємство ФОП ОСОБА_2 та від яких позивач може бути в повній мірі захищений лише при дотриманні нормативного 50-метрового розміру санітарно-захисної зони. Також апелянт вважає, що обставини невідповідності цільового призначення здійснюваного виду господарської діяльності та цільового призначення будівлі відносно цільового призначення земельної ділянки, де здійснюється така діяльність ( розташоване таке виробниче приміщення) прямо впливають на можливість функціонування об`єкту експертизи в цілому, а отже безаперечно входить до кола питань «комплексного вивчення об`єкту експертизи з метою виявлення можливих небезпечних факторів у цих об`єктах», чого при затвердженні оскаржуваного Висновку не було здійснено відповідачем . Позивача вважає, що порушення його прав, свобод та законних інтересів відбулося шляхом неправомірного зменшення відповідачем розміру санітарно-захисної зони підприємству ФОП ОСОБА_2 , що безпосередньо межує з належною позивачу земельною ділянкою. Зменшення санітарно-захисної зони відбулося з причин затвердження відповідачем оскаржуваного Висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 20 травня 2019 року № 12.2-18-4/10837. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів було затверджено Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 20 травня 2019 року №12.2-18-4/10837, яким погоджені матеріали обґрунтування розміру санітарно-захисної зони об`єкту господарювання - ФОП ОСОБА_2 , розташованого по АДРЕСА_1 , якими обґрунтовані розміри санітарно-захисної зони для об`єкту господарювання ФОП ОСОБА_2 . Не погоджуючись з Висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 20 травня 2019 року №12.2-18-4/10837, який затверджено Державною служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, позивач звернувся до суду з позовом. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статті 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 року № 4004-XII (в редакції, чинній на час затвердження оскаржуваного висновку) передбачено, що висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи - документ установленої форми, що засвідчує відповідність (невідповідність) об`єкта державної санітарно-епідеміологічної експертизи медичним вимогам безпеки для здоров`я і життя людини, затверджується відповідним головним державним санітарним лікарем і є обов`язковим для виконання власником об`єкта експертизи; об`єкт державної санітарно-епідеміологічної експертизи - будь-яка діяльність, технологія, продукція та сировина, проекти нормативних документів, реалізація (функціонування, використання) яких може шкідливо вплинути на здоров`я людини, а також діючі об`єкти та чинні нормативні документи у випадках, коли їх шкідливий вплив встановлено в процесі функціонування (використання), а також у разі закінчення встановленого терміну дії висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи. Згідно із статтею 4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» громадяни мають право на: безпечні для здоров`я і життя харчові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище; участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів; відшкодування шкоди, завданої їх здоров`ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства; достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров`я, здоров`я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров`я та їх ступінь. Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя. Статтею 5 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено, що громадяни зобов`язані: піклуватися про своє здоров`я та здоров`я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів; проходити обов`язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках; виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно- епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя. Згідно зі статтею 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю. Відповідно до статті 41 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено, що Головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст, районів у містах та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям на транспорті та їх заступникам у межах відповідних територій (об`єктів транспорту) надаються повноваження, зокрема, державного санітарно-епідеміологічного нагляду за дотриманням органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами санітарного законодавства; винесення рішень про необхідність проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи, визначення складу комісій для її здійснення і затвердження висновків; погодження видачі, а у передбачених законодавством випадках - надання дозволу на здійснення видів діяльності, передбачених цим Законом; застосовування передбачених цим Законом заходів для припинення порушення санітарного законодавства. Відповідно до приписів статті 42 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Головні державні санітарні лікарі (їх заступники) застосовують такі заходи для припинення порушення санітарного законодавства: а) обмеження, тимчасова заборона чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій, об`єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм; б) обмеження, тимчасова заборона або припинення будівництва, реконструкції та розширення об`єктів у разі відступу від затвердженого проекту; в) тимчасова заборона виробництва, заборона використання та реалізації хімічних речовин, технологічного устаткування, будівельних матеріалів, біологічних засобів, товарів народного споживання, джерел іонізуючих випромінювань в разі відсутності їх гігієнічної регламентації та державної реєстрації, а також якщо їх визнано шкідливими для здоров`я людей; г) обмеження, зупинення або заборона викидів (скидів) забруднюючих речовин за умови порушення санітарних норм; д) зупинення або припинення інвестиційної діяльності у випадках, встановлених законодавством; е) внесення власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, зазначених у абзаці шостому частини першої статті 7 цього Закону; є) вилучення з реалізації (конфіскація) небезпечних для здоров`я хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів у порядку, що встановлюється законодавством. За приписами абзацу 4 частини першої статті 6 Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 року № 877-V, підставами для здійснення позапланових заходів зі здійснення державного нагляду (контролю), зокрема, є звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу. Таким чином, наведені норм чинного законодавства України передбачають можливість здійснення заходів контролю та припинення порушень, у тому числі у сфері санітарного законодавства, та наділяють такими повноваженнями визначене коло суб`єктів, зокрема Головних державних санітарних лікарів, одночасно надають можливість здійснення такого контролю за зверненням фізичної особи (фізичних осіб) у разі порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави та може бути підтверджено належними засобами доказування. Проте, матеріали справи не містять та не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів звернення позивача у визначеному законом порядку щодо здійснення державного нагляду (контролю) та припинення порушень у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, які порушують права позивача на життя, на охорону здоров`я, на безпечне для життя і здоров`я довкілля. Відповідно до статті 11 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (в редакції, чинній на час затвердження оскаржуваного висновку), державній санітарно-епідеміологічній експертизі підлягають: проекти міждержавних, державних цільових, регіональних, місцевих і галузевих програм соціально-економічного розвитку; інвестиційні проекти і програми у випадках і порядку, встановлених законодавством; схеми, передпроектна документація, що стосується районного планування і забудови населених пунктів, курортів тощо; проекти нормативно-технічної, інструкційно-методичної документації, що стосується здоров`я та середовища життєдіяльності людини; продукція, напівфабрикати, речовини, матеріали та небезпечні фактори, використання, передача або збут яких може завдати шкоди здоров`ю людей; документація на розроблювані техніку, технології, устаткування, інструменти тощо; діючі об`єкти, у тому числі військового та оборонного призначення. Відповідно до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого Указом Президента України від 24.07.2000 року № 918 та Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.1999 року № 1109, наказом Міністерства охорони здоров`я України № 247 від 09.10.2000 року, затверджено Порядок проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи (далі - Порядок № 247). За приписами пункту 4.1. Порядку № 247 виконавцями державної санітарно- епідеміологічної експертизи є установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби України, а в особливо складних випадках (відсутність відповідних санітарних норм, вимог стосовно об`єкта експертизи - критеріїв безпеки, умов використання, гігієнічних та епідеміологічних регламентів тощо, імпортна продукція, продукція спеціального призначення або виготовлена без нормативних документів, затверджених згідно з чинним законодавством України, об`єкти, дослідження яких потребує спеціальних методів, та об`єкти, визначені головним державним санітарним лікарем України тощо) експертиза проводиться комісіями, які утворюються головним державним санітарним лікарем та які вповноважені на відповідний профіль діяльності. Пунктом 5.1. Порядку № 247 визначено, що заявниками державної санітарно-епідеміологічної експертизи є власники об`єкта експертизи або вповноважені ними особи. Згідно з пунктом 7.4. Порядку № 247 державна санітарно-епідеміологічна експертиза включає такі етапи: - звернення заявника у випадках, передбачених пунктом 7.2. цього Порядку, до Департаменту державного санітарно-епідеміологічного нагляду Міністерства охорони здоров`я України, а у випадках, передбачених пунктом 7.1., - до установ, закладів державної санітарно-епідеміологічної служби України; - здійснення вимірювань, досліджень об`єктів, наукового обґрунтування відповідних вимог щодо об`єкта експертизи (показників безпеки та умов використання тощо) та оформлення звіту; - проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи та оформлення її результатів у вигляді протоколу експертизи; - підготовка проекту висновку; - затвердження висновку експертизи та внесення його до реєстру висновків експертизи. Відповідно до пункту 7.11. Порядку № 247 установа, заклад державної санітарно- епідеміологічної служби або експертна комісія на підставі отриманих документів проводять державну санітарно-епідеміологічну експертизу, про що складають протокол експертизи, готують проект висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи (додатки 5, 6, 7) у двох примірниках. Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи - документ встановленої форми містить: - реквізити висновку як документа (назва об`єкта експертизи; назва виробника продукції, розробника документа, країна; назва заявника, країна заявника; сфера застосування об`єкта експертизи (можливий споживач); сфера реалізації (через роздрібну торгівлю, аптечну мережу, для промислового використання, без права реалізації через роздрібну мережу); назва виконавця експертизи, номер протоколу; термін дії висновку; відповідальний за дотримання вимог висновку; примітки, опис ознак об`єкта експертизи; - медичні вимоги безпеки для життя і здоров`я людини (критерії безпеки, показники, їх граничнодопустимі рівні, встановлений конкретний термін придатності тощо), яким повинен відповідати об`єкт експертизи, з якими має ознайомитись і які зобов`язується виконувати заявник - власник об`єкта експертизи, а також які є предметом подальшого державного санітарно-епідеміологічного нагляду; - перелік відповідних методів їх контролю, які повинні бути перевірені в ході експертизи стосовно можливості застосування для контролю об`єкта експертизи; - рекомендації щодо місця, періодичності та обсягів перевірок об`єкта в ході державного санітарно-епідеміологічного нагляду. На кожен об`єкт експертизи готується окремий висновок згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (ДКПП) ДК 016-97 або Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) ДК 017-98. Підготовлений висновок, підписаний керівником експертної комісії, установи, закладу державної санітарно-епідеміологічної служби, надається головному державному санітарному лікарю на затвердження, при цьому до висновку додається протокол експертизи, підписаний керівником та членами експертної комісії. Пунктом 7.12. Порядку № 247, висновки у двох примірниках затверджує власним підписом та печаткою головний державний санітарний лікар або вповноважені ним заступники, яким делеговані повноваження в установленому порядку. Відповідно до пункту 3.2. Порядку № 247, забороняється використання або функціонування об`єктів експертизи без наявності позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи. Судом першої інстанції встановлено, що Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів було затверджено Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 20 травня 2019 року №12.2-18-4/10837, яким погоджені матеріали обґрунтування розміру санітарно-захисної зони об`єкту господарювання ФОП ОСОБА_2 , розташованого по АДРЕСА_1 , якими обґрунтовані розміри санітарно-захисної зони для об`єкту господарювання ФОП ОСОБА_2 . У Висновку зазначено, що розробником матеріалів є ТОВ «Промекопроект». Вказане Товариство включено до Переліку установ, організацій та закладів, які здійснюють розробку документів, що обґрунтовують обсяги викидів для підприємств, установ, організацій та громадян-суб`єктів підприємницької діяльності згідно наказу Мінприроди від 01 жовтня 2012 року №475. Вказані обставини спростовують доводи апелянта про здійснення державної експертизи непрофільними виконавцями, що унеможливлює затвердження її результатів. Як зазначено у матеріалах, розроблених ТОВ «Промекопроект», представлені результати розрахунків розсіювання забруднюючих речовин в приземному шарі атмосфери, виконані за програмою ЕОЛ» відповідно до ОНД-86. Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 173 від 19.06.1996 року, затверджено Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів (далі - Правила № 173; в редакції, чинній на час затвердження оскаржуваного висновку), які є обов`язковими для дотримання всіма державними, кооперативними, колективними та приватними підприємствами, організаціями та установами незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності, а також посадовими особами та громадянами України, інвесторами-громадянами інших держав. При вирішенні питань планування та забудови населених пунктів необхідно керуватися вимогами діючих будівельних норм і правил та інших інструктивно-методичних документів, узгоджених з Міністерством охорони здоров`я України, що використовуються для вказаних цілей. Пунктом 5 Правил № 173 встановлено вимоги до розташування та організації виробничої території, зокрема передбачено, що до складу виробничої території входять: промислова, комунально-складська, науково-виробнича зони, споруди зовнішнього транспорту та міської вулично-дорожньої мережі. Розміщення вказаних зон визначається містобудівними і санітарно-гігієнічними нормами відповідно до санітарної класифікації підприємств, профілізації населеного пункту, особливостей місцевих умов і т.ін. Підпунктом 5.4. пункту 5 Правил № 173 визначено, що промислові, сільськогосподарські та інші об`єкти, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами. Санітарно-захисну зону слід встановлювати від джерел шкідливості до межі житлової забудови, ділянок громадських установ, будинків і споруд, в тому числі дитячих, навчальних, лікувально-профілактичних установ, закладів соціального забезпечення, спортивних споруд та ін., а також територій парків, садів, скверів та інших об`єктів зеленого будівництва загального користування, ділянок оздоровчих та фізкультурно-спортивних установ, місць відпочинку, садівницьких товариств та інших, прирівняних до них об`єктів. Відповідно до підпункту 5.5 пункту 5 Правил № 173, розміри санітарно-захисних зон для промислових підприємств та інших об`єктів, що є джерелами виробничих шкідливостей, слід встановлювати відповідно до діючих санітарних норм їх розміщення при підтвердженні достатності розмірів цих зон за «Методикой расчета концентраций в атмосферном воздухе вредных веществ, содержащихся в выбросах предприятий» ОНД-86, розрахунками рівнів шуму та електромагнітних випромінювань з урахуванням реальної санітарної ситуації (фонового забруднення, особливостей рельєфу, метеоумов, рози вітрів та ін.), а також даних лабораторних досліджень щодо аналогічних діючих підприємств та об`єктів. Згідно з підпунктом 5.6. пункту 5 Правил № 173, основою для встановлення санітарно-захисних зон є санітарна класифікація підприємств, виробництв та об`єктів, що наведена у додатку №

4. Розміри санітарно-захисних зон та санітарних розривів від сільськогосподарських Підприємств і виробничих комплексів слід приймати відповідно до «Санитарных правил для животноведческих предприятий», «Санитарных правил и норм размещения, устройства и єксплуатации малых ферм для содержания животных (скота, птицы, зверей) в населенных пунктах Украинской ССР» № 5.02-12/11, ДБН Б.2.4-3-95 «Генеральні плани сільськогосподарських підприємств» (додаток № 5). Згідно наведених у матеріалах розрахункових показників вбачається, що максимальні концентрації забруднюючих речовин з урахуванням пріоритетних напрямків вітру визначені для мінімальних відстаней від джерела викиду до існуючої житлової забудови (30 м та 25 м) та не перевищують встановлені гігієнічні нормативи. Вказані розрахунки підтверджені результатами лабораторних досліджень, проведених акредитованим у встановленому порядку ДУ "Київський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" (протокол №4560/25-98 від 20 листопада 2018 року), згідно з яким біля найближчої житлової будівлі (на відстані 25 і 30 метрів) концентрації пріоритетних забруднюючих речовин в атмосферному повітрі не перевищують встановлені гігієнічні нормативи. У протоколі №4561-33 від 20 листопада 2018 року зазначено, що ДУ Київським обласним лабораторним центром Міністерства охорони здоров`я України було проведено дослідження звуку на прибудинкових територіях існуючої наближеної житлової забудови (30 м і 27 м). У денний час доби звуки становили відповідно: еквівалентні 39,8 дБА і 41,4 дБА, максимальні - 49,7 дБА і 52,6 дБА, що відповідає допустимим нормам, затвердженим додатком 16 ДСП та державними санітарними нормами допустимих рівнів шуму в приміщеннях житлових та громадських будинків і на території житлової забудови, затвердженими наказом МОЗ від 22 лютого 2019 року №463. Захист від шуму і вібрації здійснюється сукупністю об`ємно-планувальних, технологічних рішень із дотриманням вимог ДБН В 1.1-31:2013 « Захист територій, будинків і споруд від шуму». Все обладнання встановлено у закритих приміщеннях. Відповідно до Акту №774/а санітарно епідеміологічного обстеження об`єкту Ірпінського РУ ГУ Держпродспоживсдужби в Київській області від 28.03.2019 року підприємство здійснює свою діяльність без порушень, територія підприємства розпланована та впорядкована. Вказані обставини спростовують доводи позивача щодо не проведення вимірювань рівня шуму. Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що роботи з санітарно- епідеміологічної експертизи щодо скорочення санітарно-захисної зони ФОП ОСОБА_2 були виконані неналежним та не уповноваженим суб`єктом (лабораторією гігієни та відходів), який позбавлений відповідних прав та компетенції, з огляду на наступне. Згідно статті 12 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» державна санітарно-епідеміологічна експертиза проводиться органами державної санітарно-епідеміологічної служби, а в особливо складних випадках - комісіями, що утворюються головним державним санітарним лікарем. Розгляд матеріалів щодо санітарно-захисних зон здійснюється експертною комісією при головному державному санітарному лікареві України з питань встановлення та зміни розмірів санітарно-захисних зон, затвердженою наказом Держсанепідслужби України від 05 лютого 2016 року №13 «Про затвердження переліку та персональних складів експертних комісій для здійснення державної санітарно-епідеміологічної експертизи особливо складних випадках». До складу зазначеної комісії входять представники МОЗ, Держпродспоживслужби, ДП ЦС «Укрбкудекспертиза», Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, установ і закладів Національної академії медичних наук України, Міністерства охорони здоров`я України та інш. ДУ «Інститут громадського здоров`я ім. О.М. Марзєєва Національної академії наук України"» не уповноважений на проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи матеріалів щодо встановлення та зміни розмірів санітарно-захисних зон. У Положенні про лабораторію гігієни ґрунту та відходів Державної установи «Інститут громадського здоров`я ім. О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України», зазначено, що основними завданнями лабораторії ґрунту та відходів є: гігієнічна оцінка стану ґрунтів та водойм, забруднених речовинами; відбір проб та визначення санітарно-хімічних показників забруднення ґрунту та водойм; відбір проб та біологічні дослідження забруднення ґрунту та води; відбір проб та визначення ступеня небезпеки твердих відходів; відбір проб та визначення ступеня небезпеки рідких відходів. Лабораторія має право виконувати вимірювання, виходячи з галузі атестації, надавати пропозиції керівництву інституту щодо удосконалення організації науково-дослідних робіт, виконувати роботи для інших організацій на договірних засадах у межах галузі атестації, брати участь в проведення вимірювань при вирішенні спірних питань, пов`язаних з вимірюваннями показників об`єктів, брати участь в перевірці діяльності інших атестованих лабораторій за пропозицією органу з атестації, брати участь в роботі міждержавних, міжвідомчих комісій з питань охорони здоров`я, довкілля та екологічних проблем. Водночас, зі змісту Протоколу державної санітарно-епідеміологічної експертизи №454 від 25 квітня 2019 року вбачається, що експертиза матеріалів проведена комісією у складі: голови експертної комісії - академіка Національної академії наук України, доктора медичних наук Сердюка А.М., секретаря комісії доктора медичних наук, завідувачки лабораторією гігієни планування та забудови населених місць ДУ «ІГЗ НАМНУ» та виконавця експертизи - завідувачки лабораторії якості повітря ДУ «ІГЗ НАМНУ» доктора медичних наук, професора Турос О.І . Матеріали проведеної експертизи розглядалися зазначеним складом на засіданні експертної комісії 25 квітня 2019 року та були рекомендовані для погодження. Вказані обставини свідчать про те, що дане дослідження проводилося не Лабораторію гігієни ґрунту та відходів Державної установи «Інститут громадського здоров`я ім. О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України», а утвореною комісією із вищезазначеним складом. Щодо доводів позивача стосовно невідповідності цільового призначення земельних ділянок, належних ОСОБА_2 , їх фактичному використанню (здійсненню виробництва), суд першої інстанції правильно зазначив, що вказане питання не входить у коло дослідження та не оцінюється судом у даній справі, оскільки предметом розгляду суду є виключно Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 20 травня 2019 року №12.2-18-4/10837, затверджений Державною служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів. Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що твердження позивача про затвердження висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 20 травня 2019 року №12.2-18-4/10837, яким погоджені матеріали обґрунтування розміру санітарно-захисної зони об`єкту господарювання ФОП ОСОБА_2 , розташованого по АДРЕСА_1 з порушенням норм законодавства є припущенням та ґрунтуються на висновках, які не підтверджені висновками уповноважених експертних комісій. Судом першої інстанції не встановлено, а матеріалами справи не доведено, що оскаржуваний висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 20 травня 2019 року №12.2-18-4/10837, суперечить вимогам законодавства України. Також, позивачем не доведено, що станом на час видачі відповідного висновку було порушено вимоги законодавства України, з чим погоджується колегія суддів. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 20 травня 2019 року №12.2-18-4/10837, затвердженого Державною служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Досліджуючи аргументи позивача, колегія суддів виходить з того, що всі доводи останньогог, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом норм матеріального або процесуального права при постановленні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено. Висновки суду скаржник не спростував. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: І.В. Федотов А.Ю. Коротких