Постанова 4855 № 640/18664/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18664/20 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови, стягнення коштів, ВСТАНОВИВ : Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій відповідача з винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 06 серпня 2020 року ВП № 6579701; визнання протиправною та скасування постанови відповідача про стягнення виконавчого збору від 06 серпня 2020 року ВП № 6579701; стягнення на користь акціонерного товариства "Укргазвидобування" за рахунок бюджетних асигнувань відповідача кошти в сумі 5 374, 13 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 20 листопада 2002 року стягнуто з дочірньої компанії "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна спілка" 51 004,00 грн. основного боргу, з яких 969,08 грн. інфляційних втрат, 1 119,29 грн. 3% річних, 530,92 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 03 березня 2003 року на виконання зазначеного рішення Господарським судом міста Києва видано наказ № 19/465, який було пред`явлено до виконання до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві. 17 березня 2003 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження № 6579701 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 03 березня 2003 року № 19/465. Відповідною постановою про відкриття виконавчого провадження було, зокрема, визначено боржнику строк для добровільного виконання наказу до 24 березня 2003 року. Водночас, 24 березня 2003 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві прийнято постанову про зупинення виконавчого провадження. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 липня 2020 року у справі №19/465 замінено боржника у виконавчому провадженні з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 03 березня 2003 року у справі № 19/465 з дочірньої компанії "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" її правонаступником - АТ "Укргазвидобування". Платіжним дорученням від 04 серпня 2020 року № 315533 АТ "Укргазвидобування" сплатило борг у сумі 53 741, 29 грн. за наказом Господарського суду міста Києва від 03 березня 2003 року № 19/465 на рахунок відповідача. 06 серпня 2020 року виконавче провадження № 6579701 було поновлено відповідною постановою відповідача. Крім того, в цей же день державним виконавцем було прийнято оскаржувану постанову про стягнення з АТ "Укргазвидобування" виконавчого збору у розмірі 5 374, 13 грн. Вказаний виконавчий збір був сплачений АТ "Укргазвидобування" у складі суми, визначеної платіжним дорученням від 06 серпня 2020 року № 317922. Вважаючи постанову про стягнення виконавчого збору протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся даним позовом до суду. Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII). Відповідно до приписів статті 10 Закону № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. При цьому, стаття 27 Закону № 1404-VIII визначає, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Тобто, норми Закону № 1404-VIII не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов`язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Більше того, на це вказує і та обставина, що розмір виконавчого збору законодавчо поставлений у відсоткову залежність від суми, що підлягає примусовому стягненню, а не від суми, яка є фактично стягнутою в межах виконавчого провадження. В даному контексті суд звертає увагу на те, що аналогічне правове регулювання діяло і станом на час відкриття ВП № 6579701. Так, відповідно до вимог статті 46 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV), який був чинним до 05 жовтня 2016 року (дата набрання чинності Законом № 1404-VIII), в редакції, чинній станом на момент відкриття ВП № 6579701, у разі невиконання рішення у строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі п`яти відсотків від належної до стягнення суми або вартості майна боржника, а за невиконання рішення немайнового характеру - у розмірі п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із боржника-громадянина і у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - із боржника - юридичної особи. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При цьому, відповідно до ч. 2 статті 24 Закону № 606-XIV, державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п`ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Тобто, добровільне виконання боржником судового рішення у строк, встановлений статтею 24 Закону № 606-XIV, визнавалось підставою для звільнення його від сплати виконавчого збору та інших витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Дана норма була спрямована на стимулювання добровільного виконання рішень суду та підвищення ефективності виконавчого провадження. Разом з тим, невиконання боржником у встановлений строк виконавчого документу в добровільному порядку було підставою для примусового виконання такого документу, що, в свою чергу, тягло за собою застосування специфічних санкцій майнового характеру, а саме - стягнення виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження, як це передбачено і вимогами Закону № 1404-VIII. Відповідно, наведене правове регулювання питання стягнення виконавчого збору, що визначене нормами Закону № 606-XIV (в редакції, чинній на момент відкриття ВП № 6579701) та Закону № 1404-VIII, є аналогічними, за винятком питань визначення ставок виконавчого збору та відсутності у Законі № 1404-VIII положень щодо добровільного виконання. Крім того, Закон № 606-XIV у наведеній редакції встановлював обов`язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одразу після завершення часу на добровільне виконання, тобто до вчинення виконавцем дій по його примусовому виконанню, чого в даному випадку не відбулось через прийняття державним виконавцем рішення про зупинення виконавчого провадження в останній день строку для добровільного виконання - 24 березня 2003 року. З наведеного вбачається, що Закон № 606-XIV (в редакції, чинній на момент відкриття ВП № 6579701), так само як і Закон № 1404-VIII, не ставлять можливість застосування санкцій у вигляді стягнення виконавчого збору в залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду або іншого виконавчого документу. Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя Г.В.Земляна суддя В.В.Файдюк