Постанова 4856 № 560/12880/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/12880/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 24 жовтня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. , за участю: секретаря судового засідання: Лунь Т. С., представника відповідача: Іванова Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : в липні 2023 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови від 13.11.2014 винесену старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Канцедалом Олександром Олександровичем на підставі ч.1 ст.28 Закону №606-XIV про стягнення з боржника виконавчого збору на суму 5104259 грн 40 коп в межах виконавчого провадження №44949940. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.07.2023 позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про стягнення з боржника виконавчого збору від 13.11.2014 ВП№44949940. Стягнуто на користь ОСОБА_1 13420,00 грн (тринадцять тисяч чотириста двадцять гривень) судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не залишено позов без розгляду у зв`язку з пропущеними строками звернення позивача до суду. Також, апелянт вказує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження. Представник апелянта (відповідача) в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивачем було надано клопотання про врахування правових позицій інших судів в аналогічних спорах. Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Згідно з ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 06.10.2014 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України (правонаступником є Департамент ДВС України Міністерства юстиції України) прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження №44949940 про стягнення солідарно з боржника - ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа Банк" заборгованості в розмірі 51017107,68 грн заборгованості за кредитним договором, 25486,76 грн витрат по сплаті третейського збору за виконавчим листом №751/4384/14, виданого 15.09.2014 Новозаводським районним судом м.Чернігова. 13.11.2014 старшим державним виконавцем на підставі частини першої статті 28 Закону України від 21.04.1999 №606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №606-XIV), прийняв постанову про стягнення з боржника виконавчого збору на суму 5104259,40 грн у ВП №44949940, в зв`язку з тим, що боржник не виконав у встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження від 06.10.2014 семиденний строк на самостійне виконання рішення суду. 09.04.2015 державним виконавцем прийнята постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі заяви стягувача у відповідності до пункту 8 частини першої статті 49 Закону №606-XIV в зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Позивач не погоджуючись з постановою про стягнення з боржника виконавчого збору оскаржив її до суду. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством на державного виконавця був покладений обов`язок надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження саме рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Це зумовлено тим, що сторона виконавчого провадження має право знати про дії, що вчиняються державним виконавцем під час виконання функцій покладених Законом на останніх. Така вимога Закону обумовлена, зокрема, тим, що для вчинення добровільного виконання рішення суду боржнику необхідно знати про строки, протягом яких він може виконати зобов`язання добровільно, не чекаючи при цьому вжиття виконавцем заходів щодо стягнення у примусовому порядку. При цьому, невиконання боржником у встановлений строк рішення суду в добровільному порядку є підставою для примусового виконання такого рішення, що, у свою чергу, тягне за собою застосування санкцій майнового характеру, а саме - стягнення виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження. Закон № 606-XIV не ставить можливість застосування таких санкцій у залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду. Водночас, добровільне виконання боржником судового рішення у строк, встановлений статтею 25 Закону №606-XIV, є підставою для звільнення його від сплати виконавчого збору та інших витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Ця норма спрямована на стимулювання добровільного виконання рішень суду та підвищення ефективності виконавчого провадження. Також, судом першої інстанції зазначено, що доказів того, що рекомендований лист разом із постановою про відкриття виконавчого провадження був надісланий та отриманий позивачем, відповідач суду не надав, оскільки матеріали виконавчого провадження знищені, що підтверджується актом про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 14.09.2019. У постанові про стягнення виконавчого збору державний виконавець факт отримання постанови про відкриття виконавчого провадження також не зазначив. На підставі вказаного, суд першої інстанції дійшов висновку, що докази на підтвердження того, що позивач мав можливість дізнатися та/або дізнався про прийняття оскаржуваної постанови раніше вказаної позивачем дати (13.07.2023) в матеріалах справи відсутні. Верховний Суд у постанові від 24.02.2020 у справі №161/18775/17 дійшов висновку про протиправність дій державного виконавця, оскільки останній не переконався у тому, що направлена кореспонденція була вручена боржнику, що свідчить про незабезпечення боржнику можливості добровільного виконання виконавчого документу у строк, який визначено чинним законодавством. Відтак, позивач, не будучи повідомленим про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з нього заборгованості, фактично не мав можливості для захисту своїх прав та інтересів. Враховуючи вказані висновки Верховного Суду та встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови про стягнення виконавчого збору, тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 21.04.1999 №606-XIV "Про виконавче провадження" (в редакції Закону, чинного на момент відкриття виконавчого провадження 06.10.2014, далі - Закон №606-XIV). У відповідності до вимог ст.25 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ч.1, 3 ст.27 Закону №606-XIV, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються. Відповідно до ч.1 ст.28 Закону №606-XIV, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. 5 жовтня 2016 року набув чинності Закон України №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII), пунктом 7 розд. ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. При застосуванні наведених норм права у подібних правовідносинах Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 року у справі №300/3260/20 звернув увагу на те, що відповідно до частини першої статті 28 Закону №606-XIV розмір виконавчого збору (у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 Закону №606-XIV для самостійного його виконання) становив 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню (якщо йдеться про вимоги майнового характеру). Відповідно до зазначеної постанови, у цьому випадку (тобто коли виконавче провадження відкрито за правилами Закону №606-XIV) розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, потрібно визначати за правилами статті 28 Закону №606-XIV (чинного на той час). Разом з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з ч.1 ст.31 Закону №606-XIV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Отже, як вірно вказав суд першої інстанції законодавством (на момент виникнення правовідносин) на державного виконавця покладено обов`язок надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження саме рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Це зумовлено тим, що сторона виконавчого провадження має право знати про дії, що вчиняються державним виконавцем під час виконання функцій покладених Законом на останніх. Така вимога Закону обумовлена, зокрема, тим, що для вчинення добровільного виконання рішення суду боржнику необхідно знати про строки, протягом яких він може виконати зобов`язання добровільно, не чекаючи при цьому вжиття виконавцем заходів щодо стягнення у примусовому порядку. Зазначене правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №810/5107/14, від 10 травня 2018 року у справі №826/4030/16 та від 04 липня 2019 року у справі №826/7561/16. Добровільне виконання боржником судового рішення у строк, встановлений статтею 25 Закону № 606-XIV, є підставою для звільнення його від сплати виконавчого збору та інших витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Зазначене норма спрямована на стимулювання добровільного виконання рішень суду та підвищення ефективності виконавчого провадження. Крім того, Закон №606-XIV (в редакції на момент виникнення правовідносин) не ставить можливість застосування санкцій у залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду. Аналогічна позиція вказана у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2021 року у справі №640/1213/20. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що в межах даних правовідносин та висновків суду першої інстанції, визначальним є отримання чи не отримання позивачем постанови про відкриття виконавчого провадження №44949940. Як вбачається з матеріалів справи, матеріали виконавчого провадження знищені, що підтверджується актом про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 14.09.2019. Доказів отримання та/або надсилання постанови про відкриття виконавчого провадження, відповідачем до суду не надано. Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. З урахуванням зазначеного, відсутності наданих доказів відповідачем, судом першої інстанції вірно вказано, що доказів на підтвердження того, що позивач мав можливість дізнатися та/або дізнався про прийняття оскаржуваної постанови раніше вказаної позивачем дати (13.07.2023) в матеріалах справи немає, а тому доводи апелянта про надсилання постанови про відкриття виконавчого провадження та протиправність висновків суду першої інстанції, не знаходять свого підтвердження в цій частині. Також, Верховний Суд у п.33-34 постанови від 24 лютого 2020 року у справі №161/18775/17 дійшов висновку про протиправність дій державного виконавця, оскільки останній не переконався у тому, що направлена кореспонденція була вручена боржнику, що свідчить про незабезпечення боржнику можливості добровільного виконання виконавчого документу у строк, який визначено чинним законодавством. Відтак, позивач, не будучи повідомленим про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з нього заборгованості, фактично не мав можливості для захисту своїх прав та інтересів. Подібний висновок вже був висловлений у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №311/464/17 (2-а/311/23/2017), від 04 липня 2019 року у справі №826/7561/16, від 06 грудня 2019 року у справі №804/11/16, і Верховний Суд не знайшов підстав для відступу від нього. З урахуванням вказаного вище, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно зазначив про відсутність у державного виконавця правових підстав для винесення постанови про стягнення виконавчого збору, і як наслідок про визнання оскаржуваної постанови протиправною та її скасування. Щодо доводів апелянта в частині строку звернення до суду з відповідним адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з п.1 ч.2 ст.287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Як вбачається з встановлених обставин справи, позивач дізнався про порушення своїх прав (ознайомився з оскаржуваною постановою про стягнення з боржника виконавчого збору на суму 5104259 грн 40 коп в межах виконавчого провадження №44949940) 13.07.2023. З відповідним позовом до суду, ОСОБА_1 , звернувся 14.07.2023. З урахуванням наведеного вище, а також зверненням позивача до суду в межах ч.1 ст.287 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність доводів апелянта в цій частині. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.272, 328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Матохнюк Д.Б.