Постанова Київський апеляційний суд № 754/2525/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 вересня 2020 року м. Київ Унікальний номер справи № 754/2525/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/11714/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 червня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Лісовської О.Б., по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в : У лютому 2020 року позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою на обґрунтування якої зазначив, що відповідно до укладеного договору № б/н від 03 вересня 2016 року відповідач отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Звертав увагу на те, що відповідач при укладенні договору надала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Відповідач ознайомлена з «Умовами та правилами надання банківських послуг», що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом у заяві. Згідно п. 1.1.1.67, 1.1.5.1, 1.1.5.2 договору Банк використав своє право щодо зміни умов договору, а саме впроваджені зміни відсоткової ставки з 01 вересня 2014 року до розміру 34,8 % річних, з 01 квітня 2015 року до розміру 43,2 % річних. У разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, неустойки та інших зобов`язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту та проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості у розмірі 86,4 % для картки «Універсальна», 84 % для картки «Універсальна голд» (п. 2.1.1.2.12 договору). Вказував, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не виконала зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 22 січня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 15 167,62 грн., з яких: 10 059,83 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 10 059,83 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 1 260,61 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 2 648,72 грн. - нарахована пеня, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 698,46 грн. - штраф (процентна складова), а також 2 102,00 грн. судових витрат, які позивач просив стягнути з відповідача (а.с. 1-3). У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначала, що згідно анкети-заяви від 03 вересня 2016 року вона отримала до зарплатної картки картку «Універсальна» з кредитним лімітом 1 000,00 грн., який було збільшено до 5 000,00 грн. на початку 2018 року. Доводи Банку про наявність заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10 059,83 грн. не відповідають дійсності, оскільки тіло не може бути більше кредитного ліміту. Вказувала, що визначений позивачем розмір неустойки перевищений, оскільки не може бути більшим, ніж 2 500,00 грн., крім того, позивач не надав розрахунок неустойки. Звертала увагу на те, що позивачем не надано доказів, чи була видана картка відповідачу, який номер картки та строк її дії, докази не засвідчені належним чином, розрахунки містять суперечливі дані, не надано розрахунку саме по тілу кредиту (а.с. 52-58). Представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Ванжа Н.В. направив на електронну пошту суду відповідь на відзив, де просив задовольнити позовні вимоги Банку в повному обсязі (а.с. 73-79). Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено (а.с. 62-69). Не погодившись з рішенням районного суду, 31 липня 2020 року представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Крилова О.Л. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача (а.с. 88-92). На обґрунтування скарги зазначила, що 03 вересня 2016 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № б/н, відповідно до якого відповідачу було надано 5 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідачем було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, тому вона приєдналася до запропонованої банком пропозиції, користувалася кредитними коштами та здійснювала погашення заборгованості, чим висловила свою згоду щодо форми договору та його умов. У зв`язку з порушенням зобов`язання за кредитним договором відповідач має заборгованість за тілом кредиту, за відсотками згідно ст. 625 ЦК України, пенею та штрафами, що підтверджується розрахунками заборгованості. ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила оскаржуване рішення залишити без змін та зазначила, що підписана сторонами анкета-заява не містить істотних умов договору, а позивачем не надано доказів яка сама картка була видана відповідачу: зарплатна чи кредитна (а.с. 119-127). За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 червня 2020 року розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково враховуючи наступне. Судом встановлено, що 03 вересня 2016 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 9). За змістом анкети-заяви відповідач погодилася, що вищевказана анкета-заява, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між нею і Банком договір про надання банківських послуг. При цьому, анкета-заява не містить інформацію, яку картку виявила бажання замовити відповідач, яка була видана платіжна (кредитна) картка, строк дії цієї картки, який рахунок відкрився на ім`я відповідача та дані про видачу відповідачу пам`ятки клієнта. До позовної заяви Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 10). Також до анкети-заяви Банком було додано Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, роздрукованих з банківського сайту (а.с. 22-33). Згідно з розрахунком заборгованості за договором № б/н від 03 вересня 2016 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 22 січня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 15 167,62 грн., з яких: 10 059,83 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 10 059,83 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 1 260,61 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 2 648,72 грн. - нарахована пеня, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 698,46 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 4-8). До відповіді на відзив на позовну заяву позивачем було долучено виписку про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 по карті № НОМЕР_1 за період з 03 вересня 2016 року по 11 червня 2020 року (а.с. 80-84). Також Банком було долучено до апеляційної скарги виписку про рух коштів за договором № б/н станом на 30 липня 2020 року по рахунку ОСОБА_1 (а.с. 94-100). Згідно з частиною 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апелянт є позивачем у справі, тому мав об`єктивну можливість подати докази до позовної заяви або в суді першої інстанції. Оскільки апелянт не навів поважних причин не подання саме цієї виписки про рух коштів, яка була додана ним до апеляційної скарги, колегія суддів не прийняла її до уваги. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У наданій Банком анкеті-заяві позичальника від 03 вересня 2016 року не зазначено базову процентну ставку за кредитом (а.с. 9). Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами, а також пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 03 вересня 2016 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. При цьому, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 03 вересня 2016 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили письмово відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною 1 статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII)). Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону №1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року N 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 ( провадження №14-131цс19). Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір № б/н від 03 вересня 2016 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). З огляду на наведене, не підлягають задоволенню вимоги Банку про стягнення із відповідача 2 648,72 грн. пені, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 698,46 грн. - штраф (процентна складова), оскільки у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Згідно з розрахунком заборгованості за договором № б/н від 03 вересня 2016 року, укладеного між Банком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 22 січня 2020 року у відповідача утворилася заборгованість за тілом кредиту на суму 10 059,83 грн. При цьому, як вбачається з наданого Банком розрахунку заборгованості у подальшому після 08 березня 2018 року відповідач не користувалася кредитними коштами, проте, Банк нараховував щомісячні платежі, які передбачені Умовами та Правилами надання банківських послуг, які відповідач не підписувала. Доказів щодо строку дії картки та доказів збільшення кредитного ліміту Банк до суду не надавав. При цьому, ОСОБА_1 у відзиві не заперечувала, що згідно анкети-заяви від 03 вересня 2016 року їй було видано до заробітної картки картку «Універсальна» з кредитним лімітом 1 000,00 грн., який у подальшому на початку 2018 року було збільшено до 5 000,00 грн. (а.с. 57). Поряд з цим відповідачем до районного суду не надано власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку Банку про наявність заборгованості за тілом кредиту або об`єктивних доказів про погашення заборгованості та її відсутності. Таким чином, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника на користь Банку суми непогашеного тіла кредиту в межах кредитного ліміту, зазначеного у позовній заяві та відзиві на позовну заяву, в розмірі 4 996,31 грн., яка утворилася станом на 08 березня 2018 року. Нарахування Банком заборгованості 10 059,83 грн. за тілом кредиту після зазначеної дати колегія суддів визнала необґрунтованим. Позивач також пред`явив вимогу про стягнення з відповідача процентів, нарахованих на прострочений кредит на підставі статті 625 ЦК України у розмірі 1 260,61 грн. виходячи з розміру простроченої заборгованості за тілом кредиту у сумі 10 059,83 грн. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18. Доводи Банку, що за Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг Банк використав своє право щодо зміни умов договору та збільшив відсоткову ставку до 86,4 % для картки «Універсальна», яка у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюється за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними за вищенаведених підстав та відхилив. Тому колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 281,27 грн. за період прострочення з 09 березня 2018 року по 22 січня 2020 року (період прострочення грошового зобов`язання 685 днів) виходячи з остаточного розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 22 січня 2019 року та в межах заявлених позивачем вимог. Розрахунок 3 % річних здійснювався за формулою: 4 996,31 грн. (сума заборгованості) x 3 x 685 (кількість днів прострочення) : 365 :

100. Поряд з цим відповідачем до районного суду не надано власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку Банку про наявність заборгованості за тілом кредиту або об`єктивних доказів про погашення заборгованості та її відсутності. Вищевказаних вимог законодавства, обставин і доказів суд першої інстанції не врахував і дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості з підстав його недоведеності. Щодо судових витрат. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» слід стягнути пропорційно до частини задоволених вимог (34,8 %) 731,49грн. судового збору за розгляд справи районним судом та 1 097,24 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом, сплата якого Банком підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 34, 101). Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила. З огляду на положення частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 червня 2020 року скасувати, ухвалити нове. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ - 14360570) задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ - 14360570) - 4 996 (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто шість) грн. 31 коп. заборгованості за тілом кредиту та 281 (двісті вісімдесят одну) грн. 27 коп. 3 % річних за кредитним договором № б/н від 03 вересня 2016 року. В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ - 14360570) - 731 (сімсот тридцять одну) грн. 49 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 1 097 (одну тисячу дев`яносто сім) грн. 24 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова