Постанова Чернівецький апеляційний суд № 715/1186/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2020 року м. Чернівці справа №715/1186/20 провадження 822/778/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кулянди М.І., суддів: Височанської Н.Ю., Половінкіної Н.Ю., учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» відповідач ОСОБА_1 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 липня 2020 року в складі судді Цуренко В.А. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі- АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 18 липня 2017 року та отримав кредитну картку для користування кредитним картковим рахунком. У подальшому, розмір кредитного ліміту збільшено до 10 000 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 42,00 відсотки на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зазначив, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Вказав, що банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте, відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором у відповідачки станом на станом на 28 квітня 2020 року утворилась заборгованість в розмірі 24705 гривень 20 коп., яка складається із заборгованості: за кредитом в розмірі 15474 гривень 04 коп., за простроченими відсотками в розмірі 1103 гривень 51 коп.; по відсотках нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 в розмірі 6475 гривень 02 коп.; штрафу в розмірі 500 гривень (фіксована частина) та штрафу в розмірі 1152 гривні 63 коп. (процентна складова). Вказав, що на даний час відповідав продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав банку. Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 липня 2017 року у розмірі 24705 гривень 20 коп. та вирішити питання про судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 липня 2020 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 15474 гривні 04 коп. та вирішено питання про судові витрати, в іншій частині вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті. Суд також дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками та штрафом, оскільки анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг таких умов не містить, а інших угод з цього приводу між сторонами укладено не було. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за відсотками та неустойки (штрафу) скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги банку в цій частині в повному обсязі, в іншій частині - судове рішення не оскаржується. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом безпідставно не враховано, що 01 березня 2019 року банком були внесені зміни до Умов та правил надання банківських послуг і згідно п. 2.1.1.2.12. сторони дійшли згоди, що в разі неповернення клієнтом кредиту в зазначений строк, клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, базовий розмір яких передбачений Тарифами. Також зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову в наведеній частині, суд помилково дійшов висновку, що банк не погодив з відповідачем відповідні умови кредитування щодо сплати процентів та неустойки (штрафів), оскільки відповідно до анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку відповідач підтвердила, що ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. Узагальнені доводи та заперечень інших учасників справи Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу до суду не подавали.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого на даний час є АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 , 18 липня 2017 року було укладено кредитний договір б/н шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Відповідно до якого відповідачу було відкрито картковий кредитний рахунок. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку за номером НОМЕР_1 зі строком дії до останнього дня березня 2021 року, що зазначено у довідці про отримані картки (а. с. 18). З 23 січня 2018 року розмір кредитного ліміту збільшено до 10 000 гривень, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку (а.с. 19). Договір був укладений шляхом оформлення і підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банком послуг. Інших умов договору сторони не підписували. Останній платіж у розмірі 1500 гривень позичальник здійснив 22 травня 2019 року. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Матеріалами справи встановлено, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначено моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржницею обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто тільки щодо стягнення тіла кредиту. Як слідує з Умов та Правил надання банківських послуг та витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» у разі порушення боржником зобов`язання передбачено стягнення відсотків, неустойки (штрафу, пені), що відповідно до статті 549 ЦК України може бути грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Відповідач зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме, згідно до п. 2.1.1.12.3. погашення кредиту - поповнення картрахунку держателя, здійснюється шляхом внесення коштів у готівковому або безготівковому порядку і зарахування їх банком на картрахунок держателя, а так само шляхом договірного списання коштів з інших рахунків клієнта на підставі договору. Відповідач зобов`язався здійснювати погашення кредиту та процентів внесенням грошів на кредитний рахунок у розмірі не менше мінімального обов`язковий платежу - розмір боргових зобов`язань Відповідача, які щомісяця повинен сплачувати відповідач протягом терміну дії карти. Мінімальний обов`язковий платіж розраховується в процентному співвідношенні від загальної заборгованості Клієнта (п.1.1.1.60). ОСОБА_1 не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою по рахунку (а.с.11-14, 15-17). На підтвердження позовних вимог АТ КБ ПриватБанк надав розрахунок, згідно з яким загальний розмір заборгованості за кредитним договором станом на 28 квітня 2020 року утворилась заборгованість в розмірі 24705 гривень 20 коп., яка складається із заборгованості: за кредитом в розмірі 15474 гривень 04 коп.; за нарахованими відсотками в розмірі 1103 гривень 51 коп.; по відсотках нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 в розмірі 6475 гривень 02 коп.; штрафу в розмірі 500 гривень (фіксована частина) та штрафу в розмірі 1152 гривні 63 коп. (процентна складова). Розраховуючи суму заборгованості, позивач не звернув увагу на те, що у заяві позичальника від 18 липня 2017 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді штрафу за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Тому, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за штрафом, його розмір і порядок нарахування, банк посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток Універсальна та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Публічному акціонерному товаристві «ПриватБанк», які він вважає невід`ємною частиною спірного договору. Згідно п. 2.1.1.12.7.1. договору в разі непогашення відповідачем боргових зобов`язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування кредитом клієнт сплачує банку проценти в розмірі, зазначеному в Тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті www.privatbank.ua , з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна, 55 пільгового періоду» та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ «ПриватБанк», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено пільговий період користування коштами, процентну ставку, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Тарифами та Умовами ознайомилася відповідачка і з ними погодилася, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірі і порядку нарахування. Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Таким чином, Умови і Правила надання банківських послуг та Тарифи мають мінливий характер. Розмір неустойки (штрафу) встановлено тільки Тарифами з обслуговування кредитних карток і Умовами та Правилами надання банківських послуг, які відповідачці не були відомі, оскільки не містить її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 19 березня 2014 року шляхом підписання заяви-анкети. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19) вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (18 липня 2017 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (червень 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Відповідач підписав лише заяву позичальника від 18 липня 2017 року, яка містить лише анкетні дані позичальника, відомості щодо працевлаштування, підпис позичальниці та відповідальної особи банку, яка перевіряє правильність та добросовісність відомостей позичальника. А відтак, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі відповідальності у вигляді неустойки (штрафу) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанції під час вирішення питання щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» неустойки (штрафу). Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі, сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19), у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 229/1953/16-ц (провадження № 61-32390св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 643/5386/17-ц (провадження № 61-2699св18), від 16 серпня 2019 року у справі No595/290/17-ц (провадження № 61-29972св18) тощо. Пунтом п. 2.1.1.2.1. Умов та Правил передбачено, що договір діє на протязі 4 років з моменту його підписання. Якщо на протязі цього строку жодна з сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору, він автоматично пролонговується на той же строк. З даного приводу апеляційний суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18 липня 2017 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). В позовній заяві АТ КБ «ПриватБанк» також пред`явив вимогу про стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірах, встановлених статтею 625 ЦК України. Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні ресурси. У порушення зазначених умов договору відповідач зобов`язання за договором № б/н від 17 липня 2017 року належним чином не виконав. Обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків на прострочений кредит банк посилався на, те, що 01 березня 2019 року впроваджені зміни Умов та Правил надання банківських послуг в частині нарахування відсотків, а саме відповідно до п.2.1.1.2.12 в разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов`язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд». Обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків на прострочений кредит банк посилався на вимоги статті 625 ЦПК України. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). Як слідує з матеріалів справи відсутні підстави для висновку про те, що укладеним між сторонами договором було встановлено інший розмір процентів відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ознайомився та погодився зі змінами до п. 2.1.1.2.12. Умов та правил надання банківських послуг в частині нарахування відсотків, рівно як із первісною редакцією Умов та Правил надання банківських послуг. Як вказувалося вище Умови та Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність вимог банку про нарахування відсотків у відповідності до змін від 01 березня 2019 року, починаючи з 01 жовтня 2019 року, однак слід зазначити, що банк має право на стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми, як визначено ч.2 ст. 625 ЦК України. Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Отже, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок. З такою позицією погодився й Верховний Суд у своїй постанові по справі №775/7704/15 від 23 січня 2018 року. Три проценти річних від простроченої суми слід здійснити за період з 01 жовтня 2019 року по 28 квітня 2020 року, тобто за 211 днів прострочки. Розрахунок 3 процентів річних апеляційним судом здійснено за формулою: % = сума боргу*процентну ставку/100%/365*кількість днів. Таким чином, 3 проценти річних, відповідно до заявлених позовних вимог за період з 01 жовтня 2019 року по 28 квітня 2020 року (за 211 днів) становить суму в розмірі 268 гривень 35 коп. (15474 гривня 04 коп.*3/100%/365*211), й саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів на підставі частини 2 статті 625 ЦК України в повному обсязі. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» відсотків на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, та розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Щодо розподілу судових витрат Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В ході розгляду даної справи АТ КБ «ПриватБанк» було понесено судові витрати по сплаті судового збору за подання до суду позовної заяви в розмірі 2102 гривні. Позовні вимоги в результаті апеляційного перегляду задоволені частково на загальну суму 15742 гривні 39 коп. (15474,04 гривень борг по тілу кредиту + 268,35 гривень відсотки), що становить 63,72% від суми заявлених вимог(15742,39*100/24705,20). З урахуванням розміру задоволених вимог відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягає судовий збір за подання до суду позовної заяви в розмірі 1339 гривень 39 коп. При цьому, судом першої інстанції помилково стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати в розмір 1316 гривень 48 коп. З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача за кредитним договором в розмірі 268 гривень 35 копійок , що становить 2,9 % (268,35*100/9231,16) від вимог апеляційної скарги. Отже, з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути 91 гривню 43 коп. (3153*2,9/100) в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 липня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків на підставі ч.2 ст.625 ЦК України та розподілу судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відсотки на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, в розмірі 268 гривень 35 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» 1339 гривень 39 копійок в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та 91 гривню 43 копійки в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий М.І. Кулянда Судді : Н.К. Височанська Н.Ю. Половінкіна