Постанова 4856 № 120/481/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/481/20-а Головуючий у 1-й інстанції: Сало Павло Ігорович Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В. 16 вересня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року (складене 27 березня 2020 року у м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрального відділу Державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (далі - відповідач) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач 06.02.2020 звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив: - визнати відомість про надання позивачем зазначеної довіреності умисним спотворенням інформації і неправомірною дією; - покласти на відповідача обов`язок у 5-денний строк усунути зазначену спотворену інформацію шляхом письмового вибачення перед позивачем; - стягнути з відповідача 50 000,00 грн для часткової компенсації завданого відповідачем стресу позивачу. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.03.2020 в задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що копія довіреності, яка міститься в матеріалах завершеного зведеного виконавчого провадження не завірена належним чином та не повинна була долучатись до матеріалів виконавчого провадження, оскільки у всіх зверненнях до виконавчого органу позивач діяв від власного імені як фізична особа, що виключало повністю пред`явлення вказаної довіреності. Правом подати до суду відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини. 19.07.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив надати інформацію у зведеному виконавчому провадженні № 499999202, що перебуває на виконанні у Центральному ВДВС у м. Вінниці та стосується стягнення заборгованості з КС "Злагода" на загальну суму 34 055 058,83 грн. 19.08.2019 листом № 79945/15.26-25/15 за підписом в.о. начальника відділу ОСОБА_3 позивачу надано інформацію щодо рішень та дій, які вчиняються у вказаному виконавчому провадженні. Серед іншого, у відповіді зазначено (далі дослівно): "В матеріалах виконавчого провадження відсутні дані, які підтверджують, що ОСОБА_2 є стягувачем по справі. Згідно копії довіреності, наданої Вами, ОСОБА_2, як Ви є представником КС "Злагода"". Зазначений вище лист позивач отримав наручно 19.08.2019. 02.01.2020 позивач звернувся на адресу начальника Центрального ВДВС у м. Вінниці з заявою, в якій просив підтвердити або спростувати інформацію, наведену у листі від 19.08.2019 № 79945, про те, що нібито позивач надав довіреність від імені КС "Злагода", якої насправді не було. 21.01.2020 на вказану заяву листом № 15809/15.26-25/15 відповідач повідомив, що "у відповіді від 19.08.2019 № 79945/15.26-25/15 вказано "Згідно копії довіреності, наданої Вами, ОСОБА_2, як Ви є представником КС "Злагода"", а не що Вами від імені КС "Злагода" надано довіреність. Мова йде про копію довіреності від 02.03.2019, яка є в матеріалах завершеного виконавчого провадження № 49999202, згідно з якою Ви були представником КС "Злагода"". Позивач вважаючи відповідь відповідача протиправною, а надану ним інформацію умисно спотвореною і такою, що зачіпає його честь та гідність звернувся з даним позовом до суду. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що з`ясовані судом обставини справи свідчать про те, що звернення позивача розглянуто відповідачем об`єктивно, своєчасно та з наданням повної і обґрунтованої відповіді на усі поставлені у зверненні питання, під час розгляду справи не встановлено фактів порушення відповідачем вимог ст.ст. 18, 19, 20 Закону України "Про звернення громадян", тоді як незгода позивача зі змістом наданої йому відповіді не дає підстав для висновку про неправомірність дій відповідача у спірних публічно-правових відносинах. Також вказано, що захист честі та гідності фізичної особи у зв`язку з поширенням про неї недостовірної інформації здійснюється в порядку цивільного судочинства. А вимоги про відшкодування шкоди є похідними, оскільки прямо залежать від вимог щодо вирішення публічно-правового спору про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 40 Конституції України кожна особа має право направляти письмові звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII вказано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частинами 1 та 2 ст. 15 Закону № 1404-VIII зазначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Згідно ч. ч. 1 та 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону № 1404-VIII сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Статтею 74 Закону № 1404-VIII вказано, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1). Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (ч. 2). Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова. Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини (ч. 3). Скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: 1) найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; 2) повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; 3) реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); 4) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; 5) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги (ч. 4). Колегія суддів звертає увагу, що скарга ОСОБА_1 подана в порядку визначеному ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", та відповідає вимогам, які визначені у частині 4 цієї статті. Проте, змісту вказаної відповіді начальника відділу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 21.01.2020 №15809/15.26-25/15 вбачається, що вона надана в порядку, визначеному Законом України "Про звернення громадян". Відповідно до ст. 12 Закону України "Про звернення громадян" № 393/96-ВР від 02.10.1996 дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження". Таким чином, за вказаних обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем щодо надання відповіді на його заяву виникли саме у межах виконавчого провадження, а тому мають регулюватися законодавством про виконавче провадження. Тому відповідач безпідставно розглянув звернення позивача в порядку Закону України "Про звернення громадян". Відповідно суд першої інстанції також мав би перевірити дії (рішення) відповідача на відповідність вимогам законодавства про виконавче провадження. При цьому, слід зауважити, що у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: "суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (пункти 85, 86)". Вказаної правової позиції притримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 20.01.2020 у справі № 916/556/19. Разом з тим, у постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. При цьому, визнання відомостей про надання позивачем вищезазначеної довіреності умисним спотворенням інформації і неправомірною дією та усунення зазначеної спотвореної інформацію шляхом письмового вибачення перед позивачем, як просив позивач, не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме визнання протиправними дій відповідача щодо розгляду заяви позивача та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву у встановленому законом порядку. За таких обставин, з метою належного захисту прав та інтересів позивача колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання дій Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) щодо розгляду заяви позивача від 02.01.2020 в порядку, визначеному Законом України "Про звернення громадян" протиправними та зобов`язання відповідача повторно розглянути вказану заяву позивача в порядку, визначеному Закону України "Про виконавче провадження". Процедура розгляду вказаної заяви передбачена ст. 74 Закону № 1404-VIII згідно якої, за наслідками розгляду заяви позивача, відповідачем виноситься відповідна постанова. Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 50 000 грн., колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України. Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 50 000 грн., позивач посилається на те, що дії відповідача завдали позивачу стресу. Проте, посилаючись на те, що через вчинені відповідачем дії позивач зазнав стресу не підтверджено жодними документами. При цьому, суд зауважує, що позивач не зазначив у чому саме виражались його моральні страждання та завдання моральної шкоди (стресу), а також не довів наявності безпосереднього причинного зв`язку такої шкоди із бездіяльністю відповідача. Доказів на підтвердження існування моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди (відповідного розрахунку моральної шкоди) суду не надано. Враховуючи відсутність у матеріалах адміністративної справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру та причинного зв`язку між діями відповідача і отриманням моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 21.02.2020 у справі №363/3520/16-а, від 21.02.2020 у справі №628/3028/16-а та від 15.04.2020 у справі №815/63/18. За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року - скасувати та прийняти нову постанову. Позов задовольнити частково. Визнати протиправними дії Центрального відділу Державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 02 січня 2020 року в порядку, визначеному Законом України "Про звернення громадян". Зобов`язати Центральний відділ Державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 січня 2020 року в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження". В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.