Постанова 4857 № 1.380.2019.004053

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.004053 пров. № А/857/3746/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Обрізка І.М., Іщук Л.П., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року у справі за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління «Західвуглепромсанекологія» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суддя у І інстанції Костецький Н.В., час ухвалення рішення 12 год 25 хв, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складення повного тексту судового рішення 12 лютого 2020 року, ВСТАНОВИВ: У серпні 2019 року Державне підприємство «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління «Західвуглепромсанекологія» (далі - ВП «Управління «Західвуглепромсанекологія» ДП «Львіввугілля») звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС) від 03 квітня 2019 року: № 0003261308, яким йому збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) на 112 832,05 грн, з яких за податковим зобов`язанням - 30738,03 грн, за штрафними санкціями - 82094,02 грн; № 0003281308 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору (далі - ВЗ) на 9281,70 грн, з яких за податковим зобов`язанням - 2527,42 грн, за штрафними санкціями - 6754,29 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року у справі № 1.380.2019.004053 позов було задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що під час проведення перевірки контролюючий орган не встановлював фактів наявності документів первинного бухгалтерського обліку щодо предмета перевірки, не досліджував таких документів, а його висновки ґрунтуються лише на сумах заборгованості щодо несвоєчасного перерахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Складений розрахунок донарахування сум платіжних та фінансових санкцій до довідки перевірки не містить посилання на кількість днів затримки сплати ПДФО, військового збору по кожному періоду (місяцю), що є підставою до застосування (не застосування) 10% чи 20% штрафної санкції до погашення суми податкового боргу. У апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС) - правонаступник ГУ ДФС - просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що ГУ ДФС проведено позапланову виїзну перевірку ВП «Управління «Західвуглепромсанекологія» ДП «Львіввугілля», під час якої встановлено несплату (неперерахування) станом на 31 січня 2019 року ПДФО на суму 30 738,03 грн та затримку сплати (перерахування) узгодженої суми грошового зобов`язання у сумі 859 742,44 грн до і більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання. Водночас, станом на 31 січня 2019 року також було встановлено несплату (неперерахування) ВЗ на суму 2527,41 грн та затримку сплати (перерахування) узгодженої суми грошового зобов`язання до і більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, у сумі 73998,78 грн. За результатами перевірки ГУ ДФС сформовані та вручені ВП «Управління «Західвуглепромсанекологія» оспорювані ППР. Судом не взято до уваги, що несплату (неперахування) ПДФО встановлено згідно із наданими платником податків до перевірки головними книгами за 2014-2019 роки та оборотно-сальдовими відомостями по рахунках 641,642. Суд помилково дійшов висновку про те, що акт перевірки № 408/14.13/26307902 від 14 березня 2019 року не містить жодного посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані у бухгалтерському та податковому обліку платника податків. Судом першої інстанції не надано належної оцінки поясненням відповідача щодо розрахунку нарахованих сум ПДФО та штрафний санкцій, які були надані в процесі судового розгляду та письмово відображені у відзиві на позовну заяву, з посиланням на податковий період (місяць/рік), суму (грн.) та розмір (%) штрафної санкції. Також не надано належної оцінки відомостям, які відображені у головних книгах позивача, які вказують на те, що у межах періоду, що підлягав перевірці, (щороку) станом на 01 січня 2015 року, 01 січня 2016 року, 01 січня 2017 року, 01 січня 2018 року, 01 січня 2019 року у позивача обліковувалось кредитове сальдо, а також постійно (щомісячно) малі місце несвоєчасна/часткова сплата узгоджених сум податкових зобов`язань з ПДФО та ВЗ, що у подальшому зараховувалися в рахунок погашенні податкового боргу. Оскільки перерахування спірного податку та збору позивачем здійснювалося з порушені строків, встановлених чинним законодавством, то контролюючий орган правомірно визначив суму грошового зобов`язання та застосував штрафні ( фінансові ) санкції, а відтак діяв на підставі, у межах; повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством. Представник ГУ ДПС у ході апеляційного розгляду підтримала вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову відмовити. Представник ВП «Управління «Західвуглепромсанекологія» ДП «Львіввугілля» у судовому засіданні апеляційного суду заперечила обґрунтованість доводів апелянта. Просила залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ГУ ДФС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ВП «Управління «Західвуглепромсанекологія» ДП «Львіввугілля» з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 січня 2019 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 жовтня 2014 року по 30 січня 2019 року, результати якої оформлено актом від 14 березня 2019 року № 408/14.13/26307902. У ході перевірки ГУ ДФС зроблено висновок про те, що відповідно до даних головних книг за січень 2015 року по січень 2019 року підприємством нараховано ПДФО із заробітної плати найманих працівників у розмірі 1 081 923,17 грн, однак перераховано до бюджету ПДФО у розмірі 1 035 188,36 грн, а отже не перераховано до бюджету ПДФО у сумі 30738,47 грн. Одночасно зроблено висновок про те, що станом на 31 січня 2019 року позивачем не перераховано ВЗ у сумі 2527,41 грн. На підставі висновків вказаного акту перевірки ГУ ДФС 03 квітня 2019 року було винесено оспорювані ППР № 0003261308 та № 0003281308. ВП «Управління «Західвуглепромсанекологія» ДП «Львіввугілля» не погодилося із зазначеними ППР відповідача та звернулося із цим позовом до адміністративного суду. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовані приписами ПК. Згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу. Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) ПДФО врегульовано приписами статті 168 ПК. Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Відповідно до підпункту 168.1.2 статті 168.1 статті 168 ПК податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Підпунктом 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК встановлено, що якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду. За правилами підпункту 168.4.7 пункту 168.4 статті 168 ПК відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід. Згідно із пунктом 126.1 статті 126 ПК у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Приписами пункту 127.1 статті 127 ПК передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК передбачено що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Відповідно до підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (пункт 1.2 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК). Згідно із підпунктом 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу (підпункт 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК). У відповідності по підпункту 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу. Відповідно до підпункту «е» пункту 176.1 статті 176 ПК платники податку зобов`язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов`язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих контролюючим органом, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку. На підставі системного аналізу вказаних правових норм суд апеляційної інстанції зазначає, що податковим правопорушенням відповідно до статті 126 ПК є вчинення дії (платником податку) щодо фактичної сплати узгодженої суми грошового зобов`язання, але із затримкою (несвоєчасно), а відповідно до статті 127 ПК таким порушенням є бездіяльність податкового агента, тобто ненарахування, неутримання, несплата, неперерахування податку на доходи фізичних осіб до або під час виплати доходу. Кваліфікуючою ознакою для застосування відповідальності відповідно до статті 127 ПК у цьому спорі є порушення саме податковим агентом встановлених правил щодо утримання податку у джерела виплати доходу. Джерелом виплати доходу є заробітна плата, з якої податковим агентом утримано ПДФО, але не перераховано у встановлені терміни до бюджету. Положення статті 126 ПК щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати. У разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених ПК, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК. Статтею 127 ПК встановлено міру відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при цьому розмір штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не відповідно до часу затримки такої несплати (як передбачено статтею 126 ПК), а залежно від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу. Несплата (неперерахування) податковим агентом до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків є підставою для накладення штрафу згідно з ст. 127 ПК України. Розмір штрафних санкцій визначається з урахуванням кількості разів допущених податкових правопорушень, незалежно від того, чи виявлено такі порушення контролюючим органом в межах однієї перевірки. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі Колегія суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 січня 2020 року при розгляді справи №820/11382/15, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору. Відповідно до матеріалів справи позивач самостійно нараховував та утримував ПДФО, але несвоєчасно перераховувало до бюджету, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень. Відповідач не заперечує вказаних обставин, однак вважає, що перерахування податків не відбулося, оскільки сплачені кошти були зараховані податковим органом на погашення заборгованості за попередні платежі згідно із пунктом 87.9 статті 87 ПК, яким встановлено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. На думку апеляційного суду, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що застосування штрафних санкцій відповідно до пункту 127.1 статті 127 ПК можливе лише у разі, коли платник податків, в тому числі податковий агент, допустив бездіяльність щодо нарахування, утримання та/або сплати (перерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника, тобто, взагалі не виконав зазначених обов`язків або сплату податку здійснив після виплати доходу платнику податку. Відтак, з урахуванням встановлених у ході судового розгляду фактичних обставин, суд першої дійшов вірного висновку, що позивачем не вчинялось порушення, передбачене статтею 127 ПК, а відтак застосування до нього відповідачем штрафних санкцій на підставі зазначено норми є протиправним. Водночас, апеляційний суд вважає вірним твердження суду першої інстанції про те, що з урахуванням приписів пункту 86.1 статті 86 ПК факт порушення податкового законодавства може бути встановлений лише за результатами перевірки платника податків, за результатами якої складається акт, оформлення якого регламентовано Порядком оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року № 727, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за № 1300/27745 (далі - Порядок 727). Згідно із пунктом 3 Розділу II Порядку № 727 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Відповідно до приписів пункту 5 Розділу II Порядку № 727 факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів. Як зазначено у пункті 4 розділу III Порядку № 727,

описова частина акта (довідки) документальної перевірки складається таким чином, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно: - чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення; - зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення. Відтак, з урахуванням наведених правових норм та наявних матеріалів справи суд першої інстанції мав належні підстави для висновку про те, що акт перевірки від 14 березня 2019 року № 408/14.13/26307902 зазначеним вимогам Порядку № 727 не відповідає, оскільки не містить посилань на використані під час перевірки первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку позивача, що можуть підтвердити наявність виявленого порушення. Також суд першої інстанції доречно звернув увагу на те, що розрахунок донарахування сум платіжних та фінансових санкцій до довідки перевірки 14 березня 2019 № 4085/14.13/26307902 не містить посилання на кількість днів затримки сплати ПДФО та ВЗ по кожному періоду (місяцю), які враховуються при визначенні розміру штрафної санкції, що не дозволяє зробити висновок про його обґрунтованість. При цьому апеляційний суд наголошує на тому, що відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління». Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року у справі № 1.380.2019.004053 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді І. М. Обрізко Л. П. Іщук Постанова у повному обсязі складена 18 вересня 2020 року.