Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 1.380.2019.003668

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.003668 пров. № А/857/2337/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В., за участі секретаря судового засідання Приступи Р.Л., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року (головуючої судді Потабенко В.А., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 11 год. 41 хв. в м. Львів повний текст рішення складено 31.12.2021) у справі №1.380.2019.003668 за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ: ДП «Львіввугілля» звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області в якому просить визнати незаконним та скасувати податкового повідомлення-рішення від 15.04.2019 № 0004041308. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року задоволено позов. Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не перешкоджає судовому розгляду. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання. Згідно із частиною 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ГУ ДФС у Львівській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку відокремленого підрозділу «Шахта «Лісова» ДП «Львіввугілля» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2015 по 30.01.2019, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.01.2019, єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за період з 01.10.2014 по 30.01.2019, про що 14.03.2019 складено акт № 405/14.6/26359891 (далі - акт перевірки). Згідно з актом перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем, зокрема, пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16, п. 54.2 ст. 54, п. 87.9 ст. 87, ст. 167, пп. 168.1.2, пп. 168.1.4, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено несплату (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб на суму 2062313,61 грн. та порушення правил сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб за весь період, що перевірявся більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання. За результатами перевірки та складеного акта, відповідачем від 15.04.2019 винесене податкове повідомлення-рішення № 0004041308 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 8544900,20 грн. (в тому числі, за основним платежем 2062313,61 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 6482586,89 грн.). При визначенні суми грошових зобов`язань ДП «Львіввугілля» по податку з доходів фізичних осіб та застосуванні штрафу, передбаченого ст. 127 Податкового кодексу, ГУ ДФС у Львівській області врахувала вимоги п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу щодо строку 1095 днів, що підтверджується даними розрахунку донарахування сум платежів та фінансових санкцій. Згідно з актом проведеною перевіркою відокремленого підрозділу «Шахта «Лісова» ДП «Львіввугілля» встановлено, що відокремленим підрозділом за період з 01.01.2015 по 30.01.2019 несвоєчасно перераховувався податок на доходи фізичних осіб за загальну суму 44786415,93 грн., а саме за попередній перевіряємий період 1302478,27 грн., з січня 2015 року по грудень 2015 року на суму 6579207,98 грн., з січня 2016 року по грудень 2016 року на суму 6149551,93 грн., з січня 2017 року по грудень 2017 року на суму 15454233,94 грн., з січня 2018 року по грудень 2018 року на суму 15300943,81 грн. Відокремленим підрозділом «Шахта «Лісова» ДП «Львіввугілля» станом на 30.01.2019 не сплачено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 2062313,61 грн. Не погодившись із винесеним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2019 у справі № 1.380.2019.003668, залишеним без змін згідно з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2020, позов ДП «Львіввугілля» задоволено повністю. Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.08.2021, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2019 № 1.380.2019.003668 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2020 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи рішення судів, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, встановлюючи протиправність спірного податкового повідомлення-рішення у цілому, виходили з протиправності застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі ст. 127 Податкового кодексу України у розмірі 50 та 75%, при цьому залишили поза своєю увагою той факт, що у позивача станом на 30.01.2019 обліковувалась заборгованість зі сплати податку на доходи фізичних осіб у сумі 2062313,61 грн. При цьому суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що спірним податковим повідомленням-рішенням до позивача застосовано штрафні санкції як на підставі п. 126.1 статті 126 Податкового кодексу України (несплата узгодженої суми грошового зобов`язання протягом встановлених Податкового кодексу України строків), так і на підставі п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України (ненарахування, неутримання та/або несплаті (неперерахування) податків платником податків до або під час виплати доходу). Крім того, відповідні порушення щодо дотримання позивачем строків нарахування та сплати податкових зобов`язань, зафіксовані в акті перевірки, стосувалися не лише податку на доходи фізичних осіб, а й військового збору, що також не було враховано судами під час оцінки правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Враховуючи заперечення відповідача, такі обставини потребують додаткового дослідження на предмет наявності чи відсутності у діях позивача ознак цих податкових правопорушень у періоді, що перевірявся. Лише в залежності від підтвердження чи спростування фактів, викладених в акті перевірки, щодо неперерахування підприємством до бюджету утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору, несвоєчасного перерахування означених податків, можливо перевірити наявність правових підстав для застосування до підприємства штрафних санкцій на підставі п. 126.1 ст. 126 та п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України (далі ПК України). Згідно частини 5 статті 383 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу. Відповідно до підпункту «е» пункту 176.1 статті 176 ПК України платники податку зобов`язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов`язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих контролюючим органом, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку. Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Відповідно до підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Згідно з підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду. Відповідно до підпункту 168.4.7 пункту 168.4 статті 168 ПК України відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід. Відповідно до пункту 126.1. статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Згідно з пунктом 127.1. статті 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Зважаючи на вимоги вказаних норм, є правові підстави для висновку, що стаття 127 ПК України встановлює відповідальність за порушення правил нарахування та сплати податків у джерела виплати. Згідно цієї статті, підставою відповідальності є ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків. Тобто, у разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених Податковим кодексом України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 Податкового кодексу України. У свою чергу, положеннями статті 127 ПК України встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 ПК України, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу. Судом встановлено, що ДП «Львіввугілля» самостійно нараховувало та утримувало податок на доходи з фізичних осіб, але несвоєчасно перераховувало до бюджету, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень, а позивач не заперечує вказаних обставин, однак вважає, що перерахування податків не відбулося, оскільки сплачені кошти були зараховані податковим органом на погашення заборгованості за попередні платежі. Так, згідно з пунктом 87.9 статті 87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Отже, вказаною нормою Податкового кодексу України визначено обов`язок податкового органу на зарахування усіх платежів на погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Визначальним при застосуванні приписів цієї статті є наявність податкового боргу. При цьому зміст графи «призначення платежу» у платіжних дорученнях за будь-яких умов не має значення, що прямо передбачено пунктом 87.9 статті 87 ПК України. У свою чергу, як вже було вказано вище, штрафні санкції згідно із пунктом 127.1 статті 127 ПК України застосовуються саме за несплату (неперерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків. Таким чином, відповідно до змісту наведеної норми, відповідальність за порушення, передбачене цієї статтею (ст. 127 ПК України), може мати місце лише у разі, коли платник податків, в тому числі податковий агент, допустив бездіяльність щодо нарахування, утримання та/або сплати (перерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника, тобто, взагалі не виконав зазначених обов`язків або сплату податку здійснив після виплати доходу платнику податку. Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем не вчинялось порушення, передбачене статтею 127 ПК України, а саме - виплата доходу на користь платника податків без попередньої або одночасної сплати нарахованого та утриманого з цих доходів податку, а тому застосування відповідачем штрафних санкцій на підставі даної норми є протиправним. Так, згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Пунктом 62.1 статті 62 ПК України визначено, що податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин. Відповідно до підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54 ПК України, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом. Згідно з пунктом 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Отже, факт порушення податкового законодавства може бути встановлений не інакше як за результатами перевірки платника податків, за результатами якої складається акт. Відповідно до вимог Податкового кодексу України для застосування посадовими особами контролюючих органів при оформленні результатів документальних перевірок платників податків - юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, постійних представництв та представництв нерезидентів дотримання законодавства з питань державної митної справи, про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розроблено Порядок оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727 (далі - Порядок №727). Пунктом 2 розділу І Порядку № 727 передбачено, що акт документальної перевірки - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Згідно з пунктом 3 розділу II Порядку № 727 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Відповідно до пункту 5 розділу II Порядку № 727 факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів. Пункт 4 розділу III Порядку № 727 встановлює, що

описова частина акта (довідки) документальної перевірки складається таким чином, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно: - чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення; - зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення. Із аналізу наведених правових норм слідує, що за результатами податкової перевірки контролюючий орган складає акт (службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації), який повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень, зокрема норм податкового, валютного та іншого законодавства із обов`язковим посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Апеляційний суд вважає, що акт перевірки від 14.03.2019 № 405/14.6/26359891 не містить посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку позивача та можуть підтвердити наявність виявленого порушення, також складений розрахунок донарахування сум платіжних та фінансових санкцій до довідки перевірки 14.03.2019 № 405/14.6/26359891 не містить посилання на кількість днів затримки сплати ПДФО по кожному періоду (місяцю), що є підставою до застосування (або не застосування) 10% чи 20% штрафної санкції до погашення суми податкового боргу. Отже, посилання апелянта виключно і лише на суми заборгованості за період щодо якого була проведена перевірка, як на джерело фактичних обставин про виявлені під час перевірки порушення, наведеними нормами не допускається, оскільки така інформація не встановлює наявність даного порушення. Таким чином, суд дійшов висновку, що під час проведення перевірки контролюючий орган не встановив фактів наявності документів первинного бухгалтерського обліку щодо предмета перевірки, не дослідив таких документів, а його висновки ґрунтуються лише на сумах заборгованості щодо несвоєчасного перерахування податку на доходи фізичних осіб. Крім того, відповідач зобов`язаний був роз`яснити, в якій саме частині має місце порушення, передбачене статтею 127 ПК України, чого, однак, зроблено не було. Виконуючи вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 11.08.2021 щодо неврахування судами під час оцінки правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення того факту, що відповідні порушення щодо дотримання позивачем строків нарахування та сплати податкових зобов`язань, зафіксовані в акті перевірки, стосувалися не лише податку на доходи фізичних осіб, а й військового збору, судом встановлено, що за наслідками позапланової виїзної документальної перевірки відокремленого підрозділу «Шахта «Лісова» ДП «Львіввугілля» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2015 по 30.01.2019, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.01.2019, єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за період з 01.10.2014 по 30.01.2019, оформленої актом від 14.03.2019 № 405/14.6/26359891, відповідачем було прийнято не лише податкове повідомлення-рішення від 15.04.2019 № 0004041308, що є предметом оскарження в даній справі, але й податкове повідомлення-рішення від 15.04.2019 № 0004051308 про збільшення податкового зобов`язання з військового збору на суму 735130,39 грн., в тому числі основне зобов`язання - 198078,54 грн., штрафні (фінансові) санкції - 537051,85 грн. Зазначене податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем до суду справа № 1.380.2019.003669. Як зазначив Верховний Суд в постанові від 11.08.2021, вказані порушення встановлено в зв`язку з несплатою (неперерахуванням) військового збору у тих самих відносинах, що і ПДФО, що є предметом оскарження в цій справі. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 в справі № 1.380.2019.003669, яке постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2020 залишено без змін, позов ДП «Львіввугілля» задоволено повністю, визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.04.2019 № 0004041308, а ухвалою Верховного Суду від 12.11.2020 касаційну скаргу ГУ ДПС у Львівській області повернуто скаржнику. Таким чином, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 в справі № 1.380.2019.003669 про протиправність податкового повідомлення-рішення від 15.04.2019 № 0004041308 (прийнятого в тих самих відносинах, що і податкове повідомлення-рішення від 15.04.2019 № 0004041308) набрало законної сили. Згідно частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, рішенням суду, що набрало законної сили встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 15.04.2019 №0004041308 про збільшення податкового зобов`язання з військового збору на суму 735130,39 грн., що прийнято в зв`язку з несплатою (неперерахуванням) військового збору (який випливає з несплати (неперерахування) ПДФО) є протиправним. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, податкове повідомлення-рішення від 15.04.2019 № 0004041308 є протиправним та підлягає скасуванню, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягають. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат згідно статті 139 КАС України немає. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року у справі №1.380.2019.003668 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді Р.Й. Коваль В.В. Гуляк Повний текст постанови складено 07.04.2022