Постанова Західний апеляційний господарський суд № 909/725/17

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" вересня 2020 р. Справа №909/725/17 м. Львів Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М., суддів: Бонк Т.Б., Матущака О.І., секретар судового засідання Харів М.Ю., явка учасників справи: від позивача: Гончар В.М. (довіреність № 18-0014/64707 від 11.12.2019), від відповідача: не з`явилися; від третьої особи : не з`явилися; розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Фаворит» б/н та дати на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.11.2019, суддя: Рочняк О. В., м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено 26.11.2019 за позовом Національного банку України, м. Київ, до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Фаворит», м. Івано-Франківськ, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова ініціатива», м. Київ, про звернення стягнення на предмет іпотеки ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. 28.07.2017 в Господарський суд Івано-Франківської області звернувся Національний банк України з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Фаворит» (далі по тексту ТОВ «Торгова мережа «Фаворит»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі по тексту ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 17.06.2014, який укладений між Національним банком України (кредитор/іпотекодержатель) та ТОВ «Торгова мережа «Фаворит» (іпотекодавець), а саме: нежитлову будівлю, приміщення магазину А, загальною площею 510,5 кв. м., що знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Куп`янська, смт. Куп`янськ-Вузловий, пл. Радянська, 7Б, яка належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва від 28.03.2008 про право власності на нерухоме майно та зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 26257663107, в рахунок погашення заборгованості ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» за кредитним договором №12/09/5 від 13.05.2014 з урахуванням додаткових угод №1 від 28.05.2014, №2 від 04.06.2014, №3 від 01.12.2014, №4 від 23.12.2014, №5 від 26.02.2015 перед Національним банком України в розмірі 2 135 893 013,70 грн., з яких: 2 000 000 000,00 грн. заборгованість за кредитом, 135 863 013,70 грн. заборгованість за процентами, 30 000,00 грн. штраф на підставі п. 2.3.16 кредитного договору, шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 1 591 000,00 грн. без ПДВ. Вказаний позов мотивований тим, що внаслідок неналежного виконання позичальником (ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») основного зобов`язання, яке виникло з кредитного договору №12/09/5 від 13.05.2014 (з усіма змінами та доповненнями до нього), в останнього перед позивачем виникла прострочена заборгованість у вигляді неповернутого кредиту в розмірі 2 135 893 013,70 грн. У зв`язку з цим, позивач, в силу положень ст.ст. 509, 525, 526, 530, 546, 572, 589, 590, 626, 1049 ЦК України, ст. 299 ГК України, ст.ст. 33, 39, 43 Закону України «Про іпотеку» та пунктів 14.8.1, 14.8.2, 14.9 іпотечного договору від 17.06.2014, який укладений на забезпечення основного зобов`язання, в рахунок погашення заборгованості, просить звернути стягнення на предмет договору іпотеки нежитлову будівлю, приміщення магазину А, загальною площею 510,5 кв. м., що знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Куп`янська, смт. Куп`янськ-Вузловий, пл. Радянська, 7Б, що належить іпотекодавцю на праві власності, шляхом продажу через прилюдні торги, в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 1 591 000,00 грн. без ПДВ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.11.2019 вищезазначений позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» за кредитним договором №12/09/5 від 13.05.2014 (з усіма змінами та доповненнями до нього) перед Національним банком України в загальній сумі заборгованості 2 135 893 013,70 грн. звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 17.06.2014, укладеним між Національним банком України та ТОВ «Торгова мережа «Фаворит», що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виноградовою Н.О. та зареєстрований в реєстрі за №871, а саме: нежитлову будівлю, приміщення магазину А, загальною площею 510,5 кв. м., що знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Куп`янська, смт. Куп`янськ-Вузловий, пл. Радянська, 7Б, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва від 28.03.2008 про право власності на нерухоме майно та яке зареєстроване в реєстрі речових прав на об`єкт нерухомого майна за номером 26257663107, розташовану на земельній ділянці загальною площею 1,1380 га, шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, яка встановлена Законом України «Про виконавче провадження». Стягнуто з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на користь Національного банку України 23 865,00 грн. судового збору. Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник (ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») порушив свої зобов`язання за кредитним договором №12/09/5 від 13.05.2014 (з усіма змінами та доповненнями до нього), в установлений договором строк суму повну суму наданого кредиту не повернув, у зв`язку з чим заборгованість в сумі 2 135 893 013,70 грн., яка утворилась, підлягає задоволенню шляхом задоволення вимог до іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки. Способом реалізації предмета іпотеки суд, відповідно до позовних вимог визначив проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, яка встановлена Законом України «Про виконавче провадження». До вказаних висновків суд першої інстанції дійшов на підставі ст.ст. 525, 526, 546, 589, 590, 610, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 5, 12, 19, 38, 39, 43 Закону України «Про іпотеку». Окрім того, місцевим господарським судом відмовлено в задоволенні решти позову в частині вимог про встановлення початкової вартості предмета іпотеки в розмірі 1 591 000,00 грн., оскільки за змістом ст. 39 Закону України «Про іпотеку» (в редакції Закону № 2478-VIII від 03.07.2018) у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушенням норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права. Узагальнені доводи особи, що подала апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач (ТОВ «Торгова мережа «Фаворит»/іпотекодавець) зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що: 1)суд застосував ст. 39 Закону України «Про іпотеку» в новій редакції, а не в редакції, що діяла на момент подання позову. При цьому стверджує, що не враховано рішення Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09.02.1999; 2)всупереч ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» суд не встановив загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; 3)не взято до уваги висновок експерта №20324 від 31.08.2018 за змістом якого вартість предмета іпотеки становить 2 821 590,00 грн.; 4)судом не встановлено дату початку порушення боржником зобов`язання, та дату станом на яку нараховано загальну суму заборгованості; 5)суд не застосував постанову Правління Національного банку України №408 від 23.06.2015, а тому не звернув увагу на припис п. 5 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за змістом якого під час тимчасової адміністрації, яка введена в боржника, не здійснюється нарахування відсотків за зобов`язання банку перед вкладниками та кредиторами; 6)місцевий господарський суд не визначив межі відповідальності відповідача за іпотечним договором, а тому безпідставно включив до заборгованості, що має бути погашена за рахунок іпотеки, штраф в розмірі 30 000,00 грн., який за договором іпотеки не передбаченого такої відповідальності, а до цих вимог застосовується спеціальний строк позовної давності в один рік (ст. 258 ЦК України); 7)при відкритті провадження у справі суд першої інстанції неправильно розрахував розмір судового збору, а тому безпідставно не залишив без руху позовну заяву, чим порушив вимоги Закону України «Про судовий збір» та принцип юридичної визначеності; Узагальнені доводи та заперечення позивача. Позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін. В обґрунтування доводів відзиву, зазначає, що встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, порушення обов`язків іпотекодавцем, суд прийняв обґрунтоване рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, встановленої Законом України Про виконавче провадження. Посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №235/3619/15-ц, яка була врахована судами попередніх інстанцій при вирішення спору у даній справі. Доводи апеляційної скарги щодо порушень вимог Закону України «Про судовий збір» вважає необґрунтованими з огляду на майновий характер позовних вимог. Третя особа не скористалася своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подала. В судове засідання 16.09.2020 з`явився представник позивача. Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, причин неявки суду не повідомили, хоча належним чином повідомлені про час, дату та місце слухання справи, а тому в силу п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 ГПК України, суд розглядає справу за їх відсутності за наявними у справі доказами. До початку судового засідання суд оголосив, що 16.09.2020 до апеляційного господарського суду від відповідача (апелянта) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи враховуючи обставини, що ускладнюють прибуття представника в судове засідання, задля дотримання постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID

19. Розглянувши подане суду клопотання та заслухавши міркування представника позивача щодо такого, апеляційний господарський суд відмовляє в його задоволенні враховуючи строк розгляду апеляційної скарги визначений ч. 1 ст. 273 ГПК України та те, що розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема за клопотанням позивача. Також, суд зазначає, що явка учасників справи у судові засідання була визнана необов`язковою, сторони мали можливість надати усі необхідні пояснення та аргументи щодо суті заявлених вимог. У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.11.2019 в справі № 909/725/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи і заперечення, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що між Національним банком України (кредитор) та ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" (позичальник) укладено кредитний договір №12/09/5 від 13.05.2014 з Додатковими угодами до нього, а саме: №1 від 28.05.2014, №2 від 04.06.2014, №3 від 01.12.2014, №4 від 23.12.2014, №5 від 26.02.2015 (надалі - кредитний договір). Відповідно до п.1.1. кредитного договору кредитор надає позичальнику кредит на суму 2000000000 гривень на строк з 13.05.2014 до 30.12.2016 шляхом збільшення ліміту за відкритою кредитною лінією відповідно до кредитного договору від №12/09/5 від 13.05.2014. Процентна ставка за користування кредитом не підлягає коригуванню, її розмір встановлюється на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України та становить 19,0% річних. Додатковим договором №1 від 28.05.2014 до кредитного договору визначено розмір процентної ставки за користування кредитом на рівні півтори облікової ставки Національного банку України та становить 14,25 річних. Процентна ставка за кредитом протягом дії кредитного договору не підлягає коригуванню. Згідно з п.1.3 кредитного договору для нарахування процентів строк користування кредитом, згідно з умовами цього кредитного договору починається з дня надходження коштів на кореспондентський рахунок позичальника і закінчується в день, який передує даті повернення коштів. Позичальник нараховує та сплачує нараховані проценти за користування кредитом щомісячно в останній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту (п.1.4). Пунктом 2.1.1. та 2.3.2. кредитного договору передбачено, що після підписання цього кредитного договору кредитор зобов`язується перерахувати на рахунок позичальника кошти відповідно до п. 1.1. цього кредитного договору, а позичальник в свою чергу зобов`язався своєчасно та в повному обсязі виконувати зобов`язання відповідно до умов кредитного договору в тому числі повернення кредитору суму кредиту у терміни, визначені кредитним договором та проценти за користування кредитом. На виконання вказаного пункту кредитного договору позивачем перераховано кошти, про що свідчить долучена до матеріалів справи копія меморіального ордеру за № 7000009508 від 13.05.2014. 17.06.2014, з метою забезпечення виконання основного зобов`язання, що випливає із зазначеного кредитного договору №12/09/5 від 13.05.2014, між Національним банком України (іпотекодержатель) та ТзОВ "Торгова мережа "Фаворит" (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виноградовою Н.О. Згідно з пунктом 5 вказаного вище договору іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку належне йому на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.03.2008 та зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 26257663107 об`єкт нерухомості - нерухоме майно нежитлову будівлю, приміщення магазину, А, загальною площею 510,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, смт. Куп`янськ-Вузловий, пл. Радянська, буд 7б, За змістом договору, ринкова вартість предмету іпотеки, згідно Висновку про вартість об`єкту оцінки, станом на 03.06.2014 року складає 2348938 грн. Згідно п.14.8.1 Договору іпотеки, іпотекодержатель має право з метою задоволення свої вимог звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань передбачених кредитним договором, вони не будуть виконанні. Відповідно до п. 14.8.2 вказаного вище договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором у випадках: - порушення іпотекодавцем та/або позичальником якого-небудь зобов`язань, передбачених умовами кредитного договору та цього договору; - порушення іпотекодавцем правил заміни предмету іпотеки; - виявлення іпотекодержателем погіршення стану предмету іпотеки, або зменшення вартості предмету іпотеки понад норми нормального фізичного зносу, або фактичної часткової відсутності предмету іпотеки; - віднесення іпотекодавця та/або позичальника до категорії неплатоспроможних, порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності іпотекодавця та /або позичальника або визнання їх банкрутами, чи про визнання недійсними їх установчих документів, чи про скасування їх державної реєстрації; - встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться в кредитному договорі або в цьому договорі; - ліквідації юридичної особи іпотекодавця та/або позичальника; - невиконання вимог пункту 16.1. цього договору. Пунктом 14.9 Договору іпотеки визначено, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки за умовами цього договору іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги у повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмета іпотеки, а також на здійснення забезпечених іпотекою вимог. 06 квітня 2017 року позивачем на адресу відповідача та третьої особи направлено вимоги (№18-0013/25250 від 05.04.2017 та №18-0013/25255 від 05.04.2017) про сплату заборгованості за кредитним договором. Однак, зазначені вимоги про сплату заборгованості ні третьою особою, ні відповідачем не виконані, доказів на спростування зазначеного не подано. Докази на підтвердження виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором в матеріалах справи відсутні. Доказів сплати позичальником зазначеної заборгованості суду також не надано. Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Частиною 2 ст. 590 ЦК України визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про іпотеку" в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Згідно зі ст. 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Надавши оцінку наявним у справі доказам та доводам сторін, судами встановлено, що позичальник свої зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів належним чином та у повному обсязі не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість, яка становить 2135893013,70 грн., яка складається із заборгованості за кредитом 2000000000,00 грн., заборгованості за процентами 135863013,70 грн., штраф 30000,00 грн. Право на нарахування штрафу передбачене п.п. 2.3.16 п. 2.3 кредитного договору, в якому сторонами домовлено, що у разу невиконання або неналежного виконання зобов`язань, передбачених цим договором, позичальник зобов`язується сплатити кредитору штраф у розмірі 30 000,00 грн. В п.1 іпотечного договору від 17.06.2014 закріплено, що цей договір забезпечує вимоги іпотекодавця, що випливають з кредитного договору №12/09/5 від 13.05.2014, зокрема, з сплати процентів за користування кредитом, штрафних санкцій у розмірі і порядку, передбаченому кредитним договором. Наведене спростовує твердження апелянта про безпідставне включення до заборгованості, яка має бути погашена за рахунок іпотеки, штрафу в розмірі 30000,00 грн. При цьому, судом встановлено, що розмір наявної заборгованості за кредитним договором у вказаному розмірі ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" та ТОВ "ТМ "Фаворит" під час розгляду справи не заперечувався. Контррозрахунку вказаної заборгованості суду не надано. Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Враховуючи зазначене, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за договором від 17.06.2014. Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про встановлення способу реалізації шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, що встановлений Законом України "Про виконавче провадження" та, відповідно, відхиляє заперечення апелянта, з огляду на наступне. Відповідно до експертного висновку суб`єкта оціночної діяльності ТОВ "Консалтингова компанія "Увекон" від 30.11.2016, щодо визначення ринкової ціни об`єкта іпотеки містить висновок про ринкову вартість об`єкта іпотеки станом на 30.11.2016 становить 1 591 000,00 грн. Згідно висновку Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса №20342 судової оціночно-будівельної експертизи по справі №909/725/17 (вх. №15906/18) від 31.08.2018 ринкова вартість нежитлової будівлі магазину, А, загальною площею 510,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська область, м.Куп`янськ, смт.Куп`янськ-Вузловий, пл.Радянська, буд 7б, станом на серпень 2018 року становить 2 821 590,00 грн. Судом встановлено, що сторони не дійшли згоди про вартість предмета іпотеки, яка могла б стати початковою ціною його реалізації. Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст.ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можна зробити висновок, що у розумінні норми ст. 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону. Згідно з ч. 3 ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження" початкова ціна продажу нерухомого майна визначається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону. Відповідно до ст.ст. 19, 57 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася. З урахуванням наведеного, у спорах цієї категорії лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №235/3619/15-ц, від 05.09.2018 у справі №202/30076/13-ц та послідовно застосовується Верховним Судом, зокрема, у постановах: від 05.09.2018 у справі №202/30076/13-ц, від 24.04.2019 у справі №910/11364/17, від 20.05.2019 у справі №925/53/18, від 05.06.2019 у справі №905/198/18. З цих ж підстав відхиляються покликання апелянта на те, що суд всупереч рішення Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09.02.1999 застосував ст. 39 Закону України «Про іпотеку» в новій редакції, а не в редакції, що діяла на момент подання позову. За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимоги позивача про встановлення початкової вартості предмету іпотеки у розмірі 1 591 000,00 грн. Враховуючи зазначене та виходячи з аналізу наведених норм, висновок судів обох інстанцій щодо задоволення даного позову та встановлення способу реалізації предмету іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, визначений Законом України "Про виконавче провадження", є законним та обґрунтованим. Доводи скаржника стосовно неправильного застосування місцевим господарським судом положень Закону України "Про судовий збір" при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат є безпідставними, оскільки, судовий збір за подання позовної заяви сплачено позивачем у розмірі, виходячи із ціни заявленого позову, який носить майновий характер, а в подальшому за результатами ухвалення рішення суду про задоволення позову витрати зі сплати судового збору в порядку ст. 129 ГПК України було покладено на відповідача, про що зазначено у резолютивній частині рішення суду. При цьому будь-яких обставин щодо невідповідності ціни позову дійсній вартості спірного майна судами попередніх інстанцій встановлено не було. Апеляційний господарський суд відхиляє довід скаржника про те, що в ході розгляду цієї справи судом не встановлювались обставини щодо визначення конкретної частки, з якої погашається заборгованість у цьому провадженні, що порушує принцип юридичної визначеності, з огляду на таке. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням (ст.11 Закону України "Про іпотеку"). У разі реалізації предмета застави (іпотеки) у зв`язку зі зверненням на нього стягнення заставодавцем (іпотекодавцем) відповідне забезпечувальне зобов`язання припиняється (абзац п`ятий статті 28 Закону України "Про заставу", абзац третій частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку"). Положеннями ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. За наведеними положеннями законодавства іпотекодержатель (заставодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством (якщо інше не передбачено договором або законом). Отже, виражений у грошовій формі розмір зобов`язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов`язань боржника, які існують за основним зобов`язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору. Оцінка предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог у разі звернення стягнення на предмет забезпечення. Апеляційний господарський суд відхиляє також доводи скаржника щодо невстановлення судом першої інстанції факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, загальної суми заборгованості та дати виникнення заборгованості, фактичних обставин та змісту спірних правовідносин, оскільки ці доводи стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами, та переоцінки оцінених ними доказів у справі. Крім того, за результатами аналізу питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, у питаннях вичерпності висновків суду суд апеляційної інстанції враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У рішенні від 28.10.2010 в справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини, апеляційний господарський суд вважає, що ним наведено аргументи та мотиви щодо всіх визначальних доводів апеляційної скарги у світлі конкретних обставин справи та в залежності від характеру судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. З огляду на наведене, аргументи, викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу про заперечення доводів апеляційної скарги є такими, що відповідають встановленим обставинам по справі. Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Фаворит» б/н та дати підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про залишення за апелянтом судового збору в розмірі 35 797,50 грн., який сплачений згідно з платіжним дорученням за № 686 від 11.01.2020. Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.11.2019 у справі №909/725/17 залишити без змін. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Фаворит» б/н та дати залишити без задоволення. Судовий збір в розмірі 35 797,50 грн. покласти на апелянта. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду. Головуючий-суддя: Бойко С.М. Судді: Бонк Т.Б. Матущак О.І. Повний текст постанови підписано 18.09.2020