Постанова 4814 № 583/5399/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 583/5399/19 Номер провадження 22-ц/814/1848/20Головуючий у 1-й інстанції Щербаченко М.В. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі: Головуючого судді: Кривчун Т.О. Суддів: Дряниці Ю.В., Хіль Л.М. секретар: Ткаченко Т.І. за участю: позивача ОСОБА_1 , представника : позивача адв. Собини П.М. представника відповідача - УМВС України в Сумській області в особі Ліквідаційної комісії - Бабченко І.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку позовного провадження апеляційні скарги Прокуратури Сумської області, Державної казначейської служби України та представника позивача адвоката Собини Павла Миколайовича на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 21 травня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Сумської області, УМВС України в Сумській області в особі Ліквідаційної комісії, Охтирського міськрайонного суду Сумської області, Сумського апеляційного суду про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та суду. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, - В С Т А Н О В И В : У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідачів, неодноразово уточненим в ході судового розгляду справи, посилаючись на те, що 01.11.2013 року він був затриманий, після чого йому було оголошено підозру у закінченому замаху на отримання неправомірної вигоди у розмірі 6000,00 гривень, поєднаному із вимаганням, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 15, частиною 4 статті 368 КК України. Зазначає, що, у період з 02.11.2013р. по 22.11.2013 року він (позивач), на підставі ухвали слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 02.11.2013 року, перебував під вартою, а 22.11.2013 року був звільнений з-під варти після внесення застави в розмірі 91760,00 грн. Вказує, що, кримінальне провадження відносно нього ( ОСОБА_1 ) неодноразово розглядалось Охтирським міськрайонним судом Сумської області. Обвинувальні вироки Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09.09.2014 року та від 05.10.2015 року, ухвалені відносно нього, переглядались Апеляційним судом Сумської області та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ і були скасовані у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції. У період з 18.03.2016 року і до звільнення ОСОБА_1 ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.11.2016 року, останній перебував у Сумському слідчому ізоляторі, відбуваючи покарання на підставі ухвали Апеляційного суду Сумської області від 22.02.2016 року. Зазначає, що, вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18.01.2019 року, залишеним без змін ухвалою Сумського апеляційного суду від 04.09.2019 року, його, ОСОБА_1 , визнано невинуватим та виправдано за частиною 1 статті 365, частиною 4 статті 368 КК України на підставі пункту 2 частини 1 статті 373 КПК України. За час незаконного кримінального переслідування, яке тривало з 01.11.2013 року по 04.09.2019 року, а всього 70 місяців, у тому числі перебування під вартою протягом 8 місяців 27 днів, відсторонення від займаної посади інспектора з дізнання відділення Державтоінспекції Охтирського міського відділення міліції, а потім і звільнення за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового начальницького складу, неможливість працевлаштуватись та працювати за фахом призвели до моральних страждань, порушення нормального життя, супроводжувалось інтенсивними негативними емоціями, тривогами, хвилюванням, відчуттям приниження, сорому, гніву, тривалої напруги та невизначеності, необхідності виправдовуватись та доводити свою невинність. Позивач вважає, що за час його кримінального переслідування він втратив можливість кар`єрного росту, був позбавлений можливості взяти участь у конкурсі до Національної поліції, він був ізольований від активного суспільного життя, від повноцінних соціальних контактів, що сформувало почуття загублених нереалізованих можливостей. Відновлення нормального морального стану успішного чоловіка є неможливим, через розголошення у місті відомостей про кримінальне переслідування позивача на думку останнього його репутація зіпсована. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейсько горахунку Державної казначейської служби України на його користь моральну шкоду в розмірі 3000000 грн. Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 21 травня 2020 року позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та суду, задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 500000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з незаконним перебуванням під слідством і судом. У задоволенні позову в іншій частині, відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок держави. З цим рішенням не погодився відповідач - Прокуратура Сумської області, який в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди в сумі 500000,00 грн. шляхом прийняття рішення про зменшення розміру стягнутої шкоди до 330610,00 грн. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що твердження позивача стовно того, що внаслідок кримінального переслідування він зазнав тривалої ізоляції від активного суспільного життя, повноцінних соціальних контактів, можливостей набуття професійного досвіду та кар`єрного росту, налагодження особистого життя тощо, не доведено ним належними та допустимими доказами, тобто позивачем не підтверджено заподіяння, на його думку, шкоди, будь-які факти її спричинення відсутні. Вказує, що окремі негативні наслідки, які, на думку позивача, він зазнав в наслідок дій органів прокуратури, не підтверджено конкретними доказами, відтак не можна погодитись з розміром визначеної судом моральної шкоди, яка підлягає до відшкодування, оскільки її розмір не має бути більшим, ніж достатній для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її збагачення. Також, з даним рішенням суду не погодилась Державна казначейська служба України представник якої в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Вказує, що суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, стягуючи на користь позивача кошти в сумі 500000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, не наводить в оскаржуваному рішенні достатніх критеріїв визначення розміру такої шкоди. При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до надмірного збагачення за рахунок Держави, а сума визначена до стягнення місцевим судом, на думку апелянта, є явно завищеною. Окрім того, апелянт вказує на безпідставність визначення в оскаржуваному судовому рішенні конкретного органу, що повинен здійснити відшкодування з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №910/23967/16. Окрім того, з вказаним рішенням місцевого суду не погодився позивач, представник якого в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині визначення відшкодування моральної шкоди в розмірі 500000,00 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та суду ОСОБА_1 у розмірі 1000000,00 грн., вирішити питання судових витрат. В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилаються на те, що місцевим судом безпідставно не взято до уваги доводи позивача стовно обґрунтування розміру відшкодування, зокрема, що він не має змоги на теперішній час, будучи виправданим, отримати роботу, яку мав до початку кримінального переслідування. Вказує, що в рішенні суду першої інстанції не на денно оцінки не можливості відновити стан, який мав позивач до початку кримінального переслідування. При цьому, в оскаржуваному рішенні відсутні посилання на те, що права позивача порушуються державною і до тепер, тому розмір відшкодування, визначений до стягнення, є недостатнім. Також, ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20.08.2020 року апеляційну скаргу УМВС України в Сумській області в особі Ліквідаційної комісії на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 21 травня 2020 року, визнано неподаною та повернуто апелянту. У поданих відзивах на апеляційну скаргу представник УМВС України в Сумській області в особі Ліквідаційної комісії Бабченко І.А.прохала рішення місцевого суду скасувати, а в задоволенні позову відмовити. Вказує, що при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Сума моральної шкоди необхідно для відшкодування позивачу в розмірах, яка відповідно до вимог чинного законодавства, повинна бути справедливою та не призводити до збагачення позивача. У судовому засіданні позивач та його представник доводи своєї апеляційної скарги підтримали та прохали її задовольнити, проти задоволення апеляційних скарг прокуратури Сумської області та Державної казначейської служби України заперечував. Представник відповідача - УМВС України в Сумській області в особі Ліквідаційної комісії підтримала апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, проти задоволення апеляційної скарги представника позивача адвоката Собини П.М. заперечувала та прохала її відхилити. Суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу дійшов висновку про відхилення апеляційних скарг прокуратури Сумської області та Державної казначейської служби Українита задоволення апеляційної скарги представника позивача адвоката Собини П.М. з наступних підстав. У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Як установлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 30 жовтня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про кримінальне провадження за №42013200000000150, яке розпочато за повідомленням про те, що інспектор дізнання УДАІ у м. Охтирка УМВС України в Сумській області ОСОБА_1 незаконно вилучив технічний паспорт автомобіля у водія та вимагав у останнього неправомірну вигоду (хабара) в сумі 1000 доларів США за вирішення питання про не поміщення відповідного автомобіля на штрафний майданчик. 01 листопада 2013 року ОСОБА_1 був затриманий на підставі статті 208 КПК України та в цей же день йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 15, частиною 4 статті 368 КК України, тобто у вчиненні закінченого замаху на одержання неправомірної вигоди службовою особою, поєднаною з вимаганням неправомірної вигоди (т.1, а.с.5, 6, 9). 02 листопада 2013 року ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 02.11.2013 року, яка ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 19 листопада 2013 року була залишена без змін, до ОСОБА_1 за клопотанням слідчого був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном до 15 год. 00 хв. 28 грудня 2013 року. Указаною ухвалою слідчого судді також визначено суму застави у розмірі 80 мінімальних заробітних плат, що становило 91760,00 грн. (т.1, а.с.7,8, т.2, а.с.55). 22 листопада 2013 року ОСОБА_1 був звільнений з Сумського слідчого ізолятора у зв`язку з внесенням ОСОБА_2 на депозитний рахунок застави у розмірі 91760,00 грн. (т.2, а.с.139). Вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 вересня 2014 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 365, частиною 4 статті 368 КК України (т.1, а.с.12). Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 27 листопада 2014 року обвинувальний вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09.09.2014р. відносно ОСОБА_1 був скасований, призначено новий розгляд в суді першої інстанції в іншому складі суду (т.1, а.с.12). Після нового розгляду, вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05.10.2015 року ОСОБА_1 знову визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 365, частиною 4 статті 368 КК, стягнуто судові витрати, пов`язані із проведенням експертиз в сумі 1176,00 грн. Запобіжний захід у вигляді застави залишено без змін до набрання вироком законної сили (т.2, а.с.31-36). Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 22 лютого 2016 року обвинувальний вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05.10.2015 року відносно позивача у цій справі був змінений, у тому числі, у частині правової кваліфікації діянь та покарання. Указаним рішенням апеляційного суду ухвалено вважати засудженим ОСОБА_1 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 365 КК України (у редакції Закону України №3207-VI від 07 квітня 2011 року), частиною 2 статті 15, частиною 2 статті 368 КК України (у редакції Закону України № 221-VIІ від 18 квітня 2013 року) та за сукупністю злочинів ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах, пов`язані із здійсненням владних повноважень строком на 2 роки (т.2, а.с.37-51). Також, ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 22 лютого 2016 року вирішено заставу у сумі 91760,00 грн. повернути заставодавцю ОСОБА_2 18 березня 2016 року ОСОБА_1 був затриманий з метою відбуття покарання у виді позбавлення волі за обвинувальним вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05.10.2015р., зміненим ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 22 лютого 2016 року, а 21 березня 2016 року ОСОБА_1 прибув до Державної установи «Сумський слідчий ізолятор» (т.2, а.с.67). Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 березня 2016 року, у зв`язку з поданням ОСОБА_1 заяви про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, позивач був тимчасово залишений у Державній установі «Сумський слідчий ізолятор» на час такого ознайомлення (т.2, а.с.134). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2016 року було скасовано ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 22 лютого 2016 року у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а засудженого ОСОБА_1 було вирішено негайно звільнити з-під варти в залі суду (т.2, а.с.142-145). 13 лютого 2017 року, під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Охтирським міськрайонним судом Сумської області 01.03.2016 року, про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат в сумі 1176,00 грн. постановою державного виконавця Богомол С.М. на належний позивачу автомобіль АЗЛК 2140, 1978 року випуску, з державним номером НОМЕР_1 накладено арешт у межах суми звернення стягнення та витрат виконавчого провадження та штрафів (т.2, а. с.140). Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 14 лютого 2017 року обвинувальний вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05.10.2015 року відносно позивача у цій справі був скасований у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначено новий розгляд у суді першої інстанції (т.1, а.с.12 зворот). Вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 січня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Сумського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за частиною 1 статті 365, частиною 4 статті 368 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України, тобто у зв`язку з не доведенням, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим (т.1, а.с.10-16, т.2, а.с.178-183). Місцевим судом установлено, що позивачем доведено зазначений у позовній заяві період перебування під слідством і судом з 01 листопада 2013 року (день затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення) по 04 вересня 2019 року (день набрання виправдувальним вироком законної сили), що складає 5 років та 10 місяців 4 дні або 70 повних місяців. Окрім того, поданими позивачем письмовими доказами доведено перебування його у період кримінального переслідування протягом 09 місяців в умовах ізоляції у Державній установі «Сумський слідчий ізолятор» з 01.11.2013р. по 22.11.2013р. (період тримання під вартою), з 18.03.2016р. по 24.11.2016 року (відбуття покарання у виді позбавлення волі за обвинувальним вироком суду, який в подальшому був скасований). Установлено, що ОСОБА_1 на момент його затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення проходив службу в органах внутрішніх справ у званні старшого лейтенанта міліції на посаді інспектора з дізнання відділення Державтоінспекції Охтирського МВ (з обслуговування м. Охтирки та Охтирського району) УМВС України в Сумській області. Наказом Управління МВС України в Сумській області від 28.11.2013 року №248 о/с у результаті службового розслідування, проведеного за фактом відкриття кримінального провадження, ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ на підставі пункту 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, тобто у зв`язку з вчиненням проступку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу. Після звільнення зі служби, ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Управління МВС України в Сумській області про скасування наказів та поновлення на роботі. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2014р. у справі №818/43/14, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 року, ОСОБА_1 з 29 листопада 2013 року було поновлено на посаді інспектора з дізнання відділення Державтоінспекції Охтирського МВ (т.2, а.с.146-149). Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.06.2014 року касаційну скаргу Управління МВС України в Сумській області було задоволено частково, скасовано постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2014р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. 12 березня 2015 року, після нового розгляду позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі, постанова Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2014 року, якою позов ОСОБА_1 був знову задоволений, та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014 року, якою указане рішення суду першої інстанції залишено без змін, були скасовані постановою Вищого адміністративного суду України від 12.03.2015 року, а у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено (т.2, а.с.149). 06 квітня 2015 року, після поновлення позивача на посаді на підставі постанови Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2014 року, що була згодом скасована постановою Вищого адміністративного суду України від 12.03.2015 року, наказом УправліннямМВС України в Сумській області капітан міліції ОСОБА_1 був знову звільнений з 07 квітня 2015 року у Запас Збройних сил з посади старшого інспектора штабу Охтирського МВ (з обслуговування м. Охтирки та Охтирського району) на підставі пункту 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, тобто у зв`язку з вчиненням проступку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу (т.2, а.с.137). Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року у справі №818/43/14 за позовом ОСОБА_1 про скасування наказу та поновлення на роботі, за заявою позивача відкрито провадження за нововиявленими обставинами (т.2, а.с.149). Станом на час розгляду даної справи рішення по суті заяви 818/43/14 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 12.03.2015 року за нововиявленими обставинами Верховним Судом не ухвалено. Задовольняючи позов частково суд виходив із того, що протягом майже 6-ти років ОСОБА_1 перебував під слідством та судом, він був незаконно затриманий, до нього застосовувались запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою та застави, він тривалий час був обмежений у вільному пересуванні як по території України, так і за її межами, був ізольований протягом 09 місяців від суспільства, родини та близьких осіб у Державній установі «Сумський слідчий ізолятор», у зв`язку з порушенням кримінального провадження його було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ, він був позбавлений можливості забезпечити нормальне існування для себе та членів своєї сім`ї, було порушено його нормальні життєві зв`язки і спосіб життя, а тому, з огляду на тяжкість вимушених змін у житті ОСОБА_1 , тривалість немайнових втрат, необхідність докладання значних зусиль для відновлення попереднього стану, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості суд дійшов висновку, що на користь позивача слід стягнути моральну шкоду в сумі 500000,00 грн. з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Проте, такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного. У відповідності до ч.1 ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч.2). Фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди (ч.4). Належним чином проаналізувавши матеріали справи, на підставі наведених норм права колегія суддів приходить до висновку, що внаслідок незаконних дій та рішень органів досудового слідства та суду, вчинених шляхом затримання, застосування запобіжного заходу, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, позивачу було спричинено шкоду та на підставі виправдувального вироку суду він набув право на її відшкодування. Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року №266/94-ВР (далі Закон), встановлено випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові наслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Ураховуючи викладене, суд, на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що позивач незаконно перебував під слідством і судом з 01 листопада 2013 року (день затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення) по 04 вересня 2019 року (день набрання виправдувальним вироком законної сили), що складає 5 років та 10 місяців 4 дні або 70 повних місяців та протиправно перебував у період кримінального переслідування протягом 09 місяців в умовах ізоляції у Державній установі «Сумський слідчий ізолятор» з 01.11.2013 по 22.11.2013 (період тримання під вартою), з 18.03.2016 по 24.11.2016 року (відбуття покарання у виді позбавлення волі за обвинувальним вироком суду, який в подальшому був скасований), що є підставою для відшкодування на його користь моральної шкоди. Окрім того, відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Згідно п.5 ст.3 Закону, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається), зокрема моральна шкода. Відповідно до ч.1 ст.4 Закону, відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Аналіз вищевказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Апеляційний суд, аналізуючи наявні у справі докази в їх сукупності та кожен окремо, прийшов до висновку, що, оскільки позивач незаконно перебував під слідством і судом з 01 листопада 2013 року по 04 вересня 2019 року, що складає 5 років та 10 місяців 4 дні або 70 повних місяців та протиправно перебував у період кримінального переслідування протягом 09 місяців в умовах ізоляції у Державній установі «Сумський слідчий ізолятор» з 01.11.2013р. по 22.11.2013 року та з 18.03.2016р. по 24.11.2016 року, чим йому беззаперечно завдано значної моральної шкоди, то її розмір в сумі 500000,00 грн. який визначено до стягнення судом першої інстанції, є заниженим та не може вважатись таким, що визначений, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, а тому доводи апеляційної скарги представника позивача є обґрунтованими, та заслуговують на увагу. З урахуванням вищевикладеного колегія суддів зауважує, що, оскільки позивач тривалий час перебував під слідством та судом, він був незаконно затриманий, до нього застосовувались запобіжні заходи, у зв`язку з чим ОСОБА_1 тривалий час був обмежений у вільному пересуванні як по території України, так і за її межами, окрім того, у період кримінального переслідування протягом 09 місяців перебував в умовах ізоляції від сім`ї та суспільства в цілому, був звільнений з займаної посади та по теперішній час намагається відновити своє порушене право та працевлаштуватися, відтак, враховуючи тривалість порушеного права, що потягло за собою втрати як майнового (відсутність можливості отримання доходу /заробітку/), так і немайнового характеру, тяжкість такого порушення, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що на користь позивача слід стягнути моральну шкоду в сумі 1000000,00 грн. з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Окрім того, як убачається з Довідки, одержаної через ТСЦ №5943 РСЦ МВС, станом на 27.03.2020 року за обліками МВС щодо громадянина ОСОБА_1 інформації щодо не знятої чи непогашеної судимості немає. Відтак, з наведеного вбачається, що станом на 2020 рік, позивач не може знову влаштуватися на роботу в правоохоронні органи, де працював до моменту неправомірного притягнення до кримінальної відповідальності, тобто порушення його прав є триваючим і до нині. З огляду на вказані обставини, визначений у даному рішенні судом апеляційної інстанції розмір сатисфакції в сумі 1000000,00 грн. є обґрунтованим та відповідатиме правомірним очікуванням позивача. Посилання в апеляційних скаргах Прокуратури Сумської області та Державної казначейської служби на те, що окремі негативні наслідки, які, на думку позивача, він зазнав, не підтверджено конкретними доказами, відтак, не можна погодитись з розміром визначеної судом моральної шкоди, яка підлягає до відшкодування, оскільки її розмір не має бути більшим, ніж достатній для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її збагачення, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки, як установлено, позивач протягом майже шести років перебував під слідством, та в цей період протягом дев`яти місяців був ізольований від суспільства, та в подальшому був визнаний невинним в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, відтак, враховуючи тривалість порушеного права позивача, наявність негативних наслідків від такої ізоляції, суд вважає, що розмір моральної шкоди в 1000000,00 грн. є обгрунтованим та в жодному разі не є завищеним. При цьому, оскільки позивач майже шість років не мав змоги працювати, то визначений судом розмір моральної шкоди в жодній мірі не призведе до протиправного збагачення ОСОБА_1 , при цьому зможе задовільнити його правомірні очікування. Відшкодування моральної шкоди відбувається незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, як визначено частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується державою у повному обсязі. Інші доводи апеляційних скарг Прокуратури Сумської області та Державної казначейської служби висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). У зв`язку з наведеним рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. У відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, 382,383 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Прокуратури Сумської області та Державної казначейської служби України,- залишити без задоволення. Апеляційну скаргу представника позивача адвоката Собини Павла Миколайовича, задовольнити. Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 21 травня 2020 року, - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та суду, - задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) 1000000,00 (один мільйон) грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з незаконним перебуванням під слідством і судом. У задоволенні позову в іншій частині, відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун СУДДІ Ю.В. Дряниця Л.М. Хіль