Постанова 4814 № 552/196/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/196/20 Номер провадження 22-ц/814/1394/20Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж. В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Бондаревська С.М., Дряниця Ю.В., секретар Зеленська О.І., з участю представника Полтавської міської ради - Дзюбла О.І., розглянувши у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Полтави від 12 березня 2020 року, постановлене суддею Кузіною Ж.В. (повний текст складено 17 березня 2020 року), по справі за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м.Полтави, в особі Полтавської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Руденко Наталія Юріївна, про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, в с т а н о в и в: 16.01.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом, у якому просить встановити факт проживання за адресою: АДРЕСА_1 із ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю понад п`ять років, а саме із 2010 року до часу відкриття спадщини. Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що із 2010 року проживав однією сім`єю із подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не мали власних дітей та відносилися до нього, як до сина. Через похилий вік та постійні хвороби, які спричинили неможливість самостійного забезпечення власного існування, вони потребували сторонньої допомоги. Проживаючи разом із ними, ОСОБА_1 забезпечував їх потреби, придбавав ліки, оплачував комунальні послуги та усі витрати пов`язані з побутом, а після смерті займався їх похованням. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина. ОСОБА_1 , як спадкоємець четвертої черги, звернувся до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н.Ю. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, але за відсутності документів, що підтверджують наявність підстав для закликання його, як спадкоємця четвертої черги спадкування, у видачі свідоцтва відмовлено. З наведених підстав просить захистити оспорюване та порушене право у судовому порядку. Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 12.03.2020 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю. Не погодившись із указаним судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення районного суду й ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Зазначає, що через власні, не придатні для повноцінного проживання житлово-побутові умови, починаючи із 2010 року проживав разом із сім`єю ОСОБА_5 . На той час він не мав власної родини, був розлучений, батьки померли і ОСОБА_5 стали його другими батьками. Вони оплачувала комунальні послуги, а він, ОСОБА_1 , купував продукти харчування, в зимовий період додавав кошти для оплати послуг за спожитий природний газ. За особисті кошти відновив водопостачання будинку, обслуговував вигрібну яму, побудував металевий паркан вартістю близько 30 000,00 грн. Вважає доведеним та таким, що не потребує доказів, факт його хоча й не кровної спорідненості, але доброзичливої і дружньої сім`ї із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Не погоджується із оцінкою районним судом показів свідків, які, будучи сусідами, підтвердили його добрі сімейні стосунки із родиною ОСОБА_5 . 03.06.2020 Полтавська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення районного суду - без змін. Вважає, що позивачем не доведено факт ведення спільного господарства із нині померлим ОСОБА_2 , його безпорадний стан, наявність спільного бюджету, утримання житла та сплату комунальних послуг. Звертає увагу, що у власних свідченнях позивач зазначав, що ОСОБА_2 вільно пересувався по місту та міг самостійно себе обслуговувати, що також підтверджено показаннями свідків. У судовому засіданні позивач підтвердив, що мав окремі бюджети із нині померлим ОСОБА_2 , який давав позивачеві кошти на придбання певних продуктів, ліків та інколи на оплату комунальних послуг. Посилаючись на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстр прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 , доводить, що останній має у власності квартиру АДРЕСА_2 . У суді апеляційної інстанції представник міської ради підтримав викладені заперечення проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення без змін. Позивач у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час і місце судового засідання. Направив заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із його хворобою. Оскільки справа перебуває у провадженні апеляційного суду тривалий час, її розгляд неодноразово відкладався за клопотання позивача, який не надав доказів поважності його неявки, колегія суддів ухвалює розглядати справу за його відсутності. Третя особа приватний нотаріус Руденко Н.Ю. надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторони або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника міської ради, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції установлено та не оспорюється сторонами, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09.03.1984, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 ./а.с.13/ 09.04.1987 ОСОБА_7 , на підставі договору купівлі-продажу зареєстрованого в реєстрі за №2-775, набула право власності на ѕ частини жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 ./а.с.11-12/ ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, актовий запис №493, серії НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2 , актовий запис №552, серії НОМЕР_3 ./а.с.6, 9/ 15.11.2018 ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на ѕ частки житлового будинку АДРЕСА_1 ), після померлого ОСОБА_2 , які належали його померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 дружині ОСОБА_3 . Постановою приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н.Ю. від 15.11.2018 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину./а.с.16/ Згідно повідомлення приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н.Ю. від 17.02.2020 №12/01-09 та витягу зі спадкового реєстру щодо померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину не видавалося./а.с.43/ Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив із того, що позивачем не доведено, що упродовж п`яти років він разом із померлим ОСОБА_2 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, здійснювали покупки, утримували житло та сплачували комунальні послуги. Показання допитаних у судовому засіданні свідків підтверджують доброзичливі відносини між позивачем та сім`єю спадкодавця, як сусідів, і не дають підстав для висновку, що вони складали сім`ю, що також підтверджується власними поясненнями позивача про відсутність спільного бюджету. Тоді як сам по собі факт надання позивачем певної допомоги ОСОБА_2 , за життя останнього, у тому числі придбання продуктів, про що стверджувала свідки та згодом понесення витрат на похованням, не свідчать про спільне проживання однією сім`єю, наявність спільного побуту та взаємних прав і обов`язків, не підтверджує факт наявності між ними відносин, притаманних сім`ї, а тому не є правовою підставою для задоволення позову. Апеляційний суд погоджується із висновками районного суду. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до незгоди із рішенням суду та переоцінки доказів. Згідно статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ч.2 ст.1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Згідно статті 1264 ЦК України особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини мають право на спадкування за законом у четверту чергу. Для набуття права на спадкування за законом на підставі цієї норми необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Наведене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 03.05.2018 у справі №304/1648/14-ц. Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. З огляду на те, що законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю, зокрема, спільне проживання, спільний побут і взаємні права й обов`язки, факт родинних відносин між фізичними особами встановлюється судом згідно п.1 ч.1 ст.315 ЦПК України. Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Наведені норми процесуального права позивачем не дотримано та не доведено належними і допустимими доказами здійснення ним разом із спадкодавцем ОСОБА_2 спільних витрат, наявності спільного бюджету, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання спільного майна, надання взаємної допомоги, наявності усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з рішенням суду. Твердження позивача, викладені в апеляційній скарзі щодо упередженості районного суду по відношенню до показів свідків, які, будучи сусідами, підтвердили його добрі сімейні стосунки із родиною ОСОБА_5 , колегією суддів відхиляються. Апеляційним судом заслухано пояснення свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , надані суду першої інстанції./а.с. 56-66, 72-74/ Свідок ОСОБА_8 повідомила, що знайома із позивачем із 1986 року. Починаючи з 2010 року, він фактично проживав у помешканні подружжя ОСОБА_5 , але сам свідок до кімнат не заходила, а лише бачила його речі в коридорі та чула розмову між ними про невдалу поїздку до нотаріуса; підтвердила, що він їм допомагав по будівництву, лагодив речі, придбавав продукти, а в подальшому займався похованням. В гості до ОСОБА_1 їздила за місцем його реєстрації по АДРЕСА_4 , хоча в своїх показах наполягала на непридатності цього житла для проживання через відсутність води та туалету; знає про придбану ним квартиру по АДРЕСА_5 ,але вважає, що він в ній не живе. Свідок ОСОБА_9 пояснила, що із 2002 року була сусідкою родини ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , останній практично жив із ними, був гарним компаньйоном для ОСОБА_10 , допомагав по господарству та доглядав; всередину помешкання ОСОБА_5 не заходила. За відсутності близьких родичів, на умовах спадкування, окрім позивача за ОСОБА_2 мала намір доглядати сусідка ОСОБА_11 , але ОСОБА_2 їй відмовив. З огляду на зміст показань зазначених свідків, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтованого не взяв їх до уваги. По-перше, обидва свідки перебувають із позивачем у дружніх відносинах; по-друге, їх свідчення є малоінформативними, та такими, що зводяться до власних припущень. Із матеріалів справи убачається, що позивач і нині покійний ОСОБА_2 проживали по сусідству і він, маючи власне житло, надавав спадкодавцю допомогу в догляді та по господарству, що не є тотожним із фактом проживання однією сім`єю. Доводи апеляційної скарги щодо проживання зі спадкодавцем у зв`язку з непридатністю власного житла для проживання через відсутність водопостачання та туалету, апеляційним судом відхиляються, як такі, що не мають значення щодо предмета спору. Недоведеними є особисті грошові затрати позивача на відновлення водопостачання будинку спадкодавця, обслуговування вигрібної яму та будівництва металевого паркану вартістю близько 30 000,00 грн. навколо будинку спадкодавця, за відсутності водопостачання у власному помешканні. Доказів проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, сплати побутових послуг, взаємних прав та обов`язків, позивачем як суду першої, так і апеляційній інстанцій не надано, відсутні й докази хвороби спадкодавця та відомості про необхідність стороннього догляду за станом його здоров`я. Надані позивачем фотознімки чоловіка та місця поховання ОСОБА_2 , а також копія квитанції від 03.05.2018 №11_32 на суму 300 грн., отримувач Обласне бюро судово-медичної експертизи, не є належними доказами в розумінні ст.77 ЦПК України, оскільки не містять інформації щодо предмета доказування. Власне ставлення позивача до нині померлого подружжя ОСОБА_5 , періодичне придбання їм продуктів харчування та участь в сплаті комунальних послуг, а згодом і похованні, не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, їх пов`язаності спільним побутом та взаємними правами і обов`язками, що в розрізі зі ст.1264 ЦК України, дає право на спадщину. Інші доводи позивача є ідентичними підставам звернення до суду, нічим не підтверджені та є припущеннями позивача, на яких не може ґрунтуватися рішення суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м.Полтави від 12 березня 2020 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 16.09.2020. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді С.М. Бондаревська Ю.В. Дряниця