Постанова 4801 № 127/3471/24

Справа № 127/3471/24 Провадження № 22-ц/801/148/2025 №22-ц/801/149/2025 Категорія: 64 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М. Доповідач:Стадник І. М. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 21 січня 2025 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Стадника І.М., суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В., з участю секретаря судового засідання Кахно О.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 24 жовтня 2024 року, ухвалені під головуванням судді Бессараб Н.М., у справі № 127/3471/24 за позовом ОСОБА_2 (позивач) до ОСОБА_1 (відповідач) про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, встановив: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернулася і міський суд з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, обґрунтовуючи вимоги тим, що вона є спадкоємицею 13/50 часток будинковолодіння АДРЕСА_1 , що складається з: житлового будинку «А», загальною площею 119,3 кв. м., у тому числі житловою площею 69 кв. м., прибудови «А 1», прибудови «а», житлового будинку «З», загальною площею 221,7 кв. м., в тому числі житловою площею 67 кв. м., цокольного поверху «ц/3», веранди «з», ганок, козирок, козирок, балкон, погріб «п/В», погріб «п/Д», сарай «В» та сарай «Д». Проте, після смерті її батька відповідач ОСОБА_1 зайняла будинок «З» за адресою: АДРЕСА_1 і проживає в ньому без належної на те правової підстави. Водночас вона, як власник, не має доступу до належного їй житлового будинку, оскільки ключі від нього відповідачка не дає і не допускає до будинку, чим створює перешкоди в користуванні майном. Крім того, відповідачка не сплачує витрати за комунальні послуги по будинку, створила заборгованість за газ в сумі 24 973,26 грн, яку вона вимушена була погасити, хоча будинком не має можливості користуватися. Зазначає, що відповідач ОСОБА_1 не була членом сім`ї ОСОБА_3 , жодного договору з попереднім власником вона не укладала. При цьому відповідач має у власності квартиру в м. Вінниці, у якій вона зареєстрована і може проживати. За вказаних обставин просила ухвалити рішення, яким усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 з будинку «З» по АДРЕСА_1 . Рішення суду першої інстанції Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2024 року позов задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_2 в користуванні власністю, а саме житловим будинком «З», що розташований по АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесений судовий збір в розмірі 1121,20 грн. Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати, пов`язанні з правничою допомогою адвоката у розмірі 10 000 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із судовими рішеннями, 21 листопада 2024 року відповідач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Просила також скасувати як незаконне додаткове рішення про стягнення витрат на правову допомогу. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що вона проживає у будинку за згодою покійного чоловіка - батька позивачки, з яким перебувала у фактичних шлюбних стосунках, і не чинить їй жодних перешкод у користуванні власністю. Вказує, що будинок вони побудували удвох з чоловіком, проте через невідповідність технічної документації вимогам ДСТУ, вона не змогла зареєструвати у ньому своє місце проживання. Щодо заборгованості по сплаті за газ, то вказує, що вона виникла з 2023 року після того, як позивач відрізала газову трубу на вході до будинку, залишивши її без комунікацій. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Медончак М.М. просила залишити судове рішення без змін, а апеляційну каргу без задоволення. Провадження у справі в суді апеляційної інстанції Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 06 січня 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду. В судовому засіданні представник відповідача адвокат Деркач В.Г. вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній, і просив задовольнити. Позивач і її представник - адвокат Медончак М.М. проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили залишити судове рішення без змін. Встановлені судом першої інстанції обставини Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 23.06.2006 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Витягу з реєстру Вінницької територіальної громади № 2024/001776640 від 20.02.2024. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.05.2023 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Юрченко С.В. і зареєстрованого в реєстрі за № 865, спадкоємцем майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дочка ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з: 13/50 часток, ідеально, у праві власності на домоволодіння з двох житлових будинків з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2734152905020, що належить померлому на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого Ковальовою В.М., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 25.10.2012 за реєстром № 1494, дублікат якого виданий Ковальовою В.М., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 21.04.2023 за реєстром №

360. На земельній ділянці, відповідно до правовстановлюючого документа та державної реєстрації, знаходиться житловий будинок «А», загальною площею 119,3 кв. м., у тому числі житловою площею 69 кв. м., прибудова «А 1», прибудова «а», житловий будинок «З», загальною площею 221,7 кв. м., в тому числі житловою площею 67 кв. м., цокольний поверх «ц/3», веранда «з», ганок, козирок, козирок, балкон, погріб «п/В», погріб «п/Д», сарай «В» та сарай «Д». Право власності на 13/50 часток, ідеально, у праві власності на домоволодіння з двох житлових будинків з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав № 333654352 від 26.05.2023 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 366635953 від 20.02.2024. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.05.2023 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Юрченко С.В. і зареєстрованого в реєстрі за № 866, спадкоємцем майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дочка ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з: земельної ділянки № НОМЕР_2 , площею 0,0175 га, кадастровий номер 0510100000:03:007:0118, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2738256705101, що належить померлому на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Мультян В.М., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 08.09.2010 за реєстром № 2342, дублікат якого виданий Мультян В.М., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 18.04.2023 за реєстром №

525. Цільове призначення земельної ділянки - 02.01, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, категорія земель: землі житлової та громадської забудови. Право власності на земельну ділянку площею 0,0175 га, кадастровий номер 0510100000:03:007:0118, зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав №333655261 від 26.05.2023 . Судом також досліджено копію спадкової справи № 9/2020 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Інші особи (крім ОСОБА_2 ) заяв про прийняття спадщини після ОСОБА_3 не подавали й свідоцтв про спадщину не отримували. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24.11.2022, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 23.02.2023, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Юрченко Світлана Володимирівна про встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з вересня 1998 року до часу відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до листа АТ «Оператор газорозподільної системи «Вінницягаз» від 12.10.2023, за період з 01.06.2021 по 30.09.2023 ОСОБА_3 було проведено нарахування за послуги з розподілу природного газу в сумі 5 590,03 грн., оплат проведено на загальну суму 4 285,02 грн. Згідно з повідомленням ТОВ «ГК «Нафтогаз України» від 08.05.2024, з 01.05.2022 точка обліку газифікованого об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 (ЕІС-кодом 56ХМ01А148883735, особовий рахунок № НОМЕР_3 ) була автоматично включена до Реєстру споживачів ТОВ «ГК «Нафтогаз України» та станом на 31.04.2024 обліковується заборгованість у розмірі 25 505,05 грн. Листом від 13.09.2023 позивач ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_1 про добровільне та позасудове виселення з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та вивільнення його від речей в термін 7 (семи) календарних днів з моменту отримання вказаного листа. Також у вказаний термін вимагала передати усі ключі та не чинити перешкоди в користуванні і розпорядженні її власністю. Вказаний лист ОСОБА_1 було отримано, але залишено без реагування. Відповідно до акту, складеного 19.02.2024 сусідами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , підписи яких посвідчено головою квартального комітету «Димитрівський» Панчук Н., власницею домоволодіння в тому числі двоповерхового будинку «З» по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 . В будинку «З» без належних підстав проживає ОСОБА_1 та її мама Віра, які не допускають до будинку ОСОБА_2 , ключів до будинку та від внутрішньої хвіртки у ОСОБА_2 немає. Оглядом судом першої інстанції матеріалів інвентаризаційної справи № 25795 встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 12.01.2006, зареєстрованого 06.02.2006 в КП ВМБТІ за реєстровим № 1420/70671, власниками трикімнатної квартири загальною площею 64,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_7 (1/2) та ОСОБА_1 (1/2). Відповідачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради №7740 від 12.02.2024. Позиція апеляційного суду Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам. Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не перебувала у зареєстрованому шлюбі з попереднім власником спірного нерухомого майна батьком позивачки ОСОБА_3 . У її власності перебуває половина квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Проте вона без законних підстав проживає у спірному будинку та чинить позивачеві перешкоди у користування ним. Колегія суддів повністю погоджується із таким висновком. Частиною 1 статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням (частина 1 статті 156 ЖК УРСР). Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України. Відповідно до частини 4 статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Тобто право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якої вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. У частинах другій, третій статті 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що право членів сім`ї власника житла користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, а власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи як члена сім`ї. Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та, у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)). Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша стаття 81 ЦК України)». Згідно з частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, від 19 лютого 2021 року у справі № 738/1093/19, від 22 червня 2021 року у справі № 554/1251/20, від 22 липня 2021 року у справі № 280/1710/18 зроблено висновок про те що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має встановити спільне проживання, спільний побут, взаємні права та обов`язки. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту необхідно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, показання свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання необхідно зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини. Обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, з урахуванням зазначених норм матеріального права та висновків ЄСПЛ і Верховного Суду у справі необхідно було встановити чи вселився у спірне приміщення відповідач з дозволу позивачки як член її сім`ї та на скільки таке втручання у право відповідача на повагу до приватного життя та права на житло, як його виселення з цього житла без надання іншого житлового приміщення переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Встановлено, що ОСОБА_1 членом сім`ї ОСОБА_3 ніколи не була, що вбачається із рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24.11.2022, залишеним без змін апеляційною інстанцією, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з вересня 1998 року до часу відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно вселитись у житловий будинок як член сім`ї вона не могла (жодного доказу про те, що ОСОБА_3 давав свою згоду на її вселення також у справі немає), а оскільки ОСОБА_1 має у власності інше житлове приміщення, її виселення відповідає легітимній меті захисту права позивачки на вільне користування своїм майном й не становитиме порушення її прав, передбачених статтею 8 Конвенції. Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що спірний будинок був побудований спільно з ОСОБА_3 , тому що належних і допустимих доказів на підтвердження цієї обставини у справі немає. Оспорення права власності на цей садовий будинок не є предметом спору у цій справі, а обставини його придбання, відповідно, предметом доказування. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що участь особи у придбанні чи створенні майна не надає їй автоматично права на таке майно, якщо це не було обумовлено з його власником. Щодо додаткового рішення За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (постанова ВП Верховного Суду від 05.07.2023 справа № 904/8884/21). Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України). Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу. Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідності до статті 26 цього Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. За пунктом 9 частини першої статті Закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону). Відповідно до статті 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Згідно з частинами першою та другою статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Згідно з положеннями частин першої-другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 552/5808/17 (провадження № 61-19076св19) тощо. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи позивачем на підтвердження вимог заяви про стягнення витрат на правничу допомогу додано: договір про надання правничої допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Медончак М.М. від 12.10.2023, акт (детальний опис наданих послуг) від 10.12.2023, квитанцію про оплату гонорару у розмірі 14000 грн . Умовами договору про надання правничої допомоги від 12.10.2023 п.4.1, визначено розмір гонорару, який становить 14000 грн. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Отже, у розумінні положень вказаної норми суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Саме така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19. При вирішенні питання щодо розподілу витрат пов`язаних із наданням правової допомоги, суд врахував співмірність заявленого розміру та його пропорційність до предмета спору, зменшивши при цьому із 14 000 грн до 10 000 грн. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції й не є підставою для скасування чи зміни рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо судових витрат По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Враховуючи наведене, керуючись статтями 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, Суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2024 року і додаткове рішення цього ж суду від 24 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий І.М. Стадник Судді М.В. Матківська В.В. Сопрун