Постанова 4855 № 826/7971/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/7971/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Григорович П.О. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.; за участю секретаря: Несін К.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2020 року (розглянута в порядку спрощеного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И Л А: У травні 2018 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 27.03.2018 № 1315491-1305-2652. Позивач мотивує свої вимоги тим, що відповідач при прийнятті оскаржуваного ППР не керувався даними державного земельного кадастру, як то визначеноп.286.1 Податкового кодексу України, внаслідок чого розрахунок земельного податку, здійснений на підставі інших документів не можна вважати правомірним. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 27.03.2018 № 1315491-1305-2652, прийняте ГУ ДФС у м. Києві. Не погоджуючись з вказаною постановою, Головним управлінням ДПС у м. Києві подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Колегія суддів звертає увагу на те, що при поданні апеляційної скарги з апелянтом заявлено вимогу про заміну сторони у справі її правонаступником, а саме Головне управління ДФС у м. Києві замінити на Головне управління ДПС у м. Києві. Необхідність здійснення заміни відповідача у справі обґрунтоване припиненням діяльності органів Державної фіскальної служби України. Відповідно до ч. 1 ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Надаючи правову оцінку клопотанню Головного управління ДПС у м. Києві про заміну відповідача у справі на його правонаступника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Так, постановою КМУ від 18.12.2018 року №1200 утворено ДПС України та ДМС України, реорганізувавши ДІС шляхом поділу. Пунктом 2 зазначеної постанови визначено, що ДПС та ДМС є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої ДФС у відповідних сферах. Постановою КМ України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 19.06.2019 року за № 537 постановлено реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2, зокрема: ГУ ДФС у м. Києві приєднати до ГУ ДПС у м. Києві. Розпорядженням КМУ від 21.08.2019 року №682-р оголошено про початок роботи ДПС України. Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270. Тобто, починаючи з 21 серпня 2019 року у Головного управління ДПС у м. Києві виникли підстави для звернення до суду з клопотанням про здійснення заміни відповідача у справі у зв`язку з припиненням здійснення повноважень Головного управлінням ДФС у м. Києві. Відтак, Головним управлінням ДПС у м. Києві підтверджено наявність підстав, визначених ст. 52 КАС України, для здійснення заміни відповідача її правонаступником. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне задовольнити подане клопотання та здійснити заміну відповідача у порядку процесуального правонаступництва з Головного управлінням ДФС у м. Києві на Головне управління ДПС у м. Києві. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.03.2018 №1315491-1305-2652, яким ОСОБА_1 визначене податкове зобов`язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб в розмірі 148677,12 грн за податковий період - 2018 рік. Позивач вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. За змістом пунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Згідно з пункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. У статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України). Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу. Крім того, пунктом 286.6 статті 286 Податкового кодексу України визначає, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території. Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. На підставі визе зазначеного, колегія суддів звертаєу вагу на те, що законодавчо встановлений коефіцієнт індексації грошової оцінки землі тягне за собою автоматичну зміну розміру плати за землю. При цьому, визначена нормативно-грошова оцінка землі не змінюється, а лише індексується на відповідний коефіцієнт. За таких обставин, розмір земельного податку з фізичних осіб, в будь-якому випадку повинен бути проіндексований згідно правил статті 289 Податкового кодексу України. Поряд з цим у частині першій, другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Статтею 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані. Поряд з цим, згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Права власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України. Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 відповідно до Договору купівлі-продажу комплексу споруд від 12.12.2006 №4063 та Реєстраційного посвідчення № 24012 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 21.12.2006 №303-3 перейшло право власності на Ѕ частину комплексу споруд, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 1564,80 кв.м. Даний комплекс споруд розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 62:038:0011. При цьому, як зазначає відповідач у наданому відзиві, відповідно до витягу з бази даних ПК «Кадастр», наданого Департаментом земельних ресурсів КМДА, станом на 30.01.2018 земельна ділянка по АДРЕСА_2 кадастровий номер 62 :038:0011 обліковується за Товариством з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій» «ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ» та фізичною особою ОСОБА_1 , загальна площа даної земельної ділянки складає 0,3179 га (3179,07 кв.м), базова вартість 1-го м. кв. становить 782,56 грн/кв.м. Право власності / користування земельною ділянкою позивачем у встановленому порядку не оформлено. За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. В той же час, приходячи до переконання про протиправність оскаржуваного ППР, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, обчислення відповідачем розміру земельного податку проведено на підставі довідки КП «Київський інститут земельних відносин» №Н-00824/2007 про нормативно-грошову оцінку за земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Київ, АДРЕСА_2, площею 10179,36кв.м, а саме: 1589,54 кв.м. х 782,56 грн./кв.м. х 2 х 1,05 х 1,249 х 1,433 х 1,06 х 1 х 3% = 122128,79 грн. де, 1589,54 (0,158954 га) - площа частини земельної ділянки (1/2 частина від 0,3179 га); 782,56 грн./кв.м. - базова вартість 1 кв.м. землі (Рішення Київської міської ради від 03.07.2014р. № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Києва» із змінами та доповненнями); 2 - Коефіцієнт на функціональне використання землі (Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 із змінами та доповненнями); 1,05 - Узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони; 1,249; 1,433; 1,06,1 - коефіцієнти індексації грошової оцінки; 3% - ставка податку (п.5.4 Положення). Як вказує відповідач, дані коефіцієнти використано відповідно до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 року № 23/3/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», рішення вводиться в дію з 01.07.2015 року (згідно з рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 року № 565/565) із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 10.03.2016 року № 217/217), та з врахуванням вимог наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016р. № 489 із змінами та доповненнями; 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства від 14.01.2015 року № 6-28-0 22-215/2- 15; 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 року № 6-28-0.22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель». 1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 року № 22-28-0.22-443/2- 17 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»); 1 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2018р. № 6-28-0.22-244/2-18 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»). Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу, що згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно положень статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірних рішень. Як вже зазначалось, відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Одночасно саме відповідач, як контролюючий орган, наділений повноваженнями на звернення із запитом до Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин з метою отримання інформації, необхідної для обчислення і справляння плати за землю. Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до п.1 Положення про зазначений орган, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15. Згідно з п.21 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.95р. №213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви. Як свідчать матеріали справи, відповідач не отримував даних ДЗК щодо земельної ділянки, яка, за твердженням контролюючого органу, перебуває в користуванні у позивача, натомість податок обраховано на підставі довідки КП «Київський інститут земельних відносин», даних ПК «Кадастр». Дійсно, відповідно до рішення Київської міської ради від 18 квітня 2013 року №194/9251 «Про ведення міського земельного кадастру» ведення міського земельного кадастру та надання довідок (витягів) з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок покладено на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА). Пунктом 4 даного рішення встановлено, що технічне і технологічне забезпечення ведення (адміністрування) міського земельного кадастру здійснює комунальне підприємство, підпорядковане Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - КП «Київський інститут земельних відносин». Відповідно до п.6.2 рішення №194/9251 Департамент забезпечує взаємодію з органами державної податкової служби щодо надання інформації з міського земельного кадастру для вирішення питань нарахування та справляння плати за землю в місті Києві. Проте, оскільки нормами Податкового кодексу України, які в даному випадку є спеціальними, передбачено використання контролюючим органом даних Державного земельного кадастру, що отримуються за відповідним запитом, розрахунок земельного податку на підставі довідки КП «Київський інститут земельних відносин», КП «Кадастр» не можна вважати правомірним. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №826/14191/16, від 18.10.2019 у справі №826/8361/18. В той же час, колегія суддів зазначає, що у випадку дотримання контролюючим органом законодавчо встановленої процедури нарахування земельного податку, податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу (п.287.10 Податкового кодексу України). Колегія суддів враховує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції дійшов до правильного висновку про необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення. Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак, М.І. Кобаль