Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/14239/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/14239/16 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І. За участю секретаря: Кондрат Л.Г. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2020 року, суддя Донець В.А., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- У С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 07.06.2016 року №30-1305. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 року №909-VIII, яким з 01.01.2016 року змінено об`єкт оподаткування транспортним податком прийнятий після 15 липня 2015 року, відповідно його застосування може мати місце не раніше 2017 року. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2020 року замінено відповідача - ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивачка звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у 2016 році була власником транспортного засобу марки - BMW, модель - Х6, об`єм двигуна - 2993, куб. см., тип пального - дизель, рік випуску - 2014. Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.06.2016 року №30-1305, яким позивачці згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн. Не погоджуючись з зазначеним рішенням контролюючого органу, вважаючи його протиправним та таким, що прийнято з порушенням норм податкового законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтями 67 та 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755- IV (далі - ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України введено новий транспортний податок. Відповідно до п.109.1 ст.109.1 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Так, у відповідності до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Отже, транспортний податок є місцевим податком. При цьому, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України та встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад. Із зазначеного слідує висновок, що безпосереднє встановлення місцевих податків, зокрема, і транспортного податку, віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень. Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та статтею 143 Конституції України. Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Згідно із підпунктом 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів. Відповідно норм Податкового кодексу України встановлено обов`язок місцевих рад встановлювати податок на майно в частині транспортного податку. Однак інформація щодо рішення місцевої ради, якою було встановлено податок на майно в частині транспортного податку в матеріалах справи відсутня. Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Слід врахувати, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України). Таким чином, Податковим кодексом України встановлений обов`язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від наявності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів. Разом з тим, Законом України №71-VІІІ від 28.12.2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" з 01.01.2015 року введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України "Транспортний податок" та Законом України № 909-VIII від 24.12.2015 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", який набрав чинності 01.01.2016 року викладено в новій редакції підпункт 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України та пункт 267.6 статті 267 Податкового кодексу України доповнено підпунктами 267.6.7 - 267.6.10. Рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 року №58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629" викладено в новій редакції рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві", яким встановлено, серед інших, транспортний податок. Рішенням Київської міської ради від 11.02.2016 року №103/103 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку", зокрема, до додатка 2 рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 року №58/923. Змінами передбачено, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування. Згідно із підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, (в редакції чинній з 01.01.2016 року), об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті. Приписами пунктів 267.3 та 267.4 статті 267 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Тобто, для визначення платнику податків грошового зобов`язання із транспортного податку на рівні 25000 грн, контролюючому органу необхідно встановити, що транспортний засіб (легковий автомобіль) такого платника податків відповідає критеріям об`єкта оподаткування, а саме: з року випуску автомобілю минуло не більше п`яти років (включно); середньоринкова вартість автомобілю становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Статтею 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік" встановлено, що станом на 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1 378 грн. Таким чином, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2016 року складали 1 033 500 гривень. При цьому, б`єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1 033 500 гривень та з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно). Так, середньоринкова вартість автомобіля визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абз.2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України). Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 року № 66, відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, затверджено Методику визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів. Пунктом 1 зазначеної Методики встановлено, що ця Методика встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об`єктів оподаткування транспортним податком. Відповідно до пункту 2 Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 66 від 18.02.2016 року середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року № 403, де за ціну нового транспортного засобу береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач. Пунктом 3 Порядку N 403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: С ср= Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100),де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1;Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком

2. Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4Порядку № 403). Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об`єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація. Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану. Пунктом 12 вказаної Методики визначено, що коефіцієнт коригування ринкової ціни автомобілів залежно від пробігу визначається з урахуванням фактичного та нормативного середньорічного пробігу автомобілів. У разі коли фактичний середньорічний пробіг автомобілів є вищим, ніж їх нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість зменшується, а у разі, коли фактичний середньорічний пробіг є нижчим, ніж нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість збільшується. Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики). Отже, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення має бути отримана від Мінекономрозвитку податковим органом інформація про автомобіль. Для визнання автомобіля об`єктом оподаткування транспортним податком з фізичних осіб до уваги береться, зокрема середньоринкова вартість такого автомобіля, яка визначається статистичними методами з урахуванням певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу та встановлюється, виключно, Мінекономрозвитку. Мінекономрозвитку розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року Обов`язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі наданої інформації Мінекономрозвитку про автомобілі, які є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році (автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року). Середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за формулою, яка зокрема передбачає коефіцієнти коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації та залежно від пробігу. Фізичні особи - платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу для проведення звірки даних, зокрема і щодо нарахованої суми податку, і у разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними платника податків на підставі оригіналів відповідних документів, у тому числі і документів, що впливають на середньоринкову вартість легкового автомобіля, контролюючий орган за місцем реєстрації платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) такому платнику нове податкове повідомлення-рішення, а попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). При вирішенні спорів суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вирішення спору судом першої інстанції) обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень. У разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать про правомірність прийнятого податкового повідомлення - рішення, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Колегія суддів зазначає, що у ході розгляду справи судом першої інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем, контролюючим органом та зібраних судом, які свідчать про правомірність визначення позивачу транспортного податку у 2016 році. Так, судом першої інстанції при прийнятті рішення було враховано, що транспортний засіб марки BMW, модель - Х6, об`єм двигуна - 2993, куб. см., 2014 року випуску, що належав ОСОБА_1 , є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році, оскільки вартість автомобіля перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня 2016 року, з року випуску такого автомобіля не минуло більше п`яти років. Як вбачається з апеляційної скарги підставами звернення до суду апеляційної інстанції стало те, що Законом України № 909 VIII від 24.12.2015 року були внесені зміни, зокрема до підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України щодо об`єкту та бази оподаткування, у зв`язку з чим позивач вважає, що автомобіль, який йому належить не може бути базою та об`єктом оподаткування у 2016 році, оскільки законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Колегією суддів встановлено, що транспортний засіб марки BMW, модель - Х6, об`єм двигуна - 2993, куб. см., 2014 року випуску, який є у власності позивачки, є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році і, що відповідач, отримавши відповідну інформацію від Мінекономрозвитку про автомобілі, які є об`єктом оподаткування транспортним податком у звітному податковому періоді, прийняв оскаржуване податкове повідомлення - рішення саме на підставі такої інформації. Вказана обставина позивачем не заперечувалася та не оспорювалась. Разом з тим, підставами позову не було посилання на відсутність інформації щодо фактичного пробігу автомобіля, тобто позов не ґрутувався на доводах щодо порушень при визначенні середньоринкової вартості автомобіля, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відхилив такі доводи, які були зазначені у додаткових поясненнях. Крім того, як вбачається з матеріалів справи позивачка, ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не зазначає фактичний пробігу належного їй автомобіля та не надає жодного доказу з якого б такий пробіг вбачався. Враховуючи вказане, доводи позивачки щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з підстав порушення визначення середньоринкової вартості автомобіля є безпідставними, оскільки обов`язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавцем покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку (Мінекономрозвитку), натомість межі повноважень контролюючого органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі наданої інформації Мінекономрозвитку про автомобілі, які є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 06.03.2020 року по справі №826/19397/16. Крім того, необхідно зазначити, що позивачка не вказує і про те, що вона зверталась до контролюючого органу в порядку передбаченому пп. 267.6.10 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України з метою звірки даних щодо нарахованої суми податку з відповідними документами, зокрема щодо фактичного пробігу автомобіля, які впливають на середньоринкову вартість легкового автомобіля. Також колегія суддів зазначає, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а отже твердження позивачки що положення щодо транспортного податку мають застосовуватись контролюючим органом не раніше 2017 року є безпідставним. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові 05.03.2020 року по справі №804/842/17. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки транспортний засіб позивачки належав до об`єктів оподаткування транспортним податком у 2016 році, натомість позивачем не надано жодного доказу в підтвердження своїх посилань щодо неврахуванння фактичного пробігу належного йому автомобіля, що впливає на коефіцієнт коригування ринкової ціни автомобіля. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2020 року. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2020 року- без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Судя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Кобаль М.І.