Постанова 4875 № Б-23/75-02

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" вересня 2020 р. Справа № Б-23/75-02 Колегія суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Слободін М.М. при секретарі Пархоменко О.В. за участю: позивача адвокат Верхацький І.В. відповідача адвокат Сивак А.Ю., довіреність від 10.01.2018 року; свідоцтво від 14.11.2005 року №1359; розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon" апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ (вх. №1830Х/1-18) та апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" - адвоката Сивак А.Ю. (вх.№1933Х/1-18) на рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2020 року у справі №922/1851/19 (№Б-23/75-02), ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Усатий В.О.), повний текст якого складено 02.07.2020 року за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ до відповідача Приватного акціонерного товариства Харківська ТЕЦ-5, с. Подвірки про стягнення 54 533 923,99 грн. в межах справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства Харківська ТЕЦ-5 ВСТАНОВИЛА: 12.06.2019 року (вх.№1851/19) Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача боргу в загальному розмірі 54 553 923,99 грн., в тому числі: пені в розмірі 23 906 833,97 грн., 3% річних у розмірі 7 137 900,72 грн, інфляційних втрат у розмірі 23 509 189,30 грн. Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.06.2019 року матеріали позовної заяви у справі №922/1851/19 передано за підсудністю до господарського суду Харківської області для розгляду в межах провадження у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19) про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5". Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2019 року ухвалу господарського суду Харківської області від 18.06.2019 року у справі № 922/1851/19 скасовано; справу направлено до господарського суду Харківської області для розгляду в позовному провадженні. Ухвалою Верховного Суду від 09.09.2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2019 року у справі № 922/1851/19. Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.11.2019 року матеріали справи №922/1851/19 передано за підсудністю до господарського суду Харківської області для розгляду в межах справи про банкрутство № Б-23/75-02 (н.р. Б-7346/2-19). Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.12.2019 року у справі №Б-23/75-02 прийнято позовну заяву Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (від 12.06.2019 року вх.№1851/19) до розгляду та відкрито провадження у справі; справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Рішенням господарського суду Харківської області від 22.06.2020 року у справі №Б-23/75-02 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства Харківська ТЕЦ-5 на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 4 823 272,01 грн. 3% річних; 16 632 995,59 грн. втрат від інфляції; в іншій частині вимог відмовлено; стягнуто з Приватного акціонерного товариства Харківська ТЕЦ-5 на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 262 216,50 грн. судового збору за звернення з позовом у справі. Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі апелянт 1) з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2020 року у справі №Б-23/75-02 (№922/1851/19) в частині відмови у стягненні пені на суму 23 906 833,97 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України задовольнити та стягнути з Приватного акціонерного товариства Харківська ТЕЦ-5 пеню у сумі 23 906 833,97 грн. Апелянт 1 в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує таке. Підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені є мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, введений ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.2002 року, якою було порушено провадження у справі №Б-23/75-02 про банкрутство ПАТ "Харківська ТЕЦ-5". Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції від 14.05.1992 року діяв до 19.01.2013 року, коли набули чинності зміни до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, згідно Закону України від 22.12.2011 року №4212-VI. Договір постачання природного газу №2424/1617-ТЕ-32 між АТ "НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" укладений 29.09.2016 року, на виконання умов якого позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природного газу на суму 942 868 365,60 грн. На правовідносини, що виникли між сторонами поширюється дія Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції до 19.01.2013 року, а тому місцевий господарський суд неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені на суму 23 906 833,97 грн. Господарським судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення невірно застосовано положення ч. 4 ст. 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, оскільки в даному випадку суд не повинен був застосовувати положення вказаної норми, враховуючи, що зобов`язання відповідача перед позивачем по оплаті поставлених в 2017 році обсягів природного газу мають поточний характер, а позивач є поточним кредитором. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.07.2020 року, суддею доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2020 року у справі залишено без руху; останнє зобов`язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз`яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту. Представник Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" - адвокат Сивак А.Ю. (далі апелянт 2), також, з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2020 року у справі №Б-23/75-02 (№922/1851/19) в частині розподілу 262 216,50 грн. судового збору та ухвалити в цій частині нове рішення. Апелянт 2 в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує таке. При поданні позовної заяви позивачем сплачено 672 350,00 грн. судового збору. Враховуючи встановлену господарським судом першої інстанції обставину виникнення спору в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем на суму боргу у розмірі 409 759 229,78 грн., по суті внаслідок неправильних дій позивача (безпідставне включення до розрахунків заборгованості, порядок погашення якої визначено спільними протокольними рішеннями, порушення при застосуванні індексів інфляції), суд мав розглянути питання про покладення на нього судового збору у повному обсязі. Втім, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог на загальну суму 33 097 656,39 грн. та задовольнив позовні вимоги на загальну суму 21 456 267,60 грн., що складає 39,33% від заявлених позивачем вимог (54 553 923,99 грн.). Сума судового збору в такому разі має складати 264 435,25 грн. (672 350,00 грн. *39,33%), замість стягнутих 262 216,50 грн. Щодо повноважень апелянта діяти від імені Приватного акціонерного товариства Харківська ТЕЦ-5, апелянтом до апеляційної скарги додано в копіях: довіреність від 10.01.2018 року на представництво адвоката Сивак А.Ю. діяти від імені Приватного акціонерного товариства Харківська ТЕЦ-5; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 14.11.2005 року №1359. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року за №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 через спалах у світі коронавірусу з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року в Україні введений карантин; постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року № 239, від 22.04.2020 року №291, від 11.05.2020 року №349, від 20.05.2020 року №392, від 17.06.2020 року №500, від 22.07.2020 року №641, від 26.08.2020 року №760 до постанови від 11.03.2020 року № 211 внесено зміни, якими дію карантину продовжено до 31.10.2020 року. Рада суддів України на офіційному сайті 11.03.2020 року звернулася до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників сторін та листом №9рс-186/20 від 16.03.2020 року до Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, місцевих та апеляційних судів з рекомендацією встановити особливий режим роботи судів України, в тому числі роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами. Для запобігання розповсюдженню особливо небезпечного вірусного захворювання серед працівників суду на період з 13.03.2020 року по 03.04.2020 року наказом голови Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 за № 04-а встановлено особливий режим роботи суду в умовах карантину; наказами голови суду від 26.03.2020 року № 05-а, від 23.04.2020 року №07-а, від 08.05.2020 року №08-а, від 22.05.2020 року №10-а, від 22.06.2020 року №12-а, від 28.07.2020 року №14-а, від 31.08.2020 року №15-а на період дії карантину суд продовжує працювати в умовах встановленого раніше особливого режиму. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.08.2020 року, суддею доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 року апеляційну представника Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" - адвоката Сивак А.Ю. на рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2020 року у справі залишено без руху; останнього зобов`язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз`яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту. 14.08.2020 року на адресу суду від апелянта 2 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.№7606), в якій останній просить поновити пропущений строк для подання апеляційної скарги, оскільки повний текст оскаржуваного рішення апелянт отримав лише 08.07.2020 року, яку долучено до матеріалів справи. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 року клопотання представника Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" - адвоката Сивак А.Ю. про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" - адвоката Сивак А.Ю. на рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2020 року у справі; позивачу встановлено строк до 03.09.2020 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" - адвоката Сивак А.Ю. до розгляду на "14" вересня 2020 року, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась; до розгляду апеляційної скарги дію рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2020 року у справі зупинено. 17.08.2020 року на адресу суду від апелянта 1 надійшла заява про усунення недоліків (вх.№7648), з додатком: платіжним дорученням про сплату судового збору за подання апеляційної скарги від 10.08.2020 року №0000008270 на суму 537 903,80 грн., яку долучено до матеріалів справи. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.08.2020 року клопотання Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2020 року у справі; відповідачу встановлено строк до 03.09.2020 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до розгляду на 14.09.2020 року, разом з апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" - адвоката Сивак А.Ю., об`єднавши скарги в одне провадження; явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась; до розгляду апеляційної скарги дію рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2020 року у справі зупинено. 25.08.2020 року на адресу суду від апелянта 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7866), в якому останній просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні пені у розмірі 23 906 833,97 грн. залишити без змін, апеляційну скаргу апелянта 1 залишити без задоволення, який долучено до матеріалів справи, в обґрунтування якого вказує на те, що наполягаючи на стягненні пені у повному обсязі, апелянт 1 не враховує зміну підписаними сторонами спільними протокольними рішеннями визначеного договором порядку розрахунків та безумовну відсутність права здійснювати нарахування на 409 759 229,78 грн. заборгованості (в тому числі 375 000 000,00 грн. за спільними протокольними рішеннями, 34 759 229,78 грн. за договором про організацію взаємних розрахунків). 04.09.2020 року на адресу суду, електронною поштою від представника Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України адвоката Верхацького І.В. надійшла заява (вх.№8296, вх.№2770) про його участь в судовому засіданні, призначеному на 14.09.2020 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", яку долучено до матеріалів справи. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.09.2020 року задоволено заяву адвоката Верхацького І.В. - представника Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України про його участь в судовому засіданні, призначеному на 14.09.2020 року об 11:00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів представника, який подав вказану заяву; судове засідання у справі призначене на 14.09.2020 року ухвалено провести за участі адвоката Верхацького І.В. - представника Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів вказаного представника. У судовому засіданні 14.09.2020 року представник апелянта 1 підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі (вх.№1830), просив її задовольнити; проти задоволення апеляційної скарги апелянта 2 заперечував. У судовому засіданні 14.09.2020 року представник апелянта 2 підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі (вх.№1933), просив її задовольнити; проти задоволення апеляційної скарги апелянта 1 заперечував. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України"). Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з карантинними заходами, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників апелянта 1 та апелянта 2, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне. 19.12.2013 року між Акціонерним товариством "НАК Нафтогаз України" (далі - продавець) та Приватним акціонерним товариством "Харківська ТЕЦ-5" (далі - покупець) укладено договір № 2424/1617-ТЕ-32 купівлі-продажу природного газу. На виконання умов договору, АТ "НАК Нафтогаз України" передав у власність ПрАТ "Харківська ТЕЦ-5" природний газ на загальну суму 942 868 365,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу. Згідно п. 6.1. договору, оплата за газ здійснюється ПрАТ "Харківська ТЕЦ-5" виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. У зв`язку з неналежним виконанням ПрАТ "Харківська ТЕЦ-5" взятих на себе за договором зобов`язань щодо своєчасного та у повному обсязі розрахунку за отриманий газ АТ "НАК "Нафтогаз" нараховані та заявлені до стягнення у справі: 3 % річних у розмірі 7 137 900,72 грн.; інфляційні втрати у розмірі 23 509 189,30 грн.; пеню у розмірі 23 906 833,97 грн. 22.06.2020 року господарським судом Харківської області ухвалене оскаржуване рішення, з підстав викладених вище. Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на таке. Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства. З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права. Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Відповідно до ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені, господарським судом першої інстанції вірно встановлено таке. Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.2002 року порушено провадження у справі № Б-23/75-02 про банкрутство Державного підприємства "Харківська ТЕЦ-5" (код ЄДРПОУ 05471230) та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; в процесі розгляду справи про банкрутство назва боржника змінювалася. Справу про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" порушено до набрання чинності змін, внесених Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VI та постанову про визнання боржника банкрутом на час звернення позивача з позовом у справі не прийнято, тому застосуванню підлягає попередня редакція Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань. Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що положення ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлюють загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов`язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов`язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Окрім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на не нараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство. Так, мораторій на задоволення вимог кредиторів введений ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.2002 року не передбачав його дію тільки щодо конкурсної заборгованості. Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.04.2011 року у справі № Б-23/75-02 роз`яснено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який був введений ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.2002 року заборонено нараховувати неустойку (штраф, пеня), заборонено застосовувати інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) та заборонено стягнення на підставі виконавчих документів, як за тими вимогами (виконавчими документами), які виникли (були видані) до моменту введення мораторію так і за тими вимогами (виконавчими документами), які виникли (були видані) після введення мораторію за винятком вимог, передбачених в ч. 6 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Таким чином, за наявності чинної ухвали господарського суду Харківської області від 16.12.2002 року, якою введено мораторій та ухвали господарського суду Харківської області від 28.04.2011 року, якою було роз`яснено відповідну ухвалу, нарахування позивачем пені відповідачу в період дії мораторію є неправомірним. Господарським судом першої інстанції вірно враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі №922/2781/18, від 07.11.2019 року у справі №922/2781/18 та від 04.03.2020 року у справі № 922/1852/19. А тому, не приймаються аргументи апелянта 1 на те, що господарським судом першої інстанції невірно застосовано положення ч. 4 ч. 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, яка не підлягала застосуванню, оскільки зобов`язання відповідача перед позивачем щодо оплати поставлених у 2017 році обсягів природного газу мають поточний характер, а НАК "Нафтогаз України" є поточним кредитором. А отже, місцевий господарський суд, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин справи, дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення пені у сумі 23 906 833,97 грн. за неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань, яка нарахована під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, оскільки неустойка (штраф, пеня) за невиконання грошових зобов`язань не нараховується в силу прямої заборони закону, незалежно від часу її виникнення. Разом з тим, згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У п. 8.1 договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку та слідує з матеріалів справи, що відповідачем не належно виконувались умови договору щодо своєчасного розрахунку, отже відповідач є боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання. Так, ПрАТ "Харківська ТЕЦ-5" згідно зі спільними протокольними рішенням (СПР) № 297 від 19.01.2017 року; № 496-№499 від 20.01.2017 року; № 1330-№1332 від 21.02.2017 року; №2036 від 24.03.2017 року сплачено за природний газ, отриманий у 2016 році за договором № 2424/1617-ТЕ-32 від 29.09.2016 року 200 644 081,30 грн. Згідно зі спільними протокольними рішеннями №2036 від 24.03.2017 року; 2454 від 21.04.2017 року відповідачем сплачено за природний газ, отриманий у 2017 році 174 355 918,70 грн. У вказаних спільних протокольних рішеннях сторони погодили, що їх предметом є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20 "Про затвердження Порядку перерахунку деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій". Положенням п. 1.2 "Порядку проведення розрахунку за природний газ, теплопостачання і електроенергію" (далі - Порядок), затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 року № 493/688, яким сторони керувались при підписанні відповідних спільних протокольних рішень, передбачено проведення розрахунків за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу, форма якого наведена у додатку 1 до Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2 до Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію та природний газ або вугілля, форма якого наведена у додатку 3 до Порядку. Підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодились з тим, що між ними встановлюється інший, а не той, що був врегульований договором №2424/1617-ТЕ-32 від 29.09.2016 року, порядок розрахунків. Незалежно від того, що правовідносини між АТ "НАК "Нафтогаз України" та ПрАТ "Харківська ТЕЦ-5" виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору № 2424/1617-ТЕ-32 від 29.09.2016 року в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони в договорі відповідні умови. У даному разі, підставою застосування наслідків за порушення грошового зобов`язання з оплати природного газу, передбачених ч. 2 статті 625 ЦК України, може бути виключно наявність суми основного боргу, що не була предметом регулювання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, яка буде несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власника коштів. Місцевим господарським судом вірно враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 року у справі №905/1100/18, від 18.04.2019 року у справі №906/790/16, від 31.05.2019 року у справі № 924/296/18, від 09.07.2019 року у справі №908/2293/17 та від 08.08.2019 року у справі № 905/1449/18. Так, загальна сума розрахунків за спільними протокольними рішеннями складає 375 000 000,00 грн. (в розрахунку позивача помилково вказана сума 358 056 847,20 грн.) Разом з тим, на виконання "Порядку та умов надання у 2017 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 року № 332, сторонами 09.11.2017 року укладено договір № 142/332-в про організацію взаємних розрахунків, в межах якого відповідачем 17.11.2017 року сплачено 34 759 229,78 грн. за природний газ, отриманий у 2017 році. Укладений сторонами договір про організацію взаємних розрахунків з використанням субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води також змінює визначений договором на постачання природного газу порядок розрахунків. Місцевим господарським судом вірно враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14.08.2019 року у справі №914/38/16 та від 05.08.2019 року у справі №916/2292/18. Отже, господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що з розрахунку 3% річних та інфляційних втрат має бути виключена сума боргу 409 759 229, 78 грн. (375 000000 за спільними протокольними рішеннями + 34 759 229,78 грн. за договором про організацію взаємних розрахунків) та дійшов вірного висновку про те, що не підлягають задоволенню нараховані та заявлені до стягнення 3% річних за поставками жовтня 2016 - червня 2017 року за договором № 2424/1617-ТЕ-32 від 29.09.2016 року у розмірі 2 314 628,71 грн. Таким чином, господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що правомірно нараховані та є такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у розмірі 4 823 272,01 грн. Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, місцевим господарським судом вірно встановлено, що позивачем не враховано п. 7 "Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунків індексів споживчих цін", затверджених наказом Державної статистики України від 01.07.2013 року № 190, згідно яких у публікаціях та офіційних повідомленнях дані щодо індексів споживчих цін наводяться з одним десятковим знаком після коми. Згідно листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 року № 62-97р., п. 7 "Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунків індексів споживчих цін", затверджених наказом Державної статистики України від 01.07.2013 року № 190, в розрахунках, у публікаціях та офіційних повідомленнях дані щодо індексів споживчих цін наводяться з одним десятковим знаком після коми. Правильність висновків господарського суду щодо застосування індексу споживчих цін з одним десятковим знаком після коми при визначенні інфляційних втрат підтверджена судом касаційної інстанції у справі № 922/1986/16. Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 року у справі №922/1852/19. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за допомогою калькулятору ЛІГА.ЗАКОН, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд вірно встановив, що вказані положення позивачем не враховано при розрахунку суми інфляційних втрат, розрахунок повинен був здійснюватися з виключенням суми 409 759 229,78 грн., що призвело до безпідставного нарахування інфляційних втрат у розмірі 6 876 193,71 грн. та дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 16 632 995,59 грн. Аргументи апелянта 2 про те, що внаслідок неправильних дій позивача (безпідставне включення до розрахунків заборгованості, порядок погашення якої визначено спільними протокольними рішеннями, порушення при застосуванні індексів інфляції), суд мав розглянути питання про покладення на нього судового збору у повному обсязі, а саме 264 435,25 грн. (672 350,00 грн. *39,33%), замість стягнутих 262 216,50 грн., є необґрунтованими та не приймаються, оскільки місцевий господарський суд, правомірно, з урахуванням приписів ст. 129 ГПК України стягнув з Приватного акціонерного товариства Харківська ТЕЦ-5 на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 262 216,50 грн. судового збору за подання позовної заяви (54553923,99 грн. *1,5%), пропорційно задоволених вимог. Отже, висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції. Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року) Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання. Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року). Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ (вх. №1830Х/1-18) залишити без задоволення. Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" - адвоката Сивак А.Ю. (вх.№1933Х/1-18) залишити без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2020 року у справі №922/1851/19 (№Б-23/75-02) залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17.09.2020 року. Головуюча суддя О.І. Терещенко Суддя В.І. Сіверін Суддя М.М. Слободін