Постанова 4812 № 487/4853/19

16.09.20 22-ц/812/1232/20 Справа № 487/4853/19 Провадження № 22-ц/812/1232/20 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 15 вересня 2020 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Долгової Людмили Валеріївни на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 січня 2020 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Сухаревич З.М., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,- В С Т А Н О В И В У червні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Позивачка зазначала, що є донькою відповідача. 8 травня 2019 року їй виповнилось 18 років. З 2016 року вона є студенткою Миколаївського коледжу культури і мистецтв, навчається на денному відділенні тому позбавлена можливості працювати, стипендії не отримує. Її мати, крім неї, утримує ще брата, який навчається у Яньченському професійному інституті технологій промисловості. Посилаючись на те, що батько не надає їй матеріальної допомоги, хоча має таку можливість, оскільки отримує заробітну плату, пенсію та дохід від здачі в оренду житла, позивачка просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання у розмірі не менше 30% прожиткового мінімуму, починаючи з дня подання позовної заяви до досягнення нею 23 річного віку або до закінчення навчання. Відповідач ОСОБА_1 участі у судових засіданнях не приймав, надіслані за місцем його реєстрації судові повістки повернуті до суду у зв`язку з відсутністю адресата та у зв`язку закінченням терміну зберігання. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 січня 2020 року позов задоволено частково, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на її утримання у зв`язку з продовженням навчання у розмірі ј частки всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, починаючи з 24 червня 2019 року до закінчення навчання, тобто до 30 червня 2020 року, але не більше ніж до досягнення ОСОБА_2 двадцяти трьох років. В іншій частині позову відмовлено. З ОСОБА_1 на користь держави стягнуто 840, 80 грн. судового збору. В апеляційній скарзі відповідач просив рішення скасувати та відмовити у задоволені позову, посилаючись на те, що не знав про розгляд справи оскільки ніяких документів та жодних повісток від суду не отримував; суд мав ухвалити заочне рішення; безпідставність висновків суду про те, що він має можливість надавати матеріальну допомогу доньці, оскільки інших доходів, крім не великої пенсії за вислугою років, він не отримує, має проблеми зі здоров`ям, потребує постійного лікування, придбання ліків, несе витрати на придбання харчів та оплату комунальних послуг. Також зазначав, що має іншу сім`ю та утримує дружину, яка не працює та ніяких доходів не має. Правом на подачу відзиву позивач не скористалася. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч.13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржуване рішення відповідає. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 березня 2015 року з відповідача на користь матері позивачки стягувались аліменти на утримання доньки у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 16 березня 2015 року до досягнення нею повноліття. З 2016 року ОСОБА_2 є студенткою ІІІ курсу денного відділення, бюджетної форми навчання Миколаївського коледжу культури і мистецтва І рівня акредитації. Закінченням навчання 30 червня 2020 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 виповнилось 18 років. Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених ст. ст. 198, 199 цього Кодексу, - і своїх повнолітніх дочку, сина. Згідно з ч.1,3 ст.199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. З огляду на викладене, обов`язок відповідача утримувати повнолітню дочку, яка продовжує навчатися, виникає за наявної сукупності таких фактів: 1) досягнення дочкою повноліття; 2) її вік є меншим за 23 роки; 3) вона продовжує навчатися; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу; 5) наявність потреби в отриманні матеріальної допомоги від батьків у зв`язку із продовженням навчання. Відповідно до ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст.182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Статтею 182 СК України визначено обставини, які враховує суд при визначенні розміру аліментів, зокрема: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" судам роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років, продовження ними навчання, потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі та можливість надавати таку допомогу. При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати. Умовою стягнення аліментів на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, є недостатність забезпечення коштами як для навчання, так і для інших необхідних потреб (маються на увазі побутові потреби - харчування, одяг, користування транспортом, придбання навчальної літератури, посібників). Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачка навчається на денному відділенні, а тому факт потреби останньої у матеріальній допомозі є беззаперечним. Так, необхідність отримання належної освіти позбавляє ОСОБА_2 можливості працевлаштуватися та заробляти кошти на власне утримання. Крім того, указана особа, яка ще не закінчила відповідного навчального закладу, не має необхідного обсягу професійних знань та навичок, які необхідні для такого працевлаштування. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі 753/13390/16-ц від 24 жовтня 2018 року. Відповідно до положень ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У ч.1 та 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Задовольняючи часткового позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що відповідач, як батько, зобов`язаний утримувати повнолітню дочку, оскільки остання потребує матеріальної допомоги у зв`язку із навчанням в коледжі, а отже існують правові підстави для стягнення з нього аліментів. При визначенні розміру аліментів, суд першої інстанції врахував майновий стан сторін у справі, та визначив аліменти у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, до закінчення ОСОБА_2 навчання - 30 червня 2020 року, але не більше ніж до досягнення нею 23 років, оскільки останньою не доведено можливість відповідача надавати їй матеріальну допомогу у розмірі 30% від прожиткового мінімуму. Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не повно встановив всі обставини справи, зокрема його матеріальний становище, стан здоров`я, перебування на його утримання дружини, яка є непрацевлаштованою через похилий вік і жодних доходів (пенсії тощо) наразі не має, є безпідставними, виходячи з наступного. Відповідно до ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого ст.26 цього Закону пенсійного віку (особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року), або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. За приписами п.13,16 ч.1 ст.1 Закону України «Про зайнятість населення» особи працездатного віку - особи віком від 16 років, які не досягли встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку, які проживають на території України і за станом здоров`я здатні до активної трудової діяльності. Тобто, з норм законодавства випливає, що особи, які здатні до трудової діяльності і є працездатними, а особи, які з різноманітних причин втратили таку здатність можуть визнаватися непрацездатними. За приписами абз.2 ч.4 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію. Відповідно до копію паспорта ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , отже на час ухвалення оскаржуваного рішення має повних 58 років, отримує пенсію за вислугою років, що підтверджується довідками Головного управління ПФУ України в Миколаївській області від 12 червня 2020 (а.с.72,73), розмір якої з червня по грудень 2019 року щомісячно становив -2927 грн.42 коп., січень 2020 року - 3583 грн.22 коп., а з лютого по червень 2020 року ( включно) щомісячно - 4139 грн.75 коп., а відтак є працездатною особою. Згідно довідки Миколаївського управління ГУ ДПС у Миколаївській області від 24 вересня 2019 року, інформація про доходи ОСОБА_1 відсутня (а.с.33). Зважаючи на вищенаведене, доводи відповідача про те, що він не може надавати матеріальну допомогу доньки, оскільки є непрацездатним, бо отримує пенсію за вислугою років, є необґрунтованими. Відповідачем на підтвердження стану його здоров`я надано відповідь на запит адвоката за підписом в.о. головного лікаря КНП «Очаківський центр первинної медико-санітарної допомоги» Очаківської районного ради від 01 липня 2020 року, в якій зазначено про перебування відповідача на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні КПН «Очаківська ЦРЛ» з 26 лютого по 03 березня 2020 року та з 06 по 10 березня 2020 року, встановлений діагноз. Крім того, зазначено, що на даний час стан пацієнта середньої важкості, потребує постійного прийому лікарських засобів та спостереження у кардіолога та сімейного лікаря( а.с.75). Також надано ультразвукове дослідження серця від 11 червня 2020 року ( а.с.74). Однак, посилання у цьому на тяжкість стану здоров`я відповідача, за відсутності відповідних медичних досліджень, не є підтвердженням дійсності такого стану та жодним чином не свідчать про постійність витрат на придбання необхідних ліків. Не спростовують обґрунтованість рішення суду і твердження апелянта про неврахування судом першої інстанції факту перебування на його утриманні дружини, яка є непрацевлаштованою та не отримує жодного доходу, оскільки посилаючись на таку обставину відповідач всупереч положенням ч.3 ст.12 ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження зазначеного. Встановивши, що позивач продовжує навчатися та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, а ОСОБА_1 , який є працездатною особою, зобов`язаний та має можливість утримувати повнолітню доньку, суд першої інстанції, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами докази на предмет їх належності, допустимості та достатності для правильного вирішення справи, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 аліментів. Зважаючи на викладене, відповідачем не надано належних доказів, які б свідчили про те, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів поставить його у скрутне матеріальне становище та стане перешкодою для здійснення утримання його сім`ї, враховуючи розмір доходів відповідача. Більш того, вказані відповідачем обставини, зокрема те, що він окрім пенсії, іншого доходу не має, потребує лікування та наявність на утриманні дружини, яка не працює не може бути підставою для зменшення обсягу матеріального забезпечення дитини, що продовжує навчання, оскільки зменшення розміру аліментів, що стягнуто судом першої інстанції з відповідача, потягне за собою збільшення такої участі матері, що в свою чергу порушить розумний баланс обов`язку утримання доньки обома батьками, а тому з точки зору колегії суддів та у силу викладеного, не є правовою підставою для задоволення апеляційних вимог в частині розміру стягнених аліментів. За матеріалами справи, з 16 травня 1997 року ОСОБА_1 зареєстрований по АДРЕСА_1 . Саме ця адреса зазначена позивачкою у позовній заяві. Іншої інформації матеріали справи не містять. Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 1 серпня 2019 року позовну заяву прийнято до провадження та призначено розгляд справи у спрощеному провадженні з викликом сторін на 9 годину 11 вересня 2019 року (а.с. 18). У зв`язку з неявкою сторін судове засідання відкладено на 10 год. 45 хв. 10 жовтня 2020 року (а.с. 22). Направлені відповідачу судова повістка на 11 вересня 2020 року з копією позовної заяви та додатками до неї, та судова повістка на 10 жовтня 2020 року повернуті до суду з відміткою про відсутність адресата, що відповідно до положень ст.128 ЦПК України є свідченням належного повідомлення учасника справи про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 30, 35). Розгляд справи відкладено на 9 год. 30 хв. 22 листопада 2019 року. Судову повістку на це судове засідання відповідач ОСОБА_1 отримав 11 листопада 2019 року (а.с 40). Проте судове засідання відкладено на 16 годину 15 січня 2020 року. Судова повістка на цю дату повернута до суду у зв`язку з закінченням терміну зберігання (а.с. 47). За приписами ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках встановлених цим кодексом разом з копіями відповідних документів, надсилається відповідному учаснику справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому відправленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Згідно з положеннями ч.3 ст.130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. Колегією суддів також зауважує, що відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Зважаючи на вищезазначені норми процесуального закону та встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для розгляду справи за відсутності відповідача, у зв`язку з його неявкою в судові засідання, оскільки про час, дату і місце судового засідання відповідач повідомлена своєчасно та з врахуванням вимог ст.223 ЦПК України суд допустив розгляд справи за його відсутності. Наведене поза розумним сумнівом вказує на недобросовісну поведінку ОСОБА_1 як учасника зобов`язальних правовідносин та учасника судового спору, а також на те, що суд першої інстанції вжив усіх передбачених законом заходів для належного повідомлення його про дату, час і місце розгляду справи. А відтак, доводи апеляційної скарги про неотримання ним кореспонденції не заслуговують на увагу та спростовується матеріалами справи. Твердження відповідача щодо обізнаності позивача про дійсне його місце проживання, та умисне не повідомлення суду про такі обставини, є припущенням і належними доказами не підтверджується. В силу вимог ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Згідно з нормами ст.17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У своєму рішенні у справі "Пономарьов проти України" суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у суду першої інстанції були підстави для розгляду справи за відсутності відповідача, який повідомлявся про дату, час та місце розгляду справу відповідно до вимог ст.ст.128,130 ЦПК України. Не ухвалення, за таких обставин, заочного рішення по суті спору, не є тим процесуальним порушенням, яке слугує безумовною підставою для скасування рішення суду. Відтак, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду лише, якщо ці порушення призвели до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції. Відповідно до п.1ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381,382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Долгової Людмили Валеріївни залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 січня 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 16 вересня 2020 року.