Постанова Львівський апеляційний суд № 447/2751/19

Справа № 447/2751/19 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О.І. Провадження № 22-ц/811/1496/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 96 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Жукровській Х.І. розглянувши в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Галицького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 10 грудня 2019 року в складі судді Бачуна О.І. у справі за заявою ОСОБА_1 , зацікавлені особи Галицький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), Львівський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про встановлення факту, що має юридичне значення,- встановила: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Заяву обґрунтовував тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Івано-Франківськ, про, що є запис у свідоцтві про народження. Всі його рідні є поляками за національністю, відтак він виховувався відповідно до польських традицій та вважає себе поляком. Зазначив, що його прадід ОСОБА_2 поляк. Бабця ОСОБА_3 та мати ОСОБА_4 народились у с. Дубівці Галицького району Івано - Франківської області. Оскільки в бланках свідоцтв про народження, які затверджені нормами діючого законодавства, не передбачено такої графи як «походження» або «національність», просить встановити юридичні факти, що його прадід ОСОБА_2 , бабця ОСОБА_3 та мати ОСОБА_4 є поляками. Заявник прагне зберегти та відновити своє походження відповідно до положень Закону України «Про національні меншини в Україні», а встановлення факту польського походження заявнику необхідно для реалізації особистих прав та отримання можливості користування окремими пільгами та гарантіями. Просив заяву задовольнити. Оскаржуваним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 10 грудня 2019 рокузаяву задоволено. Встановлено юридичний факт неправильності (неповноти) запису про національність ОСОБА_2 в актовому записі про народження його доньки ОСОБА_3 № 10 від 01 лютого 1952 р. зроблений в с. Дубівці Станіславського району зараз Івано-Франківська область, ОСОБА_5 в актовому записі про народження , ОСОБА_6 актовий запис № 5 від 24 лютого 1973 року зроблений Дубовецькою сільською радою Галицького району Івано-Франківської області. Зобов"язано Галицький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Івано- Франківській області внести зміни в актовий запис №10 від 01 лютого 1952 року складений щодо ОСОБА_7 у графі національність батька: ОСОБА_2 з «українець» змінити на « поляк », внести зміни в актовий запис № 5 від 24 лютого 1973 року складений щодо ОСОБА_6 у графі національність матері: ОСОБА_5 з «українка» змінити на « полька ». Рішення суду оскаржив Галицький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), вважає, що таке ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права. Покликається на те, що відповідно до Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 № 96/5, внесення змін до актових записів цивільного стану, проводиться відповідними відділами державної реєстрації актів цивільного стану. Зокрема, відповідно до п. 2.1 Розділу ІІ Правил заява про внесення змін до актового запису цивільного стану за встановленою формою подається до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника при пред`явленні паспорта або паспортного документа. На підставі висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану про виправлення помилок, доповнення запису відомостями тощо, виправляються або доповнюються відповідні відомості в актових записах, які зазначено у висновку. Поряд з цим, звернень від заявника щодо внесення змін, доповнень в актові записи цивільного стану відповідних осіб до Галицького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), не надходило. Звертає увагу на розбіжності в актових записах. Просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 10 грудня 2019 року. Учасники справи заявник ОСОБА_1 та представники заінтересованих осіб Галицького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), Львівського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в судове засідання не прибули, представник Галицького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) подав клопотання про розгляд справи у їх відсутність, інші учасн7ики не повідомили про причину неявки. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України). Згідно із ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції виходив з того, що з роз`яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 «Про практику розгляду судами справ щодо встановлення неправильності запису в актах громадянського стану» слідує, що при розгляді таких справ слід враховувати, що в актових записах про народження повинні міститись відомості про національність батьків, а якщо їх не було внесено чи неправильно зазначено, то такий актовий запис має бути доповнено відповідно до рішення суду. Питання щодо національності батьків, суд вирішує на підставі письмових та інших доказів. При вирішенні факту щодо неправильності запису про національність батьків слід враховувати, що згідно Указу Президента України від 31.12.1991 року «Про порядок зміни громадянами України національності» у паспорт громадянина вносяться відомості про національність відповідно до національності одного із батьків При цьому, суд зазначив, що в судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною 1 ст. 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Перелік фактів, що мають юридичне значення та які встановлюються в судовому порядку передбачений у ч.ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утримання; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України). Згідно із ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Як роз`яснено у п. 1 постанови Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (зі змінами і доповненнями), в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_10 є матір`ю ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого повторно (а.с. 6). 31.08.1996 ОСОБА_4 зареєструвала шлюб із ОСОБА_11 (а.с. 8). Згідно із свідоцтвом про народження матері заявника № НОМЕР_2 від 24.02.1973 така народилась у с. Дубівці Галицького району Івано-Франківської області, її батьками були ОСОБА_12 та ОСОБА_5 . Бабця заявника ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Дубівці Галицького району Івано-Франківської області (а.с. 9). Питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України від 31 грудня 1991 року № 24 «Про порядок зміни громадянами України національності», відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99. Чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається. Згідно із статтею 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки. Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні. Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв`язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі. Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах про ДРАЦС повністю відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема, незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону «Про національні меншини в Україні». Національна належність особи, таким чином, є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу. За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що подана ОСОБА_1 заява є підставною, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення у судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18 (провадження 14-215цс19). Враховуючи наведене, колегія суддів приходить переконання про те, що в обраний заявником спосіб такі обставини не встановлюються і не можуть розглядатися у порядку окремого провадження в порядку цивільного судочинства, оскільки заявник просить встановити факт неправильності даних, зазначених в актових записах (що стосується національності) та просить в порядку окремого провадження зобов`язати заінтересовану особу по даній справі внести зміни до відповідних актових записів, що свідчить про підставність доводів апеляційної скарги та необхідність скасування оскаржуваного рішення з одночасним ухваленням нового про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Разом з цим, колегією суддів встановлено, що у свідоцтві про народження ОСОБА_13 (бабці заявника) зазначено, що її батьком (прадід заявника), є ОСОБА_2 , а у графі національність вказано «поляк». В свою чергу, згідно частини першої статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку. Відповідно пункту 1.15 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793, відмова органів державної реєстрації актів цивільного стану у внесенні змін до актових записів цивільного стану, їх поновленні та анулюванні може бути оскаржена в судовому порядку. Як зазначено в апеляційній скарзі, звернень від заявника щодо внесення змін, доповнень в актові записи цивільного стану відповідних осіб до Галицького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), не надходило, відтак подання ОСОБА_1 заяви до суду є передчасним, оскільки норми чинного законодавства України не передбачають право суду перебирати на себе повноваження інших державних органів. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу Галицького районного відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) - задовольнити. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 10 грудня 2019 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи Галицький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), Львівський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про встановлення факту, що має юридичне значення- відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Галицького районного відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ)576 (п`ятсот сімдесят шість) гривень 30 копійок судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 08 вересня 2020 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк