Постанова 4814 № 554/5283/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/5283/23 Номер провадження 22-ц/814/4107/23Головуючий у 1-й інстанції Сініцин Е.М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 листопада 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В. за участю секретаря: Ракович Д. Г. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2023 року у складі судді Сініцина Е. М. у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Полтава, ОСОБА_2 , про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України та встановлення факту реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території України, в с т а н о в и в: У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою за участю заінтересованих осіб - Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Полтава та ОСОБА_3 , у якому просив суд встановити юридичний факт народження дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, від батьків: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 ; встановити юридичний факт реєстрації шлюбу 05.10.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на тимчасово окупованій території України - Автономній Республіці Крим із залишенням після укладення шлюбу прізвища чоловіка - « ОСОБА_1 », дружини - « ОСОБА_5 ». Заява мотивована тим, що він є громадянином України, наділений паспортом громадянина України, зареєстрований та проживав у Автономній Республіці Крим, територія якої з 2014 року і наразі є окупованою. 05.10.2018 між ним та громадянкою Туркменістану ОСОБА_5 на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим був зареєстрований шлюб, про що 05.10.2018 складено акт запису про укладення шлюбу № 120189910001800291000 та видано свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 . Від вказаного шлюбу вони мають спільну дитину - дочку ОСОБА_4 , яка також народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, про що 14.12.2021 видано свідоцтво про реєстрацію народження серії НОМЕР_2 , актовий запис № 110219910001800725004. Вказував, що наразі він проживає в Нідерландах, а дружина з донькою проживають в Автономній Республіці Крим, територія якої з 20.02.2014 вважається тимчасово окупованою територією. Оскільки медичні документи про народження, отримані на окупованій території є недійсними, а довідка про народження дитини, що видана компетентною установою України - відсутня, батьки дитини позбавлені можливості отримати свідоцтво про народження дитини українського зразка, чим реалізувати законні права дитини. Можливість отримати свідоцтво про народження в позасудовому порядку відсутня, тому виникла необхідність звернення до суду для встановлення юридичного факту. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 в частині встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України відмовлено, в частині встановлення факту реєстрації шлюбу повернуто заявнику. Не погодившись з вказаним рішенням, заявник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки тій обставині, що народження дитини та реєстрація шлюбу відбулися в Автономній Республіці Крим у період тимчасової окупації всієї її території з 2014 року державою агресором - російською федерацією, та вимушена реєстрація факту народження дитини та реєстрація шлюбу відбулася незаконно створеними окупаційною владою органами, що підтверджується відповідними свідоцтвом, які на думку заявника є недійсними та не створюють жодних правових наслідків. Вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права про те, що тільки рішенням суду про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України є підставою для внесення відомостей про батьків дитини відділом державної реєстрації актів цивільного стану, створеним в Україні. Зазначає, що судом не було надано належної оцінки наданим у справі доказам, що призвело до незаконної відмови у задоволенні заяви про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території. Також вказує, що повертаючи заяву в частині встановлення факту реєстрації шлюбу суд першої інстанції не врахував той факт, що реєстрація шлюбу мала місце на тимчасово окупованій території, аналогічні справи вже розглядалися Верховним Судом в окремому провадженні, а відсутність в нормах ЦПК України особливостей судового провадження у справах про встановлення фактів реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території України не може бути законною підставою для позбавлення осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України, права на встановлення факту реєстрації шлюбу в судовому порядку. Звертає увагу на те, що при розгляді справ про встановленні факту реєстрації шлюбу та встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України суд має застосувати «Намібійські винятки», сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 4 ЦПК України кожному гарантоване право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). В порядку окремого провадження судом розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (частина перша, пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України). Відповідно до пунктів 4, 7 частини першої, частини другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення, народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За змістом частини другої та частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII із змінами, внесеними згідно із Законом № 2217-IX від 21.04.2022 (далі - Закон), будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану. Отже, на час звернення заявника до суду із заявою про встановлення факту народження дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, діяла редакція статті 9 Закону із змінами, що відповідають так званим «намібійським виняткам», а саме: документи, видані окупаційною владою, що стосуються народження, смерті, реєстрації та розірвання шлюбу не вважаються недійсними та приймаються для підтвердження фактів народження, смерті, реєстрації/розірвання шлюбу особи на тимчасово окупованій території під час державної реєстрації відповідного акта цивільного стану. Проте, заявник з відповідною заявою про реєстрацію акта народження дитини до органів реєстрації актів цивільного стану не звертався та всупереч вимог частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України не надав доказів неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження дитини та правової мети встановлення такого факту у судовому порядку не довів. Як вбачається із заяви ОСОБА_1 встановлення юридичного факту народження дитини необхідно для внесення відомостей про народження до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції, що відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 № 1064, здійснюється реєстратором одночасно із складенням відповідного актового запису цивільного стану. Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24.12.2010 № 3307/5) встановлено, що за заявами громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території України або переселилися з неї, державну реєстрацію актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання здійснюють відділи державної реєстрації актів цивільного стану за місцем звернення заявника. Невжиття Кабінетом Міністрів України заходів до невідкладного оновлення та/або внесення змін до законодавства органів виконавчої влади, що випливають із Закону України від 21 квітня 2022 року № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України», на що посилається в апеляційній скарзі заявник, не свідчить про неможливість звернення до відповідних органів реєстрації актів цивільного стану на підставі Закону, що має вищу юридичну силу щодо підзаконних нормативно-правових актів. Крім того, із набранням чинності Закону України від 24.04.2022 № 2217-ІХ, яким частину третю статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» доповнено, зокрема, тим, що документи, які підтверджують факт реєстрації народження особи на тимчасово окупованій території, не є недійсними, доводи заявника, що встановлення юридичного факту народження має значення для реалізації особистих немайнових прав дитини не ґрунтуються на законі та відхиляються апеляційним судом. За правилами частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Оскільки на час звернення заявника до суду редакція Закону № 1207-VII не визнавала недійсними документи, що підтверджують народження дитини на тимчасово окупованій території України, та не обмежувала заявника у праві подання до відділу державної реєстрації актів цивільного стану територіальних органів Мінюсту заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у встановленні факту народження дитини ОСОБА_4 на тимчасово окупованій території України, але змінює мотиви такої відмови через неправильне застосування судом норм матеріального права. Так, відмовляючи у встановленні факту народження, суд безпідставно послався на відсутність належних, допустимих та достовірних доказів народження дитини, тоді як заявником були надані документи, які відповідно до Закону не є недійсними та можуть підтверджувати факт народження дитини на тимчасово окупованій території України. Крім того, суд вказав на відсутність доказів неможливості виконання заявником вимог частин третьої, четвертої статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та частини першої статті 144 СК України щодо держаної реєстрації народження дитини протягом одного місяця з дня її народження, не взявши до уваги, що статтею 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» допускається державна реєстрація народження дитини, яка досягла одного року і більше, що проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою батьків та інших заінтересованих осіб. Таким чином, ухвалюючи рішення в частині відмови у встановленні факту народження дитини суд помилився із правим обґрунтуванням таких висновків у зв`язку з чим рішення у мотивувальній частині підлягає зміні з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові. В частині повернення ОСОБА_1 заяви про встановлення факту реєстрації шлюбу у зв`язку з недотриманням правил територіальної підсудності справи колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки відповідно до статті 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду. Звертаючись до суду із заявою у тому числі про встановлення факту реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, заявник ОСОБА_1 вказував місце свого проживання за межами України, тож самостійне визначення ним підсудності справи Октябрському районному суду м. Полтави не відповідає нормам процесуального права. Об`єднання ним в одній заяві вимог про встановлення факту реєстрації шлюбу та встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, що має особливості провадження, встановлені статтею 317 ЦПК України, порядку визначення підсудності справ згідно статті 316 цього Кодексу не змінює. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Вирішуючи питання про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справи до його юрисдикції (предметної та суб`єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції). Оскільки Октябрський районний суд м. Полтави не є судом, встановленим законом, для розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту реєстрації шлюбу та тимчасово окупованій території України, суд першої інстанції правомірно повернув заяву в цій частині заявнику для дотримання вимог статті 316 ЦПК України. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2023 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді О. І. Обідіна О. В. Прядкіна