Постанова 4801 № 132/1654/15-ц

Справа № 132/1654/15-ц Провадження № 22-ц/801/1345/2020 Категорія: 62 Головуючий у суді 1-ї інстанції Каращук О. Г. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2020 рокуСправа № 132/1654/15-цм. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М. Секретар: Кузьменко Б. І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 09 липня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Сальницької сільської ради Калинівського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, Рішення ухвалив суддя Каращук О. Г. Рішення ухвалено в м. Калинівці Вінницької області Повний тест судового рішення складено 09 липня 2015 року, Встановив: У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Сальницької сільської ради Калинівського району Вінницької області про визнання права на спадщину за законом, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майно, що складається з земельної частки (паю) розміром 2,48 в умовних кадастрових гектарах, що належала померлому на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0371530. Вона фактично прийняла спадщину після смерті батька, вступивши в управління спадковим майном, так як зберігала сертифікат на право на земельну частку (пай). Інших спадкоємців, крім неї, немає. Оформити свої спадкові права вона не може, оскільки при зберіганні оригінал сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0371530, виданий на ім`я померлого ОСОБА_3 , нею було втрачено, а дублікат сертифіката вона отримала вже після смерті батька. У зв`язку з цим просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Сальник Калинівського району Вінницької області, на земельну частку (пай) розміром 2,48 в умовних кадастрових гектарах, що належала померлому на підставі дубліката сертифіката про право на земельну частку (пай) серії РН № 042818. Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 09 липня 2015 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну частку (пай), розміром 2,48 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що перебуває у колективній власності КСП «Зірка» с. Сальник Калинівського району Вінницької області, вартістю 73 016 грн., що належала померлому ОСОБА_3 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії РН № 042818, виданого 14 травня 2015 року Калинівською райдержадміністрацією Вінницької області на підставі рішення Калинівської райдержадміністрації № 140 від 14 травня 2015 року, зареєстрованого 18 травня 2015 року в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 365, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Сальник Калинівського району Вінницької області. В апеляційній скарзі особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 . Зазначив, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції не перевірив усі обставини справи, не отримав належні та допустимі докази, які б підтверджували обставини, викладені у позові, зокрема, не витребував спадкову справу щодо майна померлого ОСОБА_3 . Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права на спадкове майно після смерті діда ОСОБА_3 , який за життя - 12 червня 2000 року склав заповіт, за яким все своє майно заповів йому. Судом першої інстанції не було з`ясовано коло спадкоємців, не враховано, що крім позивачки ОСОБА_2 , у померлого ОСОБА_3 була ще одна донька - його мати. На час смерті він постійно проживав із дідом, який за станом здоров`я потребував постійної допомоги, та після смерті діда залишився проживати у його будинку, а тому він є таким, що прийняв спадщину, проте його не було залучено до участі у справі відповідачем. Крім того суд першої інстанції безпідставно визнав за позивачем право власності на земельну частку (пай), залишивши поза увагою той факт, що у спадкодавця таке право власності на конкретну земельну ділянку за життя не виникло, а він мав лише право на земельну частку (пай). Позивач ОСОБА_2 та відповідач Сальницька сільська рада Калинівського району Вінницької області відзиви на апеляційну скаргу не надали. Всі учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. При цьому особа, що подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 надіслав заяву, у якій просив розглянути справу без його участі та просив скасувати рішення суду і представник відповідача надіслав лист, яким просив розглянути справу без його участі, зазначивши що, покладається на думку суду, апеляційну скаргу визнає і не заперечує проти її задоволення. Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є рідною дочкою ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 20 травня 1959 року та копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 від 20 лютого 1978 року (а. с. 5, 6). ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Сальник Калинівського району Вінницької області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 29 червня 2000 року (а. с. 4). Згідно виписки із списку членів СВК «Зірка» с. Сальник Калинівського району Вінницької області № 252 від 05 квітня 2001 року, ОСОБА_3 належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності СВК «Зірка», розміром 2,48 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (а. с. 8). Згідно довідки виконавчого комітету Сальницької сільської ради Калинівського району Вінницької області № 61 від 23 січня 2012 року ОСОБА_3 внесений в списки власників земельних часток (паїв) реформованого КСП «Зірка» с. Сальник і на його ім`я видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН № 371530 (а. с. 9). Після смерті ОСОБА_3 - 14 травня 2015 року на його ім`я видано дублікат сертифіката на право на земельну частку (пай) серії РН № 042818, згідно якого ОСОБА_4 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективний власності КСП «Зірка» розміром 2,48 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (а. с. 12). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 на земельну частку (пай) розміром 2,48 в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі (на місцевості), суд першої інстанції виходив з того, що позивач фактично прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_3 , вступивши в управління спадковим майном, так як зберігала сертифікат про право на земельну частку (пай), виданий на ім`я померлого, який в подальшому при зберіганні втратила, через що не може оформити своїх спадкових прав; а також з того, що інших спадкоємців на майно померлого ні за заповітом, ні за законом, а також інших осіб, які б мали право на обов`язкову частку в спадковому майні, немає. Апеляційний суд не погоджується із таким висновком суду першої інстанції. Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у редакції чинній з 1 січня 2004 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Тому до правовідносин по спадкуванню майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу Української РСР у редакції від 18 липня 1963 року із послідуючими змінами до нього, тобто норми, що діяли на час відкриття спадщини. Суд першої інстанції не врахував зазначені положення ЦК України та помилково застосував до спірних правовідносин норми чинного ЦК України, зокрема, ст. 1216, 1217, 1261, 1267, 1268, 1275 ЦК України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 524 ЦК УРСР в редакції 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Згідно зі ст. 527 ЦК УРСР в зазначеній редакції спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народжені після його смерті. Відповідно до статті 529 ЦК УРСР в редакції 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. Згідно вимог статті 548 ЦК УРСР в редакції 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Статтею 549 ЦК УРСР в зазначеній редакції, визначаються дії, що свідчать про прийняття спадщини. Вважається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Ці дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. За правилами статті 553 ЦК УРСР в редакції 1963 року спадкоємець за законом або заповітом вправі відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу). При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця. Звернувшись до суду з позовом про визнання права на спадщину за законом, позивач ОСОБА_2 зазначала про відсутність інших спадкоємців щодо майна померлого ОСОБА_3 . Ухваливши рішення про задоволення позову, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не встановив наявність чи відсутність спадкової справи та коло спадкоємців, які мають право на спадщину за законом чи заповітом після смерті ОСОБА_3 та дійшов безпідставного висновку про відсутність інших, крім позивача ОСОБА_2 , спадкоємців, враховуючи, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження цієї обставини. Судом апеляційної інстанції встановлено, що у спадкодавця ОСОБА_3 , який був дідом особи, що подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 , крім позивача ОСОБА_2 , спадкоємцем є його син - ОСОБА_5 . Із копії спадкової справи № 599/2000 на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , яку витребувано апеляційним судом в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, вбачається, що 20 липня 2000 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 до Калинівської районної державної нотаріальної контори звернувся його син ОСОБА_5 (а. с. 52). Заяви інших спадкоємців про прийняття спадщини чи про відмову від спадщини, а також відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину в матеріалах спадкової справи відсутні. Також апеляційним судом встановлено, що 12 червня 2000 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті заповів все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось та все те, що йому буде належати на день його смерті і на що він за законом має право, ОСОБА_1 (а. с. 30). Заповіт посвідчений секретарем Сальницької сільської Ради народних депутатів Калинівського району Вінницької області 12 червня 2000 року і зареєстрований в книзі нотаріальних дій за №

38. Згідно довідки виконавчого комітету Сальницької сільської ради Калинівського району Вінницької області від 17 червня 2020 року № 831 ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня смерті постійно проживав і був прописаний за адресою: АДРЕСА_1 ; разом з ним постійно проживав з 10 травня 1998 року по теперішній час його внук ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без реєстрації (а. с. 33). 22 січня 2002 року ОСОБА_1 отримав дублікат сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0447885, виданий на ім`я його діда ОСОБА_3 в тому, що йому належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Зірка» розміром 2,48 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (а. с. 31). Такі обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 , який є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , є таким, що прийняв спадщину, оскільки фактично вступив в управління або володіння спадковим майном (п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України 1963 року). А спадкування за законом можливе у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом або відмови ними від спадщини. Зазначені обставини судом першої інстанції встановлені не були та до участі у справі не були залучені усі спадкоємці ОСОБА_3 , зокрема, його внук ОСОБА_1 , який є спадкоємцем за заповітом, та його син ОСОБА_5 , який протягом шести місяців після смерті батька подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за законом. Згідно положень ст. 51, 175 ЦПК України на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Суд не вправі з власної ініціативи і без згоди позивача замінювати первісного відповідача належним відповідачем або ж залучати до участі у справі співвідповідачів та зобов`язаний вирішити справу за пред`явленим позовом щодо тих відповідачів, які в ньому зазначені. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд відмовляє у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції не має процесуальних повноважень на заміну неналежного відповідача належним чи на залучення до участі у справі співвідповідачів. Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (п. 4). Крім того поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). У разі, коли спір виникає у зв`язку з неможливістю документального оформлення права на спадщину, за відсутності спору про безпосереднє право на неї, спадкоємець може оскаржити відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій у судовому порядку. Згідно роз`яснень у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про прав на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Отже, зверненню позивача до суду з цим позовом як особи, яка на її думку є такою, що прийняла спадщину, оскільки фактично вступила в управління спадковим майном, мало передувати вирішення питання щодо отримання нею у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину, що у випадку відмови у вчиненні нотаріальної дії - видачі цього свідоцтва, вказувало б на наявність підстав для вирішення питання про порушення або невизнання її права у судовому порядку. У разі, якщо відсутність умов для одержання у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові. Ухваливши рішення про визнання за позивачем права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , суд першої інстанції не врахував, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися у разі, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач зверталась до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину і відповідно не містять рішення нотаріуса про відмову їй у видачі такого свідоцтва. З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги є такими, що заслуговують на увагу та спростовують висновки суду першої інстанції. Суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, не встановив коло спадкоємців ОСОБА_3 , не витребував спадкову справу, не з`ясував чи приймалось нотаріусом рішення про відмову позивачу у вчиненні нотаріальної дії, враховуючи, що позивач наділена правом на звернення до суду лише у разі невизнання, порушення чи оспорення її прав, застосував до спірних відносин норми чинного ЦК України, тоді як застосуванню підлягали норми ЦК УРСР в редакції 1963 року, що діяли на час відкриття спадщини. Згідно положень ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом частини другої цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України). За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції підлягає до скасування із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частиною першою цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до пункту «в» частини першої статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Як свідчать матеріали справи при поданні до суду апеляційної скарги на рішення суду ОСОБА_1 сплатив судовий збір в сумі 1095 грн. (а. с. 23), який у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги та відмовою у задоволенні позову ОСОБА_2 підлягає до стягнення з позивача на його користь. На підставі викладеного і керуючись ст. 141, 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 09 липня 2015 року скасувати і ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_2 до Сальницької сільської ради Калинівського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1095 грн. (одну тисячу дев`яносто п`ять грн.) судового збору, сплаченого ним при поданні апеляційної скарги на рішення суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіЮ. Б. Войтко І. М. Стадник Повний текст судового рішення складено 16 вересня 2020 року