Постанова 4854 № 420/5024/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 вересня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/5024/19 Категорія: 1080202000 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В. Місце ухвалення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - Лук`янчук О.В. суддів - Бітова А. І. - Ступакової І. Г. при секретарі - Черкасовій Є. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Одеської митниці Держмитслужби на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправною та скасування Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА500650/2019/01078 від 09.08.2019року; визнання протиправним та скасування Рішення про коригування митної вартості товарів №UА500000/2019/000437/2 від 09.08.2019 року,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської митниці ДФС, в якому просила : визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці ДФС №UА500650/2019/01078 від 09.08.2019року; визнати протиправним та скасувати Рішення Одеської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UА500000/2019/000437/2 від 09.08.2019року. В обґрунтування позовних вимог зазначається, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів, та обраного методу її визначення. Надані уповноваженою осадою позивача до Одеської митниці ДФС для митного оформлення товару документи, які відповідають вимогам частини 2 статті 53 Митного кодексу України, у повній мірі ідентифікують оцінюваний товар, не містять розбіжностей щодо даних, які підлягають обчисленню при визначені саме митної вартості даного товару, та підтверджують ціну товару, яка сплачена позивачем за ціною, вказаною в інвойсі. Однак, Одеською митницею ДФС під час витребування додаткових документів наведено підстави, котрі не свідчать про неможливість перевірки числових значень заявленої декларантом митної вартості товару. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано Рішення Одеської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UА500000/2019/000437/2 від 09.08.2019року. Визнано протиправною та скасовано Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці ДФС №UА500650/2019/01078 від 09.08.2019року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1536 грн. 80коп. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 8400 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Одеська митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, невірне застосування норм матеріального та процесуального права, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначається, що ненадання позивачем під час митного оформлення документів щодо навантаження товарів, пов`язані з їх транспортуванням до порту ввезення на митну територію України, банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, відомостей про вартість страхування, митної декларації країни відправлення, позбавило митний орган можливості перевірки числового значення заявленої митної вартості у відповідності до Митного кодексу України. При цьому зазначено, що АСАУР сформовані форми контролю, які у зв`язку з можливим заниженням митної вартості товарів, передбачають здійснення митницею перевірки правильності її визначення. Також апелянт не погодившись з стягнутих судом витрат на правову допомогу зазначає про їх не співмірність. Крім того, апелянтом до апеляційної скарги додано клопотання про заміну сторони у справі її правонаступником на підставі статті 52 КАС України, в якому посилаючись на постанову КМУ від 02.10.2019 №858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби", просить замінити Одеську митницю ДФС на Одеську митницю Держмитслужби. Відповідно до ст. 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1, в тому числі і Одеську митницю Держмитслужби. Відповідно до пункту 2 цієї постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, Одеську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Одеської митниці Держмитслужби. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 року №1217-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації держаної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи. Таким чином, відповідно до ст. 52 КАС України, наявні підстави для заміни Одеської митниці ДФС її правонаступником Одеською митницею Держмитслужби. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста їх участь в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на публічних торгах (аукціоні) в м.Висконсинг (США) придбано б/у транспортний засіб - легковий автомобіль марки JEEP, модель CHEROKEE, 2017 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_1 , об`єм двигуна 2360куб.см. Згідно з Інвойсом від 06.06.2019р. №UA060619-5 вартість вищеозначеного автомобіля становить 7772 доларів США, з яких 6700 доларів США - вартість авто, 672 доларів США - вартість аукціону, 400 доларів США - навантаження. Відповідно до Інвойсу від 15.05.2019р. №UA-CL0000-94346 сума доставки товару становить 1550 доларів США. ОСОБА_1 за придбаний б/у транспортний засіб - легковий автомобіль марки JEEP, модель CHEROKEE, 2017 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_1 , об`єм двигуна 2360куб.см., сплачено грошові кошти в загальному розмірі 8972 долара США, що підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином засвідченими копіями платіжного доручення від 15.05.2019р. №SW24J51O02246, Інвойсу від 15.05.2019р. №UA-CL0000-94346. Разом з митною декларацією №UA500650/2019/036788 від 30.07.2019р. до Одеської митниці ДФС подано наступні документи: рахунок-фактура (інвойс) №UA060619-5 від 06.06.2019р., коносамент №MEDUBK252279 від 20.06.2019р., коносамент №038SCT1170479-5 від 19.06.2019р., навантажувальний документ №1277 від 19.07.2019р., свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 08.05.2019р., документ, що підтверджує вартість перевезення товару №UA060619-5 від 06.06.2019р., висновок про якісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями №12Ю-ОД/1.3 від 26.07.2019р., висновок про походження товару або акт експертизи, виданий уповноваженим органом №1210- ОД/1.3 від 26.07.2019р., Акт фізичного огляду б/н від 26.07.2019р., довідка відповідності Євро-6 №2019-29153 від 26.07.2019р., SWIFT №SW24J515002246 від 15.05.2019р., аукціонний лист №13659358 від 15.05.2019р. Під час перевірки Одеською митницею ДФС наданих декларантом для підтвердження митної вартості товару, документів фахівцями контролюючого органу встановлено, що у поданих документах містяться розбіжності, а також надані ОСОБА_1 документи не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за дані товари, а саме: у наданих до митного оформлення документах (інвойсі, тощо) відсутня будь-яка інформація щодо здійснення або відсутні дані щодо витрат навантаження оцінюваних товарів, які пов`язані з їх транспортуванням до порту ввезення на митну територію України, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самих товарів; до митного оформлення не надано: документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваних товарів, які підтверджують митну вартість. З урахуванням чого, та з метою підтвердження митної вартості товару, заявленої у МД №UA500650/2019/036788 від 30.07.2019р., митним органом на підставі вимог ч.3 ст.53 Митного кодексу України, зобов`язано декларанта протягом 10-ти календарних днів надати додаткові документи, а саме: 1) банківські платіжні документи, які стосувались оплати фактурної вартості транспортного засобу, перевезення, транспортно- експедиторських та інших послуг за межами митної території України; 2) калькуляції транспортних витрат за межами митної території України з урахуванням вартості фрахту, вартості інших складових вартості транспортування товару, що декларується, у тому числі територією країни експортера; 3) копії митної декларації країни відправлення; 4) якщо здійснювалось страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 5) за наявності - інші платіжні та/або банківські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, та повідомлено про те, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у нього документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів. У зв`язку з ненаданням декларантом витребуваних митним органом документів, за результатами розгляду питання щодо митного оформлення, зазначеного у митній декларації №UA500650/2019/036788 від 30.07.2019р. товару, Одеською митницею ДФС прийнято спірні Рішення про коригування митної вартості товарів №UА500000/2019/000437/2 від 09.08.2019року, Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА500650/2019/01078 від 09.08.2019року. Не погоджуючись з означеним Рішенням Одеської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UА500000/2019/000437/2 від 09.08.2019року, Карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці ДФС №UА500650/2019/01078 від 09.08.2019року, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем був наданий достатній вичерпний перелік документів, який підтверджував заявлену митну вартість товарів, наявність розбіжностей у яких митним органом не доведено, оскільки надані позивачем документи, містили всі відомості, що підтверджували числові значення складових митної вартості товарів, а отже прийшов до висновку про визнання протиправними та скасування оскаржуваного рішення та картки відмови. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Правовідносини щодо організації та здійснення митної справи в Україні, економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України врегульовані положеннями Митного кодексу України (далі - МК України). Статтею 49 МК України визначено, що митна вартість товарів - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно з частинами 4 та 5 статті 58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Згідно ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Як встановлено ч.2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. За правилами ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається ч.2 ст.53 МК України. Відповідно до вимог ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких визначений положеннями даної статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст.53 МК України). Як встановлено ч.1 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55цього Кодексу. Згідно ч.4 ст.54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Частиною 6 статті 54 МК України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Відповідно до ч.1 ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. З наведеного вбачається, що митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару. Проте, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. При цьому, в розумінні наведених статей МК України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у ч.2 ст.53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Тобто, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. В свою чергу, не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року (справа №814/1996/15), від 22 травня 2018 року (справа №808/178/16), від 23 жовтня 2018 року (справа №820/1761/17), постановах Верховного Суду України від 31 березня 2015 року (справа № 21-127а15), від 30 червня 2015 року (справа № 21-591а15), в яких зазначено, що наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Як вбачається з матеріалів справи заявлена митна вартість у митній декларації визначена за основним методом виходячи з ціни правочину, відповідно до якого до Одержувача перейшло право власності на транспортний засіб. Таким чином, вартість товару визначена на рівні 7772 доларів США. До митної декларації позивачем додано: рахунок-фактура (інвойс) №UA060619-5 від 06.06.2019р., коносамент №MEDUBK252279 від 20.06.2019р., коносамент №038SCT1170479-5 від 19.06.2019р., навантажувальний документ №1277 від 19.07.2019р., свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 08.05.2019р., документ, що підтверджує вартість перевезення товару №UA060619-5 від 06.06.2019р., висновок про якісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями №12Ю-ОД/1.3 від 26.07.2019р., висновок про походження товару або акт експертизи, виданий уповноваженим органом №1210- ОД/1.3 від 26.07.2019р., Акт фізичного огляду б/н від 26.07.2019р., довідка відповідності Євро-6 №2019-29153 від 26.07.2019р., SWIFT №SW24J515002246 від 15.05.2019р., аукціонний лист №13659358 від 15.05.2019р. Як встановлено колегією суддів, обґрунтовуючи свої сумніви у правильності зазначеної позивачем митної вартості товару заявленому у спірному випадку до декларування, митний орган послався на те, що в поданих декларантом документах, які підтверджують заявлену митну вартість, містяться розбіжності, та не міститься всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, проте відповідачем не вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що позивачем заявлено неповні чи/або недостовірні відомості саме щодо митної вартості заявленого до декларування товару, зокрема, не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими. При цьому, з оскаржуваного рішення відповідача про коригування заявленої митної вартості товару за резервним методом не вбачається, в чому саме полягала неможливість визначення митної вартості за першим методом, на підставі поданих позивачем документів. Посилання відповідача на відсутність витрат навантаження оцінюваних товарів, які пов`язані з їх транспортуванням до порту ввезення на митну територію України, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, оскільки відповідно до наявного у матеріалах справи Інвойсу від 06.06.2019р. №UA060619-5, котрий надавався до контролюючого органу, вартість навантаження товару становить 400 доларів США. Щодо ненадання декларантом відповідачу документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, то колегія суддів також вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки згідно з Інвойсом від 15.05.2019р. №UA-CL0000-94346, котрий надавався до митного органу з метою підтвердження митної вартості товару, сума доставки товару становить 1550 доларів США. Крім того, посилання апелянта, що до митного органу позивачкою не надано банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваних товарів, які підтверджують митну вартість, то такі також було надано до митного оформлення, що зокрема підтверджується матеріалами справи, оскільки у матеріалах справи є платіжне доручення від 15.05.2019р. №SW24J51O02246 згідно якого ОСОБА_1 за придбаний б/у транспортний засіб - легковий автомобіль марки JEEP, модель CHEROKEE, 2017 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_1 , об`єм двигуна 2360куб.см., сплачено грошові кошти в загальному розмірі 8972 долара США. Доказів протилежного відповідачем ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій не надано. До того ж, Митний кодекс України не вимагає саме платіжний документ, а передбачає тільки рахунок або інший документ, який визначає дійсну вартість товару. Оскаржуване рішення ґрунтується лише на інформації, отриманій у зв`язку зі спрацюванням ризиків АСАУР якою до вказаного транспортного засобу згенеровано ідентифікатор ризику Водночас, спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.02.2019 року у справі №805/2713/16-а. Вказане свідчить про недоведеність відповідачем обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного декларантом розрахунку митної вартості товару за ціною договору, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено, тобто основні документи містили всі необхідні числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної з митній декларації. Щодо неподання позивачем до митної декларації, копію митної декларації країни відправлення, колегія суддів зазначає, що витребовувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені статтею 53 МК України, а тому витребовування такого документу є необґрунтованим, оскільки не впливає на митну вартість товару. Отже, дослідивши наявні у матеріалах справи документи, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, відомостей щодо ціни, що була сплачена за цей товар. Крім того, що стосується коригування митної вартості автомобіля органами митниці та встановлення його вартості в розмірі 12200 доларів США, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п.2.1 розділу «Заповнення графи 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» «Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів» затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №598, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. Водночас, матеріали справи не містять, а митним органом не надано до суду доказів на підтвердження скоригованої митної вартості автомобіля, зокрема інформації за період з цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ПІК ЄАІС) про випадки оформлення митними органами України митних декларацій на ідентичний товар, не вказано про застосування митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів. Суд апеляційної інстанції зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення (подібного, а не аналогічного товару) не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості. Крім того, колегія суддів зазначає, що при здійсненні коригування заявленої позивачем митної вартості імпортованого товару відповідачем не було враховано, що поставлений автомобіль має значні пошкодження. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами про наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за цей товар. Також відповідачем не доведено встановлено митної вартості заявленого позивачем до декларування автомобіля в розмірі 12200 доларів США, а тому суд вважає, що картка відмови та оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару прийняті не у відповідності до вимог законодавства та підлягають скасуванню, а позовні вимоги належать до задоволення, що вірно встановлено судом першої інстанції. За таких обставин, доводи апеляційної скарги по суті задоволених позовних вимог висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині. Щодо доводів апелянта про не співмірність заявлених позивачем витрат на правову допомогу, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Положеннями ч.6 ст.134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 лютого 2019 року у справі №826/7806/17, щодо застосування ст.134 КАС України. У вказаному судовому рішенні зазначено, що аналіз положень ст.134 КАС України дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Таким чином, з вищевикладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. Як вбачається з матеріалів справи, 12.08.2019р. між Красилюком Вадимом Андрійовичем (Адвокат) та ОСОБА_1 (Клієнт) укладено Договір про надання правової допомоги №5, за умовами якого Адвокат надає правову допомогу Клієнтові з приводу захисту законних прав позивача від неправомірних дій митниці в адміністративному суді, а саме: надання консультацій, вивчення судової практики у подібних справах, підготовка необхідних документів для подання позовної заяви, складання позовної заяви, переклад та копіювання документів, складання відзивів на позовну заяву, представництва та захисту його інтересів у адміністративних судах всіх інстанцій, надання інших послуг за домовленістю. Відповідно до наявного у матеріалах справи Акта здачі-приймання виконаних послуг №1 від 19.08.2019р. Красилюком Вадимом Андрійовичем надано ОСОБА_1 наступні послуги: вивчення судової практики (витрачено часу - 3год., ціна за годину - 700грн., сума без ПДВ - 2100грн.), надання усних консультацій і роз`яснень Клієнту, юридичних висновків відповідно до законодавства України стосовно спірних правовідносин, а також надання висновків щодо перспектив їх вирішення (витрачено часу - 2год., ціна за годину - 700грн., сума без ПДВ - 1400грн.), підготовка необхідних документів для подання позовної заяви (витрачено часу - 1год., ціна за годину - 700грн., сума без ПДВ - 700грн.), складання позовної заяви (витрачено часу - 5год., ціна за годину - 700грн., сума без ПДВ - 3500грн.), копіювання документів, підписання і подання позовної заяви (витрачено часу - 1год., ціна за годину - 700грн., сума без ПДВ - 700грн.). Всього надано послуг на суму 8400грн. Судом встановлено, що ОСОБА_1 на користь Красилюка Вадима Андрійовича сплачено грошові кошти в сумі 8400грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи Прибутковий касовий ордер №25 від 19.08.2019р., Квитанція до прибуткового касового ордера №25 від 19.08.2019р. Водночас, дослідивши вищезазначені документи подані на підтвердження понесених витрат, обсяг витраченого часу та надані послуги, колегія суддів приходить до висновку про їх не співмірність з огляду на наступне. В даному випадку, предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Так, вивчення судової практики, підготовка необхідних документів для подання позовної заяви, копіювання документів є тими діями, які входять до складу підготовки та складання позовної заяви. Тобто витрачений адвокатом час на вчинення вищезазначених дій, а саме 10 годин є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг). З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що на користь позивача підлягає стягненню обґрунтований розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 4200 грн., із розрахунку: 2100 грн. витрат пов`язаних із вивчення судової практики, наданням усних консультацій і роз`яснень Клієнту, юридичних висновків відповідно до законодавства України стосовно спірних правовідносин, а також надання висновків щодо перспектив їх вирішення, 2100 грн. підготовка необхідних документів для подання позовної заяви, складання позовної заяви, копіювання документів, підписання і подання позовної заяви У зв`язку з тим, що при ухваленні рішення судом першої інстанції було правильно вирішено справу по суті спору, однак стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в повному обсязі, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до ст.ст. 315, ст. 317 КАС України, - оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині стягнення витрат на правову допомогу з ухваленням нового рішення у справі в цій частині з стягненням витрат на правову допомогу у розмірі 4200 грн. Керуючись ст. 308, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Одеської митниці Держмитслужби задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу та в цій частині прийняти нову постанову, якою вимогу про відшкодування витрат на правову допомогу задовольнити частково. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці ДФС (65078, м.Одеса, вул.Івана і Юрія Лип,21-А, код ЄДРПОУ 39441717) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 4200,00 (чотири тисячі двісті)грн. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено та підписано 16 вересня 2020 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова