Ухвала КЦС ВС № 496/1384/17

Ухвала 08 вересня 2020 року м. Київ справа № 496/1384/17 провадження № 61-9702ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 травня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Третьої одеської державної нотаріальної контори Сальнікова Зоя Василівна, про визнання довіреності та договору дарування недійсними, ВСТАНОВИВ: У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним вище позовом. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 19 лютого 2016 року державний нотаріус Третьої одеської державної нотаріальної контори Сальникова З. В. посвідчила договір дарування на 70/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_1 . В указаному договорі дарування зазначено, що частка 70/100 належить дарувальникам на праві спільної часткової власності. 24/100 частки житлового будинку належать ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 09 листопада 2001 року, а 46/100 - ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 04 червня 2001 року. У пункті 8 цього договору дарування вказано, що осіб, які проживають у цьому будинку немає. У пункті 9 вказано, що дарувальники засвідчили, що інтереси членів їх сімей укладанням цього договору не порушуються. Зазначав, що він проживав разом з батьком ОСОБА_4 у спірному будинку. 04 червня 2001 року отримав свідоцтво про право власності на зазначений житловий будинок. За життя батька, у нього з сестрою ОСОБА_3 виникли суперечності, тому що в листопаді 2001 року батько подарував їй 24/100 часток житлового будинку, запевнивши його, що 46/100 часток житлового будинку перейде заявнику у спадщину. ОСОБА_3 забрала ОСОБА_4 жити до себе у м. Одеса, чим припинила спілкування ОСОБА_1 з ОСОБА_4 . На той час батько був дуже хворим та фактично нічого не бачив. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. В установленому законом порядку позивач звернувся до приватного нотаріуса Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Курганської Л. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, однак отримав відповідь про те, що за життя його батько ОСОБА_4 заповів своє майно ОСОБА_3 . Про те, що 19 лютого 2016 року було укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_3 діяла від свого імені та від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності, передала у власність ОСОБА_2 70/100 часток вказаного житловому будинку з надвірними будівлями (з урахуванням 46/100 часток, належних батькові), йому стало відомо на початку квітня 2017 року. Але, у зазначеному договорі дарування відсутній підпис ОСОБА_4 , що свідчить про те, що його волевиявлення на дарування не було. Тому, вказаний договір вважав недійсним, оскільки при укладанні цього договору дарування ОСОБА_3 діяла від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності від 11 березня 2015 року, яка була посвідчена державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Сальніковою З. В. Вказана довіреність була видана з порушенням вимог цивільного законодавства, тому повинна бути визнаною недійсною. Крім того, як вбачається з тексту довіреності, ОСОБА_4 хворів й не міг власноручно її підписати. При з`ясуванні обставин факту дарування частки житлового будинку, вчиненого від імені ОСОБА_4 , відповідач заперечувала хворобу батька, тому виникли сумніви в дійсності вказаного правочину. У зв`язку з вищевикладеним, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив суд визнати довіреності та договір дарування недійсними. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 11 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 03 березня 2020 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на 70/100 часток житлового будинку з надвірними спорудами, що за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано. 26 червня 2020 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, що надійшла 02 липня 2020 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження, в якій заявник просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 травня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 березня 2020 року, й ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2020 року, з урахуванням ухвали Верховного Суду від 14 липня 2020 року про виправлення описки, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання. На усунення недоліків касаційної скарги, що зазначені в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2020 року заявник направив до суду запитувані матеріали. Згідно із частиною першою та другою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що повний текст судового рішення суду апеляційної інстанції було складено 20 березня 2020 року, оприлюднено 27 березня 2020 року, тобто під час дії на території України коронавірусу «COVID-19». Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID - 19» від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» від 25 березня 2020 року № 239 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та продовжено карантин до 24 квітня 2020 року на усій території України. Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» від 22 квітня 2020 року № 291 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) та продовжено карантин до 11 травня 2020 року на усій території України. Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» від 04 травня 2020 року № 343 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) та продовжено карантин до 22 травня 2020 року на усій території України. Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» від 20 травня 2020 року № 393 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) та продовжено карантин до 22 червня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин. Відповідно до пункту 12 розділу І Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX)розділ XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України доповнено пунктом 3 наступного змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину». Зважаючи на вищевикладене, строк на касаційне оскарження рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 травня 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 03 березня 2020 року заявником не пропущено, отже не потребує поновлення. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Згідно із частиною восьмою статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-2цс13 та від 18 травня 2016 року у справі № 401/3540/15-ц, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга ОСОБА_1 подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. З урахуванням вище наведеного касаційне провадження у цій справі необхідно відкрити. Крім того, подана касаційна скарга містить клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду у касаційному порядку. Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії. Вирішуючи питання про зупинення виконання/дії судового рішення, суд касаційної інстанції враховує необхідність у цьому, зокрема у разі ймовірності утруднення повторного розгляду справи внаслідок можливого скасування судового рішення, забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов`язки. Клопотання про зупинення виконання/дії судового рішення має бути вмотивованим, містити підстави для зупинення виконання/дії судового рішення, підтверджені належними доказами. У клопотанні заявник повинен навести обґрунтування його вимог та довести, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для відновлення порушених прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або буде неможливим повернення виконання судового рішення у разі, якщо воно буде скасовано. Перевіривши доводи заявленого клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень вбачається, що воно не підлягає задоволенню, оскільки заявником не наведено доводів, які дають підстави для висновку про необхідність такого зупинення та не надано належних цьому доказів. Ураховуючи наведене, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень слід відмовити, оскільки оскарження судового рішення у касаційному порядку не є безумовною підставою для його зупинення судом касаційної інстанції. Керуючись статтями 389, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відкрити касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Третьої одеської державної нотаріальної контори Сальнікова Зоя Василівна, про визнання довіреності та договору дарування недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 травня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 березня 2020 року. Витребувати з Біляївського районного суду Одеської області вищезазначену цивільну справу № 496/1384/17. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 травня 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 03 березня 2020 року відмовити. Надіслати іншим учасникам справи копію касаційної скарги та додані до неї документи, роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою та змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у місячний строк. До відзиву необхідно додати докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Осіян О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара