Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/18130/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18130/18 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Коротких А.Ю., Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 536-1305 від 21.04.2016, ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Головного управління ДФС у м. Києві та просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.04.2016 року №536-1305. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що є фізичною особою-підприємцем, платником єдиного податку та використовує частину вбудованого у житловий будинок нежитлового підвального приміщення для здійснення господарської діяльності, а відтак, звільняється від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку). Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2020 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення від 30 березня 2020 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з невідповідністю висновків суду обставинам справи; з порушенням норм матеріального права, що полягає у неправильному тлумаченні норм п.п.4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України, і процесуального права, а саме не взяття до уваги роз`яснення Державної фіскальної служби України у листі від 22.04.2016 №9144/6/99-95-42-01-15, що призвело до неправильного вирішення спору. Від Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Головного управління ДФС у м. Києві надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких відповідачі просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також у відзивах на апеляційну скаргу відповідачі просять замінити їх правонаступником - на Головне управління ДПС у м. Києві. Проаналізувавши положення постанов Кабінету Міністрів України №296 від 28.03.2018, № 227 від 06.03.2019, № 537 від 19.06.2019, розпорядження Кабінету Міністрів України № 682-р від 21.08.2019, наказу Державної податкової служби України № 14 від 12.07.2019, керуючись ст. 52 КАС України, колегія суддів вважає клопотання відповідачів таким, що підлягають задоволенню, з огляду на що, слід замінити сторону відповідачів Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Головне управління ДФС у м. Києві на їх правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до витягну з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, видом діяльності, якого, серед іншого є: 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. 20.10.1999 року між товариством з обмеженою відповідальністю «СІЛАНІ» та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Онищенко В.С., відповідно до умов якого, продавець продав, а покупці купили в рівних частках кожен частину вбудованого у житловий будинок нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно договору оренди частини нежитлового приміщення №13/05/2014 від 13.05.2014, додаткової угоди №1 від 13.04.2015 та додаткової угоди №2 від 01.12.2015 , фізична особа-підприємець ОСОБА_2 та фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - Орендодавці) передають, а ТОВ «КС Бюро» (далі - Орендар) приймає у тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно договору оренди частини нежитлового приміщення №11/03/14 від 11.03.2014, додаткової угоди №1 від 12.05.2014 та додаткової угоди №2 від 01.12.2015, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 та фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - Орендодавці) передають, а ТОВ «СЛС БЮРО» (далі - Орендар) приймає у тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 . 21.04.2016 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №536-1305, яким позивачу відповідно до пункту 286.5 статті 286 розділу XIII Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у розмірі 43230,15 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення). Даючи правову оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. У відповідності до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Підпунктами 269.1.1-269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України визначено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (п. 271.1 ст. 271 ПК України). Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За пунктом 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин). Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст.287 ПК України). У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. Тобто, власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. За пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України визначено, що платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва. У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена. Тобто у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1,пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку. Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2020 року у справі №820/3488/16. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про необґрунтованість доводів позивача, про те, що він, як платник єдиного податку не є платником земельного податку за земельну ділянку, що знаходиться під належними йому приміщеннями, які надаються в оренду третім особам. Що стосується посилань позивача на лист Державної фіскальної служби України від 22.04.2016 №9144/6/99-95-42-01-15, то такі суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки вказаний лист носить лише роз`яснювальний, інформаційний або рекомендаційний характер та не може бути підставою для звільнення платника податків від сплати земельного податку. Суд апеляційної інстанції не надає оцінку правильності проведення відповідачем розрахунку розміру земельного податку, оскільки на такі обставини позивач ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не вказує. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2020 року. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя: Судді: