Постанова 4855 № 640/13615/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13615/19 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач), у якому просить суд визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року за №Ф-6238-17 в розмірі 21030,90 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з`ясуванням судом обставин справи, що мають значення для справи та недоведеність висновків, викладених у рішенні суду. Зокрема, апелянт вказує на те, що повідомлення про взяття на облік, як платника єдиного внеску він не отримував; не давав згоди на добровільну участь зі сплати єдиного внеску; суд не звернув увагу, що позивач є пенсіонером та звільняється від сплати єдиного внеску; суд не врахував правової позиції Верховного Суду у справі №520/3939/19. Також звертає увагу апеляційного суду на Закон України від 13.05.2020 №592-ІХ. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1166/10, позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю з 27.02.1997 року та отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується наявним у матеріалах справи пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 13.04.2017 року. 11.05.2019 року відповідачем була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6238-17, згідно якої станом на 30.04.2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені позивача становить 21030,90 грн. Як вбачається із названої вище вимоги, позивачу нарахована недоїмка за 2017 рік-09.02.2018 в сумі 8448,00 грн. з нарахуванням сплати штрафу в розмірі 1689,60 грн., а всього - 10137,60 грн. За І-IV квартал 2018 року - недоїмка склала 9828,72 грн. і штраф в сумі 1965,76 грн., а всього - 11794,48 грн. За І квартал 2019 року сплаті підлягає недоїмка в сумі 2754,18 грн. і штраф в сумі 550,84 грн. Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6238-17 від 11.05.2019 року позивач 31.05.2019 року подав до Державної фіскальної служби України скаргу, в якій зазначив, що він являється пенсіонером, а відповідно до частини 4 статті 4 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. За результатами розгляду скарги позивача, Державна фіскальна служба України 05.07.2019 року рішенням №30907/6199-99-11-05-02-25 залишила без змін вимогу ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-6238-17, а скаргу позивача від 31.05.2019 року - без задоволення. Позивач, не погоджуючись з вимогою ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-6238-17 в сумі 21030,90 грн. звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем за наявності законних підстав та відповідно до вимог законодавства, а позивач належними доказами не спростував висновки контролюючого органу. Такий висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає правильним та даючи правову оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно з пп. 14.1.226 п. 14.1ст. 14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Статтею 2 Закону № 2464-VI передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 наведеного Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом (ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI). Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону 2464-VI, обов`язки, передбачені ч. 2 цієї статті, поширюються на платників, зазначених у п.п.1, 4 та 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, колегія суддів наголошує, що згідно з вищевикладеними нормами законодавства особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску, незалежно від фактичного отримання доходу. Відсутність такого обов`язку можлива лише в тому випадку, якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець. Аналогічна позиція щодо застосування відповідних правових норм неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема у постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 460/943/19. При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач є найманим працівником і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець. Відповідно до частини 4 статті 4 Закону № 2464, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті звільняються від сплати за себе єдиного внеску, особи, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Проте, вказана норма не застосовується до осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, до яких і відноситься позивач, а тому, він мав нарахувати, обчислити та сплатити єдиний внесок . Посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду, викладені у справі №520/3939/19, є помилковим, оскільки остання була ухвалена за інших правовідносин. Так, у вищевказаній постанові Верховний Суд надавав оцінку правовідносинам, які склалися внаслідок нарахування контролюючим органом недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску особі, який зареєстрований як фізична особа-підприємець та проводить незалежну професійну діяльність. У даному випадку, як вбачається з матеріалів справи та даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, пошук інформації в якому здійснено судом апеляційної інстанції з метою офіційного з`ясування обставин справи, позивач не зареєстрований, як фізична особа - підприємець. Позивачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували припинення чи зупинення незалежної професійної діяльності, а також доказів, що позивач являється фізичною особою - підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування. Посилання апелянта на норми Закону України від 13.05.2020 №592-ІХ є необґрунтованим, оскільки норми його не діяли на час спірних правовідносин. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, а оскаржувана позивачем вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6238-17 прийнята податковим органом у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя: Судді: