Постанова Київський апеляційний суд № 757/32855/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/8841/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 757/32855/19-ц 09 вересня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Желепи О.В. - Олійника В.І. при секретарі - Осінчук Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника відповідача Державної казначейської служби України - Карпенко Наталії Валеріївни, позивача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Вовка С.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Державної казначейського служби України, третя особа: Головне управління Державної казначейського служби України у Полтавській області про відшкодування майнової та моральної шкоди,- в с т а н о в и в: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Державної казначейської служби України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про відшкодування майнової та моральної шкоди. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року у справі № 440/172/19 визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо не перенаправлення звернення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить питання надання одноразової грошової компенсації ОСОБА_1 на отримання однокімнатної квартири. Зобов`язано виконавчий комітет Полтавської міської ради повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 16.12.2018, реєстраційний номер ФИ-8854737. Визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 28.12.2018 № Ф 04.1-11/8322, згідно вимог статті 15 Закону України «Про звернення громадян». Факти встановленні згаданим рішенням окружного суду вказують на протиправну бездіяльність виконавчого комітету Полтавської міської ради, що не потребує доказування та є відкритим фактом бездіяльності відповідача. Вказував, що внаслідок протиправних дій виконавчого комітету Полтавської міської ради, які виразилися у не перенаправленні звернення ОСОБА_1 за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить питання надання йому одноразової грошової компенсації в сумі 909 720,00 грн. на отримання однокімнатної квартири згідно з довідкою ПАТ «Новос» від 18 грудня 2018 року за вих. № 18/21-1. Не надання одноразової грошової компенсації в сумі 909 720,00 грн. є прямим порушенням статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та, на думку позивача, є матеріальними збитками, яких він зазнав. Системні протиправні дії Держави Україна в особі виконавчого комітету Полтавської міської ради спричинили позивачу моральну шкоду, яку він оцінює у 1 000 000 грн., яка виразилась у нелюдських психо-емоційних навантаженнях. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 909 720,00 грн.; стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 2 000,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник Державної казначейської служби України Карпенко Н.В. подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 18.03.2020 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що суд не встановив у якому порядку, ким саме й за рахунок коштів якого бюджету, має бути відшкодована завдана позивачу моральна шкода, з урахуванням встановленого заподіювача такої шкоди - Виконавчого комітету Полтавської міської ради, унаслідок чого в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них. Так, судом не враховано, що відповідно до статті 1173 ЦК України, передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Частиною 1 ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування» шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету. Заподіювачем шкоди позивачу у даній справі є Виконавчий комітет Полтавської міської ради, а відтак шкода позивачу має відшкодовуватися за рахунок коштів місцевого бюджету. Зазначених положень суд першої інстанції не врахував, тому дійшов помилкового висновку про стягнення на відшкодування моральної шкоди коштів з Державного бюджету України. Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. На обґрунтування вимог своєї апеляційної скарги зазначав, що твердження суду про безпідставність вимог позивача про стягнення майнової шкоди, є помилковим, адже позивач згідно посвідчення є інвалідом другої групи та має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (травма отримана позивачем при виконанні службових обов`язків), а тому Порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України на позивача не розповсюджується, що було залишено поза увагою суду першої інстанції. Наголошував на тому, що позивачу, як інваліду війни 2-ї групи, якому заборонені психо-емоційні навантаження, довелося вживати додаткових заходів з відновлення своїх прав шляхом неодноразових звернень із заявами, витрачання на це свого особистого часу, відстоювання своїх порушених прав та інтересів у судових засіданнях, якими визнано бездіяльність виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо не направлення звернення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить питання надання одноразової грошової компенсації ОСОБА_1 на отримання однокімнатної квартири та протиправну бездіяльність виконавчого комітету щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 28.12.2018 № Ф 04.1-11/8322, згідно вимог статті 15 Закону України «Про звернення громадян», внаслідок чого позивач переніс сильні душевні хвилювання, стреси та психо-емоційні навантаження, що в свою чергу вплинули на його стан здоров`я, внаслідок чого позивач на даний час проходив стаціонарні лікування, а відтак йому завдано моральних збитків на суму 1 000 000,00 грн. Вказував на те, що судом не враховано практику Європейського суду з прав людини, зазначену ним у позові. Відзив на апеляційні скарги до Київського апеляційного суду не надходив. Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належно, позивач надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності, інші учасники справи про причини неявки в судове засіданні не повідомили, тому колегія суддів вважала можливим проводити розгляд справи у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Державної казначейської служби України підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року у справі № 440/172/19 визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо не перенаправлення звернення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить питання надання одноразової грошової компенсації ОСОБА_1 на отримання однокімнатної квартири. Зобов`язано виконавчий комітет Полтавської міської ради повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 16.12.2018, реєстраційний номер ФИ-8854737 . Визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 28.12.2018 № Ф 04.1-11/8322, згідно вимог статті 15 Закону України «Про звернення громадян». Вищезазначеним рішенням встановлено, що 16.12.2018 на Урядову гарячу лінію 1545 надійшло звернення ОСОБА_1 , органів виконавчої влади, реєстраційний № ФИ-8854737, у якому заявник просив в межах повноважень вирішити питання про надання йому одноразової грошової компенсації на отримання однокімнатної квартири у зв`язку з тим, що він є інвалідом 2-ї групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, адже протягом двох років його не забезпечено відповідною житловою площею безоплатно. Вказане звернення Урядовою гарячою лінією 1545 визначено за КБУ «Обласний контактний центр» Полтавської обласної ради та 19.12.2018 направлено до виконавчого комітету Полтавської міської ради для розгляду. Відповідно до Реєстраційно-контрольної карти у виконавчому комітеті Полтавської міської ради вказане звернення зареєстроване 19.12.2018 за № 04.1-11/8322. Судом у рішенні зазначено, що позивачем помилково сприйнято лист виконавчого комітету Полтавської міської ради від 26.12.2018 №Ф 04.1-11/8201 як відповідь на звернення від 16.12.2018 реєстраційний № ФИ-8854737, позаяк лист від 26.12.2018 №Ф 04.1-11/8201 є відповіддю на переслане Полтавською ОДА звернення за № 17809/0/01/24 від 06.12.2018. Належна відповідь на таке звернення сформована листом від 28.12.2018 № Ф04.1-11/8322, відповідно до якого виконавчий комітет Полтавської міської ради проінформував ОСОБА_1 про те, що з питань забезпечення житлом позивач перебуває у черзі, а питання поліпшення його житлових умов буде здійснюватись в порядку черговості. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення майнової шкоди у розмірі 909 720,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги є безпідставними. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Відповідно до частин першої - другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Звертаючись до суду з позовом, позивач, зокрема, просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України матеріальну шкоду в розмірі 909 720,00 грн., що спричинена внаслідок протиправних дій та бездіяльності Держави України в особі Полтавської міської ради, вираженої в не перенаправленні звернення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить питання надання одноразової грошової компенсації, в наслідок якої ОСОБА_1 не отримав одноразову грошову компенсацію в сумі 909 720,00 грн. на придбання однокімнатної квартири згідно довідки ПАТ «Новос» від 18.12.2018 за вих.. № 18/12-1. Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. В порушення вказаних норм процесуального права, позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що у зв`язку з протиправними діями та бездіяльностю Держави України в особі Полтавської міської ради, вираженої в не перенаправленні звернення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить питання надання одноразової грошової компенсації, позивач не отримав одноразову грошову компенсацію в сумі 909 720,00 грн. на придбання однокімнатної квартири згідно довідки ПАТ «Новос» від 18.12.2018 за вих.. № 18/12-1. Відтак, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення майнової шкоди, завданої неправомірними діями чи бездіяльністю органом місцевого самоврядування, є безпідставними. Дійшовши вірного висновку про безпідставність вимог про стягнення майнової шкоди, суд першої інстанції помилково послався на положення Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей, не врахувавши, що зазначений Порядок не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. Так, відповідно до п. 1 Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей, цей Порядок визначає умови та механізм виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення (далі - грошова компенсація) для сімей осіб, визначених абзацами п`ятим - восьмим пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", для осіб з інвалідністю I-II груп, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, визначених пунктами 11-14 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які потребують поліпшення житлових умов (далі - одержувач грошової компенсації) і перебувають на обліку за місцем проживання відповідно до Житлового кодексу Української РСР (далі - квартирний облік) та на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр). У листі Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 22.04.2019 року № 05-34/3376 зазначено, що ОСОБА_1 встановлено статус особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи відповідно до п. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому права на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 року № 719, він не має. Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з доводами позивача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції помилково послався на положення Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей, оскільки він не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. Разом з тим, посилання суду на положення Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей не призвело до неправильного ухвалення рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення майнової шкоди. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачу, як інваліду війни 2-ї групи, якому заборонені психо-емоційні навантаження, довелося вживати додаткових заходів з відновлення своїх прав шляхом неодноразових звернень із заявами, витрачання на це свого особистого часу, відстоювання своїх порушених прав та інтересів у судових засіданнях, якими визнано бездіяльність виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо не направлення звернення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить питання надання одноразової грошової компенсації ОСОБА_1 на отримання однокімнатної квартири та протиправну бездіяльність виконавчого комітету щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 28.12.2018 № Ф 04.1-11/8322, згідно вимог статті 15 Закону України «Про звернення громадян», внаслідок чого позивач переніс сильні душевні хвилювання, стреси та психо-емоційні навантаження, що в свою чергу вплинули на його стан здоров`я, внаслідок чого позивач на даний час проходив стаціонарні лікування, а відтак йому завдано моральних збитків на суму 1 000 000,00 грн., колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне. Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18). Тлумачення статей 2, 11, 172, 1167, 1173 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Тобто боржником є відповідний орган місцевого самоврядування, який бере участь у справі як відповідач. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). З матеріалів справи вбачається, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року у справі № 440/172/19 визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо не перенаправлення звернення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить питання надання одноразової грошової компенсації ОСОБА_1 на отримання однокімнатної квартири, а також бездіяльність щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 28.12.2018 № Ф 04.1-11/8322, згідно вимог статті 15 Закону України «Про звернення громадян». Суд першої інстанції, встановивши, що позивач довів факт завдання йому протиправною бездіяльністю виконавчим комітетом Полтавської міської ради моральної шкоди, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на компенсацію моральної шкоди, яку, враховуючи тяжкість та глибину заподіяння, тривалість моральних страждань та їх характер, суд першої інстанції оцінив у 2 000 грн. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що заявлена позивачем сума на відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн., у зв`язку з протиправною бездіяльність виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо не перенаправлення звернення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить питання надання одноразової грошової компенсації ОСОБА_1 на отримання однокімнатної квартири, а також бездіяльність щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 28.12.2018 № Ф 04.1-11/8322, згідно вимог статті 15 Закону України «Про звернення громадян», суперечить засадам розумності та справедливості. Разом з тим, стягуючи на відшкодування моральної шкоди 2 000,00 грн. з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував, що така шкода підлягає стягненню саме з завдавача такої шкоди, а не за рахунок єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Зважаючи на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що стягнення компенсації моральної шкоди має відбуватись за рахунок виконавчого комітету Полтавської міської ради. В іншій частині рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права та завданням цивільного судочинства. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Згідно з підпунктом 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання. Відповідно до пункту 23-1 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення). Згідно із пунктом 9 Положення Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Відповідно до підпункту 14 пункту 4 Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2011 року № 1280, Головне управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Із системного аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що Державна казначейська служба України, діючи від імені держави в цілому, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Враховуючи зазначене, доводи апеляційної скарги представника Державної казначейської служби України знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди ухвалене судом з неправильним застосуванням норм матеріального права, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про стягнення з виконавчого комітету Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 2 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргуДержавної казначейської служби України задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення. Стягнути з виконавчого комітету Полтавської міської радина користь ОСОБА_1 2 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 10 вересня 2020 року. Головуючий: Судді: