Постанова КЦС ВС № 757/32855/19-ц

Постанова Іменем України 07 жовтня 2021 року м. Київ справа № 757/32855/19-ц провадження № 61-14854св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Держава Україна в особі виконавчого комітету Полтавської міської ради, Державна казначейська служба України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Вовк С. В. від 18 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Желепи О. В., Олійника В. І., від 09 вересня 2020 року. Короткий зміст позовних вимог У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі виконавчого комітету Полтавської міської ради, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області, про відшкодування майнової та моральної шкоди. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року у справі № 440/172/19 визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо не перенаправлення звернення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить питання надання одноразової грошової компенсації ОСОБА_1 за отримання однокімнатної квартири. Зобов`язано виконавчий комітет Полтавської міської ради повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 16 грудня 2018 року, реєстраційний номер ФИ-8854737. Визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 28 грудня 2018 року № Ф 04.1-11/8322, згідно вимог статті 15 Закону України «Про звернення громадян». Позивач вказував, що внаслідок протиправних дій виконавчого комітету Полтавської міської ради, які виразилися у не перенаправлені звернення ОСОБА_1 за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить питання надання йому одноразової грошової компенсації на отримання однокімнатної квартири, згідно з довідкою ПАТ «Новос» від 18 грудня 2018 року за вих. № 18/21-1, призвело до завдання шкоди у розмірі 909 720, 00 грн, що є прямим порушенням статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Системні протиправні дії Держави Україна в особі виконавчого комітету Полтавської міської ради також спричинили йому моральну шкоду, яку він оцінив у 1 млн. грн і яка виразилась у нелюдських психоемоційних навантаженнях. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь матеріальну шкоду у розмірі 909 720, 00 грн, а також моральну шкоду у розмірі 1 млн. грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 2 тис. грн. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги в частині стягнення майнової шкоди у розмірі 909 720, 00 грн до задоволення не підлягають, оскільки позивачем не доведено завдання такої шкоди діями чи бездіяльністю Держави Україна в особі Полтавської міської ради. Вирішуючи спір в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, а також характер немайнових втрат (їх тривалості, можливість відновлення тощо), виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 тис. грн. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з виконавчого комітету Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 2 тис. грн. У іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2020 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги про стягнення майнової шкоди, завданої неправомірними діями чи бездіяльністю органом місцевого самоврядування, є безпідставними, оскільки позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що у зв`язку з протиправною бездіяльністю Держави України в особі Полтавської міської ради, вираженої у не перенаправленні звернення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить питання надання одноразової грошової компенсації, позивач не отримав одноразову грошову компенсацію у розмірі 909 720, 00 грн на придбання однокімнатної квартири. Суд першої інстанції, встановивши, що позивач довів факт завдання йому протиправною бездіяльністю виконавчим комітетом Полтавської міської ради моральної шкоди, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на компенсацію моральної шкоди, яку, враховуючи тяжкість та глибину заподіяння, тривалість моральних страждань та їх характер, суд першої інстанції оцінив у 2 тис. грн. Разом з тим, стягуючи на відшкодування моральної шкоди 2 тис. грн з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача, суд першої інстанції не врахував, що така шкода підлягає стягненню саме з завдавача такої шкоди, а не за рахунок єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу У жовтні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-229цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-933цс16, від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Заявник стверджує, що при вирішенні спору суди проігнорували положення пункту 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у відповідності до яких він має право забезпечення житловою площею, однак внаслідок протиправних дій виконавчого комітету Полтавської міської ради його було обмежено у реалізації такого права. Вказує, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року у справі № 440/172/19 визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо не перенаправлення звернення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить питання надання одноразової грошової компенсації ОСОБА_1 на отримання однокімнатної квартири. ОСОБА_1 вказує, що йому, як інваліду війни другої групи, заборонені психоемоційні навантаження, однак йому довелося вживати додаткових заходів з відновлення своїх прав шляхом неодноразових звернень із відповідними заявами, витрачати на це свій особистий час, відстоювати свої порушені права та інтереси у судових справах, рішеннями в яких визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо не направлення звернення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить питання надання одноразової грошової компенсації ОСОБА_1 на отримання однокімнатної квартири, та бездіяльність щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 28 грудня 2018 року № Ф 04.1-11/8322, згідно вимог статті 15 Закону України «Про звернення громадян», внаслідок чого він переніс сильні душевні хвилювання, стреси та психоемоційні навантаження, що в свою чергу вплинуло на його стан здоров`я. Вважає, що розмір завданої йому моральної шкоди складає 1 млн. грн. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі. 22 вересня 2021 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 757/32855/19-ц розподілено судді-доповідачеві. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У поданому відзиві на касаційну скаргу виконавчий комітет Полтавської міської ради посилається на те, що оскаржені позивачем судові рішення ухвалені з дотриманням вимог норм матеріального права, є обґрунтованими і законними, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів. Позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що у зв`язку із протиправними діями виконавчого комітету Полтавської міської ради, вираженими у не перенаправленні звернення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, позивач не отримав одноразову грошову компенсацію у розмірі 909 720, 00 грн. Фактичні обставини справи, встановлені судами Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року у справі № 440/172/19 визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо не перенаправлення звернення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить питання надання одноразової грошової компенсації ОСОБА_1 на отримання однокімнатної квартири. Зобов`язано виконавчий комітет Полтавської міської ради повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 16 грудня 2018 року, реєстраційний номер ФИ-8854737. Визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді від 28 грудня 2018 року № Ф 04.1-11/8322, згідно вимог статті 15 Закону України «Про звернення громадян». Зазначеним рішенням суду встановлено, що 16 грудня 2018 року на урядову гарячу лінію 1545 органів виконавчої влади, реєстраційний № ФИ-8854737, надійшло звернення ОСОБА_1 , у якому він просив в межах повноважень вирішити питання про надання йому одноразової грошової компенсації на отримання однокімнатної квартири у зв`язку з тим, що він є інвалідом другої групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, адже протягом двох років його не забезпечено відповідною житловою площею. Вказане звернення урядовою гарячою лінією 1545 визначено за комунальною бюджетною установою «Обласний контактний центр» Полтавської обласної ради та 19 грудня 2018 року направлено до виконавчого комітету Полтавської міської ради для розгляду. Відповідно до реєстраційно-контрольної карти у виконавчому комітеті Полтавської міської ради вказане звернення зареєстроване 19 грудня 2018 року за № 04.1-11/8322. Судом у рішенні зазначено, що позивачем помилково сприйнято лист виконавчого комітету Полтавської міської ради від 26 грудня 2018 року № Ф 04.1-11/8201 як відповідь на звернення від 16 грудня 2018 року реєстраційний № ФИ-8854737, позаяк лист від 26 грудня 2018 року № Ф 04.1-11/8201 є відповіддю на переслане Полтавською обласною державною адміністрацією звернення за № 17809/0/01/24 від 06 грудня 2018 року. Належна відповідь на таке звернення надана листом від 28 грудня 2018 року № Ф 04.1-11/8322, відповідно до якого виконавчий комітет Полтавської міської ради проінформував ОСОБА_1 про те, що з питань забезпечення житлом позивач перебуває у черзі, а питання поліпшення його житлових умов буде здійснюватися в порядку черговості. Отже зміст порушених ОСОБА_1 питань не було розкрито, а також не роз`яснено порядок оскарження відповіді. Позиція Верховного Суду Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Відповідно до статі 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Велика Палата Верховного у постанові від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 вказала, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач. У відповідності до положень частини першої статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 909 720, 00 грн, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов правильного висновку, що позивачем в обґрунтування вказаних вимог не надано належних та допустимих доказів, які б безспірно свідчили про те, що внаслідок протиправної бездіяльності виконавчого комітету Полтавської міської ради, яка полягала у не перенаправленні звернення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить питання надання одноразової грошової компенсації, позивачем не було отримано одноразової грошової компенсації у розмірі 909 720, 00 грн на придбання житлата остаточно втрачено таке право. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної, суд першої інстанції, з висновком якого щодо розміру відшкодування моральної шкоди погодився й апеляційний суд, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, глибини, характеру обсягу та тривалості душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок бездіяльності органу місцевого самоврядування, вимог розумності, добросовісності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку, що сума у розмірі 2 тис. грн є достатньою для відшкодування спричиненої моральної шкоди. За таких обставин доводи касаційної скарги щодо ненадання судами попередніх інстанцій оцінки усім обставинам справи при визначенні розміру моральної шкоди є необґрунтованими. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 березня 2020 року, в нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині, та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович