Постанова 4803 № 754/186/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6736/20 Справа № 754/186/20 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Каратаєвої Л.О. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства Страхова компанія Інгосстрах на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» про стягнення страхового відшкодування, - В С Т А Н О В И Л А: 09.01.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ПрАТ «СК «Інгосстрах» про стягнення страхового відшкодування в сумі 10000 грн. (а.с. 1-3). Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «Інгосстрах» про стягнення страхового відшкодування задоволено. Стягнуто з ПрАТ «СК «Інгосстрах» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в сумі 10000 грн. Стягнуто з ПрАТ «СК «Інгосстрах» на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп. (а.с.99-101). Не погодившись з рішенням суду, ПрАТ «СК «Інгосстрах» звернулося до суду з апеляційною скаргою. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило, рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити повністю (а.с.104-109). В порядку ст. 360 ЦПК України від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій посилаючись на законність рішення суду та безпідставність доводів апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги. Судом встановлено, що 20.01.2015р. ОСОБА_1 уклала з ПрАТ «СУ «Інгосстрах» договір добровільного страхування непередбачених фінансових витрат № DNH0JL-150К5ЕА, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані із страхуванням на випадок непередбачених фінансових витрат внаслідок втрати страхувальником роботи (а.с. 5). Договір укладено відповідно до Правил добровільного страхування фінансових ризиків (нова редакція від 09.04.2014р.), зареєстрованих Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 22.05.2014р. за № 1814180. За умовами договору і Правилами страхування, страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в розмірі 10000 грн., а страхувальник зобов`язується своєчасно сплачувати страховику страхові платежі (розділи 4, 7 договору). Відповідно до п.6.1. договір діє 12 місяців з 21.01.2015р. по 20.01.2016р. включно (але не більше, ніж сплачуємий період). Цей договір лонгується на такий же строк у разі сплати наступних страхових платежів та коли жодна із сторін не заявила про відмову в його продовжені. На виконання умов договору позивачка щомісячно сплачувала регулярний платіж у розмірі 20 грн. зі свого рахунку (остання сплата була проведена 21.11.2019р.), що підтверджено нею довідкою від 02.01.2020р. АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 15 20) і не заперечується відповідачем. Згідно з п.п. 5.1. 5.3. Договору, страховим випадком є понесення страхувальником непередбачених фінансових витрат внаслідок втрати ним постійного місця роботи. Під втратою постійного місця роботи розуміється розірвання трудового договору страхувальника за ініціативою роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) лише у випадках: зміни в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємств, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Страхове відшкодування не виплачується, якщо страховий випадок стався протягом перших трьох місяців з дня набрання чинності договором. Наказом в.о. генерального директора голови комісії з реорганізації ОСОБА_2 № 564-ос від 05.09.2019р. її звільнено з посади керівника групи планово-економічного відділу, планово-економічної групи з 31.10.2019р. у зв`язку із скороченням чисельності (штату) працівників, п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 21). Як вбачається з листа ПрАТ «СК «Інгосстрах», позивачка звернулася із заявою про настання страхового випадку 25.10.2019р. У відповідь на її заяву ПрАТ «СК «Інгосстрах» листом (вих. № 29.10.2019/004-Z199РРВ7000094) повідомлено, що подія кваліфікується як скорочення штатного розкладу і чисельності співробітників підприємства. Згідно підп.7) п. 4.1 Умов страхування страхове відшкодування не виплачується, якщо після розірвання трудового договору страхувальних вийшов на пенсію, в тому числі достроково. Тому, у виплаті страхового відшкодування відмовлено (а.с. 8). Як вбачається з довідки ГУ ПФУ в м. Києві від 28.10.2019р. № 26442, позивачка знаходиться там на обліку та одержує пенсію за віком з 14.01.2004р. довічно (а.с. 51). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком. Позивачка втратила роботу через скорочення штату, що згідно договору страхування є страховим випадком та страховик зобов`язаний виплатити страхувальникові грошову суму (страхову виплату) в розмірі 10000 грн., що обумовлена сторонами в договорі. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про страхування» предметом договору особистого страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням. Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору». Розділом 5 вищевказаного договору добровільного страхування передбачено, що страховим випадком розуміється втрата постійного місця роботи. Втратою постійного місця роботи розуміється розірвання трудового договору страхувальника за ініціативою роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) лише у випадках: зміна в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Отже, вищевказаний договір страхування між сторонами укладено з метою захисту майнового інтересу в разі настання певної події, яка обумовлена умовами цього договору страхування, тобто здійснення страховиком страхової виплати в разі настання страхового випадку за ризиками, визначеними договором страхування. Так, при розгляді справи встановлено, що позивачку було звільнено з роботи у зв`язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Отже, ця подія є страховим випадком відповідно до умов укладеного між сторонами договору добровільного страхування (розділ 5 договору), який є чинним та в судовому порядку недійсним не визнавався. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018р. у справі № 464/8852/15 (провадження № 61-5572св18). Згідно зі ст. 979 ЦК України за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Відповідно до ст. 990 ЦК страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Аналіз цих норм закону дозволяє дійти висновку про те, що обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику виникає у разі, якщо такий страховий випадок прямо передбачений умовами договору страхування. Якщо ж подія, що настала, не може бути кваліфікована як страховий випадок відповідно до умов договору страхування або закону, обов`язок у страховика здійснити страхову виплату не виникає. Статтею 991 ЦК України і ст. 26 Закону України «Про страхування» передбачені випадки відмови страховика від здійснення страхової виплати. Так, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: 1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов`язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров`я, честі, гідності та ділової репутації; 2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об`єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; 5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) наявності інших підстав, встановлених законом. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону. Так, ПрАТ «СК «Інгосстрах» відмовлено у виплаті страхового відшкодування з посиланням на п.п.7) п.4.1 Умов страхування, які передбачають, що страхове відшкодування не виплачується, якщо після розірвання трудового договору страхувальник вийшов на пенсію, в тому числі достроково. Судом першої інстанції вірно встановлено, з чим погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, що у страхової компанії не було підстав для відмови у проведенні відповідної страхової виплати. Відповідно до довідки ГУ ПФУ в м. Києві від 28.10.2019р. № 26442, позивачка знаходиться на обліку та одержує пенсію за віком з 14.01.2004р. довічно (а.с. 51). Тобто, на момент укладення договору страхування непередбачених фінансових витрат № DNH0JL-150К5ЕА 20.01.2015р. позивачка вже отримувала пенсію, а тому не можна стверджувати, що після розірвання договору страхувальник вийшов на пенсію, в тому числі достроково, адже після розірвання трудового договору позивачка права на призначення пенсії за віком не здобула, а отримувала інший вид пенсії, спеціального характеру та її статут, як пенсіонера, після звільнення не змінився. Колегія суддів відхиляє посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачка при укладенні договору добровільного страхування порушила п.1.2.7 договору, оскільки зобов`язана була надати інформацію про те, що на момент укладання даного договору 20.01.2015р. вона вже отримує пенсію за віком з 14.01.2004р. Довічно, оскільки наявність статуту пенсіонера, який отримує пенсію спеціального характеру, жодним чином не впливає на оцінку страхового ризику. Колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до п. 5 Умов страхування до договору, серед переліку осіб, які не підлягають страхування, особи які мають статус пенсіонера та отримують пенсію відсутні. Доводи апеляційної скарги щодо невірного розміру страхового відшкодування суперечить практиці Верховного Суду, який в аналогічній справі підтвердив законність та обґрунтованість стягнення із Апелянта страхового відшкодування саме в повному визначеному договором страхування розмірі - 10000 грн (Постанова Верховного Суду від 21.02.2018 по справі №464/8852/15) Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність відмови позивачці у виплаті страхового відшкодування та про необхідність задоволення позовних вимог, правильно вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, колегія дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Керуючись ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу апиватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне рішення суду складено 11 вересня 2020 року. Судді: