LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Миколаївський апеляційний суд472/824/15-ц

від 10.09.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

10.09.20 22-ц/812/1431/20 Провадження № 22-ц/812/1431/20 П О С Т А Н О В А іменем України 08 вересня 2020 року м. Миколаїв справа № 472/824/15-ц Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Лівінського І.В., суддів: Шаманської Н.О., Кушнірової Т.Б., секретар судового засідання Андрієнко Л.Д., учасники справи: представник відповідача Вендель О.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області, ухваленого 09 липня 2020 року під головуванням судді Кучерявенко С.С. в приміщенні цього ж суду, повне судове рішення складено 10 липня 2020 року, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, в с т а н о в и в: У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом. Позивач зазначав, що між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 119/2869РL3 від 03 жовтня 2011 року на суму 36150 грн 24 коп. В подальшому між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ « Фінансова компанія «БІЗНЕСФІНАНС» було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким право вимоги по кредитному договору було відступлене на користь ТОВ « Фінансова компанія «БІЗНЕСФІНАНС». 8 жовтня 2012 року між ТОВ «Фінансова компанія «БІЗНЕСФІНАНС» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ») укладено договір факторингу № 2, за яким, ТОВ «Фінансова компанія «БІЗНЕСФІНАНС» відступило позивачу право вимоги від відповідача коштів за вищезазначеним кредитним договором. Відповідно до виписки з реєстру боржників від 08 жовтня 2012 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 39780 грн 79 коп., з яких 31937 грн 59 коп. заборгованість за тілом кредиту, 4599 грн 76 коп. - заборгованість по процентам, 3243 грн 44 коп. пеня за порушення графіку погашення заборгованості. ОСОБА_1 лише частково виконав своє зобов`язання, здійснивши погашення кредитної заборгованості в розмірі 4000 грн. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 порушує кредитні зобов`язання та, з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, має заборгованість у розмірі 35780 грн 79 коп., з яких 31937 грн 59 коп. заборгованість за тілом кредиту, 599 грн 76 коп. - заборгованість по процентам, 3243 грн 44 коп. пеня за порушення графіку погашення заборгованості, позивач просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати в розмірі 357 грн 81 коп. Заочним рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 17 вересня 2015 року позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором в розмірі 35780 грн 79 коп. Крім того, суд розподілив судові витрати. Ухвалою цього ж суду від 24 березня 2020 року поновлено строк для подання заяви про перегляд заочного рішення, заочне рішення скасовано та справу призначено до розгляду. Під час розгляду справи представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що позивач не додав до позовної заяви договір № 20120726-Г від 26 липня 2012 року про відступлення права вимоги, укладений між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «БІЗНЕСФІНАНС», зазначеному в повідомленнях про відступлення права грошової вимоги, без дати та номеру вихідної кореспонденції ПАТ «Платинум Банк», які на його адресу не надходили. Жодних доказів про передачу права вимоги від ПАТ «Платинум Банк» до ТОВ «Фінансова компанія «БІЗНЕСФІНАНС» за кредитними договорами позивач не додав, що позбавляє можливості встановити перехід права вимоги до ТОВ «Фінансова компанія «БІЗНЕСФІНАНС», встановити чи виконано необхідні умови щодо переходу вказаного права та наявність чи відсутність у Фактора ТОВ «Фінансова компанія «БІЗНЕСФІНАНС» права на наступне відступлення права вимоги. Крім того, позивач пропустив строк звернення до суду. ТОВ «ФК «ЄАПБ» надало відповідь на відзив, у якому просило задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що факт відступлення права вимоги від ПАТ «Платинум Банк» на користь ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС» за договором про відступлення права вимоги № 20120726-Г від 26 липня 2012 року підтверджується листом № 611 від 18 липня 2013 року та листом №50-04- 03/11501 від 12 травня 2015 року з відповідними додатками, та повідомило, що не має можливості надати вказаний договір. 7 травня 2020 року представник відповідача ОСОБА_2 надав до суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, просив суд в задоволені позову відмовити повністю. Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 09 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріали справи не містять доказів про передачу права вимоги від ПАТ "Платинум Банк" до ТОВ "ФК «БІЗНЕСФІНАНС» за кредитним договором №119/2869PL3 від 3 жовтня 2011 року. Додана позивачем копія договору факторингу від 08 жовтня 2012 року за № 2, укладеного між ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЄАПБ», не містить інформації щодо переходу права вимоги за кредитним договором №119/2869PL3 від 3 жовтня 2011 року до ТОВ «ФК «ЄАПБ». Позивач не обґрунтував свої вимоги, не надав доказів, що є новим кредитором у зобов`язаннях із відповідачем відповідно до умов зазначеного кредитного договору, що був укладений між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «ЄАПБ» посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем надано належні докази, які містять інформацію щодо предмету доказування, підтверджують законність позовних вимог до відповідача про стягнення кредитної заборгованості. На вказану апеляційну скаргу представник відповідача подав відзив, в якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та зазначає, що у договорі факторингу №2 від 08 жовтня 2012 року між ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» сторони поставили три умови щодо настання моменту виникнення права вимоги за вказаним договором, мають одночасно настати: укладення договору факторингу, підписання акту приймання-передачі Реєстру заборгованостей та сплата ціни продажу. Позивачем не надано доказів на підтвердження виконання вищезазначених умов, що вказує на недоведеність позивачем виникнення права вимоги, що відступається за укладеними договорами як у первісного Фактора ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС» так і у самого позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ». Крім того, відповідно до розрахунку заборгованості, виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором припинилось в квітні 2012 року. Отже, оскільки відповідно до умов кредитного договору повернення кредиту визначено періодичними щомісячними платежами, то перебіг позовної давності починається з квітня 2012 року і до квітня 2015 року, а позивач звернувся до суду з позовом в липні 2015 року, що свідчить про пропущення строку позовної давності. Посилання позивача на те, що строк позовної давності необхідно відраховувати від дня коли позивач довідався про порушення відповідачем кредитних зобов`язань, суперечить вимогам статей 263, 264 ЦК України, які не передбачають зупинення чи переривання строків позовної давності у зв`язку з переуступленням права вимоги до боржника, адже позивач купував портфель заборгованостей з уже наявними порушеннями прав кредитора, проявляючи при цьому своє волевиявлення на такі дії. 1 вересня 2020 року позивач надав до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, просив суд скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга може бути задоволена частково з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з його необґрунтованості, у зв`язку з ненаданням позивачем доказів передачі права вимоги за спірним кредитним договором від ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС», а також вважав, що надана позивачем копія договору факторингу № 2 від 8 жовтня 2012 року не містить інформації про права вимоги вказаним кредитним договором до ТОВ «ФК «ЄАПБ». Однак з такими висновками в повній мірі погодитись не можна. Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Платинум Банк» із заявою про отримання кредиту, у зв`язку з чим між ними було укладено кредитний договір зі страхуванням життя позичальника №119/2869PL3 від 03 жовтня 2011 року на суму 36 150 грн 24 коп., відповідно до якого відповідач зобов`язався повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії за надання та обслуговування кредиту, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених договором розмірах і строках та виконати зобов`язання за цим договором у повному обсязі. У договорі передбачено, що погашення кредиту має відбуватися шляхом внесення щомісячних платежів відповідно до графіку погашення кредиту. Обставини укладення кредитного договору відповідач не заперечував. Обґрунтовуючи вимоги про стягнення заборгованості по вказаному кредитному договору ТОВ «ФК «ЄАПБ» посилалось на те, що набуло право вимоги до відповідача на підставі договору факторингу № 2 від 8 жовтня 2012 року з ТОВ «Фінансова компанія «БІЗНЕСФІНАНС» за умовами якого, ТОВ «Фінансова компанія «БІЗНЕСФІНАНС» відступило позивачу право вимоги від відповідача коштів за вищезазначеним кредитним договором. Також позивач зазначив, що ТОВ «Фінансова компанія «БІЗНЕСФІНАНС» отримало право вимоги по спірному кредитному договору на підставі договору про відступлення права вимоги укладеного з ПАТ «Платинум Банк». На підтвердження своїх позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» надало копії договору факторингу № 2 від 8 жовтня 2012 року, кредитного договору, заяви на видачу готівки, виписки по особовому рахунку відповідача (а.с.6, 7 10, 11-12). Крім того, з урахуванням доводів відповідача у відзиві на позов щодо набуття права вимоги за спірним договором кредиту у ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС», ТОВ «ФК «ЄАПБ» до своєї відповіді на відзив надало до суду реєстр заборгованостей за вказаним договором факторингу № 2 від 8 жовтня 2012 року, акт прийому передачі реєстру заборгованостей за договором факторингу № 2 від 8 жовтня 2012 року, а також листи ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС» від 18 липня 2013 року № 611 та ПАТ «Платинум Банк» вих. № 50-04-03/11501 від 12 травня 2015 року з додатками, в яких міститься інформація про відступлення права вимоги за кредитним договором №119/2869PL3 від 3 жовтня 2011 року від ПАТ «Платинум Банк» до ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС» на підставі договору № 20120726-Г від 26 липня 2012 року (а.с. 122-135). Згідно частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Документами, які засвідчують права (вимоги), що передаються новому кредиторові, можуть бути договір або інші документи, які підтверджують факт виникнення та існування зобов`язальних правовідносин між первісним кредитором та боржником, платіжні й інші фінансові документи. Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. Із матеріалів справи видно, що 26 липня 2012 року між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «БІЗНЕСФІНАНС» укладено договір № 20120726-Г про відступлення права вимоги, в тому числі за кредитним договором №119/2869PL3 від 3 жовтня 2011 року від ПАТ «Платинум Банк» до ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС». Це підтверджується листами ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС» від 18 липня 2013 року № 611 та ПАТ «Платинум Банк» вих. № 50-04-03/11501 від 12 травня 2015 року з відповідними додатками (а.с. 122-130). 8 жовтня 2012 року між ТОВ « Фінансова компанія «БІЗНЕСФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №

2. Відповідно до визначення термінів у вказаному договорі факторингу № 2 «розрахункова дата» це дата передачі Клієнтом прав вимоги Фактору за Реєстром Заборгованостей за Актом прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками обох Сторін та скріплюється печатками Сторін і являється невід`ємною частиною цього Договору (а.с. 18). 8 жовтня 2012 року ТОВ «Фінансова компанія «БІЗНЕСФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» підписали акт прийому-передачі реєстру заборгованостей за договором факторингу № 2 (а.с. 135). Згідно реєстру заборгованостей від 8 жовтня (додаток № 1 до договору факторингу № 2) ТОВ «Фінансова компанія «БІЗНЕСФІНАНС» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» право вимоги по спірному кредитному договору (а.с. 131-133). Суд не надав оцінку змісту договору факторингу № 2, укладеного 8 жовтня 2012 року між ТОВ «Фінансова компанія «БІЗНЕСФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЄАПБ», з урахуванням підписаного цього ж дня вказаними товариствами акту прийому-передачі реєстру заборгованостей. Також судом не наведено доводів щодо належності таких доказів як листи ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС» від 18 липня 2013 року № 611 та ПАТ «Платинум Банк» вих. № 50-04-03/11501 від 12 травня 2015 року з додатками. Не можуть бути прийняті до уваги твердження представника відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що однією з умов настання моменту виникнення права вимоги за договором факторингу є сплата ціни продажу, а позивач не надав доказів на підтвердження виконання цієї умови. Так, зі змісту пункту 5.2 договору факторингу, наданого в суд апеляційної інстанції, перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги за Портфелем Заборгованості від Божників відбувається в момент підписання Актів прийому-передачі Реєстру Заборгованостей ( з одночасною передачею Реєстру Заборгованостей в електронному вигляді), після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Портфеля Заборгованості та набуває відповідні Права Вимоги. Підписані Сторонами Акти прийому-передачі Реєстру Заборгованостей ( в електронному та паперовому вигляді) підтверджують факт переходу від Клієнта до Фактора відповідних Прав Вимоги та є невід`ємними частинами цього Договору. Акти прийому-передачі Реєстру Заборгованостей ( в електронному та паперовому вигляді) підписуються в день укладення цього Договору. При цьому, досліджуючи копію повного тексту спірного договору факторингу, наданого апелянтом до апеляційного суду, колегія суддів вважає, що така копія не є новим доказом в розумінні частини 3 статті 367 ЦПК України, оскільки копія витягу з цього договору факторингу надавалась позивачем до суду першої інстанції, а необхідність дослідження повного тексту зумовлена дослідженням доводів апеляційної скарги та відзиву. Відповідно до положень частини 1-3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов`язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги та відзиву, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів та переоцінку доказів. Отже, за змістом вказаного договору факторингу, права вимоги до нового кредитора переходять з моменту підписання акту прийому-передачі реєстру заборгованостей. Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28 березня 2018 року по справі 521/1573/14-ц. Колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин не може застосовуватись правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 1 лютого 2018 року по справі № 2-127/11, на яку посилається представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, оскільки у справі, яка переглядалась Верховним Судом, порівняно з даною справою, наявні різні фактичні обставини. Зокрема, по справі вирішувалось питання заміни сторони виконавчого провадження, та зроблено висновок про недоведеність заявником переходу до нього права вимоги, виходячи з умов договору факторингу, за якими сторони договору поставили три умови щодо настання моменту виникнення права вимоги за договором факторингу, що мають одночасно настати: укладення договору факторингу, підписання акта приймання-передачі права вимоги та сплата суми фінансування на рахунок клієнта. А заявник не надав доказів перерахування суми фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимоги. Враховуючи викладене та оцінюючи зазначені вище докази, а саме копії договору факторингу № 2 від 8 жовтня 2012 року, кредитного договору, заяви на видачу готівки, виписки по особовому рахунку відповідача, реєстр заборгованостей за вказаним договором факторингу № 2 від 8 жовтня 2012 року, акт прийому передачі реєстру заборгованостей за договором факторингу № 2 від 8 жовтня, а також листи ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС» від 18 липня 2013 року № 611 та ПАТ «Платинум Банк» вих. № 50-04-03/11501 від 12 травня 2015 року з додатками, в яких міститься інформація про відступлення права вимоги за кредитним договором №119/2869PL3 від 3 жовтня 2011 року від ПАТ «Платинум Банк» до ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС» на підставі договору № 20120726-Г від 26 липня 2012 року, колегія суддів вважає що докази по справі у їх сукупності є достатніми для встановлення факту набуття позивачем права вимоги до відповідача за спірним кредитним договором. Щодо наявності заборгованості. На підтвердження заборгованості відповідача позивачем надано розрахунок заборгованість станом на 5 жовтня 2012 року у розмірі 35780 грн 79 коп., з яких 31937 грн 59 коп. заборгованість за тілом кредиту, 599 грн 76 коп. - заборгованість по процентам, 3243 грн 44 коп. пеня за порушення графіку погашення заборгованості. Доводів на спростування такого розміру боргу представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу не вказав. Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем через свого представника заявлено про застосування позовної давності. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Вказана правова позиція зазначена в постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18). У даній справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Зокрема, повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до 3 числа кожного місяця кошти у сумі 1778 грн (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання. Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 3 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (36 місяців), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Із наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку відповідача вбачається, що ОСОБА_1 здійснив останній платіж в межах строку кредитування 3 квітня 2012 року в розмірі 266 грн. 31 коп. Отже, перебіг позовної давності по стягненню кредиту починається з 3 травня 2012 року (з дня прострочення). Звернувшись до суду 9 липня 2015 року, позивач має право на стягнення тіла кредиту в повному обсязі та платежів, строк внесення яких настав після 9 липня 2012 року. Згідно виписки з особового рахунку відповідача станом на 5 жовтня 2012 року заборгованість по процентам, строк яких настав після 9 липня 2012 року складає 2866 грн. 09 коп. Позивачем пред`явлені вимоги по стягненню заборгованості по процентам в меншому розмірі - 599 грн 76 коп. За таких обставин, вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 31937 грн 59 коп. та по процентам в розмірі 599 грн 76 коп. підлягають задоволенню. Щодо вимог про стягнення неустойки. Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті). За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності. Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу. На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені. Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. Отже пред`явивши вимоги 9 липня 2015 року про стягнення пені, нарахованої станом на 5 жовтня 2012 року, позивач пропустив річний строк позовної давності, передбачений статтею 258 ЦК України. За такого, вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості по кредиту можуть бути задоволенні частково в розмірі 32537 (тридцять дві тисячі п`ятсот тридцять сім) грн. 35 коп. (31937 грн 59 коп. тіло кредиту + 599 грн 76 коп. проценти). Твердження представника відповідача про те, що позивач пропустив строк позовної давності стосовно усієї суми заборгованості, є необґрунтованими виходячи з зазначених вище підстав. Розподіл судових витрат Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути документально підтверджені судові витрати, які останній поніс в суді першої інстанції та при подачі апеляційної скарги, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (квитанції а.с. 4,182). Враховуючи розмір судових витрат позивача в суді першої інстанції (357,81 грн.) та при подачі апеляційної скарги (536,72 грн.), а також пропорційність задоволених позовних вимог (90,93%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 813 грн 40 коп. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задовольнити частково. Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 09 липня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ЄДРПОУ 35625014, р/р IBAN № НОМЕР_2 у АТ «ТАСкомбанк» заборгованість по кредитному договору № 119/2869РL3 від 03 жовтня 2011 року в розмірі 32537 (тридцять дві тисячі п`ятсот тридцять сім) грн. 35 коп., а також 813 грн. 40 коп. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийІ.В. Лівінський Судді Н.О. Шаманська Т.Б. Кушнірова Повне судове рішення складено 10 вересня 2020 року. І.В. Лівінський О.І. Галущенко Л.М. Прокопчук

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»