Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 341/1787/17

Справа № 341/1787/17 Провадження № 22-ц/4808/864/20 Головуючий у 1 інстанції Юсип І. М. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О.В. суддів: Мелінишин Г.П., Томин О.О., секретаря Капущак С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду від 20 травня 2020 року, в складі судді Юсип І.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Рогатинського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Дзера Л.О., третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 , про визнання недійсними договору купівлі-продажу житлового будинку та договорів дарування земельних ділянок, в с т а н о в и в : 29 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Рогатинського районного нотаріального округу Івано-Франківської області - Дзера Л.О., третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 , про визнання недійсними договору купівлі-продажу житлового будинку та договорів дарування земельних ділянок. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона разом з чоловіком проживають та зареєстровані у будинку по АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок належав їй на праві приватної власності відповідно до Свідоцтва про право на спадщину виданого державним нотаріусом Галицької ДНК 28.10.2003 року за реєстровим №1430. 23 грудня 2013 року вона відчужила свій будинок та приналежну до нього земельну ділянку відповідачу, ОСОБА_1 , тобто зовсім чужій людині. Дані правочини були посвідчені приватним нотаріусом Рогатинського районного нотаріального округу Дзерою Л.О. Належне їй майно відчужила за умови, що відповідач буде піклуватися про них і надаватиме їм матеріальну допомогу, а взамін, після їхньої смерті він набуде права власності на їхній будинок. Вважала, що вони уклали договір довічного утримання і вимагала турботи та піклування від відповідача, однак ОСОБА_1 , будь-якої допомоги не надавав. В серпні 2017 року повідомила відповідача про те, що бажає розірвати укладений з ним договір і, не бажає передавати йому даний будинок. Проте, зі слів відповідача дізналася, що її будинок і земельна ділянка їй не належить, оскільки 23.12.2013 року між ними було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку і договори дарування земельних ділянок, а не договір довічного утримання. Вважає укладені договори незаконними та такими що підлягають скасуванню. Позивач зазначає, що не мала наміру продавати єдине належне їй на праві власності помешкання чужій людині. Нотаріус при укладенні договорів, їй, як літній людині, не зачитала вголос договір та його умови, і як наслідок вона неправильно сприйняла фактичні обставини укладених договорів. Будь-яких кошів від відповідача за укладеними договорами не отримувала, не відбулося фактичної передачі її будинку та земельних ділянок відповідачу, ключів від будинку відповідачу вона не передавала вона та її чоловік продовжують проживати у будинку, самостійно сплачують житлово-комунальні послуги. Просила поновити їй строк звернення до суду, позов задовольнити. Рішенням Галицького районного суду від 20 травня 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Рогатинського районного нотаріального округу Івано-Франківської області - Дзера Лариса Олександрівна, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 , про визнання недійсними договору купівлі-продажу житлового будинку та договорів дарування земельних ділянок - задоволено. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,5 га від 23.12.2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посвідчений приватним нотаріусом Рогатинського районного нотаріального округу, Дзерою Л.О., зареєстрований в реєстрі за № 4949. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1 га. від 23.12.2013 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посвідчений приватним нотаріусом Рогатинського районного нотаріального округу Дзерою Л.О., зареєстрований в реєстрі за № 4951. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 23.12.2013 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Рогатинського районного нотаріального округу, Дзерою Л.О.,зареєстрований в реєстрі за № 4947. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, таким, що постановлено з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотань його представника про зобов`язання внести на депозитний рахунок суду грошові кошти, 182000 грн отриманих позивачем при укладенні договору купівлі-продажу. Вважає, що під час розгляду справи було спростовано і заперечено той факт, що оспорювані правочини були вчинені під впливом помилки, обману, насильства чи тяжкої обставини. Такими доказами є його особисті показання, укладені та підписані договори купівлі-продажу і дарування, в яких чітко та повно зазначено, що учасники правочину розуміють і усвідомлюють їх значення. При нотаріальному посвідчені договорів дотримано всі процедурні питання, передбачені законом. Суд безпідставно прийшов до висновку про те, що нотаріус, при укладенні зазначених договорів, не зауважила на безпорадній стан позивача, не зачитала договори вголос, про що свідчить відсутність відповідної відмітки на оспорюваному договорі та посвідчила правочин за межами свого нотаріального округу. Такий висновок не ґрунтується на будь-яких доказах, оскільки судом не було досліджено документів цієї нотаріальної справи, не було допитано нотаріуса, проігноровано показання позивача про наявність у неї окулярів під час укладення договорів та про те, що до нотаріуса вона ходила самостійно. Окрім цього, на час укладення договорів 23.12.2013 року позивач не була людиною похилого віку та відсутні будь-які відомості про те, що вона потребувала стороннього догляду та відомості про наявність в неї захворювань, що сприяють її безпорадному стану. Не відповідає фактичним обставинам справи висновок про те, що нотаріус посвідчила правочини за межами свого нотаріального округу, оскільки в матеріалах справи є довідка про те, що на час укладення договорів ОСОБА_1 проживав у м. Рогатин. Зазначає, що позивач, при укладенні договору купівлі-продажу та договорів дарування земельних ділянок, не помилялася щодо правової основи правочину, прав і обов`язків, які наступають після їх, оскільки вона є дієздатною особою і не страждає на захворювання, які могли б вплинути на розуміння сутності та природи вчинених правочинів та при укладенні договорів отримала кошти за відчуження свого майна, мала при собі окуляри і прочитала зміст правочинів. Вважає, що суд безпідставно поновив позивачу строк на звернення до суду, який був пропущений без поважних причин. Її твердження про те, що в 2017 році вона дізналась про те, що уклала не договір довічного утримання, жодними доказами не підтверджені. Просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. У відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечили вимоги апеляційної скарги та зазначили що суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам по справі та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 . У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів, просили рішення суду скасувати. Позивач ОСОБА_2 , її представник ОСОБА_5 , третя особа ОСОБА_3 , його представник ОСОБА_6 заперечили доводи апеляційної скарги, вважають рішення суду законним та обґрунтованим, а вимоги апеляційної скарги необґрунтованими. Третя особа - приватний нотаріус Рогатинського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Дзера Л.О. у судове засідання апеляційного суду не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена у встановлену законом порядку. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Судове рішення, згідно ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення вищезазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , як людина похилого віку, укладаючи спірні договори помилялась щодо їх правової природи, прав та обов`язків сторін та погодилась на передачу житлового будинку, який є її єдиним житлом лише за умови довічного утримання з боку ОСОБА_1 . З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 23 грудня 2013 року укладено: - договір купівлі - продажу житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Рогатинського районного нотаріального округу Дзерою Л.О, зареєстрований в реєстрі за №4947 (а.с.96); - договір дарування земельної ділянки, що розташована за адресою по АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1 га, кадастровий номер 2621210300:01:0003:0350, посвідчений приватним нотаріусом Рогатинського районного нотаріального округу Дзерою Л.О, зареєстрований в реєстрі за №4951; - договір дарування земельної ділянки, що розташована за адресою по АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства, площею 0,05 га, кадастровий номер 2621210300:01:0003:0351 посвідчений приватним нотаріусом Рогатинського районного нотаріального округу Дзерою Л.О, зареєстрований в реєстрі за №4949. Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною першою статті 717 ЦК Українипередбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Згідно зі статтею 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Пунктами 1, 2 частини другої статті 16 ЦК Українипередбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно зі статтею 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Позивач ОСОБА_2 , звертаючись із позовом про визнання недійсними правочинів, відповідно до яких вона продала житловий будинок та подарувала дві земельні ділянки що розташовані за адресою по АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_1 обгрунтовувала посиланням на те, що оспорювані правочини нею вчинено під впливом помилки. Частиною першою статті 229 ЦК Українипередбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце і вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Зазначене дає підстави для висновку, що на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним позивач повинен довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на обман або помилку, неправильне сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення. Таким обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку з цим у догляді і сторонній допомозі; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваними договорами. За змістом статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Аналізуючи зібрані по справі докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 погодилась на передачу житлового будинку та двох земельних ділянок лише за умови її довічного утримання відовідачем ОСОБА_1 . Так, судом встановлено, що житловий будинок по АДРЕСА_1 є єдиним помешканням у якому ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_3 зареєстровані та продовжують проживати після укладення оспорюваних правочинів, вони також продовжують використовувати та обробляти земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1 га та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,05 га за тією ж адресою. Як вбачається з копії договору від 26.09.2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір з комунальним підприємством «Житловик» про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. (а.с.201-202). 25 червня 2018 року ОСОБА_2 уклала договір з Акціонерним Товариством «ДТЕК Західенерго» про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за № НОМЕР_1 (а.с.203-206 т.1). Позивачкою ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_3 здійснювалася оплата за надані послуги з газопостачання та за спожиту електроенергію, що підтверджується рядом квитанцій про оплату таких послуг (а.с. 130-139 т.1) Таким чином відповідач ОСОБА_1 з часу укладення оспорюваних договорів не вступив у володіння набутим нерухомим майном, що не заперечив у засіданні апеляційного суду . Крім того, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 та його дружина допомагали позивачу по господарству, зокрема у проведенні ремонту будинку, обробляти земельні ділянки. Так, свідок ОСОБА_7 ствердила, що дружина відповідача мила вікна у будинку позивачки. Свідок ОСОБА_8 пояснив що у 2015-2016 роках неодноразово автомобілем привозив ОСОБА_1 з дружиною до житлового будинку, бачив як останні копали город та привозив на прохання відповідача будівельні матеріали. Те, що відповідач обробляв город, придбавав матеріали для заміни теплотраси, а його дружина малювала вікна у спірному будинку підтвердив також свідок ОСОБА_9 . Судом встановлено, що оспорювані договори, посвідчені приватним нотаріусом Рогатинського районного нотаріального округу Дзерою Л.О. Відповідно до п.4 гл. 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 р. № 296/5, нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених законодавством. Згідно п.6 гл. 9 Порядку, якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що позивач людина похилого віку, з 15.08.2012 року перебуває на диспансерному обліку в окуліста, має діагноз - незріла вікова катаракта, дегенерація сітківки обох очей, однак нотаріус не зважаючи на вади зору ОСОБА_2 не зачитала тексти укладених договорів уголос, про що свідчить відсутність відповідної відмітки на оспорюваних договорах. Крім того, приватний нотаріус посвідчила договори за межами свого нотаріального округу, оскільки місцезнаходження (місце реєстрації) об`єктів нерухомості: житлового будинку та земельних ділянок, а також місцезнаходження (місце реєстрації) сторін правочину м. Бурштин Галицького району, та село Коростовичі Галицького району, а не місто Рогатин чи Рогатинський район. Таким чином, суду представлено достатньо доказів того, що позивач помилилася щодо правової природи укладених правочинів, прав та обов`язків сторін, які виникнуть після його укладення, і погоджувалася на передачу належного їй нерухомого майна відповідачу лише за умови її довічного утримання відповідачем. Необґрунтованими є посилання апелянта на те, що суд упереджено надав перевагу одним доказам перед іншими та безпідставно відмовив у задоволенні клопотань про зобов`язання позивачки внести на депозитний рахунок суду грошових коштів а саме попередньо визначеної суми судових витрат, пов`язаних з розглядом справи та коштів у сумі 182 000 грн. отриманих нею при укладенні договору купівлі-продажу будинку, оскільки суд вирішив зазначені клопотання з огляду на встановлені обставини та подані сторонами докази в їх сукупності, а тому відсутні підстави для висновку про надання судом переваги одним доказам перед іншими та неможливість стороною позивача відшкодувати понесені відповідачем судові витрати у разі відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . Не заслуговує на увагу посилання апелянта на те, що суд безпідставно поновив позивачу строк на звернення до суду, який пропущений без поважних причин. Як убачається із змісту позовної заяви позивач вважала, що відчужила належні їй житловий будинок та земельні ділянки відповідачу у 2013 році виключно за умови що ОСОБА_1 буде піклуватися про неї та надавати матеріальну допомогу а після смерті набуде права власності на її майно. Однак, оскільки відповідач свої зобов`язання не виконував, то у серпні 2017 року вона заявила про намір розірвати укладений договір, і саме тоді зі слів ОСОБА_1 дізналася про те, що між ними укладено договір купівлі-продажу житлового будинку та договори дарування земельних ділянок, а не договір довічного утримання. Викладені обставини підтверджені зібраними доказами по справі та частково визнані і самим відповідачем який не заперечив що допомагав позивачу по господарству, утриманні будинку та що при цьому нерухоме майно не перейшло у його фактичне володіння та що непорозуміння між ним та позивачем виникли у серпні 2017 року. З огляду на наведене, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив клопотання позивача про поновлення строку строк на звернення до суду. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. З огляду на викладене апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду від 20 травня 2020 року - без зміни. Постанова набирає законної сили з дня прийняття однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 вересня 2020 року. Головуюча О.В. Пнівчук Судді: Г.П. Мелінишин О.О. Томин