Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 341/718/16-ц

Справа № 341/718/16-ц Провадження № 22-ц/4808/18/20 Головуючий у 1 інстанції Юсип І. М. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О. суддів: Пнівчук О.В., Ясеновенко Л.В. за участю секретаря Капущак С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду, ухвалене суддею Юсип І.М. 29 травня 2019 року в м. Галичі, повний текст якого виготовлено 6 червня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Галицька міська рада Івано-Франківської області, Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, Об`єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку «Осмомильчани разом», Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Відділ містобудування та архітектури Галицької районної державної адміністрації, про визнання недійсним договору суперфіцію, знесення самочинного будівництва, в с т а н о в и в: У березні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись в суд з позовом до ОСОБА_1 про знесення самочинно збудованої прибудови до квартири багатоквартирного житлового будинку. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачі проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач є їх сусідом та проживає в квартирі №2. В 2014 році власниками квартир будинку засновано ОСББ «Осмомильчани разом», головою правління якого став відповідач. На підставі рішення Галицької міської ради Івано-Франківської області в 2015 році було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування даного будинку площею 0,12 га. 10 вересня 2015 року головним архітектором відділу містобудування та архітектури Галицької РДА Івано-Франківської області відповідачу видано будівельний паспорт на реконструкцію їх багатоквартирного будинку, а 16 вересня 2015 року надано повідомлення про початок будівельних робіт щодо даного об`єкту. 5 жовтня 2015 року ОСОБА_1 взамін будівельного паспорта головним архітектором відділу містобудування та архітектури Галицької РДА Івано-Франківської області видано містобудівні умови та обмеження на проектування та прибудову до його квартири №2 , а 6 листопада 2015 року скасовано вищезазначений будівельний паспорт. 26 листопада 2015 року Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області відповідачу було видано декларацію про початок виконання будівельних робіт - прибудови до квартири, однак 7 грудня 2015 року на підставі листа відділу містобудування та архітектури Галицької РДА Івано-Франківської області скасовано повідомлення про початок будівельних робіт щодо даного об`єкту. В результаті неодноразових звернень позивачів в різні інстанції щодо порушень при здійсненні вказаної прибудови будівельних норм і правил та їхніх законних прав та інтересів Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області з виїздом на місце було встановлено факт подання відповідачем недостовірних даних в Декларації про початок виконання будівельних робіт, зокрема, щодо права власності на земельну ділянку, порушення Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки тощо. 2 лютого 2016 року Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області скасовано реєстрацію декларації відповідача про початок виконання будівельних робіт, а 11 лютого 2016 року скасовано містобудівні умови та обмеження на проектування та прибудову до його квартири. Зазначають, що дане будівництво велось з порушенням будівельних норм, без проведення відповідної експертизи та на земельній ділянці, не виділеній і не наданій відповідачу для цієї мети, а тому є самочинним. Ухвалою Галицького районного суду від 23.06.2016 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Галицьку міську раду Івано-Франківської області, Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, Об`єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку «Осмомильчани разом», Відділ Держземагенства у Галицькому районі Івано-Франківської області, Відділ містобудування та архітектури Галицької РДА. 22.05.2017 року позивачами подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначили, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2016 року було задоволено позов ОСОБА_1 , скасовано рішення Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області №5 від 02.02.2016 року «Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт від 26.11.2015 року №ІФ083153300362» та рішення від 08.02.2016 року «Про скасування дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 05.10.2015 року №33». 1 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСББ «Осмомильчани разом» для продовження будівництва прибудови до квартири укладено договір суперфіцію всієї земельної ділянки площею 0,12 га за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташовано їх багатоквартирний будинок, та яка перебуває у власності ОСББ. Вказують, що від моменту укладення договору суперфіцію до часу його державної реєстрації ОСОБА_1 самочинно здійснювалась прибудова до квартири, тобто протягом вказаного періоду дана земельна ділянка використовувалась ним незаконно. Крім того, вважають, що діями відповідача щодо укладення договору суперфіцію та здійснення прибудови до квартири відповідача порушено їх права як співвласників багатоквартирного будинку, зокрема: умовами договору суперфіцію передбачено передачу відповідачу для проведення будівництва усю ділянку площею 0,12 га, що по суті є позбавленням відповідачів права користування ділянкою; договір суперфіцію укладений між ОСОБА_1 та ОСББ «Осмомильчани разом» від імені та в інтересах якого діяв ОСОБА_1 , відповідно такий направлений на реалізацію інтересів виключно відповідача, а відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦПК України ОСОБА_1 як представник названого об`єднання не мав права вчиняти правочин від імені особи, яку він очолює і представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно був і є. Також зазначають, що будівництво ведеться з порушенням Державних будівельних та протипожежних норм і в результаті порушується цілісність несучих стін будинку. Вказують, що видані відповідачу 05.10.2015 року містобудівні умови та обмеження не відповідають вимогам законодавства. На підставі наведеного просили визнати недійсним договір суперфіцію земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 01.09.2015 року між ОСББ «Осмомильчани разом» та ОСОБА_1 ; визнати прибудову до квартири АДРЕСА_5 самочинним будівництвом та зобов`язати відповідача знести її за власний рахунок. Ухвалою Галицького районного суду від 23.04.2018 року замінено у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Відділ Держземагенства у Галицькому районі Івано-Франківської області на Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області. Рішенням Галицького районного суду від 29 травня 2019 року позов задоволено. Визнано Договір суперфіцію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Об`єднанням співвласників багатоквартирного житлового будинку «Осмомильчани разом» та ОСОБА_1 , недійсним. Визнано прибудову до квартири АДРЕСА_2 самочинним будівництвом, яке зобов`язано ОСОБА_1 знести за власний рахунок. Вирішено питання судових витрат по справі. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права. На його думку, відносини між юридичною особою та її виконавчим органом не є представництвом, до укладення правочинів юридичною особою не застосовується ст. 238 ЦК України, яка передбачає правочини, які не може вчиняти представник. Таким чином, від імені юридичної особи договір підписує виконавчий орган - директор і в тому разі, коли іншою стороною договору є фізична особа, яка є директором. Законом не заборонено укладення договору від імені юридичної особи та від свого імені одночасно. Відповідно до положень Статуту ОСББ «Осмомильчани разом» питання про використання об`єктів, що перебувають у спільній власності членів об`єднання, та прийняття рішень про передачу їх в оренду належать до виключної компетенції загальних зборів членів об`єднання, а голова правління забезпечує виконання рішень зборів, укладає в межах своєї компетенції угоди. Таким чином договір суперфіцію, укладений між фізичною особою ОСОБА_1 і юридичною особою ОСББ «Осмомильчани разом», з боку якої підписаний головою правління - ОСОБА_1 (виконавчим органом) на виконання рішення вищого органу правління об`єднання - загальних зборів, яке оформлене протоколом №2 від 31.08.2015 року, є чинним і ніким не оскаржувалось, а тому такий договір укладений без порушення вимог законодавства та не може бути визнаним недійсним. Вважає, що наявність чи відсутність у нього дозвільних документів на будівництво не впливає на законні права чи інтереси позивачів, а тому не може їх порушувати. Просить рішення Галицького районного суду від 29.05.2019 року скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому, зокрема, зазначило підстави визнання правочину недійсним та визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно. Вказало, що при прийнятті рішення покладається на розсуд суду та просить справу розглядати без участі їх представника. В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_1 - ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги підтримав. Позивач ОСОБА_3 та представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, Відділу містобудування та архітектури Галицької районної державної адміністрації в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку. Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Галицької міської ради Івано-Франківської області та Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області в судове засідання не з`явилися, надіслали на адресу суду клопотання про розгляд справи у їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 99-100, т. 2, а.с. 241-244). Згідно копії Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 24.07.2019 року позивач по справі ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 4, а.с. 3). Згідно повідомлення Галицької районної державної нотаріальної контори Івано-Франківської області №176/01-16 від 20.03.2020 року після смерті ОСОБА_2 , який на день смерті проживав в АДРЕСА_1 , спадкова справа не заводилася (т. 4, а.с. 39). Як вбачається з копії Свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 30.05.2008 року (т. 1, а.с. 99) та Довідки ОСББ «Осмомильчани разом» №1 від 06.07.2020 року, окрім ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані позивач ОСОБА_3 , яка є дочкою померлого, а також її чоловік і син. Відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України). Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.ч. 3, 5 ст. 1268 ЦК України). Судом встановлено також, що відповідач ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 (т . 1, а.с. 53-58). 21.11.2014 року мешканцями будинку АДРЕСА_1 засновано Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Осмомильчани разом», керівником якого став відповідач ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 30). 31.08.2015 року ОСББ «Осмомильчани разом» набуло у власність земельну ділянку площею 0,12 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку (т. 1, а.с. 37-38). Того ж дня загальними зборами ОСББ «Осмомильчани разом» прийнято рішення про укладення Договору суперфіцію земельної ділянки площею 0,1 га із земель приватної власності ОСББ «Осмомильчани разом» в АДРЕСА_1 , та ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 52, т. 2, а.с. 1, т. 3, а.с. 124). 01.09.2015 року між ОСОБА_1 та ОСББ «Осмомильчани разом» укладено Договір суперфіцію земельної ділянки площею 0,12 га, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 , для будівництва та експлуатації на ній підсобних будівель та споруд, необхідних суперфіціарію для реалізації свого права (т. 1, а.с. 45-51, т. 3, а.с. 125-131) та підписано Акт прийому-передачі вказаної земельної ділянки (т. 3, а.с. 132). 10.09.2015 року головним архітектором відділу містобудування та архітектури Галицької РДА Івано-Франківської області ОСОБА_1 видано будівельний паспорт НОМЕР_3 на реконструкцію багатоквартирного будинку, а 16.09.2015 року - повідомлення ІФ062152723243 про початок будівельних робіт щодо даного об`єкту (т. 1, а.с. 75-80, т. 3, а.с. 123). Наказом №2 головного архітектора відділу містобудування та архітектури райдержадміністрації від 06.11.2015 року анульовано будівельний паспорт від 10.09.2015 року за НОМЕР_3, видано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (т. 1, а.с. 82). 26.11.2015 року Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області зареєстровано декларацію відповідача про початок виконання будівельних робіт - прибудови до квартири АДРЕСА_2 (т. 1 , а.с. 31-32, т. 3, а.с. 120-122). Рішенням Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області №23 від 07.12.2015 року на підставі листа відділу містобудування та архітектури Галицької РДА №77 від 13.11.2015 року про скасування будівельного паспорта скасовано реєстрацію повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо даного об`єкту (т. 1, а.с. 85). Згідно копії листа Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області №П-15/1009/547/3 від 14.01.2016 року було проведено позапланову перевірку з виїздом на місце; складено акт перевірки, де зафіксовано факт подання недостовірних даних в декларації про початок виконання будівельних робіт в частині заповнення інформації про документ власності на земельну ділянку (т. 1, а.с. 86). 02.02.2016 року Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області скасовано реєстрацію декларації відповідача про початок виконання будівельних робіт, а 11.02.2016 року скасовано містобудівні умови та обмеження на проектування та прибудову до його квартири (т. 1, а.с. 87). Однак постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.12.2016 року рішення головного інспектора будівельного нагляду Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області Луцької Х.Р. №5 від 02.02.2016 року про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт від 26.11.2015 року №ІФ083153300362 та рішення головного інспектора будівельного нагляду Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області Бойко О.В. від 08.02.2016 року про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 05.10.2015 року №33 скасовано (т. 2, а.с. 3-7). Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №144774836 від 09.11.2018 року земельна ділянка площею 0,12 га по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, належить на праві приватної власності Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Осмомильчани разом», передана в користування ОСОБА_1 на підставі Договору суперфіцію б/н від 01.09.2015 року (т. 2, а.с. 245-247). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір суперфіцію укладений з порушенням вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України, тому його слід визнати недійсним. А враховуючи те, що відповідачем ОСОБА_1 будівництво спірної прибудови здійснено із зайняттям частини прибудинкової земельної ділянки, що не була відведена для цієї мети, позов в частині вимог про визнання прибудови до квартири відповідача самочинним будівництвом та зобов`язання відповідача знести її за власний рахунок теж слід задовольнити. Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Частинами 2, 3 статті 42 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Згідно п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Статтею 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку. Частиною 1 ст. 413 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. За вимогами ч.ч. 1, 5 ст. 1021 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 415 ЦК України землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором. Землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. Згідно ч. 2 ст. 416 ЦК України право користування земельною ділянкою для забудови може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом. Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Як вбачається з матеріалів справи, спірний Договір суперфіцію від 01.09.2015 року укладений між ОСОБА_1 та ОСББ «Осмомильчани разом», представництво інтересів якого здійснював керівник ОСОБА_1, тобто як зі сторони ОСОБА_1 так і зі сторони ОСББ «Осмомильчани разом» підписаний ОСОБА_1 (т. 3, а.с. 125-131). Також ним з обох сторін підписано Акт прийому-передачі даної земельної ділянки (т. 3, а.с. 132). Разом з тим, згідно вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. В поданій апеляційній скарзі апелянт та його представник посилались на те, що відносини між юридичною особою та її виконавчим органом не є представництвом і до них не застосовується ст. 238 ЦК України, яка передбачає правочини, які не може вчиняти представник; крім того, спірний договір укладений на виконання рішення загальних зборів об`єднання, до виключної компетенції яких належить вирішення питання про використання об`єктів спільної власності та передачі їх в оренду. Однак, з даного приводу слід зазначити наступне. Статтею 237 ЦК передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Згідно зі статтею 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Як зазначено в правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 року у справі №911/2129/17 (провадження №12-45гс19) правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України є підставою виникнення правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя. На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов`язки сторін у цих правовідносинах, зокрема відповідальність представника за неналежне здійснення представництва. Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку є юридичною особою, яка створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Згідно ст. 4 згаданого Закону об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Статтею 10 Закону передбачено, що органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Рішення про порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників. Аналогічні положення містяться у Статуті ОСББ «Осмомильчани разом». Так згідно п. 1.4 Статуту ОСББ «Осмомильчани разом» від 2014 року об`єднання є юридичною особою з моменту видачі свідоцтва про державну реєстрацію, має самостійний баланс, рахунки в банківських установах, печатку з власним найменуванням та інші необхідні реквізити. Згідно п.п. 4.1-4.5, 5.3, 5.5 Статуту органами управління об`єднання є загальні збори його членів, правління та ревізійна комісія (ревізор) об`єднання. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Загальні збори скликаються і проводяться згідно з вимогами цього Статуту та чинного законодавства і правочинні, якщо на них присутні більше половини членів об`єднання. До виключної компетенції загальних зборів членів об`єднання належить, зокрема, питання про використання об`єктів, що перебувають у спільній власності членів об`єднання; прийняття рішень про реконструкцію та ремонт будинку або про зведення господарських споруд; прийняття рішень про передачу в оренду об`єктів, які перебувають у спільній власності членів об`єднання, фізичним і юридичним особам. Загальні збори правочинні, якщо на них присутні більше 50 відсотків членів об`єднання. Рішення загальних зборів приймаються 2/3 голосів від загальної кількості голосів членів об`єднання, які присутні на загальних зборах. Кожен член об`єднання при голосуванні на загальних зборах має один голос незалежно від площі і кількості квартир або приміщень, що перебувають у його власності. Питання проведення капітального ремонту будинку, реконструкції або його відновлення після руйнування, зведення господарських споруд приймаються загальними зборами кваліфікованою більшістю голосів (3/4 голосів присутніх на зборах членів об`єднання). Згідно п. 4.7 Статуту голова правління головує на загальних зборах членів об`єднання (якщо збори не доручать головування іншій особі) і на засіданнях правління; забезпечує виконання рішень загальних зборів членів об`єднання та рішень правління, діє без доручення від імені об`єднання, укладає в межах своєї компетенції угоди, розпоряджається коштами об`єднання відповідно до затвердженого кошторису та на вимогу правління або 25% членів об`єднання звітує про всі свої дії на загальних зборах. Рішення, прийняті на загальних зборах, підписуються головою правління та секретарем загальних зборів і підлягають постійному зберіганню (п. 5.7 Статуту) (т. 1, а.с. 23-29). Як вбачається з копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 16.12.2014 року керівником ОСББ «Осмомильчани разом» є ОСОБА_1 , який має право вчиняти дії від імені ОСББ без довіреності, у тому числі підписувати договори (т. 1, а.с. 30). Виходячи з аналізу наведених норм права та матеріалів справи, та беручи до уваги практику Верховного Суду, апеляційний суд вважає, що відповідач ОСОБА_1 при укладенні спірного договору суперфіцію від 01.09.2015 року діяв саме як представник ОСББ «Осмомильчани разом» та уклав правочин від імені останнього у своїх інтересах, тобто одночасно виступав представником власника земельної ділянки та суперфіціарієм, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України. Схожі правові висновки містяться і в постановах Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі №925/968/18, від 19.02.2020 року у справі №927/100/19, від 26.11.2019 року у справі №389/900/18 (провадження №61-427св19), від 20.11.2019 року у справі №752/10903/16-ц (провадження №61-22154св18). Матеріали справи містять протокол №2 загальних зборів ОСББ «Осмомильчани разом» від 31.08.2015 року, зі змісту якого вбачається, що на порядок денний загальних зборів об`єднання було поставлено питання укладення договору суперфіцію земельної ділянки площею 0,1 га із земель приватної власності ОСББ «Осмомильчани разом» в АДРЕСА_1 , та ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 52, т. 2, а.с. 1, т. 3, а.с. 124). Між тим, із змісту зазначеного протоколу не вбачається, що до відома загальних зборів було доведено суть та істотні умови оспорюваної угоди, як і не було уповноважено ОСОБА_1 чи іншу особу на її підписання від імені об`єднання. Крім того, йшлося про укладення договору суперфіцію земельної ділянки площею 0,1 га, а не 0,12 га як зазначено в оспорюваному договорі. Таким чином відсутні підстави вважати вказаний договір таким, що схвалений об`єднанням. З огляду на викладене висновок місцевого суду про визнання недійсним Договору суперфіцію від 01.09.2015 року є законним та обґрунтованим. При цьому колегія суддів зазначає, що неоскарження рішення загальних зборів від 31.08.2015 року не впливає на правомірність оспорюваного у даній справі договору суперфіцію. Статтею 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Як зазначено в п.п. 4, 5, 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою. Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26-32 Закону №3038-VI. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК). Згідно п. 13 даної Постанови у випадку, коли квартира в багатоповерховому багатоквартирному будинку розташована на першому (цокольному) поверсі й власник здійснив прибудову до неї з одночасним зайняттям частини прибудинкової земельної ділянки, спір повинен вирішуватися відповідно до правил статті 376 ЦК. Отже, враховуючи те, що відповідачем ОСОБА_1 будівництво прибудови до квартири здійснено із зайняттям частини прибудинкової земельної ділянки, що не була йому відведена у встановленому порядку, та беручи до уваги висновки суду про визнання недійсним Договору суперфіцію від 01.09.2015 року, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про визнання прибудови до квартири відповідача самочинним будівництвом та зобов`язання його знести її за власний рахунок відповідає вимогам закону. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. В ході судового розгляду справи встановлено, що укладення спірного договору порушує цивільне право позивача як члена ОСББ «Осмомильчани разом», а тому з урахуванням принципів цивільного судочинства воно підлягає судовому захисту. З огляду на наведене та враховуючи встановлені обставини у справі суд вважає доведеним в судовому засіданні факт порушення відповідачем охоронюваних законом прав позивача. Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а по суті зводяться лише до незгоди з ухваленим у справі рішенням суду першої інстанції. Посилання представника відповідача в суді апеляційної інстанції на Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 19.07.2019 року колегією суддів до уваги не приймається, оскільки такий не був предметом спору у даній справі, а наданий стороною відповідача лише на стадії апеляційного перегляду рішення. Крім того, особа, яка самочинно збудувала майно, не позбавлена права звернення до суду з позовом про визнання права власності на нього, якщо після закінчення будівництва земельну ділянку цій особі було передано у власність або надано у користування, або з власником земельної ділянки, на якій розміщено майно, укладено договір суперфіцію відповідно до її цільового призначення. Таким чином, звертаючись з апеляційною скаргою, відповідач не довів неправильне застосування норм права як необхідної передумови для скасування чи зміни судового рішення, яке оскаржується, а тому за результатами перегляду справи в апеляційному порядку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду від 29 травня 2019 року - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду від 29 травня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча: О.О. Томин Судді: О.В. Пнівчук Л.В. Ясеновенко Повний текст постанови складено 13 липня 2020 року.