Ухвала КЦС ВС № 569/15147/17

Ухвала 08 вересня 2020 року м. Київ справа № 569/15147/17 провадження № 61-39308сво18 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Висоцької В. С. суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Сімоненко В. М., Червинської М. Є., розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Тамара Іларіївна про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Тамара Іларіївна про встановлення факту не проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Рівненської області від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів: Григоренка М. П., Бондаренко Н. В., Шимківа С. С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Тамара Іларіївна, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 з позовом, у якому просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_2 26 травня 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Січовою Т. І., зареєстроване у спадковому реєстрі за № 9805126. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилася спадщина на майно - 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності на житло від 18 вересня 2007 року. Іншими співвласниками цієї квартири є позивач та два його сини: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Вказував, що він прийняв спадщину, яка відкрилась після смерті його дружини, оскільки на час смерті спадкодавця проживав з нею у спірній квартирі, а тому до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини він не звертався. Як йому стало відомо, 26 травня 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Січовою Т. І. видано свідоцтво про право на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6 , на ім`я їхнього сина - ОСОБА_2 , відповідно до якого останній успадкував усю спадкову масу, яка залишилась після смерті його матері, тобто, 1/4 частини вказаної квартири. Зазначав, що він як спадкоємець першої черги спадкування прийняв спадщину, заяв нотаріусу про відмову від своєї частки на користь свого сина не подавав, а тому свідоцтвом про право на спадщину від 26 травня 2015 року порушено його право на спадкування. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити. У грудні 2017 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 звернулися до ОСОБА_1 з зустріним позовом, у якому просили встановити факт, що ОСОБА_1 постійно не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі АДРЕСА_1 . Зустрічна позовна заява мотивована тим, що на день смерті спадкодавця ОСОБА_1 , хоча і був зареєстрованим у квартирі АДРЕСА_1 , але фактично з квітня 2014 року не проживав за вказаною адресою, фактично не підтримував із спадкодавцем будь-яких шлюбних відносин. Вказували на те, що ОСОБА_1 не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, не скористався своїм правом на звернення до суду з метою визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, належним чином не реалізував своє право на прийняття спадщини, тому вважається таким, що не прийняв спадщину, яка відкрилась після смерті його дружини. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 лютого 2018 року у складі судді Тимощука О. Я. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 постійно не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_1 , а саме 11 вересня 2014 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 , хоча і був зареєстрований за адресою проживання спадкодавця, однак не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджується показаннями свідків, із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6 , до нотаріальної контори не звертався, тобто не прийняв спадщину, а тому оспорюване свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_2 після смерті його матері, не порушує законних прав та інтересів ОСОБА_1 (чоловіка спадкодавця). Постановою апеляційного суду Рівненської області від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Видане ОСОБА_2 26 травня 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Січовою Т. І. свідоцтво про право на спадщину за законом № 329, щодо спадкування 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , що перебувала на праві приватної власності у його матері ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недійсним. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 і відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги спадкування фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 , оскільки на час відкриття спадщини його місце проживання зареєстроване за адресою проживання спадкодавця, а тому оспорюване свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_2 після смерті його матері, порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 (чоловіка спадкодавця). У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із того, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. На підставі частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статті 1270 цього Кодексу (шість місяців), він не заявив про відмову від неї. Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Частинами другою та шостою статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.Фізична особа може мати кілька місць проживання. Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, у редакції на момент відкриття спадщини, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем. Зі змісту наведених норм закону вбачається, що під постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою. Частина третя статті 1168 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. Колегія суддів вважає, що державна реєстрація позивача у спірній квартирі сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті дружини за адресою реєстрації. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19). Так, у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами не довів факт прийняття спадщини після смерті матері, а саме факт фактичного проживання разом із спадкодавцем на час його смерті, і, як наслідок, факт порушення своїх прав оскаржуваним договором дарування. При цьому, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у вказаній справі виходив із того, що державна реєстрація позивача у спірному житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті матері за адресою реєстрації, оскільки документально спростована належними та допустимими доказами, а саме довідками органу місцевого самоврядування. Однак, вирішуючи спір за подібних обставин, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов протилежного висновку. Так, у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 360/2312/16-ц (провадження № 61-5221св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що саме реєстрація спадкоємця за місцем проживання спадкодавця на час смерті спадкодавця свідчить про «автоматичне прийняття спадкоємцем спадщини». При цьому зазначено, що спадкоємцю достатньо звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і надати паспорт із реєстрацією за місцем проживання спадкодавця, і нотаріус буде вважати цього спадкоємця таким, що прийняв спадщину. У справі, яка переглядається, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прийшла до висновку, що державна реєстрація спадкоємця у спірній квартирі сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті дружини за адресою реєстрації. Оскільки у різних складах суду касаційної інстанції існує різний підхід для вирішення справ, що випливають з одних і тих правовідносин, у яких один і той же предмет спору, і які врегульовані одними і тими ж нормами матеріального права, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом. Згідно частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. З огляду на вказане справа розглядатиметься Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Тамара Іларіївна про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Січова Тамара Іларіївна про встановлення факту не проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Рівненської області від 29 травня 2018 року. Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. С. Висоцька Судді: Б. І. Гулько В. І. Крат Д. Д. Луспеник Є. В. Синельников В. М. Сімоненко М. Є. Червинська