Постанова Полтавський апеляційний суд № 626/234/20
від 07.09.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 626/234/20 Номер провадження 22-ц/814/1963/20Головуючий у 1-й інстанції Попов М. С. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М. розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 30 червня 2020 року (час ухвалення судового рішення та дата виготовлення повного тексту рішення не зазначені) у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з вказаним позовом, просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 17 341 грн. за кредитним договором №б/н від 09.07.2015 року, а також - судові витрати. Заявлені вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним кредитним договором. Заочним рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 30 червня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за недоведеністю. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції при вирішенні спору неправильно застосував правові висновки, викладені у постанові ВП ВС від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17), дав неправильну оцінку доказам, якими достеменно підтверджується обізнаність відповідача з умовам укладеного кредитного договору, а також підтверджується розмір заборгованості. Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав: Відповідно до п.1 ч.1 ст.371, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, що 09.07.2015 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приват Банку (а.с.14). Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з умовами надання кредиту фізичним особам складає між ним і Банком Договір про що свідчить підпис відповідача у заяві (а.с.14). Згідно витягу з тарифів обслуговування кредитних карт розмір щомісячних платежів становить 7 % від заборгованості (а.с.15). Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «Приватбанк», загальна сума заборгованості станом на 10 грудня 2019 року становить 17 341 грн., з яких: 4 590 грн. 31 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 771 грн. 77 коп. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 10 676 грн. 97 коп. - нарахована пеня; 500 грн. штраф (фіксована частина); 801 грн. 95 коп. штраф (процентна складова). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що банком не надано копії «Умов та правил надання банківських послуг», які є складовою частиною укладеного 09.07.2015 договору. Розрахунок заборгованості за договором б/н від 09.07.2015р. не може слугувати підтвердженням наявності заборгованості у відповідача перед позивачем, оскільки не є первинним документом, так як не відповідає вимогам, що висуваються чинним законодавством до первинних документів, не відповідає вимогам встановлених ЦПК України для письмових доказів. Тож, розрахунок заборгованості за договором, анкета-заява, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна GOLD» не являються належними і допустимими доказами. У позовній заяві та витязі з Тарифів мається посилання на дві послуги, про отримання яких не йдеться у Анкеті-заяві. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Суд першої інстанції у відповідності до наведеної норми процесуального закону правомірно керувався при вирішенні цього спору правовими позиціями, що викладені у постанові ВП ВС від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справ у подібних правовідносинах зробила такі висновки. «Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.» За змістом положень ст.12, ст.13, ст.89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов`язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Зважаючи на те, що відповідач як споживач банківських послуг є більш слабкою (незахищеною) стороною у спірних правовідносинах, апеляційний суд виходить з того, що відповідач не підтвердив свою згоду з Умовами і правилами надання банківських послуг, які долучені до справи, а Банк не довів зворотнє належними і допустимими доказами. У підтвердження заявлених вимог Банк надав суду світлокопію анкети-заяви від 09.07.2015 року (а.с.14), у якій не зазначено вид кредитної картки, що видається, розмір кредитних коштів, що надаються позичальнику, строк, на який вони надаються, розмір процентів за користування кредитними коштами, наслідки прострочення позичальника, тощо. Надані Банком світлокопії Витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с.15) і Витягу Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/ (а.с.16-32) не містять підпису відповідача та/або ж інших відміток, які б давали можливість зробити обґрунтований висновок про те, що саме з цими документами був ознайомлений відповідач. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перелічені світлокопії документів не підтверджують обставини, на які посилається Банк в обґрунтування заявлених вимог, та зауважує, що принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) не звільняє учасника справи від обов`язку доказування (ч.1 ст.81 ЦПК України). Окрім того, відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. До апеляційної скарги Банком долучена копія виписки по картковому рахунку (а.с.79-80), проте у самій скарзі відсутні переконливі доводи і докази існування у Банку об`єктивних перешкод, які б унеможливлювали подання таких доказів суду першої інстанції, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні законні підстави для їх дослідження та оцінки. Отже, враховуючи, що позивачем не надано доказів відповідно до приписів статей 77-78ЦПК України в обґрунтування заявлених позовних вимог, апеляційний суд визнає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю. Зважаючи на встановлене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Заочне рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 30 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 07 вересня 2020 року. Головуючий суддя О. А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М. Триголов