Постанова 4814 № 530/201/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 530/201/20 Номер провадження 22-ц/814/1854/20Головуючий у 1-й інстанції Блажко І. О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М, розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 11 червня 2020 року (час ухвалення судового рішення не зазначений; дата виготовлення повного тексту судового рішення - 11 червня 2020 року) у справі за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з вказаним позовом, просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 134 334 грн. 12 коп. за кредитним договором №б/н від 22.10.2010 року, а також - судові витрати. Заявлені вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним кредитним договором. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 11 червня 2020 року відмовлено в задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за недоведеністю. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог банку в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції при вирішенні спору неправильно застосував правові висновки, викладені у постанові ВП ВС від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17), дав неправильну оцінку доказам, якими достеменно підтверджується обізнаність відповідача з умовам укладеного кредитного договору, а також підтверджується розмір заборгованості. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Чирвон О.І., представник ОСОБА_1 навів свої заперечення на доводи апеляційної скарги та, стверджуючи про їх необґрунтованість, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зокрема, у відзиві проаналізовані докази, що надані Банком у підтвердження розміру заборгованості, і стверджується, що Банк не був позбавлений можливості надати усі наявні у нього належні і допустимі докази, у зв`язку з цим твердження апеляційної скарги про те, що суд мав запропонувати позивачу подати нові докази, суперечить закону. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав: Відповідно до п.1 ч.1 ст.371, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що 22 жовтня 2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приват Банку (а.с.9). Згідно витягу з тарифів обслуговування кредитних карт розмір щомісячних платежів становить 7 % від заборгованості (а.с.10). Згідно довідок АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у межах дії кредитного договору від 22 жовтня 2010 року ОСОБА_1 видані такі кредитні картки (а.с.125): № НОМЕР_1 , дата видачі - 22.10.2010 року, строк дії - до 04/14; № НОМЕР_2 , дата видачі - 02.12.2011 року, строк дії - до 12/15; № НОМЕР_3 , дата видачі - 02.02.2012 року, строк дії - 09/15; № НОМЕР_4 , дата видачі - 20.12.2013 року, строк дії - 08/17. Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «ПРИВАТБАНК», загальна сума заборгованості станом на 19.12.2019 року становить 134 334 грн. 12 коп., з яких: 11 735 грн. 56 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 122 598 грн. 56 коп. - заборгованість за процентами з 22.10.2010 року по 01.10.2017 року. (а.с.8) Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності факту ознайомлення відповідача з Умовами і Правилами надання банківських послуг у ПриватБанку та зазначив, що позивачем не надано доказів на отримання відповідачем кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 11 700 грн. та про перевипуск картки. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Суд першої інстанції у відповідності до наведеної норми процесуального закону правомірно керувався при вирішенні цього спору правовими позиціями, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду справ у подібних правовідносинах (постанова від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19) та постанова від 12.06.2019 у справі № 344/3627/169-ц року). У зазначених справах Верховним Судом зроблені такі висновки. «Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.» За змістом положень ст.12, ст.13, ст.89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов`язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Зважаючи на те, що відповідач як споживач банківських послуг є більш слабкою (незахищеною) стороною у спірних правовідносинах, апеляційний суд виходить з того, що відповідач не підтвердив свою згоду з Умовами і правилами надання банківських послуг, які долучені до справи, а Банк не довів зворотнє належними і допустимими доказами. У підтвердження заявлених вимог Банк надав суду світлокопію анкети-заяви від 22.10.2010 року (а.с.9), у якій зазначено про вид кредитної картки, що видається («Універсальна/GOLD), розмір кредитних коштів, що надаються позичальнику (300 грн.), проте у анкеті-заяві відсутні дані щодо строку, на який виданий кредит, розміру процентів за користування кредитними коштами, наслідків прострочення позичальника, тощо. Надані Банком світлокопії Витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с.10) і Витяг Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/ (а.с.11 - 34) не містять підпису відповідача та/або ж інших відміток, які б давали можливість зробити обґрунтований висновок про те, що саме з цими документами був ознайомлений відповідач. Долучений до позову розрахунок заборгованості (а.с.5-8) не є документом у розумінні Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації і вимог ДСТУ 4163-2003 до оформлення документів, а тому не може визнаватися належним і допустимим доказом. Матеріалами справи підтверджено, що Банк належним чином повідомлявся про рух справи і не був позбавлений можливості знати про доводи заперечень відповідача проти позову (а.с.44, 62, 69,87,92-102). Аналізуючи докази, долучені Банком до позову і до відповіді на відзив, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89 ЦПК України і дав належну оцінку пред`явленим Банком доказам. У виписці по рахунку за період з 01.01.1999 року по 28.04.2020 року остання дата зміни кредитного ліміту - 20 грудня 2013 року (а.с.104), встановлений кредитний ліміт - розмірі 0.00 грн., що суперечить довідці Банку (а.с.124), де зазначено про встановлення кредитного ліміту 20 грудня 2013 року у розмірі 11 700 грн. У розділі виписки по рахунку, де відображені операції по зняттю коштів і поповненню рахунку за період з 28 жовтня 2010 року по 28 листопада 2013 року (а.с.109-119), у графі «залишок після операцій» станом на 28.11.2013 року зазначено «-11 414.49». В окремому аналогічному розділі за період з 04 червня 2011 року по 22 березня 2013 року (а.с.120-121) у графі «залишок після операцій» станом на 22.03.2013 року зазначено «24.78». Будь-яких даних про рух коштів на рахунку відповідача за період до 19 грудня 2019 року у виписці немає. У позові заявлена вимога про стягнення процентів у сумі 122 598,56 грн., нарахованих за період з 22 жовтня 2010 року по 01 жовтня 2017 року, проте у виписці по рахунку за станом на 30 вересня 2017 року значиться заборгованість по процентам у сумі 134 867.70 грн. (а.с.107). У виписці по рахунку відсутня також заявлена у позові заборгованість по процентам за станом на 19 грудня 2019 року у розмірі 826 852 ,69 грн. (див. а.с.108 зворот). Наведене у сукупності дає підстави для обґрунтованого висновку про те, що Банк не довів належними, допустимими і достатніми доказами заявлений ним розмір заборгованості, яку просить стягнути з відповідача. За умовами ч.ч.1,2,3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Після ухвалення судом першої інстанції рішення по справі Банк надіслав суду клопотання про долучення додаткових доказів (а.с.163 - 209), до апеляційної скарги Банком долучена копія довідки про умови кредитування (а.с.245), проте ні у клопотанні, ні в апеляційній скарзі не наведено переконливих доводів і доказів існування у Банку об`єктивних перешкод, які б унеможливлювали подання таких доказів суду першої інстанції, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні законні підстави для їх дослідження та оцінки. Апеляційний суд зауважує, що принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) не звільняє учасника справи від обов`язку доказування обставин, на які він посилається у підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги або заперечення позову (ст.81 ЦПК України). Зважаючи на встановлене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.371, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 11 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 26 серпня 2020 року. Головуючий суддя О. А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М. Триголов