Постанова 4814 № 553/795/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 553/795/20 Номер провадження 22-ц/814/2113/20Головуючий у 1-й інстанції Новак Ю. Д. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М. розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 14 липня 2020 року (час ухвалення судового рішення та дата виготовлення повного тексту рішення не зазначені) у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд В С Т А Н О В И В: У травні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з вказаним позовом, просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 11 444 грн. за кредитним договором №б/н від 14 лютого 2019 року, а також - судові витрати. Заявлені вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним кредитним договором. Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 14 липня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором №б/н від 19.02.2019 року у розмірі 6 130,44, судовий збір у розмірі 1 126,04 грн., а всього 7256,48 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Роз`яснено порядок оскарження заочного рішення. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати частині відмови у задоволенні стягнення заборгованості за відсотками та штрафами і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення відповідних вимоги банку. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані неправильним застосуванням судоми правових висновків Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами. Згідно апеляційної скарги наявними у справі доказами підтверджено, що відповідач отримав кредитні кошти, користувався ними, проте порушив умови кредитування. Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав: Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, що 14.02.2019 року ОСОБА_1 подав до АТ КБ «Приватбанк» анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг (а.с.12-13). У анкеті відсутні дані про розмір кредиту, процентну ставку, строк кредитування, наслідки порушення умов кредитування, тощо. Згідно витягу з тарифів обслуговування кредитних карт розмір щомісячних платежів становить 7 % від заборгованості (а.с.14). Згідно довідок АТ КБ «Приватбанк» у межах дії кредитного договору від 14 лютого 2019 року ОСОБА_1 видано кредитну картку № НОМЕР_1 (а.с.10). Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «Приватбанк», загальна сума заборгованості станом на 15.04.2020 року становить 11 444 грн., з яких: 6 130 грн. 44 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 2 587 грн. 51 коп. - заборгованість за простроченими відсотками; 1 704 грн. 91 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 500 грн. штраф (фіксована частина); 521 грн. 14 коп. штраф (процентна складова). Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил розумів відповідач ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Суд першої інстанції у відповідності до наведеної норми процесуального закону правомірно керувався при вирішенні цього спору правовими позиціями, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду справи у подібних правовідносинах (постанова від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19). У зазначеній справі Верховним Судом зроблені такі висновки. «Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.» За змістом положень ст.12, ст.13, ст.89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов`язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Апеляційний суд зауважує, що принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) не звільняє учасника справи від обов`язку доказування обставин, на які він посилається у підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги або заперечення позову (ст.81 ЦПК України). Зважаючи на те, що відповідач як споживач банківських послуг є більш слабкою (незахищеною) стороною у спірних правовідносинах, апеляційний суд виходить з того, що Банк не довів належними і допустимими доказами згоду відповідача з Умовами і правилами надання банківських послуг, які долучені до справи. Отже, є правильними висновки суду першої інстанції, що Банком не доведені належними і допустимими доказами вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по простроченим відсоткам і неустойки. Згідно позову і доводів апеляційної скарги заборгованість за простроченими процентами (2 587,51 грн.), заборгованість за відсотками на прострочений кредит відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України (1 704,91 грн.), а також штрафи (500 грн. і 521,14 грн.) розраховані відповідно до 2.1.1.12.7.1.1, п.2.1.1.7.5, п.2.1.1.2.12, Умов та Правил надання банківських послуг, проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач не був ознайомлений з такими умовами, тобто не погодився з нарахування відсотків і штрафів у таких розмірах. Банком не надано розрахунку 3 % річних, який би містив відомості про розмір простроченої суми, на яку нараховуються проценти, а також період, за який ці проценти нараховані. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Виписка по рахунку (а.с.9), на яку зроблене посилання в апеляційній скарзі, містить відомості про рух коштів: відповідач знімав певні суми, потім частково погашав заборгованість, проте цей документ не містить підтверджень того, що сторони договору у встановленому порядку погодили нарахування процентів і неустойки у разі порушення строків повернення коштів. В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення. Зважаючи на встановлене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 14 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 28 вересня 2020 року. Головуючий суддя О. А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М. Триголов