Постанова Київський апеляційний суд № 757/31320/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М. № 22-ц/824/11238/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 757/31320/19-ц 03 вересня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. при секретарі - Масловській К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Батрин О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитних договорів недійсними, - в с т а н о в и в : 14 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитних договорів недійсними. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що у січні 2019 року йому стало відомо, що між ним та відповідачем укладені кредитні договори від 27.05.2014 року за № SAMDNWFC00005335151 та від 14.11.2014 року за № SAMDN86000743272808 та сума заборгованості за кредитним договором від 27.05.2014 року за № SAMDNWFC00005335151 складає 86 289 грн. 59 коп., а за кредитним договором від 14.11.2014 року за № SAMDN86000743272808 складає 3 607 грн. 20 коп. Зазначав, що ним ніколи не укладались вказані кредитні договори, кредитних коштів за цими договорами він не отримував та умови цих договорів йому не відомі. Крім того, у травні 2014 року він втратив паспорт громадянина України на своє ім`я і ідентифікаційний код та у зв`язку з особистими обставинами зміг тільки 11.06.2014 року звернутись до Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві із заявою про втрату паспорту. 18.04.2019 року він звернувся до Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві із заявою про вчинення щодо нього злочину за ч. 1 ст. 190 КК України, відомості про що були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № кримінального провадження 12019100100003651. З огляду на відсутність його волевиявлення та на те, що жодних договорів з АТ КБ "Приватбанк" він не укладав, а спірні договори укладені з особою, яка скористалась його втраченим паспортом, вважав, що є підстави для визнання таких договорів недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦК України. Враховуючи наведене просив суд визнати кредитний договір від 27.05.2014 року за № SAMDNWFC00005335151 та кредитний договір від 14.11.2014 року за № SAMDN86000743272808 недійсними. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитних договорів недійсними - відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 14 липня 2020 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення ухвалене судом з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що відповідачем не були надані суду докази того, що 27.05.2014 року між ними виникли, зазнали змін або припинилися будь-які цивільні правовідносини. Спроба відповідача пов`язати кредитний договір б/н від 24.11.2010 року з кредитним договором № SAMDNWFC00005335151 від 27.05.2014 року та з кредитним договором № SAMDN86000743272808 від 14.11.2014 року у якості єдиного зобов`язання є безпідставною, вказані доводи відповідача не підтверджені документально. Наявні в матеріалах справи довідки про зміни умов кредитування не підтверджують факту існування домовленості між ОСОБА_1 та відповідачем щодо взяття ОСОБА_1 . У ПАТ КБ " ПриватБанк" кредиту на будь-яку суму у 2014 році. Не підтверджують вони також обставину змін умов кредитного договору б/н від 24.11.2010 року. У рішенні по справі № 761/26702/17 від 01.11.2017 року, на яке посилається суд першої інстанції, також не вказано нічого про кошти, отримані ним у 2014 році або про зміну умов кредитування у той же період. З огляду на викладене, вважав безпідставним твердження суду першої інстанції про те, що кредитний договір № SAMDNWFC00005335151 від 27.05.2014 року та кредитний договір № SAMDN86000743272808 від 14.11.2014 року пов`язані із кредитним договором б/н від 24.11.2010 року. Використання банком у якості доказів існування таких договорів виписки про рух коштів та довідки про зміни умов кредитування не може бути виправданим без надання самого кредитного договору, що містить предмет договору у вигляді зазначеної суми коштів (або кредитного ліміту) та підтвердження волевиявлення сторін у вигляді підписів сторін правочину, що засвідчать їх волевиявлення при укладанні договору. У відзиві на апеляційну скаргу представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Стадніков Дмитро Володимирович просить апеляційну скаргу залишити без задоволення посилаючись на те, що кредитний договір б/н, укладений між банком та позивачем 24.11.2010 року не припинявся із закінченням строку дії першої картки, оскільки в рамках цього договору 27.05.2014 року було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 зі встановленням кредитного ліміту у розмірі 500,00 грн., строком дії до січня 2018 року. Випискою про рух коштів на вказаному картковому рахунку за період з 27.05.2014 року по 30.06.2019 року підтверджено факт користування позивачем кредитними коштами і ОСОБА_1 вказану обставину не спростував. З огляду на зазначене, вважає, що суд першої інстанції правильно вказав, що позивачем не надано суду жодних доказів того, що він дійсно не укладав оспорювані кредитні договори, а також доказів отримання кредитних коштів та використання кредитної картки всупереч його волі іншими особами. Позивач ОСОБА_1 та відповідач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи судом повідомлялися у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що у АТ Комерційний банк " ПриватБанк" за позивачем рахується заборгованість за кредитною карткою "Універсальна 180+" за картковим рахунком № НОМЕР_1 (угода від 27.05.2014 року за № SAMDNWFC00005335151) в розмірі 86 289 грн. 59 коп. та за кредитною карткою "BAD CARD" за картковим рахунком № НОМЕР_2 (угода від 14.11.2014 року за № SAMDN86000743272808) в розмірі 3 607 грн. 20 коп., що підтверджується довідкою АТ КБ "Приватбанк" № 51JF60H5B2VM36О2 від 26.04.2019 року (а.с. 12). Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що жодних договорів з АТ КБ "Приватбанк" в 2014 році він не укладав, а кредитний договір від 27.05.2014 року за № SAMDNWFC00005335151 та кредитний договір від 14.11.2014 року за № SAMDN86000743272808 укладені з особою, яка скористалась його втраченим паспортом, тому вважав, що є підстави для визнання таких договорів недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦК України. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитних договорів недійсними, суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не надано суду жодних доказів того, що він дійсно не укладав оспорювані кредитні договори з позивачем, а також доказів отримання кредитних коштів та використання кредитної картки всупереч волі відповідача іншими особами. Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на тому, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2017 року у справі № 761/26702/17-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості у розмірі 19 320 грн. 88 коп. та судові витрати у розмірі 1 600,00 грн. Вказаним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2017 року встановлено, що 24.11.2010 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н. Також цим рішенням встановлено, що згідно п. 9.12 Умов та Правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же строк. Врахувавши вказане, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що кредитний договір б/н, укладений між банком та позивачем ОСОБА_1 24.11.2010 року, не припинявся із закінченням строку дії першої картки. При цьому судом також враховано, що позивач факту укладення кредитного договору б/н між ним та банком не заперечував та останнім не спростовано відсутності заборгованості, стягнутої рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2017 року. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частинами 1-4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У відповідності до частин 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. У силу ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2017 року у справі № 761/26702/17-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" суму заборгованості у розмірі 19 320 грн. 88 коп. та судові витрати у розмірі 1 600 грн. (а. с. 51-53). Вказаним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2017 року встановлено, що 24.11.2010 року між ПАТ "КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого банк надав, а позичальник прийняв грошові кошти у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку у розмір 500 грн. зі сплатою відсотків в розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості. Також даним рішенням встановлено, що згідно п. 9.12 Умов та Правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же строк. З довідки АТ КБ "Приватбанк" № 51JF60H5B2VM36О2 від 26.04.2019 року вбачається, що за позивачем рахується заборгованість за кредитною карткою "Універсальна 180+" за картковим рахунком № НОМЕР_1 (угода від 27.05.2014 року за № SAMDNWFC00005335151) в розмірі 86 289 грн. 59 коп. та за кредитною карткою "BAD CARD" за картковим рахунком № НОМЕР_2 (угода від 14.11.2014 року за № SAMDN86000743272808) в розмірі 3 607 грн. 20 коп. (а.с. 12). Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 в рамках договору б/н ОСОБА_1 27.05.2014 року було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 зі встановленням кредитного ліміту у розмірі 500,00 грн. зі строком дії до січня 2018 року (а. с. 49-50). З виписки по руху коштів за карткою № НОМЕР_1 за період з 27.05.2014 року по 30.06.2019 року вбачається користування кредитними коштами, зокрема, 27.05.2014 року зняття готівкових коштів в банкоматі та поповнення мобільного номеру телефону. (а.с. 43-47) При цьому, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про безпідставність висновку суду першої інстанції про те, що кредитний договір № SAMDNWFC00005335151 від 27.05.2014 року та кредитний договір № SAMDN86000743272808 від 14.11.2014 року пов`язані із кредитним договором б/н від 24.11.2010 року з огляду на таке. У рішенніШевченківського районного суду м. Києва по справі № 761/26702/17 від 01.11.2017 року встановлені обставини виключно щодо кредитного договору б/н від 24.11.2010 року, укладеного між ПАТ "КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 . При цьому, у вказаному рішенні від 01.11.2017 року по справі № 761/26702/17 обставини щодо кредитних договорів від 2014 року не встановлювалися, як і не встановлювалися обставини щодо видачі позивачу та користування ним кредитними коштами за договорами 2014 року. Також колегією суддів враховується, що за постановою «Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів», затвердженою Національним банком України від 30 квітня 2010 року №223, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06 липня 2010 року №474/17769 , залежно від умов, за якими здійснюються платіжні операції з використанням спеціальних платіжних засобів, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна та кредитна платіжні схеми. Кредитна схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням спеціального платіжного засобу за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит або в межах кредитної лінії. Кредитна лінія під операції зі спеціальними платіжними засобами відкривається банком на визначений термін і в межах установленого договором ліміту заборгованості або граничної суми кредитування. Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під спеціальні платіжні засоби, установлюється договором. Користувач на власний розсуд або відповідно до умов кредитного договору, якщо кредит має цільовий характер, частково або в повному обсязі використовує кредит протягом строку дії кредитного договору і зобов`язаний повернути кредит та проценти за користування ним на умовах, встановлених кредитним договором. Банк зобов`язаний після виконання взаємних зобов`язань або в разі розірвання чи закінчення терміну дії договору на вимогу користувача видати йому довідку про повернення спеціального платіжного засобу, крім випадків передавання його користувачу у власність, кредиту та процентів за користування ним. Таким чином, у разі закінчення строку дії кредитної лінії для продовження кредитних відносин між банком та клієнтом, що виникли внаслідок видачі попередньої кредитної картки, має переукладатися кредитний договір на таких самих умовах, на яких він був укладений, з видачею нової платіжної картки під підпис позичальника про її отримання. Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, АТ КБ «ПриватБанк» не надало суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що картковий рахунок № НОМЕР_1 (угода від 27.05.2014 року за № SAMDNWFC00005335151) та картковий рахунок № НОМЕР_2 (угода від 14.11.2014 року за № SAMDN86000743272808) відкриті в межах дії одного й того ж договору кредиту б/н від 24.11.2010 року, у зв`язку з чим, у колегії суддів відсутні правові підстави ототожнювати ці рахунки (кредитні картки) та відповідні угоди з кредитним договором №б/н від 24.11.2010 року, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими. Колегією суддів також враховується, що ні позивачем, ні відповідачем не надано суду угоди від 27.05.2014 року за № SAMDNWFC00005335151 картковий рахунок № НОМЕР_1 та угоди від 14.11.2014 року за № SAMDN86000743272808 картковий рахунок № НОМЕР_2 , які є предметом спору у даній справі, а тому вказані кредитні договори не можуть бути визнані недійсними з огляду на відсутність у справі доказів їх укладення між сторонами. За таких обставин, рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав того, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження не укладання оспорюваних кредитних договорів з відповідачем та доказів отримання кредитних коштів та використання кредитної картки всупереч волі відповідача іншими особами підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову з інших підстав, а саме: з підстав відсутності доказів укладення між сторонами оспорюваних кредитних договорів. Помилковими є доводи ОСОБА_1 про те, що кредитний договір від 27.05.2014 року № SAMDNWFC00005335151 та кредитний договір від 14.11.2014 року № SAMDN86000743272808 підлягають визнанню недійсними на підставі ст.ст.203,215 ЦК України, так як вони між ним та відповідачем не укладалися, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України. Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. У свою чергу, в пункті 8 постанови пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п`ятої ЦК. Отже правочини, які як вважав позивач, є неукладеними не можуть бути визнані недійсними, що свідчить про те, що позивач обрав невірний спосіб захисту своїх прав, який не передбачений законом. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2020 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитних договорів недійсними з інших правових підстав. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що за результатами перегляду оскаржуваного рішення в апеляційному порядку ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову з інших правових підстав, тому підстави для розподілу судових витрат - відсутні. Керуючись ст.ст.203,204,215,1054 ЦК України, ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитних договорів недійсними - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 04 вересня 2020 року. Головуючий: Судді: