Постанова 4824 № 371/998/18

Головуючий у І інстанції Капшук Л.О. Провадження № 22-ц/824/9186/2020 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 вересня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Мельника Я.С., Сліпченка О.І., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 05 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, В С Т А Н О В И В: У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та просила про його задоволення, посилаючись на те, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у листопаді 2015 року набули у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 48,6 кв.м., право власності на яку зареєстровано за відповідачем. У травні 2017 року відповідач вигнав позивачку із вищевказаної квартири і відмовився від її поділу у позасудовому порядку. Оскільки спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, як подружжя, та зважаючи на недосягнення згоди щодо її поділу, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому на підставі положень ст.ст. 69-72 СК України просила поділити квартиру шляхом визнання за нею права власності на Ѕ її частину. Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 05 травня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на Ѕ частину спільного майна подружжя у виді квартири АДРЕСА_1 . Судові витрати ОСОБА_2 у виді сплаченого судового збору в сумі 2 900 грн. компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення та ухвалити по справі нове рішення про відмову у поділі квартири, посилаючись на те, що квартира є об`єктом права його особистої власності, оскільки була придбана для нього державою, як для інваліда ІІ групи з числа військовослужбовців, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції та потребують поліпшення житлових умов, тобто дане нерухоме майно відповідач отримав за заслуги перед Батьківщиною, захищаючи цілісність кордону під час проведення антитерористичної операції на сході України. З вищенаведених підстав спірна квартира не є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, як подружжя, та не підлягає поділу. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 заперечила проти її задоволення та просила залишити рішення суду без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав. Позивач ОСОБА_2 в апеляційному суді проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечила та просила рішення суду залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, і це встановлено судом, що сторони з 15 січня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, котрий було розірвано рішенням Миронівського районного суду Київської області від 21 травня 2018 року (а.с.5, 7). Від шлюбу сторонимають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6). Такожвстановлено, що 1 грудня 2015 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано право приватної власності на об`єкт нерухомого майна у виді квартири під номером АДРЕСА_1 . Квартира складається з двох житлових кімнат, має загальну площу 48,6 кв.м. Державна реєстрація набутого права здійснена на підставі договору купівлі-продажуквартири, серія та номер 1266, виданого 20 листопада 2015 року, видавник: Назарчук Н.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 781860032229(а.с.34-37). Згідно вищевказаного договору купівлі-продажу квартири, фізична особа ОСОБА_5 , як продавець, юридична особа за законодавством Служба у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації (Сторона 2) та відповідач ОСОБА_2 , як покупець, 20 листопада 2015 року уклали договір купівлі-продажу квартири, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 . Дана квартира, належна продавцю, булапридбана Службою у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації та передана покупцю ОСОБА_2 за Актом приймання-передачі квартири від 27 листопада 2015 року(а.с.38).Вартість квартири відповідно до договору становила 579 992 грн. 40 коп. За змістом укладеного договору купівлі-продажу квартири сторони діяли з метою придбання житла для сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, а також для інвалідів І-ІІ групи з числа військовослужбовців, які брали участь у зазначеній операції та потребують поліпшення житлових умов. Пунктом 3.1. договору передбачено, що право власності на квартиру посвідчується цим договором купівлі-продажу та виникає у покупця з моменту державної реєстрації цього права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За умовами договору його укладено відповідно до Наказу Київської обласної державної адміністрації служби у справах дітей та сім`ї № 283 від 12 листопада 2015 року «Про придбання житла», Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво (придбання) житла для сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, а також для інвалідів І-ІІ групи з числа військовослужбовців, які брали участь у зазначеній операції, та потребують поліпшення житлових умов, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2015 року №

348. Відповідно до пункту 6.5. договору купівлі-продажу квартири дружина покупця ОСОБА_2 надала згоду на купівлю квартири. Наявність згоди підтверджена її заявою, справжність підпису на якій засвідчено нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Н.В. 20 листопада 2015 року за реєстровим № 1265. Згідно п. 9.8. договору покупцю при укладенні договору роз`яснено, в тому числі, зміст ст.ст. 57-62, 65 та 74 Сімейного кодексу України. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Частиною 3 ст. 61 СК України передбачено, що в разі, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього зареєстровано лише за одним з подружжя. Зазначені норми права припускають існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі, незалежно від тієї обставини, хто є набувачем за договором, та на чиє ім`я було зареєстровано право власності на таку річ. Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до правил ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Тлумачення ст. 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17. Оскільки квартира набута сторонами, як подружжям, за час шлюбу і відповідачем суду не було надано доказів на спростування презумпції спільності права власності на неї, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності сторін, як подружжя, та підлягає поділу шляхом визнання за позивачем права власності на Ѕ її частину. Доводи апеляційної скарги про те, що квартира не підлягає поділу, оскільки є об`єктом особистої власності відповідача, в зв`язку із тим, що була придбана для нього державою за заслуги перед Батьківщиною, колегією суддів відхиляються, виходячи з наступного. Згідно ч. 3 ст. 57 СК України, на яку посилається апелянт, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 22 червня 2018 року Управлінням соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с.33). Спірна квартира АДРЕСА_1 дійсно була придбана для відповідача, як інваліда 2 групи з числа військовослужбовців, які брали участь у антитерористичній операції, та потребують поліпшення житлових умов відповідно до Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво (придбання) житла для сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, а також для інвалідів І-ІІ групи з числа військовослужбовців, які брали участь у зазначеній операції, та потребують поліпшення житлових умов, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2015 року № 348, яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів № 719 від 19 жовтня 2016 року. Разом з тим, дана квартира була придбана за час шлюбу сторін та в інтересах сім`ї, що, зокрема, підтверджується фактом надання дружиною відповідача ОСОБА_2 нотаріально посвідченої згоди на придбання квартири. Крім того, на думку колегії суддів, підтвердженням того, що квартира придбавалась для ОСОБА_2 саме в інтересах сім`ї, є також факт придбання для нього двокімнатної квартири, що свідчить про урахування інтересів його дружини та дитини. Враховуючи викладене, доводи апелянта про те, що спірна квартира є його особистою власністю і не підлягає поділу, є недоведеними та законності і обґрунтованості висновків суду першої інстанції не спростовують. Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можебути підставою для скасування або зміни рішення суду, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, з дотриманням норм матеріального права. Інші доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні. В зв`язку із тим, що ціна позову у даній справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, рішення суду апеляційної інстанції згідно п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Миронівського районного суду Київської області від 05 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття таоскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: