Постанова 4824 № 372/61/18

ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 серпня 2020 року м. Київ справа № 372/61/18 провадження № 22-ц/824/6490/2020 Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Іванової І.В. суддів - Сліпченка О.І., Сушко Л.П. при секретарі - Ярмак О.В. сторони : позивач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 відповідач за зустрічним позовом - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» нарішенняОбухівського районного суду Київської області від 03 лютого 2020 року у складі судді Зінченко О.М., повний текст складений 14.02.2020 року, встановив: У січня 2018 року ПАТ «Універсал Банк», який є правонаступником ВАТ «Універсал Банк», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вимоги позову ПАТ «Універсал Банк» мотивував тим, що 05 березня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 006-2008-494 відповідно до якого ВАТ «Універсал Банк» надав у позику ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 60 000 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,45 % річних в порядку, на умовах та в строки визначені цим договором. Позивач виконав свої обов`язки за кредитним договором, надав Відповідачу кредитні кошти у визначеному розмірі. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки від 05 березня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Щуром О.І. та реєстрований в реєстрі за № 1682 у відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 67,01 кв.м, житловою площею 39,8 кв. м., що належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17 квітня 1996 року. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за вказаним кредитним договором у загальній сумі 58 451, 49 дол. США. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 23 травня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України, скасовано рішення суду першої інстанції. Ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість зі сплати процентів в розмірі 4 245, 88 дол. США та заборгованість за підвищеними процентами в розмірі 73, 15 дол. США. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Далі позивач Банк зазначив, що станом на дату звернення до суду з даним позовом у січні 2018 року, заборгованість за кредитним договором залишається не погашеною, вимога банку про повернення кредитних коштів не виконаною, а тому просив в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Універсал Банк» за кредитним договором № 006-2008-494 від 05 березня 2008 року, у розмірі 36 480 дол. США, звернути стягнення на предмет іпотеки - вищевказану квартиру, яка складається з трьох житлових кімнат загальною площею 67,01 кв. м., житловою площею 39,8 кв.м., що належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17 квітня 1996 року, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в рамках виконавчого провадження за початковою ціною 805 100 грн. У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, в обґрунтування якої зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в нього народилася донька, ОСОБА_1 , яка з моменту народження і по теперішній день проживає в квартирі АДРЕСА_2 . Оскільки спірна квартира на час укладення договору іпотеки була єдиним постійним місцем проживання ОСОБА_1 та його дружини, які являються батьками ОСОБА_1 , вказана квартира, відповідно до ч.4 ст.2 9 ЦК України являлася також і місцем проживання їх малолітньої доньки. На момент укладення договору іпотеки малолітня донька мала право на житло та проживала у квартирі, яка була передана в іпотеку. ОСОБА_1 вважає, що передача нерухомості в іпотеку, всупереч вимогам ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», відбувалася без попередньої згоди органів опіки та піклування, отже, вказаний правочин не можна визнати таким, що відповідає вимогам ст.203 ЦК України, а тому просив визнати недійсним договір іпотеки від 05 березня 2008 року. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 03 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки також відмовлено в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору іпотеки. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач АТ «Універсал Банк» подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги АТ «Універсал Банк» посилається на те, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права і неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, посилання ж суду на відсутність доказів щодо повідомлення боржника про повернення коштів за кредитом як на підставу для відмови у задоволенні позову, є, на думку банку, також помилковим, оскільки боржник сам ухилявся від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу про виконання грошового зобов`язання. Від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» без задоволення. ОСОБА_1 вказує, що він як відповідач, заперечував і заперечує наявність заборгованості, а тому висновок експерта є належним доказом, який спростовує твердження позивача про наявність заборгованості за кредитним договором. Більш того, під час розгляду даної справи у суді, позивачем не заявлялось жодне клопотання щодо виклику експерта чи призначення повторної експертизи. У банку не було жодних зауважено до вказаного експертного висновку. Інші учасники справи правом на подачу відзиву не скористались. В суді апеляційної інстанції представник позивача Банку апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав, просив її задовольнити. Представник відповідача Фролова О.О. в судовому засіданні заперечував проти скарги з підстав, викладених у відзиві. Інші учасники, будучи належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, до суду не з`явились, просили справу розглядати за їх відсутність, тому колегія суддів вважає за можливе, відповідно до ст. 371, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання. Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення учасників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 05.03.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 006-2008-494 відповідно до якого ВАТ «Універсал Банк» надав у позику ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 60 000 доларів США в строк до 01.03.2028 року, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути кредитору, а також сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 13,45 % річних в порядку, на умовах та в строки визначені цим договором (т.1 а.с.10-16). З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором від 05.03.2008 року між Банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки від 05.03.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Щуром О.І. та реєстрований в реєстрі за № 1682 у відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 67,01 кв.м, житловою площею 39,8 кв. м., що належить іпотекодавцям на праві спільної власності (в рівних долях) на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17.04.1996 року, Обухівським комбінатом Комунальних підприємств ЖКК №2, згідно розпорядження від 27.03.1996 року №1683 (т.1 а.с.26-32). Право власності на предмет іпотеки зареєстровано в державному реєстрі прав на нерухоме майно 22 квітня 1996 року, номер запису №2798/91 реєстровій книзі №30 (т.1 а.с.31). Згідно висновку про вартість майна від 22.11.2017 року, ринкова вартість спірної кварти 30 400 дол.США, що складає за курсом НБУ 805 100 грн. (а.с.61) Рішенням Обухівського районного суду Київської області стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором від 05.03.2008 року №006-2008-494 у загальній сумі 58451,49 доларів США. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 23.05.2016 року, яке залишено без змін, було скасовано рішення суду першої інстанції. Постановлено нове рішення, яким позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» 4245,88 доларів США заборгованості зі сплати процентів та 73.15 доларів США заборгованості за підвищеними процентами, що становить загальну суму 4319,03 доларів США, та судові витрати у сумі 1 632, 59 грн., у задоволені решти позовних вимог відмовлено з підстав ненадання доказів щодо отримання боржником рекомендованого листа з вимогою про дострокове стягнення кредиту (т.2 а.с.69-74). Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення економічної експертизи від 17.09.2019 року зазначено, що наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника перед банком не відповідає умовам укладеного між вказаними сторонам кредитного договору №006-2008-494 від 05.03.2008 року, зокрема суми зазначені в Розрахунку заборгованості не відповідають сумі встановленій у графіку платежів (т.2 а.с. 9-17). Звертаючись до суду з даним позовом, Банк посилаючись на те, що після рішення судів про стягнення процентів за кредитом з відповідача ОСОБА_1 , останній так і не виконав належним чином свої зобов`язання, тому Банк знов звернувся до суду і просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах (аукціону) за початковою ціною 805 100 грн., в рахунок часткового погашення заборгованості яка виникла станом на 27.12.2017 року по достроковому поверненню тіла кредиту, що складається з боргу по достроковому поверненню тіла кредиту в розмірі 31 756,18 доларів США та 4 723,82 доларів США простроченої заборгованості по тілу кредиту, про що Банк надав відповідний розрахунок (т.1 а.с.37-39). Відмовляючи в задоволенні позову Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд виходив з того, що позивачем не зазначено підстав та обставин щодо неможливості проведення такого стягнення в позасудовому порядку. Судова колегія не може погодитись з таким висновком з наступних підстав. Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. З урахуванням наведених норм матеріального права та фактичних обставин справи, зокрема того, що боржник своєчасно не здійснював погашення за кредитним договором у строки та на умовах обумовленими сторонами та в даному випадку пред`явленням вимоги до відповідача про дострокове повернення кредиту є пред`явлення цього позову. Проте, відповідач і до цього часу борг в повному обсязі не повернув, тому відповідно до умов договору у банка виникло право на захист свого порушеного права. Відповідно до пункту 4.2 Договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється або за рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або застереження про задоволення вимог іпотеко держателя, або згідно з домовленістю сторін (т.1 а.с.28). У разі невиконання чи неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (стаття 33 Закону України «Про іпотеку»). У пункті 1 частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» вказано, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки. У частині другій статті 39 Закону України «Про іпотеки» встановлено, що у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. За таких обставин, у даному випадку у резолютивній частині рішення суду початкова ціна предмета іпотеки в грошовому вираженні не має визначатися, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 березня 2018 року (цивільна справа № 235/3619/15-ц, касаційне провадження № 14-11цс18). Ураховуючи наведене, слід дійти висновку, про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах за ціною, встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Універсал Банк довів наявність у відповідача ОСОБА_1 невиконаних зобов`язань за договором про надання кредиту в частині дострокового повернення тіла кредиту в розмірі 31 756,18 доларів США та 4 723,82 доларів США простроченої заборгованості по тілу кредиту від 05.03.2008 року, внаслідок чого у банку, у силу положень ст. 33 Закону України "Про іпотеку" та умов договорів іпотеки від 05.03.2008 року, виникло право задовольнити ці вимоги за рахунок предмету іпотеки. При цьому, судова колегія приймає до уваги твердження відповідача ОСОБА_1 про відсутність заборгованості по тілу кредиту, оскільки такий розмір боргу, який Банк просить за рахунок предмету іпотеки задовольнити, відповідачем не спростований. При цьому судова колегія погоджується з доводами позивача Банку що твердження у висновку експерта про невідповідність розрахунку заборгованості Додатку №2 до Кредитного договору ні прямо, ні опосередковано не свідчить про невірність/некоректність наданого Банком розрахунку і не спростовує наведені в ньому дані у зв`язку з тим, що кредитне зобов`язання за своєю економіко-правовою природою має динамічний характер, зокрема, характеризується періодичним внесенням платежів, що у випадку порушення умов зобов`язання Позичальником, можуть справлятись в недостатньому розмірі або невчасно, а це, в свою чергу призводить до перенесення коштів на облік як прострочених; разом із тим, погашення сум боргу, що утворились чи справляння платежів в розмірі більшому за встановлений також призводить до відповідних корегуючих проводок. Графік платежів є алгоритмом виконання зобов`язання, встановленим Сторонами за взаємною згодою, а розрахунок заборгованості є відображенням його (виконання) реального стану. Таким чином, правомірність дій Банку з нарахування сум заборгованості саме в зазначеному розмірі фактично матеріалами справи не спростована. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що посилання відповідача ОСОБА_1 про недоведеність позивачем розміру заборгованості та висновок експерта про невідповідність розрахунку заборгованості Додатку №2 до Кредитного договору, обґрунтовано на припущеннях та суперечить як вимогам статті 81 ЦПК України, так і частини другої статті 614 ЦК України, якою встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. За таких обставин, оскільки обставини справи встановлені судом правильно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Разом з цим, слід врахувати, що відповідно до п. 1 ч. 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" № 1304-VII від 3 червня 2014 року, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. У свою чергу, частиною 4 визначено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. У переданій в іпотеку банку квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , і яка належить відповідачам на праві спільної власності в рівних частках, проживають та зареєстровані відповідачі. Таким чином, оскільки відповідачу ОСОБА_1 був наданий споживчий кредит в іноземній валюті та на його забезпечення відповідачі передали в іпотеки банку житлову квартиру, загальною площею 67,01 кв. м, яка використовується, як місце їх постійного проживання, тому враховуючи норми Закону № 1304-VII від 3 червня 2014 року, який є чинним на момент апеляційного розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Отже, апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду в частині вирішення позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, відповідно до вимог ст.376 ЦПК України. В частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки недійсним, рішення суду сторонами не оскаржується, тому підлягає залишенню без змін. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, або ухвалює нове, відповідно змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: постановив : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 лютого 2020 року в частині вирішення позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк». В рахунок часткового погашення заборгованості станом на 27.12.2017 року, що складається з боргу по достроковому поверненню тіла кредиту в розмірі 31 756,18 доларів США та 4 723,82 доларів США простроченої заборгованості по кредиту, укладеному між Публічним акціонерним товариством «Універсал Банк» та ОСОБА_1 кредитним договором №006-2008-494 від 05.03.2008 року, звернути стягнення на предмет іпотеки - трьохкімнатну квартиру загальною площею 67,01 кв.м, житловою площею 39,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить іпотекодавцям на праві спільної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17.04.1996 року, та зареєстрована в державному реєстрі прав на нерухоме майно 22 квітня 1996 року, номер запису №2798/91 реєстровій книзі №30, шляхом продажу на прилюдних торгах за ціною, встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Стягнути з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» судовий збір з кожного в розмірі по 4982 грн. В решті рішенняОбухівського районного суду Київської області від 03 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді :