Постанова 4823 № 750/2257/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 27 серпня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/2257/20 Головуючий у першій інстанції - Карапута Л. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/971/20 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючої - судді - Шитченко Н.В., суддів Бобрової І.О., Мамонової О.Є., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів, місце ухвалення рішення суду - м. Чернігів, дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - 10 червня 2020 року. У С Т А Н О В И В: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з останньої на його користь безпідставно набуті кошти у сумі 24683,47 грн, проценти за користування безпідставно набутими коштами по дату складання позовної заяви у сумі 3477,57 грн, а також проценти, які повинні бути нараховані з дати складання позовної заяви по дату винесення судового рішення. У мотивування заявлених вимог позивач зазначав, що17 квітня 2019 року постановою Верховного Суду скасовано рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2017року в частині вирішених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні і ухвалено нове рішення, відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до ФОП ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Проте до прийняття Верховним Судом указаної постанови було фактично виконано судове рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2017 року і у примусовому порядку на підставі виконавчого листа було стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 24683,47 грн, а також стягнуто на користь Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області 2468,35 грн виконавчого збору, 51,00 грн та 104,00 грн витрат на виконавче провадження. Позивач посилався на те, що підставою набуття одержувачами зазначених сум були рішення судів, які в подальшому скасовані, відповідно підстава набуття майна (коштів) відпала, а майно (кошти) є такими, що набуті без достатньої правової підстави і в силу ст. 1212 ЦК України мають бути відповідачкою повернуті. ОСОБА_1 просив також стягнути з ОСОБА_2 проценти за користування чужими грошовими коштами посилаючись не положення ст. 536, ч. 2 ст. 1214 ЦК України. Рішенням від 10 червня 2020 року Деснянський районний суд м. Чернігова відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду і прийняти нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі, стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно набуті кошти в сумі 24683,47 грн, проценти за користування безпідставно набутими коштами по дату складання апеляційної скарги у сумі 4077,19 грн, а також проценти, які повинні бути нараховані з дати складання апеляційної скарги по дату винесення апеляційним судом рішення. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що справа розглянута суддею Карапутою Л.В. , яка самовідвід не заявила, проте прийняла рішення у справі №750/4168/17, де стороною був заявник, і яким у подальшому незаконно стягнуто з нього кошти на користь ОСОБА_2 . Зазначає, що судом не було обґрунтовано відмову у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за участю сторін. Посилається на те, що суд першої інстанції вирішуючи спір, безпідставно застосував одночасно норми ст. 444 ЦПК України і ст. 1215 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи. На думку скаржника, чинність судового рішення на момент його виконання не може бути підставою для висновку про те, що особа, яка набула майно за пізніше скасованим рішенням, не має обов`язку його повернути. Указує, що суд не врахував, що позивач виплатив ОСОБА_2 кошти не добровільно, а у примусовому порядку на виконання судового рішення, яке в подальшому скасовано, а отже наведена обставина виключає застосування положень ст. 1215 ЦК України. У наданому відзиві ОСОБА_2 , погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилалась на те, що грошові кошти, набуті на підставі рішення суду про стягнення середньої заробітної плати, яке згодом було скасовано, не підлягають поверненню відповідно до положень ст. 1215 ЦК України. Указувала, що норми ст. 1212 ЦК України, на яку посилається позивач, не можуть застосовуватись при вирішенні даного спору, оскільки майно (заробітна плата) було нею отримано не безпідставно, а за рішенням суду (виконавчий лист №2/750/2427/17, виданий 22 січня 2018 року Деснянським районним судом м. Чернігова). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, суд першої інстанції виходив з того, що заробітна плата не підлягає поверненню та ОСОБА_2 добросовісно набула кошти (заробітну плату) на підставі рішення суду, яке було чинне на момент його виконання. У задоволенні вимоги про стягненні процентів за користування коштами суд відмовив, пославшись на те, що така вимога є похідною від основної вимоги. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства. У справі встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 24 лютого 2015 року по 26 листопада 2016 року у розмірі 10 683,89 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 18 670,62 грн та індексацію заробітної плати у розмірі 19 894,17 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. (а.с. 28-30) Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2017 року змінено рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2017 року в частині визначених судом першої інстанції сум середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та індексації. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 25 лютого 2015 року по 25 листопада 2016 року у сумі 24 683,47 грн. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 індексацію заробітної плати за період з листопада 2013 року по жовтень 2016 року у сумі 18 781,64 грн. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати скасовано і ухвалено нове рішення. Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову про стягнення з ФОП ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. У іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2017 року залишено без змін. (а.с. 18-27) Рішення суду виконано фактично 08 лютого 2018 року та 27 лютого 2018 року, що підтверджується листом Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Куликівському та Чернігівському районах від 08 листопада 2019 року. (а.с. 10-11) 17 квітня 2019 року постановою Верховного Суду рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні скасовано і ухвалено нове рішення. Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до ФОП ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 280 грн. (а.с. 13-17) 19 грудня 2019 року ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поворот виконання рішення суду. (а.с. 51-54) Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Разом з тим, у статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Згідно з частиною першою зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Указаний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18) та упостанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року №711/3248/18 (провадження №61-17614св19). Отже, суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно послався на те, що позивачем не доведено ні наявності рахункової помилки, ні недобросовісності набувачки спірних коштів, пославшись, що ОСОБА_2 отримала спірну суму на підставі судового рішення, що на час отримання коштів було чинним. Зважаючи на наведене, а також з метою забезпечення сталості та єдності судової практики, однакового застосування норм права, апеляційний суд під час вирішення спору враховує також останній за часом висновок суду касаційної інстанції (ухвалений у подібних правовідносинах), наведений у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 711/3248/18 (провадження № 61-17614св19). Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, суд першої інстанції, встановивши, що сума заробітної плати не підлягає поверненню та відсутня недобросовісність з боку ОСОБА_2 як набувача спірних коштів, обґрунтовано відмовив у стягненні безпідставно набутих коштів, зокрема, перерахований позивачем на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 24683,47 грн. Також ґрунтовно відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування безпідставно набутими коштами, оскільки така вимога є похідною від основної. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права наведених висновків не спростовують і ґрунтуються на довільному тлумаченні позивачем положень ст.ст. 1212, 1215 ЦК України. Порушень процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено. Не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції твердження ОСОБА_1 про те, що головуюча суддя Карапута Л.В. мала заявити самовідвід у даній справі через те, що під її головуванням постановлено рішення у справі № 750/4168/17, яке в подальшому судом касаційної інстанції було скасовано в частині, і за яким з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто спірну суму коштів, виходячи з наступного. Підстави для відводу (самовідводу) судді, недопустимість повторної участі судді в розгляді справи передбачені статтями 36, 37 ЦПК України. Як убачається з матеріалів справи (а.с. 69), позивач скористався наданим йому процесуальним правом та заявив відвід головуючій судді саме з тих підстав, що під її головуванням ухвалене рішення, за яким з нього в подальшому примусово стягнуто оспорювану суму. Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 травня 2020 року (у іншому складі суду) наведене клопотання розглянуто. ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді Карапути Л.В. з посиланням на те, що підстави, передбачені статтями 36, 37 ЦПК України, відсутні. Інших підстав для відводу (самовідводу) головуючої позивач не наводить. Не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що судом не було обґрунтовано відмову у задоволенні клопотання про розгляд справи за участю сторін та надмірну тривалість судового розгляду. За матеріалами справи, 07 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Ухвалою від 21 квітня 2020 року Деснянський районний суд м. Чернігова, керуючись статтями 274, 279 ЦПК України, вірно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про розгляд справи з викликом сторін з тих підстав, що предметом позову є грошові кошти, розмір яких не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а позивач має право подавати заяви по суті позову, в яких він може викласти письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору. 5 червня 2020 року ухвалою суду наведену цивільну справу передано до канцелярії суду для вирішення питання про заявлений ОСОБА_1 відвід головуючій по справі. 6 травня 2020 року клопотання позивача про відвід ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова вирішено і у його задоволенні відмовлено. 10 червня 2020 року ухвалено оскаржуване рішення. Під час розгляду даної справи на усій території України було запроваджено карантин відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Зокрема пунктом 3 розділу ХII Прикінцевих положень ЦПК України у редакції Закону України № 540-IX від 30 березня 2020 року було передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 210 ЦПК України (строки розгляду справи по суті), продовжуються на строк дії такого карантину. Оскаржуване рішення постановлено судом 10 червня 2020 року. Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що твердження позивача про надмірну тривалість розгляду справи не знайшли свого підтвердження. Ураховуючи наведені обставини в сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 червня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 27 серпня 2020 року. Головуюча: Судді: