Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/16479/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 червня 2021 року м. Дніпросправа № 160/16479/20 (суддя Неклеса О.М., м. Дніпро) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційними скаргами Управління Державної казначейської служби України у Покровському районі Дніпропетровської області, ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі №160/16479/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у Покровському районі Дніпропетровської області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 07 грудня 2021 року звернулась до суду з позовом до Управління Державної казначейської служби України у Покровському районі Дніпропетровської області, згідно з яким просить: - визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 неправомірною; - стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 без урахування податків і зборів середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 117538,10 грн.; - стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 без урахування податків і зборів моральну шкоду в розмірі 117538,10 грн.; - стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме: судовий збір в розмірі 1175,38 грн. та судовий збір в розмірі 2102,00 грн. Позов обґрунтовано тим, що позивач у період з 23.12.2011 року по 20.06.2019 року знаходилась у трудових відносинах з відповідачем. В день звільнення - 20.06.2019 року їй була нарахована компенсація за невикористані відпустки в розмірі 5465,79 грн., невиплаченою залишилася компенсація за невикористану відпустку за стаж державної служби 15 років в кількості 11 днів - в розмірі 3906,15 грн. За рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 року по справі №160/2452/20 позивачу 16.10.2020 року було виплачено 3144,45 грн. компенсації за невикористану відпустку за стаж державної служби 15 років (за мінусом податків та зборів. У зв`язку з цим позивач вважає, що їй відповідачем повинно бути виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку з 20.06.2019 року по 16.10.2020 року Також позивач зазначає, що не підлягає доказуванню той факт, що неправомірна бездіяльність відповідача погіршила її душевне здоров`я і соціальне благополуччя, порушила нормальні життєві зв`язки, що потребувало від неї додаткових зусиль для організації життя. На підставі викладеного вважає незаперечними підставами для стягнення з відповідача на її користь моральної (немайнової) шкоди, яку вона оцінює у 117538,10 грн., що складається з розміру недоотриманого нею середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року, у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, позов задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 та стягнув з відповідача, код ЄДРПОУ 37004367 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , без урахування податків і зборів середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 3902,49 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив. Рішення суду мотивовано тим, що при звільненні позивача з ним не було проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, що є підставою для задоволення вимог позивача щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні в обсязі співмірному з сумою невиплаченої заборгованості та відсутності підстав для задоволення позову в іншій частині. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким позов задовольнити повністю. В апеляційній скарзі посилається на незгоду з висновками суду першої інстанції, невірне та неправомірне застосування до спірних правовідносин принципу співмірності. Звертає увагу на наявність іншої судової практика яка, на її думку, свідчить на користь позивача. Вважає, що факт завдання їй моральної шкоди відповідачем не підлягає доказуванню. Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, відповідач просить у задоволені позову відмовити. За текстом відзиву відповідач знову відтворює свою позицію по справі, перераховує обставини справи, скаржиться на суд, в іншій справі, який не врахував роз`яснень Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Зазначає, що правова позиція позивача зазначена в апеляційній скарзі, а саме постанови КГС ВС від 07.11.2019р. за №916/1345/18 не підпадає під спірну категорію справи. Посилається на відсутність належних доказів на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди несвоєчасним розрахунком при звільненні. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволені позову відмовити повністю. В апеляційній скарзі зазначає про відсутність у відповідача умислу або вини щодо затримки позивачу виплат при звільненні з посиланням на ч. 1 ст. 616 ЦК України. Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без розгляду та знов просить задовольнити її позов. У відзиві знову відтворює текст оскаржуваного рішення суду, апеляційної скарги та свою правову позицію по справі. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач у період з 23.12.2011 року по 20.06.2019 року перебувала у трудових відносинах з Управлінням Державної казначейської служби України у Покровському районі Дніпропетровської області та займала посаду головного спеціаліста-юрисконсульта. Протягом цієї роботи позивач у період з 23.12.2011 року по 30.09.2013 року та з 09.01.2017 року по 02.06.2019 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років. Відповідно до наказу відповідача від 19.06.2019 року № 6-к позивача звільнено із займаної посади 20.06.2019 року, згідно з п. 3 ч. 1ст. 83 Закону України «Про державну службу». Оскільки відповідачем 20.06.2019 року при звільненні не було виплачено позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби 15 років в розмірі 3906,15 гривень, вона зверталася до суду з позовною заявою для відновлення своїх прав. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 р. у справі № 160/2452/20 позов ОСОБА_1 було задоволено, визнано протиправною бездіяльність Управління Державної казначейської служби України у Покровському районі Дніпропетровської області щодо невиплати позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку за 15 років стажу державної служби при звільненні та стягнуто з Управління Державної казначейської служби України у Покровському районі Дніпропетровської області на користь позивача компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 15 років стажу державної служби при звільненні у розмірі 3906,15 грн. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.07.2020 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 р. в справі № 160/2452/20 залишено без змін. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 р. у справі №160/2452/20 заяву Управління Державної казначейської служби України у Покровському районі Дніпропетровської області про роз`яснення судового рішення від 24.04.2020 року було задоволено, роз`яснено, що податки і збори із невиплаченої компенсації за невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби при звільненні позивача у розмірі 3906,15 грн., присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні судового рішення від 24.04.2020 року, на підставі судового рішення, суми невиплаченої компенсації за невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби при звільненні позивача, зменшується на суму податків і зборів. Згідно з листом УДКСУ у Покровському районі № 02-22-06/682 від 19.10.2020 року, за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 року по справі №160/2452/20 позивачу виплачено 3144,45 грн. компенсації за невикористану відпустку за стаж державної служби 15 років (за мінусом податків та зборів). Згідно з випискою по картці позивача, компенсацію за невикористану відпустку за стаж державної служби 15 років в розмірі 3144,45 грн. зараховано 16.10.2020 року, отже датою фактичного повного розрахунку при звільненні є 16.10.2020 року, що не заперечується сторонами спору. Правомірність бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 20.06.2019 по 16.10.2020 року включно, та відшкодування завданої у зв`язку з цим моральної шкоди, є предметом спору переданого на вирішення суду. Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача з ним не було проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, що є підставою для задоволення вимог позивача щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні в обсязі співмірному з сумою невиплаченої заборгованості та відсутності підстав для задоволення позову в іншій частині. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, виходить з наступного. З системного аналізу чинного законодавства вбачається, що відносини державної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю державних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі. У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч. 6 ст. 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи. Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження державної служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями ст. 9 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України. Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Як правильно встановлено судом першої інстанції виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, час затримки розрахунку при звільненні складає 331 робочий день за період з 20.06.2019 по 16.10.2020 року. Згідно з рішенням Третього апеляційного адміністративного суду, яке набрало законної сили, встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача розрахована на підставі Порядку №100 на момент звільнення складає 355,10 грн. В силу приписів ч.4 ст.78 КАС України наведені обставини не доказуються при розгляді цієї справи. Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки становить 117538,10 грн., виходячи з розрахунку 331 день х 355,10 грн = 117538,10 грн. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 р. у справі №761/9584/15-ц, згідно з якими суд може зменшити належні до виплати суми врахувавши: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Таким чином, суд першої інстанції враховуючи те, що недоплачена позивачу сума грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за 15 років стажу державної служби при звільненні становила 3906,15 грн. (без урахування податків і зборів), і є в 30 разів меншою ніж середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки 117538,10 грн. (без урахування податків і зборів), а також з урахуванням того, що позивач з червня 2019 року по березень 2020 року не зверталась до суду з позовом, враховуючи те, що виконання вимог виконавчого листа у справі №160/2452/20 було відкладено через неоднозначністю трактування резолютивної частини рішення щодо обов`язкових відрахувань із суми компенсації, у зв`язку з чим відповідач звертався до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про роз`яснення виконання судового рішення від 24.04.2020 по справі № 160/2452/20, ухвала про роз`яснення рішення була прийнята 01.10.2020 року, обґрунтовано та правильно застосував до спірних правовідносин принцип співмірності. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності, враховуючи розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 3902,49 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із розміром середнього заробітку працівника за весь час затримки розрахунку. Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі №806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, постановах Верховного суду України від 27 квітня 2016 року по справі № 6-113цс16 та від 15 вересня 2015 року по справі № 21-1765а15, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.05.2019 року у справі № 815/714/16, від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18. Щодо вимог позивача про стягнення з Управління Державної казначейської служби України у Покровському районі Дніпропетровської області на користь позивача без урахування податків і зборів моральної шкоди в розмірі 117538,10 грн., суд першої інстанції обґрунтовано та правильно зазначив про таке. Згідно з ч.ч.1-5 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що позивачем на підтвердження наведених у позові доводів не надано жодного доказу заподіяння їй моральних страждань протиправними діями відповідача, які виразились у моральних та психічних стражданнях, переживаннях, доказів приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, як працівника з вищою юридичною освітою та юридичним стажем понад 15 років, доказів порушення нормальних життєвих зв`язків, доказів неможливості продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, тощо. Також, позивачем не зазначено з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір моральної шкоди у такому ж розмірі, як і сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що оскільки вимога позивача про відшкодування моральної шкоди на користь позивача не підтверджена жодними доказами, не є доведеними обставини понесення позивачем втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних незаконними діями відповідача, а тому вимога позивача про стягнення на її користь моральної шкоди є необґрунтованою, не доведеною та задоволенню не підлягає. Щодо доводів позивача в апеляційній скарзі, які полягають у незгоді з висновками суду першої інстанції, наявністю іншої судової практики яка, на думку позивача, свідчить на його користь. Слід зазначити, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою судовий розгляд справи. Відповідно до п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 справа «Руїз Торіха проти Іспанії» суд наголосив на тому, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав вважати, що твердження позивача щодо наявності обставин завдання їй моральної шкоди не підлягає доказуванню, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Також суд апеляційної інстанції не вбачає підстав вважати, що судом першої інстанції було невірно та неправомірно застосовано до спірних правовідносин принципу співмірності. Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності інша сторона зобов`язана заперечувати проти доводів суб`єкта владних повноважень. Між тим, інші аргументи наведені позивачем в апеляційній скарзі в обґрунтування своєї позиції по справі не є доречними і важливими аргументами, та вони не спростовують висновків суду першої інстанції. Щодо доводів відповідача про те, що у відповідача був відсутній умисел або вина щодо затримки позивачу виплат при звільненні з посиланням на ч. 1 ст. 616 ЦК України, слід зазначити, що таке твердження є недоречним, оскільки згідно з рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 р. по справі № 160/2452/20, яке апеляційною інстанцією було залишено без змін, визнано протиправною бездіяльність Управління Державної казначейської служби України у Покровському районі Дніпропетровської області щодо невиплати позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку за 15 років стажу державної служби при звільненні та стягнуто з Управління Державної казначейської служби України у Покровському районі Дніпропетровської області на користь позивача компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 15 років стажу державної служби при звільненні у розмірі 3906,15 грн. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Управління Державної казначейської служби України у Покровському районі Дніпропетровської області та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі №160/16479/20 без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 09 червня 2021 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко