Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 918/501/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 серпня 2020 року Справа №918/501/20 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І. при секретарі судового засідання - Кушніруку Р.В. за участю представників: Акціонерного товариства "Українська залізниця" - Бондар М.Л. (довіреність №1234 від 01.06.2020 року) розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 09.06.2020 р. у справі №918/501/20 (суддя Романюк Ю.Г., повний текст ухвали складено 09.06.2020 р.) за матеріалами позовної заяви Фізичної особи - підприємця Каваса Віктора Степановича до відповідача 1 - Виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до відповідача 2 - Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання договору оренди державного індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна, що належить до державної власності, №577 від 26 листопада 2010 року поновленим на той самий строк, на тих самих умовах ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 09.06.2020 р. матеріали позовної заяви (єдиний унікальний номер судової справи № 918/501/20) Фізичної особи - підприємця Каваса Віктора Степановича до відповідача - 1 Виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та відповідача - 2 Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання договору оренди державного індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна, що належить до державної власності, № 577 від 26 листопада 2010 року поновленим на той самий строк, на тих самих умовах - з доданими до неї документами передати за територіальною підсудністю до Господарського суду Волинської області (43010, м. Луцьк, пр. Волі, 54А). Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, справу залишити на розгляді по суті в Господарському суді Рівненської області, вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального права та з недотриманням норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що предметом спору у даній справі є правовідносини немайнового характеру щодо поновлення укладеного між сторонами договору на той самий строк, на тих самих умовах, однак в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції дійшов висновку, що даний позов подано з приводу нерухомого майна, місцезнаходження якого є Волинська обл., місто Ковель, бульвар Л. Українки. 37-В., а тому до спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення ч. 3 ст. 30 ГПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача. Згідно ст. 29 ГПК України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу. Апелянт вважає, що в даному випадку, позовні вимоги безпосередньо не стосуються об`єкта нерухомого майна, у зв`язку з чим виключна підсудність, за змістом частини 3 статті 30 ГПК України, в даній справі відсутня, а тому пред`явлення позову та розгляд справи має проводитись за загальними правилами підсудності. Враховуючи вище викладене апелянт вважає, що він правомірно звернувся з даним позовом до господарського суду Рівненської області. Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №918/501/20 у складі: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Павлюк І.Ю., суддя Савченко Г.І. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 у справі №918/501/20 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 09.06.2020 по справі №918/501/20 та призначено її до розгляду на 20.07.2020 року. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 по справі №918/501/20 розгляд апеляційної скарги відкладено на 27.07.2020 року. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 по справі №918/501/20 розгляд апеляційної скарги відкладено на 25.08.2020. Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду №01-04/475 від 25.08.2020 на підставі службової записки головуючого судді Демидюк О.О. від 25.08.2020, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі №918/501/20 - Савченка Г.І. та перебуванням на лікарняному судді-члена колегії по справі №918/501/20 - Павлюк І.Ю. у період з 25.08.2020 - 28.08.2020, відповідно до статті 32 ГПК України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії по справі №918/501/20. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2020 для розгляду справи №918/501/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 по справі №918/501/20 колегією суддів у складі: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І. прийнято до провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 09.06.2020 р. у справі №918/501/20. 25.08.2020 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги на іншу дату. В обґрунтування клопотання представник позивача посилається на те, що Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV-2" від 11.03.2020 №211 з 12.03.2020 на усій території України запроваджено карантин. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 та рішення Регіональної комісії з питань ТЕБ та НС Волинської ОДА (Протокол № 17 від 22.05.2020 року) карантин в Україні, та в межах Волинської області зокрема, продовжено до 22 червня 2020 року. Згідно рішення Уряду від 17 червня 2020 року, через зростання кількості хворих на «коронавірус», Кабінет Міністрів України подовжив дію карантинних обмежень в Державі до 31 липня 2020 року. Зазначене в повній мірі співвідповідне з рішеннями Регіональної комісії з питань ТЕБ та НС Волинської ОДА, якими хоч і деякі послаблення протиепідемічних заходів в регіонів відбулись, однак з чітким формулюванням "крім міст Ковеля, Володимира-Волинського та Ковельського, Володимир-Волинського, Ківерцівського, Ратнівського районів". З 1 серпня набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV-2". Відповідно до документа, адаптивний карантин в Україні продовжений до 31 серпня 2020 року. Окрім цього згідно зазначеного акту, залежно від епідеміологічної ситуації всі регіони буде поділено на декілька зон: зелену, жовту, помаранчеву і червону за рівнем епідемічної небезпеки поширення СОVID-19. 20 серпня 2020 року під час засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (Рішення № 24) визначено, що місто Рівне за рівнем поширення епідемічної небезпеки СОVID-19 потрапило до жовтої зони, яка перебуває «в кільці» червоної зони Рівненського району. Також, представник позивача повідомив, що він та Позивач в даній справі, 15-16 серпня 2020 року контактували з особою, в якої 17 серпня цього року, згідно результатів відповідних аналізів, підтвердився випадок захворювання СОVID-19, а тому нами свідомо було прийнято рішення про самоізоляцію строком на 14 днів, що у свою чергу унеможливлює явку до Північно-Західного апеляційного господарського суду в призначене судове засідання. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вище зазначеного клопотання, враховуючи наступне. У відповідності до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга). Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу; у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Колегія суддів наголошує, що відповідно до статті 64 Основного Закону України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого карантину. Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою надання можливості учасникам справи скористатись своїми процесуальними правами, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою розгляду справи у розумні строки, колегія суддів, дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами. Причини неявки в судове засідання позивача та його представника не можуть бути визнані судом поважними, оскільки позивачем не підтверджено неможливість представництва його інтересів іншими уповноваженими представниками. Окрім того, відповідно до ухвал Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.07.2020, 20.07.2020, 27.07.2020 по справі №918/501/20 явка представників сторін в судові засідання обов`язковою не визнавалась. В судове засідання 25.08.2020 року з`явився представник Акціонерного товариства "Українська залізниця", представник позивача в судове засідання не з`явився. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України). Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, з метою дотримання строку розгляду апеляційної скарги, передбаченого статтею 273 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 09.06.2020 р. у справі №918/501/20 за наявними у справі матеріалами. В судовому засіданні 25.08.2020 року представник Акціонерного товариства "Українська залізниця" просив суд в задоволені апеляційної скарги відмовити, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін. Окрім того, на виконання вимог ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 року по справі №918/501/20 представник Акціонерного товариства "Українська залізниця" в судовому засіданні подав усне клопотання про долучення до матеріалів справи Положення про виробничий структурний підрозділ "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Україниська залізниця", затвердженого наказом №167 від 19.07.2019 року, Положення про філію "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Україниська залізниця". Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Колегія суддів, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника Акціонерного товариства "Українська залізниця", розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та додані до неї документи, перевірила правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26.11.2010 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Кавасом Віктором Степановичем (Орендар) укладено Договір оренди державного індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна, що належить до державної власності, № 577 від 26.11.2010 року, згідно якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове оплатне користування державне окреме індивідуально визначене майно: кіоск № 9 площею 5,2 кв.м ВП "Станція Ковель" ДТГО "Львівська залізниця" (реєстровий номер 01059900.30041.АААВВИ353) (далі - Майно), що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Ковель, бульвар Л. Українки, 37-В та перебуває на балансі ВП "Станція Ковель" (код за ЄДРПОУ 01070770) ДТГО "Львівська залізниця" (код за ЄДРПОУ 01059900) (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно із звітом про оцінку станом на 31.05.2010 року, виконаним суб`єктом оціночної діяльності приватним підприємцем Янчуком О.Г. і становить за незалежною оцінкою 9 705,00 грн. (дев`ять тисяч сімсот п`ять гривень 00 коп.) без врахування ПДВ. 02.06.2020 року фізична особа - підприємець Кавас Віктор Степанович звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача - 1 Виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" та відповідача - 2 Акціонерного товариства "Українська залізниця", у якому позивачпросив визнати Договір оренди державного індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна, що належить до державної власності, № 577 від 26.11.2010 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (Орендодавець) (на сьогодні - Акціонерне товариство "Українська залізниця", Відповідач-2) та фізичною особою-підприємцем Кавасом Віктором Степановичем (Орендар) поновленим на строк, який був раніше ним встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені цим договором, тобто на 2 роки 364 дні - до 29 червня 2021 року. Дослідивши позовну заяву фізичної-особи підприємця Каваса Віктора Степановича від 29.05.2020 року, суд дійшов висновку, що остання на підставі ст. 31 Господарського процесуального кодексу України підлягає передачі до Господарського суду Волинської області з причин помилкового визначення позивачем правил територіальної юрисдикції (підсудності), встановлених ст. 29 Господарського процесуального кодексу України. Місцевий суд здійснивши аналіз умов договору оренди державного індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна про поновлення строку якого заявлені позовні вимоги, встановив, що вказаний договір містить пряму вказівку на місцезнаходження предмету договору, а саме, користування нерухомим та іншим майном відбуватиметься за адресою: Волинська обл., м. Ковель, бульвар Л. Українки, 37-В. Позов подано з приводу нерухомого майна, місцем знаходження якого є Волинська обл., м. Ковель, бульвар Л. Українки, 37-В., а тому до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ч. 3 ст. 30 ГПК України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне. Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. ЦК України при класифікації речей як об`єктів цивільних прав поділяє речі на рухомі і нерухомі. Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Згідно з приписами ч. ч. 1, 2, 6 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, (надалі ГПК України), право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку. Параграфом 3 Глави 2 Розділу І Господарського процесуального кодексу України закріплено правила визначення територіальної юрисдикції (підсудності) господарських справ. У відповідності до приписів ст. 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. За загальним правилом викладеним у частині 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим кодексом. Згідно з частиною 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, регламентованої статтею 30 цього Кодексу. Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Так, відповідно до частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Правовий аналіз змісту вказаної правої норми свідчить про те, що виключна підсудність розповсюджується на будь-який спір, наслідком якого може бути виникнення, зміна або припинення прав на нерухоме майно. При цьому тлумачення частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства, визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2020 по справі №910/1064/18 дійшла висновку, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном (п. 7.36). З огляду на зазначений підхід ЄСПЛ до тлумачення правових норм, а також висновку Великої Палати Верховного Суду по справі №910/1064/18, положення статті 30 Господарського процесуального кодексу України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі виступає немайнова вимога позивача про визнання договору оренди державного індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна, що належить до державної власності, № 577 від 26 листопада 2010 року - поновленим. Фактичним наслідком задоволення позовних вимог позивача буде поновлення договору оренди нерухомого майна №577 від 26.11.2010 року на той самий строк і на тих самих умовах. Приписами пункту 1 частини 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Відповідно до частини 3 статті 31 Господарського процесуального кодексу України передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення. З вище викладеного вбачається, що спір у даній справі виник з приводу нерухомого майна, оскільки позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Каваса Віктора Степановича мають явний, очевидний правовий зв`язок із нерухомим майном, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Ковель, бульвар Л. Українки, 37-В., відповідно, справа підлягає передачі на розгляд за місцем знаходження нерухомого майна, а саме до Господарського суду Волинської області. Окрім того, відповідно до п. 2.1. Положення про виробничий структурний підрозділ "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Україниська залізниця", затвердженого наказом №167 від 19.07.2019 року, Підрозділ не має статусу юридичної особи, відповідно до п. 2.1. Положення про філію "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Україниська залізниця" Філія є відокремленим підрозділом Товариства, який не має статусу юридичної особи. А тому, колегія суддів вважає, що позивач безпідставно обрав суд за місцем знаходження відповідача 1, а саме Господарський суд Рівненської області. Колегія суддів зазначає, що приписами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950, ратифікованої Україною 17.07.1997 (набрала чинності для України 11.09.1997) гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, зокрема, цивільного характеру. Однак, надане кожному право не може трактуватися безмежно. Реалізація такого права повинна відбуватися на умовах, визначених законом. Принцип законності є необхідною складовою верховенства права. Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Отже, кожен, хто звертається до суду, повинен дотримуватися певних правил та процедур, визначених законом. Зазначене є передумовою забезпечення прав та свобод людини. Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано та з дотриманням норм процесуального права постановив оскаржувану ухвалу про передачу матеріалів позовної заяви (єдиний унікальний номер судової справи №918/501/20) фізичної особи - підприємця Каваса Віктора Степановича до відповідача - 1 Виробничого структурного підрозділу "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" та відповідача - 2 Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання договору оренди державного індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна, що належить до державної власності, № 577 від 26 листопада 2010 року поновленим на той самий строк, на тих самих умовах - з доданими до неї документами за територіальною підсудністю до Господарського суду Волинської області (43010, м. Луцьк, пр. Волі, 54А). Колегія суддів відхиляє доводи апелянта викладені ним в апеляційній скарзі, оскільки вони спростовуються вище встановленими обставинами. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права. Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи все вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що ухвала Господарського суду Рівненської області від 09.06.2020 р. у справі №918/501/20 винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права та з врахуванням обставин справи, а тому відсутні правові підстави для її скасування. Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги, у зв`язку з відмовою в її задоволенні покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 31, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 09.06.2020 р. у справі №918/501/20 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 09.06.2020 р. у справі №918/501/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

4. Справу №918/501/20 передати на розгляд до Господарського суду Волинської області. Повний текст постанови складений "27" серпня 2020 р. Головуючий суддя Демидюк О.О. Суддя Крейбух О.Г. Суддя Юрчук М.І.