Постанова Кропивницький апеляційний суд № 404/2852/19

ПОСТАНОВА Іменем України 19 серпня 2020 року м. Кропивницький справа № 404/2852/19 провадження № 22-ц/4809/841/20 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Дьомич Л.М., Єгорової С.М. за участі секретаря - Тимошенко Т.О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 19 лютого 2020 року у складі судді Мохонько В.В. і В С Т А Н О В И В: В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 371 193 грн 88 коп, яка складається з суми основного боргу в розмірі 324 129 грн , 3 % річних від простроченої суми в розмірі 10 016 грн 94 коп, інфляційних втрат в розмірі 37 047 грн 94 коп. Позовна заява мотивована тим, що 02 квітня 2017 року ОСОБА_2 під розписку взяв у позику в ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 10 000 євро, що в еквіваленті до національної валюти на момент отримання коштів складало 324 129 грн. Розписка не містить кінцевої дати повернення, але відповідач зобов`язався повернути кошти до 01.04.2018 включно, на першу вимогу. Оскільки відповідач, не повернув отримані в борг кошти в передбачений договором строк та переховується від позивача, остання змушена звернутись до суду. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 лютого 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що договором позики не встановлено строк повернення позики, а позивач не надала доказів звернення до відповідача із вимогою про повернення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 лютого 2020 року, задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи та ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права. На підставу відмови у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції безпідставно посилався на те, що суду не надано безспірних доказів про направлення вимоги про сплату коштів відповідачу, а повідомлення кур`єрської служби доставки від 28.02.2018 про направлення такої вимоги ОСОБА_2 , від отримання якої отримувач відмовився, має наведення ручкою по іншому повідомленні про відправлення. Зокрема, під час розгляду справи судом першої інстанції стороною позивача долучався до матеріалів справи доказ направлення вимоги про сплату боргу відповідачу. Оскільки, судом було поставлено під сумнів факт направлення вимоги, розгляд справи 26.12.2019 було відкладено в зв`язку з повторним направленням вимоги 16.12.2019, яка була повернута у зв`язку з неврученням через відсутність адресата. Ставлячи під сумнів першу направлену вимогу, суд першої інстанції не взяв до уваги повторно направлену вимогу за місцем реєстрації відповідача. Враховуючи, що договором позики не встановлено строк повернення позики, позивач двічі надав докази звернення до відповідача з вимогою про повернення коштів, тому позов не є передчасним. Окрім того, суд першої інстанції долучив до матеріалів справи оригінал розписки, що взагалі позбавляє позивача повторно звернутись до суду. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення. Позивач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явився про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з судовою повісткою. Від представника позивача адвоката Волєвої О. В. надійшла заява про розгляд справи без її участі та без участі позивача. Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання апеляційного суду не з`явився про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином за місцем реєстрації, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з конвертом, причина повернення - «адресат відсутній за вказаною адресою» та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з конвертом кур`єрською службою доставки, в якому зазначено, що 14.08.2020 отримувач за адресою відсутній. Відповідно до положень ч.1 ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Оскільки сторони про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, суд вирішив розглянути справу без їх участі, що відповідає положенням ст.372 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 02 квітня 2017 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10 000 євро під 3 % на місяць, зобов`язався своєчасно виплачувати відсотки та повернути всю суму при першій вимозі, відсотки зобов`язався виплачувати кожні шість місяців, що підтверджується оригіналом розписки (а. с. 43). Згідно наданих позивачем розрахунків 3% річних складає сума в розмірі 10 016 грн 94 коп, інфляційні втрати складає сума в розмірі - 37 047 грн 94 коп (а. с. 11-12). Відповідно до повідомлення кур`єрської служби доставки від 28.02.2018 про направлення вимоги про сплату коштів ОСОБА_2 , отримувач відмовився від отримання (а. с. 67). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що договором позики не встановлено строк повернення позики, а позивач не надав доказів звернення до відповідача із вимогою про повернення боргу. Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися неможна з огляду на таке. Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з статтею 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. За приписами статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором. Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Матеріалами справи підтверджується, відповідно до розписки від 02.04.2017, ОСОБА_2 отримавши 10 000 євро в борг зобов`язався повернути всю суму боргу при першій вимозі (а. с. 9, 43). Позивач направляла відповідачу вимогу від 26.02.2018 про повернення коштів в сумі 10 000 євро до 01.04.2018, відповідно до укладеного договору позики від 02.04.2017 (а. с. 66). Вказана вимога направлялась на адресу відповідача за місцем його реєстрації кур`єрською службою доставки та не була отримана ним 28.02.2018 через відмову, що підтверджується відповідною відміткою на повідомленні кур`єрської служби доставки (а. с. 67). У вказаному повідомленні зазначено прізвище, адреса та підпис відправника ( ОСОБА_1 ), дата відправки, назва поштового відправлення, а також прізвище та адреса отримувача ( ОСОБА_4 ), яка відповідає місцю його реєстрації. Оскільки, відповідач відмовився від отримання листа відповідача з вимогою про повернення боргу, він вважається таким, що повідомлений про вказану вимогу, і, як наслідок, прострочив зобов`язання з 02.04.2018. На вказане суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову через відсутність безспірних доказів направлення вимоги про повернення боргу. З огляду на те, що відповідач прострочив виконання зобов`язання, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу, з розрахунку курсу української гривні встановленого Національним банком України станом на 02.04.2018 за 100 євро - 3241,29110 грн, що становить 324 129 грн, підлягає задоволенню. Крім того, відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, несе наслідки, визначені статтею 625 цього Кодексу. За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки відповідач на першу вимогу позивача не повернув борг, відповідно до приписів ст.625 ЦК України на користь позивача підлягає стягненню 3% річних за період з 02.04.2018 по 12.04.2019 в розмірі 10 016,92 грн (324 129 грн*3%/100/365 днів* 376 днів прострочення). Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 37047,94 грн інфляційних втрат задоволенню не підлягають з огляду на таке. За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Враховуючи вищевикладене, а також те, що умовами договору сума боргу визначена в іноземній валюті в розмірі 10 000 євро, нарахована позивачем сума інфляційних втрат стягненню не підлягає. Неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права відповідно до п.1,3,4 ч.1, п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи складність справи, витрачений час та обсяг виконаних адвокатом робіт і послуг, а також те, що представником позивача подано докази понесення таких витрат, клопотання позивача про стягнення понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу з відповідача підлягає задоволенню пропорційно до задоволених вимог. В порядку розподілу судових витрат, відповідно до розміру задоволених позовних вимог, з ОСОБА_2 підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 10 356 грн 26 коп витрат на професійну правничу допомогу та 8 353 грн 87 коп судового збору. Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 19 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики в розмірі 334 145 (триста тридцять чотири сто сорок п`ять) грн 92 коп з яких: основний борг в розмірі 324 129 (триста двадцять чотири тисячі сто двадцять дев`ять) грн та 3 % річних в розмірі 10 016 (десять тисяч шістнадцять) грн 92 коп. В задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 10 356 (десять тисяч триста п`ятдесят шість) грн 26 коп витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 8 353 (вісім тисяч триста п`ятдесят три) грн 87 коп судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 26.08.2020. Головуючий суддя С. І. Мурашко Судді Л. М. Дьомич С. М. Єгорова