Постанова Кропивницький апеляційний суд № 390/2557/24

ПОСТАНОВА Іменем України 17 лютого 2026 року м. Кропивницький справа № 390/2557/24 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Карпенка О.Л., Мурашка С.І., секретар судового засідання Діманова Н.І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2025 року у складі головуючого судді Бойко І.А. УСТАНОВИВ: Короткий зміст позову, письмових пояснень та рішення суду першої інстанції. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути із відповідачки на свою користь грошові кошти в сумі 834 000 грн. В обґрунтування позову зазначено, що 01 лютого 2023 року відповідачка звернулась до позивача з проханням позичити їй 834 000 грн. Позивач вказує, що був знайомий із відповідачкою та погодився позичити їй кошти, за умови повернення позиченої суми до 1 травня 2023 року. На вказаних умовах між сторонами у справі було укладено договір позики, про що, на підтвердження передачі грошових коштів відповідачка власноручно написала позивачеві розписку та отримала кошти. Разом з тим, ОСОБА_2 свої зобов`язання перед позивачем в зазначений у розписці строк не виконала. ОСОБА_1 зазначає, що неодноразово звертався до відповідачки з вимогою повернути кошти, однак вона грошові кошти не повертає. У зв`язку із викладеним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Відповідачка подала до суду письмове клопотання, в якому заперечила щодо позовних вимог, зазначила, що фактична передача коштів не здійснювалася, жодних підтверджуючих документів (розписок, квитанцій, банківських виписок тощо) позивач не надав. Відповідач заперечує про готівкове чи безготівкове отримання грошових коштів (а.с.64). Рішенням Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2025 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення коштів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 01 лютого 2023 року в розмірі 834 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 8 340 грн. Під час розгляду справи місцевий суд установив, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальницею не виконані зобов`язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику, не повернуті. Суд також зазначив, що відповідачкою у встановленому законом порядку не спростовано доводи позивача, а тому, посилаючись на вимоги положення ст.204 ЦК України вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. ОСОБА_2 подала до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2025 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначила, що суд першої інстанції надав перевагу одному письмову доказу без аналізу його допустимості, достовірності та зв`язку з іншими обставинами. Відповідачка звернула увагу суду, що її не було належним чином повідомлено про частину судових засідань, що унеможливило реалізацію її права на захист та порушило принцип справедливого судового розгляду. Вказала, що між нею та позивачем існували трудові відносини, в межах яких вона виконувала робочі функції, зокрема у взаємодії з клієнтами. В підтвердження цього до апеляційної скарги додала копію моєї трудової книжки, яка засвідчує факт працевлаштування та подальшого звільнення. Суть полягала в тому, що один з клієнтів компанії, за якого відповідачка мала обов`язки, не здійснив оплату за товар чи послуги. Сума, зазначена в розписці, відображала внутрішню недостачу, спричинену невиконанням клієнтом своїх зобов`язань, а не передачу їй грошових коштів. Зазначила, що позивач змусив її скласти цю розписку під загрозою покладення відповідальності на неї у разі, якщо клієнт не сплатить. Таким чином, вважає, що розписка не є договором позики у розумінні ст. 1046 ЦК України, оскільки: не було факту передачі їй коштів; вона не оформлена з метою отримання позики, а мала лише внутрішній робочий характер; обставини, що стали підставою її написання, вже усунуті (клієнт оплатив суму). Крім того, відповідачка долучила до матеріалів справи копії з трудової книжки та зазначила, що вони підтверджують існування офіційних трудових відносин між нею та позивачем. У зв`язку з цим вважає, що будь-які дії, пов`язані з оформленням розписки, слід розглядати не як укладення договору позики відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, а виключно в контексті виконання трудових обов`язків та внутрішньої відповідальності в межах трудових відносин. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказав, що відповідачкою не наведено жодного доводу та не надано будь-якого доказу, яким би обґрунтовувався та підтверджувався факт відсутності у неї заборгованості за наданою позивачем позикою. Зазначив, що твердження відповідачки про наявність трудових відносин з позивачем є безпідставними. Так, долучені до апеляційної скарги копії сторінок трудової книжки (до того ж належним чином не засвідчені та надані з порушенням процесуального законодавства, оскільки не були надані в суді першої інстанції та без обґрунтування неможливості такого надання) не підтверджують факт трудових відносин між позивачем та відповідачкою. Позивач стверджує, що текст розписки спростовує доводи ОСОБА_2 про те, що між нею та ОСОБА_1 були трудові правовідносини і що дана розписка була як гарантія виконання зобов`язань із сплати «недостачі», оскільки зміст даної розписки не містить будь-яких даних чи реквізитів про трудові відносини, в тому числі будь - які інші дані щодо нестачі товару та інше (а.с.96-98). Участь учасників справи в суді апеляційної інстанції. 16 лютого 2026 року позивач подав до Кропивницького апеляційного суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі (а.с.125). 17 лютого 2026 року на електронну адресу суду від відповідачки надійшло клопотання про розгляд справи без її участі (а.с.129). Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Позиція апеляційного суду. Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом. Відповідно до розписки від 01 лютого 2023 року ОСОБА_2 (паспорт № НОМЕР_1 , виданий 26.07.2018, РНОКПП НОМЕР_2 ), отримала від ОСОБА_1 в борг кошти в сумі 834000 (вісімсот тридцять чотири тисячі) гривень та зобов`язалася повернути їх до 01.05.2023 (а.с.5). Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, сплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц, у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року в справі № 367/7135/16-ц, від 10 грудня 2018 року в справі № 319/1669/16, від 31 січня 2019 року в справі № 295/11438/16-ц, від 08 липня 2019 року в справі № 524/4946/16, від 22 серпня 2019 року в справі № 369/3340/16, від 12 вересня 2019 року в справі № 604/1038/16, від 25 лютого 2020 року в справі № 756/12238/16-ц, від 04 березня 2020 року в справі № 632/2209/16, від 29 квітня 2020 року в справі № 759/5787/18, від 08 жовтня 2020 року в справі № 194/1126/18, від 11 червня 2021 року в справі № 753/11670/17, від 14 липня 2021 року в справі № 750/2316/19, від 26 квітня 2022 року в справі № 753/1349/20, від 16 листопада 2022 року в справі № 301/2052/18. У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зазначено, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки». Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України). Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)). Позивач звернувся до суду із цим позовом та просив стягнути із відповідачки на свою користь грошові кошти за борговою розпискою в розмірі 834 000 грн. Суд першої інстанції вважав доведеними позовні вимоги позивача та вказав, що відповідачкою не виконано грошові зобов`язання перед позивачем, не спростовано позовні вимоги, а тому задовольнив позов ОСОБА_1 . Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, та не спростовано відповідачкою, що 01 лютого 2023 року ОСОБА_2 , 1984 року народження, зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 (паспорт № НОМЕР_1 , виданий 26 липня 2018 р., ІНН НОМЕР_2 ), власноруч написала розписку громадянину ОСОБА_1 , в підтвердження того, що вона, ОСОБА_2 , 01.02.2023 р. отримала у борг гроші в сумі 834 000 (вісімсот тридцять чотири тисячі) гривень, та зобов`язалась повернути позику в строку до 01.05.2023. Вказана розписка містить особистий підпис ОСОБА_2 та дату її складення 01.02.2023 р. Апеляційним судом під час перегляду рішення суду першої інстанції оглянуто оригінал цієї розписки та долучено її до матеріалів справи. Зокрема, відповідачка зазначила в розписці, що отримала від ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 834 000 грн та зобов`язалась повернути позику у строк до 01 травня 2023 року. У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17). Враховуючи зазначене вище, колегія суддів приходить до висновку, що складена відповідачкою власноручно розписка підтверджує існування правовідносин за договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України). Відповідачка не спростувала укладення між нею та позивачем договору позики, на підставі якого вона отримала у борг грошові кошти, не надала доказів повернення цих коштів позивачеві. Також не надала доказів, які б підтвердили її доводи, викладені в апеляційній скарзі, зокрема щодо неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Щодо тверджень відповідачки про те, що між нею та позивачем існували трудові відносини, колегія суддів зауважує, що відповідачка не вказувала про це під час розгляду справи в суді першої інстанції, не надала належних доказів, на підтвердження цих фактів, а тому ці доводи не беруться до уваги при перегляді справи в апеляційному порядку. Щодо долучення ОСОБА_2 до матеріалів апеляційної скарги копій сторінок із трудової книжки, апеляційний суд зазначає, що відповідачкою ці докази подані з порушенням вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України, а тому не можуть бути прийняті до уваги під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у цій справі. Відповідачка не обґрунтувала неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції. Крім того, дані копії не дають суду можливості встановити належність цієї трудової книжки саме відповідачці, оскільки містять окремі сторінки, однак не містять титульної сторінки із зазначенням прізвища та інших обов`язкових даних. Безпідставними є посилання відповідачки про неналежне повідомлення її про частину судових засідань, що, за твердженням ОСОБА_2 , позбавило її можливості реалізувати її право на захист, оскільки стороною відповідачки (зокрема 1 раз відповідачкою та 5 разів її представником) було подано до суду першої інстанції заяви про відкладення розгляду справи, які були задоволені судом. Також колегія суддів враховує, що 16 вересня 2025 року, ОСОБА_2 направила на електронну адресу суду заяву, в якій зокрема просила розглянути справу без її особистої участі (а.с.64-65). Колегія суддів окремо зауважує, що відсутня необхідність урахування правових позицій, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 522/15793/16-ц та в постанові Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 712/10856/17, оскільки за даними Єдиного державного реєстру судових рішень (ЄДРСР) таких постанов не існує. Інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують установлених судом обставин у справі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права. З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 02.03.2026. Головуючий С. М. Єгорова Судді О. Л. Карпенко С.І. Мурашко