Постанова 4811 № 465/2590/19

Справа № 465/2590/19 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М. Провадження № 22-ц/811/1083/20 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія: 44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Крайник Н.П., Шеремети Н.О. при секретарі Симець В.І. з участю позивача ОСОБА_1 , представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника відповідача Бегей І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ЛКП «Львівелектротранс» про відшкодування шкоди внаслідок ДТП та стягнення моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В : В травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ЛКП «Львіелектротранс» про відшкодування матеріальних збитків у розмірі 17 118,84 грн., моральної шкоди у розмірі 5000 грн., витрат на проведення оцінки вартості завданої матеріальної шкоди та судовий збір. Заявлені позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_3 24 січня 2019 року у м. Львові по вул. Городоцька, 181, керуючи трамваєм здійснила наїзд на автомобіль марки «MERCEDES BENZ» державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності. Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 07.03.2019 року ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень за ст. 124, 122-4 КУпАП. Внаслідок вищевказаного ДТП автомобіль марки «MERCEDES BEN» державний номерний знак НОМЕР_1 зазнав механічних пошкоджень, в результаті чого завдано збитки на суму 17 118, 84 грн. на підставі висновку експертного дослідження від 23.04.2019 року. Позивач звернувся до страхової компанії «ПАТ «Страхова група ТАС» про відшкодування завданої матеріальної шкоди, однак отримав відмову у виплаті коштів. Крім матеріальних збитків позивач також зазначає про завдану йому моральну шкоду оскільки внаслідок ДТП ОСОБА_1 пережив нервовий стрес. На підставі вищевикладеного, просить позов задовольнити. Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 21 лютого 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ЛКП «Львівелектротранс» про відшкодування шкоди внаслідок ДТП та стягнення моральної шкоди - відмовлено. Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив позивач - ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права. Звертає увагу, що ОСОБА_3 , керуючи трамваєм НОМЕР_2, маршрут №8 під час об`їзду автомобіля марки «Mercedes-Benz Sprinter», державний номерний знак НОМЕР_1 , який був припаркований, не дотрималась безпечного інтервалу та здійснила наїзд на вказаний автомобіль, чим вчинила адміністративне правопорушення та завдала йому збитки в розмірі 15226,66 грн. Зазначає, що страховою компанією відповідача йому було відмовлено у виплати страхового відшкодування. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Франківського районного суду міста Львова від 21 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Також скаржник просить стягнути з відповідача понесені ним судові витрати та витрати за надану йому правову допомогу. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Судом встановлено, що ОСОБА_3 24 січня 2019 року у м. Львові по вул. Городоцька, 181, керуючи трамваєм здійснила наїзд на автомобіль марки «MERCEDES BENZ» державний номерний знак НОМЕР_1 / Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 07.03.2019 року ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень за ст. 124, 122-4 КУпАП. Внаслідок вищевказаного ДТП автомобіль марки «MERCEDES BENZ» державний номерний знак НОМЕР_1 зазнав механічних пошкоджень, в результаті чого завдано збитки на суму 17 118, 84 грн. на підставі висновку експертного дослідження від 23.04.2019 року. Судом встановлено, що трамвай був застрахований, що підтверджується договором цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ДСЦВ/48 від 14.03.2018 року, який був укладений між ЛКП «Львіелектротранс» та ПАТ «СГ «ТАС». Згідно наданої відповіді страхової компанії «ПАТ «Страхова група ТАС», позивачу відмовлено у виплаті завданої матеріальної шкоди. Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд виходив з тих обставин, що вимога до ЛКП «Львівелектротранс» про відшкодування шкоди є передчасною, оскільки обов`язок з відшкодування шкоди лежить на страховій компанії, з якою відповідач уклав договір страхування і сплачує страхові платежі.Також суд прийшов до висновку про недоведеність завдання відповідачем позивачу моральної шкоди в розмірі 5000 грн. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин. У відповідності до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. У відповідності до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Положення статті 625 ЦК не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов`язанням, яке виникає з договірних зобов`язань. Винятком є відповідальність страховика (стаття 992 ЦК України). З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. Згідно п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України). Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК України. Відповідно до ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). З системного аналізу наведених норм матеріального права можна дійти висновку, що страхова компанія відшкодовує потерпілому вартість матеріального збитку в межах ліміту відповідальності, а винний у ДТП - різницю між страховим відшкодуванням (матеріальним збитком) та вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Потерпілий реалізує право на отримання відшкодування шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Суд першої інстанції правильно звернув увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі № 755/18006/15-ц в якій зазначено, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Враховуючи ту обставину, що страхова компанія ПАТ «СК «ТАС» не здійснювала виплат позивачу за результатами вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, в зв`язку з чим суд прийшов до правильного висновку відмовивши ОСОБА_1 в задоволенні позову про відшкодування шкоди внаслідок ДТП. Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: - у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; - у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, визначає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Так, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Таким чином, до загальних підстав відповідальності, встановлених ст.1167 ЦК України, для покладення відповідальності на заподіювача моральної (немайнової) шкоди, відповідно, необхідна сукупність чотирьох умов, а саме: наявність шкоди; протиправність дій заподіювача; причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою; вина в заподіянні шкоди. Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Колегія суддів приходить до висновку, що позивачем з врахуванням обставин справи, не доведено факту завдання відповідачем моральної шкоди в розмірі 5000 грн. Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Колегія суддів вважає, що розглядаючи спір в оскаржуваній частині районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 жодним чином висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2020 рокузалишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2020 року- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 13 серпня 2020 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: Н.П. Крайник Н.О. Шеремета