Постанова 4804 № 263/18022/19

22-ц/804/2529/20 263/18022/19 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 серпня 2020 року м. Маріуполь Єдиний унікальний номер 263/18022/19 Номер провадження 22-ц/804/2529/20 Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ткаченко Т.Б. (суддя-доповідач), Мальцевої Є.Є., Пономарьової О.М., секретар - Галстян Г.Г. сторони: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНГАЗ» відповідач - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНГАЗ» на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 травня 2020 року, у складі судді Кузнецова Д.В., повний текст рішення виготовлений 05 червня 2020 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНГАЗ» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним доповнення до договору позики, В с т а н о в и в:

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог 09 грудня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНГАЗ» (далі - ТОВ «ІНГАЗ») звернулось до суду з даним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило визнати недійсним доповнення від 20 грудня 2007 року до договору позики № 10 від 07 червня 2006 року, підписане ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від імені ТОВ «ІНГАЗ», судові витрати покласти на відповідача. Позов мотивовано тим, в травні 2019 року ТОВ «ІНГАЗ» було створено шляхом реорганізації з ДП «ІНГАЗ» та є його правонаступником. В грудні 2017 року позивач дізнався про існування доповнення від 20 грудня 2007 року до договору позики № 10 від 07 червня 2006 року, яке було підписане головним бухгалтером ОСОБА_2 В преамбулі доповнення зазначено, що остання діє на підставі довіреності від 22 листопада 2007 року та від 15 жовтня 2007 року. Позивач посилався на відсутність необхідних повноважень представника на підписання доповнення від 20 грудня 2007 року, про неповідомлення підприємство про його підписання, його невиконання та відсутність подальшого схвалення її дій. За змістом виданих підприємством довіреностей головний бухгалтер ОСОБА_2 була уповноважена на представництво підприємства в судах, держ. установах, банках, підприємствах усіх форм власності, приватних та державних нотаріусах, установах, організаціях, БТІ. Проте вона не уповноважувалась на представництво перед фізичними особами чи фізичними особами - підприємцями, які були сторонами оскаржуваного доповнення та договору позики. Дії ОСОБА_2 з підписання оскаржуваного доповнення вважає такими, що не ґрунтуються на договорі або акті юридичної особи, а також в цілому є нелогічними і не відповідають інтересам підприємства, оскільки відсотки за користування позикою та строк позовної давності непомірно збільшені. Підприємство позивача не вчиняло будь-яких дій з подальшого схвалення такого правочину або його виконання. Результати угоди не були відображені у бухгалтерському та податкових обліках, зокрема нараховані відсотки. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 травня 2020 року в задоволенні позову ТОВ «ІНГАЗ» до ОСОБА_1 про визнання недійсним доповнення до договору позики відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «ІНГАЗ» суд першої інстанції виходив з того, що представник ДП «ІНГАЗ» - головний бухгалтер ОСОБА_2 діяла на підставі двох довіреностей, посилання на які зазначено в тексті оскаржуваної угоди, в яких маються повноваження на підписання від імені підприємства на власний розсуд договорів позики та доповнень до них, в тому числі із фізичними особами. Тому ОСОБА_2 підписуючи оскаржувану угоду, діяла в межах наданих довіреностями повноважень. Доводи позивача щодо відсутності доказів подальшого схвалення юридичною особою ДП «ІНГАЗ» підписаної ОСОБА_2 угоди як підставу для визнання її недійсною, суд вважав необґрунтованими, оскільки у випадку вчинення представником правочину без перевищення існуючих повноважень, в межах наданих довіреністю, подальше схвалення або несхвалення такої угоди підприємством не має правового значення при вирішення питання дійсності правочину, адже положення статті 241 ЦК України в цій ситуації не діють. Невідображення у фінансовій звітності (формі 1 ДФ) наслідків укладання доповнення до договору позики, при наявності достатніх повноважень представника на підписання оскаржуваної угоди до договору позики, нарахування відсотків ОСОБА_1 як позикодавцю, за користування позикою та відображення цих сум у формі 1 ДФ або невчинення таких дій, не може бути підставою для визнання угоди недійсною та не свідчить про необізнаність підприємства в існуванні оскаржуваної угоди. Оскільки відповідно до наявної у справі довіреності № 8388 від 22 листопада 2007 року ОСОБА_2 надано повноваження на укладання та підписання від імені підприємства будь-яких договорів, в тому числі договорів застави, на умовах на її розсуд та за домовленістю сторін, що свідчить про можливість самостійного визначення представником доцільності та укладення угод в конкретний період часу, суд дійшов висновку, що умови оскаржуваної угоди не можуть перевірятися судом з точки зору майнової або економічної вигоди (інтересів) підприємства та напряму ставитися в залежність її дійсність. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 03 липня 2020 року позивач ТОВ «ІНГАЗ» подав через суд першої інстанції апеляційну скаргу на рішення суду, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Донецького апеляційного суду від 20 липня 2020 року відкрито апеляційне провадження. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 24 липня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна ТОВ «ІНГАЗ» мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що правочин повинен бути перевірений щодо відповідності внутрішній волі ДП «ІНГАЗ», а не його представника, а заміщення внутрішньої волі довірителя волею представника тягне наслідки передбачені статтею 241 ЦК України. Судом помилково застосована частина 3 статті 92 ЦК України оскільки ОСОБА_2 не установчими документами, ні законом не була уповноважена представляти ДП «ІНГАЗ», а доповнення до договору містить посилання виключно на довіреності. Суд помилково послався на те, що ОСОБА_2, підписуючи оскаржувану угоду, діяла в межах наданих довіреностями повноважень, оскільки чинне цивільне законодавство не містить можливості визначення повноважень представника за сукупністю довіреностей, та кожна з виданих підприємством ОСОБА_2 довіреностей передбачала певний обсяг повноважень для здійснення обмеженого кола дій представником, маючи на меті захист своїх інтересів в певній сфері правовідносин, а довіреності № 13 від 15 жовтня 2007 року та від 22 листопада 2007 року № 8388 не надавали права останній представляти інтереси підприємства у відносинах з фізичними особами чи фізичними особами - підприємцями. Матеріали справи не містять доказів попереднього чи наступного погодження правочину з довірителем, повідомлення про його вчинення, про що свідчать наявні звіти форми 1 ДФ, які доводять, що ОСОБА_2 уникала виконання своїх прямих обов`язків щодо відображення в податковій звітності наслідків укладення нею спірної додаткової угоди, на що не звернув уваги суд, та без врахування положень пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України зазначив про можливість виправлення такої звітності. Не дана оцінка і тому, що хоча ОСОБА_2 і надано право визначати умови на її розсуд проте все одно вона повинна діяти виключно в інтересах довірителя, а отримання збитків від правочину через ризиковість підприємницької діяльності, не може бути критерієм визначення добросовісності дій представника, який за відсутності будь-яких вимог, претензій, позовів тощо від кредитора змінює первісно визначені довірителем умови правочину на заздалегідь вкрай невигідні, оскільки спірною угодою визначена сплата 10% на місяць, що становить 120 % річних. При цьому судом безпідставно не застосований правовий висновок з цього питання, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року по справі № 910/20261/16. Суд не звернув уваги на те, що первісно договір позики був укладений між ФОП ОСОБА_1 та ДП «ІНГАЗ», був короткостроковим на 6 місяців, а ОСОБА_2 всупереч первісної волі останнього, без будь-якої обґрунтованої необхідності та погодження змінює правовідносини на вкрай невигідних для ДП «ІНГАЗ» умовах, замінює ФОП ОСОБА_1 на фізичну особу ОСОБА_1 , робить договір оплатним та визначає безпрецедентно високу відсоткову ставку, збільшує строк позовної давності до 20 років та приховує факт складання доповнення від довірителя. Судом не дана належна та обґрунтована оцінка існуванню відносин позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 станом на день укладення спірного доповнення, які не були погашені своєчасно, що підтверджено наявними судовими рішеннями, що свідчить про можливість ОСОБА_1 впливати на рішення ОСОБА_2 . Судом безпідставно не враховані обставини встановлені рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 жовтня 2017 року у справі № 263/15039/16. Судом не було прийнято процесуального рішення щодо заяви позивача про понесені судові витрати по справі. Відзив учасників на апеляційну скаргу Учасниками відзив на апеляційну скаргу не подано. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом першої інстанції встановлено, що 07 червня 2006 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 та Дочірнім підприємством «ІНГАЗ» був укладений договір позики №10, згідно з яким ОСОБА_1 передав у власність ДП «ІНГАЗ» 10 000,00 гривень, які позикодавець зобов`язався повернути в термін до 31 грудня 2006 року. Від імені Дочірнього підприємства «ІНГАЗ» договір був підписаний його керівником - директором ОСОБА_3 20 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ДП «ІНГАЗ» було підписано доповнення до договору позики №10 від 07.06.2006 року, за умовами якого було вирішено вважати, що раніше видана сума позики в розмірі 10 000,00 гривень, видана громадянином, фізичною особою ОСОБА_1 , а не підприємцем і всі права по стягненню боргу за даною позикою переходять та належать громадянину, фізичній особі ОСОБА_1 , а не підприємцю ОСОБА_1 . Також даним доповненням до угоди були передбачені умови про сплату у відповідності до статті 1048 ЦК України на користь позикодавця щомісячних відсотків в розмірі 10% від суми позики за кожний місяць користування позикою, а також пеня за несвоєчасне повернення суми позики в розмірі 0,5% від суми боргу за кожний день прострочки. Строк дії договору встановлено до повного виконання зобов`язань сторонами. Крім цього у відповідності до статті 259 ЦК України для стягнення сум боргу за позикою, процентам, інфляційним, трьох відсотках річних та пені сторонами було збільшено строки позовної давності до 20 років. Також у відповідності до статті 534 ЦК України було встановлено черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням. Від імені Дочірнього підприємства «ІНГАЗ» доповнення було оформлено та підписано головним бухгалтером ОСОБА_2 згідно довіреності від 22.11.2007 року №8388 та від 15 жовтня 2007 року, про що зазначено в преамбулі додаткової угоди. Також підпис представника Дочірнього підприємства «ІНГАЗ» ОСОБА_2 був скріплений печаткою підприємства. Згідно з довіреністю №13 від 15 жовтня 2007 року ДП «ІНГАЗ» в особі директора ОСОБА_3 уповноважило головного бухгалтера ОСОБА_2 у відповідності до статті 237-250 ЦК України представляти інтереси підприємства у всіх судах України, в інших державних установах України, банках та підприємствах всіх форм власності, а також у приватних та державних нотаріусах України. В процесі представництва та захисту інтересів підприємства ОСОБА_2 має право укладати та підписувати від імені підприємства договори оренди, відчуження, позики та інші договори та угоди з юридичними та фізичними особами, в тому числі, які підлягають нотаріальному посвідченню, внесення змін та доповнень до діючих договорів. Довіреність дійсна до її скасування у встановленому законом порядку. Згідно з довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Шабадаш Л.С., від 22 листопада 2007 року в реєстрі за №8388, ДП «ІНГАЗ» уповноважило головного бухгалтера ОСОБА_2 укладати (доповнювати, розривати) та підписувати від імені підприємства будь-які договори застави (іпотеки), оренди, позики, купівлі-продажу нерухомого та рухомого майна, на умовах на її розсуд та за домовленістю сторін. Для чого їй надається право представляти інтереси ДП «ІНГАЗ» в усіх установах, організаціях, в тому числі в органах нотаріату, подавати необхідні довідки та документи, підписувати будь-які заяви, договори, акти прийому-передачі майна до цих договорів. Довіреність діє до її відміни або скасування. 2.

Мотивувальна частина Позиція Донецького апеляційного суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У судове засідання суду апеляційної інстанції третя особа ОСОБА_2 не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином (а.с. 155, 156), направила заяву про розгляд справи без її участі а.с.145). Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи судом апеляційної інстанції. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники ТОВ «ІНГАЗ» Чекменьов Д.М. та Касьянов М.М. надали пояснення, аналогічні доводам апеляційної скарги. Пояснили також, що позивач не пропустив строк позовної давності, оскільки про укладення доповнення до договору позики підприємству стало відомо після пред`явлення ОСОБА_1 в 2017 році позову до ТОВ «ІНГАЗ» про стягнення заборгованості за договором позики. Пояснили, що ОСОБА_2 працювала головним бухгалтером ДП «ІНГАЗ», а ОСОБА_1 був співзасновком ЗАТ «Кріоспектр», яке в свою чергу було засновником ДП «ІНГАЗ» та надавав юридичні послуги останньому. Колишнім директором ДП «ІНГАЗ» були видані довіреності ОСОБА_2 для представництва інтересів підприємства у різних підприємствах, установах та закладах, вона мала доступ до печатки, уклала декілька угод з ОСОБА_1 та іншими особами не в інтересах підприємства, які оскаржуються в судах. Крім того, за скоєння відповідачем та ОСОБА_2 кримінального правопорушення підприємством зроблена заява до правоохоронних органів. Відповідач ОСОБА_4 в апеляційному суді пояснив, що позовні вимоги ТОВ «ІНГАЗ» не обґрунтовані нормами права, оскаржувана угода укладена без перевищення повноважень представника. Необхідність укладення додаткової угоди виникла внаслідок того, щоб відповідач не звертався з вимогою про визнання ДП «ІНГАЗ» банкрутом. Зазначив також про те, що позивач пропустив строк позовної давності, про застосування якого ним було зроблено у суді першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача ТОВ «ІНГАЗ» - Чекменьова Д.М. та Касьянова М.М., які просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов підприємства, заперечення відповідача ОСОБА_1 , який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення, з наступних підстав. Мотиви, з яких виходить Донецький апеляційний суд, та застосовані норми права За положеннями статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Рішення суду цим положенням не відповідає повністю з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як вбачається з матеріалів справи 07 червня 2006 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 (займодавець) та Дочірнім підприємством «ІНГАЗ» (позичальник) був укладений договір позики №10, згідно з яким займодавець передав у власність позичальнику 10 000,00 гривень, які позикодавець зобов`язався повернути в термін до 31 грудня 2006 року. Зазначено, що строк повернення позики може бути змінений за згодою сторін. За порушення умов договору винна сторона сплачує пеню в розмірі 0,1% за кожний день порушення. Дія договору припиняється після повного погашення займу позичальником. Від імені ДП «ІНГАЗ» договір був підписаний його керівником - директором ОСОБА_3 (а.с.5). 20 грудня 2007 року між ОСОБА_1 (займодавець) та ДП «ІНГАЗ», в особі головного бухгалтера ОСОБА_2 відповідно довіреності від 22 листопада 2007 року № 8388 і від 15 жовтня 2007 року (позичальник, сторона) підписано доповнення до договору позики № 10 від 07 червня 2006 року, за умовами якого доповнені та змінені умови зазначеного договору позики та вирішено, що позика в сумі 10 000,00 гривень, видана громадянином, фізичною особою ОСОБА_1 , а не підприємцем і всі права по стягненню боргу за даною позикою переходять та належать громадянину, фізичній особі ОСОБА_1 , а не підприємцю ОСОБА_1 . Відповідно до статті 1048 ЦК України позичальник сплачує займодавцю проценти щомісячно не пізніше 07 числа кожного місяця у розмірі 10% від суми позики за кожний місяць користування позикою по день фактичного повернення позики. При несплаті процентів у встановлений строк проценти за просточений місяць підлягають сплаті в розмірі 15% від суми позики. При несвоєчасному поверненню боргу за позикою позичальник зобов`язується сплатити позичальнику пеню у розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день прострочки. Строк дії договору - до виконання усіх зобов`язань сторонами. У відповідності до статті 259 ЦК України для стягнення сум боргу за позикою, процентам, інфляційним, трьох відсотках річних та пені збільшено строки позовної давності до 20 років. Також у відповідності до статті 534 ЦК України було встановлено черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням. Від імені Дочірнього підприємства «ІНГАЗ» доповнення було оформлено та підписано головним бухгалтером ОСОБА_2 та скріплений печаткою підприємства (а.с. 6). Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Укладаючи договір позики № 10 від 07 червня 2006 року сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк надання позики, термін закінчення надання, а також термін виконання зобов`язання. Разом з тим, після закінчення строку дії зазначеної угоди, тобто строку на який була надана приватним підприємцем ОСОБА_1 позика, останнім, як фізичною особою з однієї сторони, та від імені ДП «ІНГАЗ» ОСОБА_2 з другої сторони, були підписані доповнення до договору позики, якими змінені сторони угоди, умови надання позики, за якими договір з безпроцентного, став оплатним, та визначена процентна ставка у розмірі 10% в місяць від суми позики, що дорівнює 120% річних, передбачена відповідальність за несвоєчасне повернення процентів у розмірі 15% щомісячно, що становить 180% річних від суми позики, а також збільшена пеня до 0,5 % від суми позики за кожен день прострочки. Крім того, за спірним доповненням збільшено строк позовної давності до 20 років. Суд першої інстанції не дав оцінки зазначеним обставинам, а саме, що за спірним доповненням до договору позики, після закінчення строку дії самого договору позики, були змінені умови раніше укладеної угоди, суттєво змінені зобов`язанням довірителя не на його користь та не в його інтересах. Надав короткострокову позику, спірним доповненням збільшено строк позовної давності, який більш ніж у 40 разів перевищує строк дії основного договору. Суд послався у рішенні на те, що умови оскаржуваної угоди не можуть перевірятися судом з точки зору майнової або економічної вигоди (інтересів) підприємства, не врахував висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року по справі № 910/20261/16, в пунктах 59 та 60 якої зазначено, що збитковість дій представника підприємства для юридичної особи підприємства вочевидь свідчить про вчинення таких дій з метою, що суперечить інтересам цього підприємства. У силу частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. За положеннями статті 244 ЦК України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Згідно статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину. В оскаржуваній угоді міститься посилання на те, що ОСОБА_2 діяла відповідно до довіреності від 22 листопада 2007 року № 8388 і від 15 жовтня 2007 року. При цьому чинне законодавство не передбачає можливості визначення повноважень представника за сукупністю довіреностей. Крім того, за змістом довіреності № 13 від 15 жовтня 2007 року вбачається, що вона надана виключно на представництво інтересів ДП «ІНГАЗ» у судах, в інших державних установах України, банках, підприємствах усіх форм власності та у нотаріусах (а.с.7). Відповідно до положень частини 1 статті 63 ГК України, залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об`єднання майна різних форм власності); спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб`єктами співробітництва. Отже за вказаною довіреністю ОСОБА_2 не мала права представляти інтереси ДП «ІНГАЗ» у відносинах з фізичними особами чи фізичними особами - підприємцями, оскільки укладення доповнення до договору позики з ОСОБА_1 не було обумовлено представництвом ДП «ІНГАЗ» в суді, державній установі, банках, підприємствах чи у нотаріуса. В довіреності від 22 листопада 2007 року, посвідченої приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Шабадаш Л.С., за реєстром № 8388, визначено коло правочинів, які може вчиняти повірений, а також третіх осіб у відносинах з якими можуть вчинятись такі правочини, серед яких не міститься фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Вказана довіреність містить положення про те, що повірена особа уповноважена укладати та підписувати від імені ДП «ІНГАЗ» будь-які договори на умовах та за її розсудом, але зазначено, що повинна бути домовленість сторін. Сторонами за спірним доповненням є ОСОБА_1 та ДП «ІНГАЗ», однак матеріали справи не містять доказів наявності будь-якої домовленості ДП «ІНГАЗ» на укладання оскаржуваного доповнення до договору позики, враховуючи також ті обставини, що строк надання позики сплинув 31 грудня 2006 року. Наведеному вище суд не дав належної оцінки та дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_2 була уповноважена ДП «ІНГАЗ» на підписання вказаного доповнення до договору позики. Колегія суддів критично відноситься до пояснень відповідача щодо наявної домовленості з ДП «ІНГАЗ» на укладення вказаного доповнення до договору позики з метою уникнути процедури визнання останнього неплатоспроможним (банкрутом) за звернення ОСОБА_1 . Доказів неплатоспроможності ДП «ІНГАЗ» на час підписання спірного доповнення до договору позики, пред`явлення ОСОБА_1 вимог до його підписання з приводу невиконання позивачем обов`язків за договором позики, та наявності підстав для початку процедури банкрутства, відповідачем під час розгляду справи судами не надано, а представниками позивача цей факт заперечується. Матеріали справи не містять доказів як попереднього чи наступного погодження правочину ДП «ІНГАЗ» з довірителем, так і повідомлення останнього про його вчинення. Відповідно до Довідника ознак доходів, який є додатком до Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 29 вересня 2003 року № 451 «Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 жовтня 2003 року за № 960/8281, який був чинним на час укладення оскаржуваного доповнення до договору позики, .дохід у вигляді процентів відображається цифрою «11». Наявні в матеріалах справи звіти форми 1ДФ свідчать про те, що ОСОБА_2 після підписання доповнення до договору позики уникала виконання своїх прямих обов`язків, як головний бухгалтер ДП «ІНГАЗ», щодо відображення в податковій звітності наслідків укладення нею спірної додаткової угоди, чим було приховано від останнього факт її існування. Відомостей про нарахування процентів, з ознакою доходу під №11, які підлягали виплаті ОСОБА_1 за вказаним доповненням до договору позики, РНОКПП якого є 1953310851, податкові розрахунки за формою 1 ДФ з ознакою доходу під №11 не містять (а.с. 10 - 24). Вказаним обставинам суд також не дав належної оцінки, помилково зазначив про можливість виправлення такої звітності у майбутньому, що суперечить положенню пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, відповідно до якого платник податків може подати уточнюючий розрахунок виключно в межах строків, визначених статтею 102 ПК України, а саме протягом 1095 днів, які сплили у 2010 році. З огляду на наведене вище, слід дійти висновку, що хоча ОСОБА_2 і надано право визначати умови на її розсуд, проте все одно вона при цьому повинна була діяти виключно в інтересах довірителя та укладати угоди за домовленістю з ним. Заміщення внутрішньої волі довірителя волею представника тягне наслідки передбачені статтею 241 ЦК України та для дійсності правочину вимагає наступне схвалення довірителем, чого не було встановлено під час розгляду справи як судом першої інстанції, так і апеляційним судом. Отже, укладене між ОСОБА_1 та від імені ДП «ІНГАЗ» - ОСОБА_2 доповнення від 20 грудня 2007 року до договору позики № 10 від 07 червня 2006 року суперечить закону, оскільки остання діяла всупереч інтересів особи, яка надала довіреність та за відсутності волевиявлення довірителя, що є підставою для визнання оскаржуваного доповнення недійсним. У зв`язку з чим, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ТОВ «ІНГАЗ» до ОСОБА_1 про визнання недійсним доповнення від 20 грудня 2007 року до договору позики № 10 від 07 червня 2006 року, підписане ОСОБА_1 та від імені ДП «ІНГАЗ» ОСОБА_2 Що стосується строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідачем і третьою особою не надано будь-яких доказів того, що позивачу було доведено до відома про намір чи факт укладення ОСОБА_2 від імені ДП «ІНГАЗ» 20 грудня 2007 року доповнення до договору позики № 10 від 07 червня 2006 року. За період з грудня 2007 року до грудня 2017 року відповідачем ОСОБА_1 не надано доказів звернення до ДП «ІНГАЗ» з вимогою повернення позики або сплати відсотків за користування нею, направлення позивачу претензій з цього приводу, вимог, листів чи будь-яких інших нагадувань про доповнення до договору позики від 20 грудня 2007 року. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що перебіг строку позовної давності для позивача розпочався з грудня 2017 року, тобто з моменту пред`явлення відповідачем позову до ДП «ІНГАЗ» про стягнення суми боргу, що є предметом розгляду в Жовтневому районному суді міста Маріуполя Донецької області (справа № 263/15943/17) (а.с.80 - 83). А тому строк позовної давності не є порушеним. Щодо судових витрат Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, крім іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (стаття 133 ЦПК України). Згідно статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Звертаючись до суду з даним позовом ТОВ «ІНГАЗ» сплатило судовий збір у розмірі 1921,00 грн (а.с.1), при подачі апеляційної скарги - 2881,50 грн (а.с.128). Як вбачається з посвідчення серія НОМЕР_1 від 20 грудня 2005 року ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи загального захворювання (а.с.75). Відповідно до положень пункту 9 частини 1 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674 «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди 1 та ІІ групи інвалідності. Згідно частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оскільки відповідач ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, понесені ТОВ «ІНГАЗ» витрати по сплаті судового збору 1921 грн у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та 2881,50 грн у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно компенсувати позивачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Позивачем до матеріалів справи наданий договір № 02128/19 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 02 грудня 2019 року укладений між ТОВ «ІНГАЗ» та Адвокатським об`єднанням «Юридична компанія «Юристократ», додатком до якого є узгоджений розмір гонорару за цим договором від 02 грудня 2019 року, рахунок № 6 від 02 грудня 2019 року на оплату послуг за надання правової допомоги на суму 14800 грн, копію платіжного доручення № 479 від 05 березня 2020 року на суму 29800 грн, до якої як пояснили представники позивача, увійшла сума 14800 грн за надання правової допомоги по цій справі та акт № 1 виконаних робіт від 29 травня 2020 року на суму 14800 грн (а.с. 114 - 120). Факт надання адвокатом Чекменьовим Д.М. за дорученням Адвокатським об`єднанням «Юридична компанія «Юристократ» правничої допомоги підтверджений матеріалами справи (договір № 02128/19 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 02 грудня 2019 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1692, ордер серіїя ДН № ООО,54 (а.с.45, 46, 114 -116). Вирішуючи питання про стягнення з відповідача зазначених витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що відшкодуванню підлягає 9293,04 грн, оскільки виконання робіт на суму 5506,96 грн, пошук архівних даних щодо відображення спірного доповнення в бухгалтерському обліку та щодо визнання, виконання або листування з приводу виконання спірного доповнення (1376,74 грн, 2065,11 грн), пошук судових спорів за участі відповідача та третьої особи та аналіз судових рішень по ним (2065,11 грн) не можна віднести до надання правової допомоги по даній справі. Отже, витрати за надану професійну правничу допомогу у зв`язку з підтвердженням обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості на суму 9292,04 грн підлягають розподілу за результатом розгляду справи та стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІНГАЗ», оскільки останній не звільнений від сплати цих витрат. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «ІНГАЗ» підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню повністю з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНГАЗ» задовольнити. Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 травня 2020 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНГАЗ» до ОСОБА_1 про визнання недійсним доповнення до договору позики задовольнити. Визнати недійсним доповнення від 20 грудня 2007 року до договору позики № 10 від 07 червня 2006 року, підписане ОСОБА_1 та від імені Дочірнього підприємства «ІНГАЗ» ОСОБА_2 . Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНГАЗ» понесені судові витрати по сплаті судового збору 1921 гривню у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та 2881 гривню 50 копійок у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНГАЗ» (ЄДРПОУ 14361569) понесені витрати на професійну правничу допомогу 9293 гривні 04 копійки. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складений 19 серпня 2020 року. Судді: Т.Б.Ткаченко Є.Є.Мальцева О.М.Пономарьова