Постанова Харківський апеляційний суд № 638/12346/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 19 серпня 2020 року м. Харків Справа № 638/12346/19 Провадження № 22-ц/818/1835/20 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Тичкової О.Ю., Кругової С.С., за участю секретаря судових засідань Прокопчук І.В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей по Шевченківському району м. Харкова Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей по Шевченківському району м. Харкова Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 19 грудня 2019 року, постановлену суддею Рибальченко Л.М., в залі суду в м. Харків, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Дзержинського районного суду м.Харкова з позовом до громадянина Республіки Індія ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей по Шевченківському району м. Харкова Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.08.2019 року ОСОБА_1 повернуто вказану позовну заяву. Постановою Харківського апеляційного суду від 05.12.2019 року ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.08.2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Крім того, судом апеляційної інстанції в своєму рішенні встановлено, що дана справа не підлягає розгляду відповідно до цивільного законодавства України. Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 19 грудня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вказаний позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки відповідач ніколи не проживав на території України, а є громадянином Республіки Індія. Наголошує на тому, що суди України можуть приймати та розглядати справи з іноземним елементом, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову мала місце на території України відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право». Посилається на те, що вона разом з малолітнім сином з 2018 року постійно проживає на території України, відповідач ніколи не проживав на території України, не має в Україні власного майна у зв`язку із чим позивач вважала, що має право звернутися із позовом про позбавлення батьківських прав відповідача до суду за місцем її офіційної реєстрації. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції дійшов висновку про те, що справа не підлягає розгляду відповідно до цивільного законодавства України. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Так, судом встановлено, що відповідач є громадянином Республіки Індія та місцем його реєстрації є Республіка Індія, штат/об`єднана територія Хімачал Прадеш, округ Хімачал Прадеш, Палампур, Раккар, П.О. Раккар, село Калоха. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Поняття підсудності у цивільному судочинстві - це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ. Підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи. Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа. Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання відповідача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо. Чинним цивільним процесуальним законодавством України передбачено, що спір щодо позбавлення батьківських прав підсудний суду за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання або перебування, фізичної особи до якої подали позов (відповідача) (правила загальної підсудності ст.27 ЦПК України), та не передбачає альтернативної підсудності щодо можливості розгляду вказаної справи за зареєстрованим місцем проживання позивача на утриманні якої перебуває малолітня дитина (ст. 28 ЦПК України). Джерела правового регулювання участі іноземного елемента у цивільному процесі України поділяються на дві групи: національне законодавство та міжнародні договори, в яких бере участь Україна. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені внутрішнім законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору України (частина друга статті 3 ЦПК України, стаття 3 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 року). У відповідності до ст. 1 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року цей Закон застосовується до всіх міжнародних договорів України, регульованих нормами міжнародного права і укладених відповідно до Конституції України та вимог цього Закону. Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР ратифікована Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписана від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року з відповідними застереженнями. Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР ратифікований Протокол із застереженнями до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписаний у м. Москві 29 березня 1991 року, яким Держави - учасниці Конвенції домовились внести до вказаної Конвенції зміни та доповнення. Статтею 20 даної Конвенції визначено, що якщо в частинах II-V цього розділу не встановлено інше, позови до осіб, які мають місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, подаються, незалежно від їх громадянства, в суди цієї Договірної Сторони, а позови до юридичних осіб подаються в суди Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган управління юридичної особи, його представництво або філія. Загальні засади регулювання правовідносин з іноземним елементом встановлені Конституцією України, статті якої гарантують забезпечення, охорону і захист прав і свобод людини. У статті 26 Конституції України закріплено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Визначення поняття «іноземний елемент» надано в п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право», а саме іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: а) хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; б) об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; в) юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави. Розглядаючи справи за участю іноземного елемента, судам слід з`ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли. У частинах першій та третій статті 3 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право». Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Так, у міжнародному цивільному процесі під підсудністю цивільних справ за участю іноземних осіб (міжнародною підсудністю) розуміють компетенцію судів певної держави щодо розгляду і вирішення цивільних справ та здійснення окремих процесуальних дій щодо іноземного елемента. Тому, спочатку необхідно вирішити питання про те, чи підлягає розгляду конкретна справа на території держави, до суду якої звернувся заявник, а вже потім має бути визначений конкретний суд, наділений повноваженнями вирішувати подібні цивільні справи. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється за правилами іншого судочинства. У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності. З урахуванням викладеного, на цивільні справи з іноземним елементом поширюються як загальні, так і спеціальні правила підсудності. Тому суд повинен з`ясувати питання про те, чи поширюється його компетенція на розгляд даної справи. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом передбачає, загальну, територіальну та виключну підсудність. У той же час Закон України «Про міжнародне приватне право» (статті 75-77) передбачає договірну, загальну, альтернативну та виключну підсудність. Відповідно до ч. 1 ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Відповідно до статті 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» до питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, цей Закон застосовується, зокрема, щодо підсудності судам України справ з іноземним елементом. Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору. (ч. 1 ст. 3 Закон України «Про міжнародне приватне право»). Так, статтею 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону. Зокрема, статтею 76 цього Законувизначені підстави визначення підсудності справ судам України та зазначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України. Відповідно до статті 9 Конституції України, частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (частина друга статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України»). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні. У цій справі встановлено, що на території України відповідач не знаходиться та ніколи не знаходився, відсутні також його рухоме чи нерухоме майно, тому немає підстав для висновку про те, що справа підсудна судам України. Позивач вказує, що дії та події, що стали підставою для подання позову, мали місце на території України, тому справа підсудна Дзержинському районному суду м.Харкова. Між тим, сам по собі той факт, що дитина, участь у вихованні якої не приймає відповідач, проживає на території України, не є дією та подією в розумінні ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", яка надавала б процесуальну можливість розглядати справу судом України. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у даній справі. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального праві, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 19 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.Ю. Тичкова С.С. Кругова