Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/867/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6177/20 Справа № 210/867/20 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В. Є. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 серпня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач- Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг», розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, у письмовому порядку, згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 квітня 2020 року, ухваленого суддею Сільченком В.Є. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),- ВСТАНОВИВ: У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві. В обґрунтування позовних вимог зазначла, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік, а причиною смерті є професійне захворювання. Чоловік позивача - ОСОБА_2 помер у зв`язку із роботою в якості підземного бурильника шахти Артем 1 та шахти Северна. На теперішній час шахти Артем 1 та Северна належать відповідачу - ПАТ«АрселорМіттал Кривий Ріг». Вказаний факт є загальновідомим фактом та не підлягає доказуванню. Окрім того сам відповідач не заперечує, що на теперішній час ці шахти, належать йому. Вина відповідача полягає в тому, що підприємство зобов`язане було створити для своїх працівників безпечні умови праці. Позивач зазначає, що перенесені нею страждання та переживання передати, чи описати не можливо, лише людина переживши подібне може усвідомити глибину моїх страждань, переживань та глибину втрати. На підставі викладеного просила суд стягнути з відповідача 200000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка. Рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 квітня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про стягнення моральної шкоди, спричиненої смертю чоловіка задоволені в повному обсязі. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка, грошові кошти в сумі 200 000 (двісті тисяч) гривень без утримання податку на доходи фізичних осіб. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» в дохід держави судовий збір у розмірі 2000,00 (дві тисячі гривень). В апеляційній скарзі, відповідач ПАТ«АрселорМіттал Кривий Ріг», посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне та необ`єктивне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні її позовних вимог. Скаржник зазначає, що ПАТ«АрселорМіттал Кривий Ріг» не вчиняв будь-яких протиправних дій, які б знаходились у причинному зв`язку зі смертю чоловіка позивача та виникнення у останньої моральних страждань. Вказує, що судом залишено поза увагою той факт, що чоловік позивача за час свого життя, починаючи з 1958 року і по 2006 рік, працював в шкідливих та підземних умовах праці на інших підприємствах, таких як: ДП «Кривбасшахтопроходка», РУ ім.. Кірова тресту «Держинськруда», на шахтах «Артем-2», «Гігант» та «Северная» підземним бетонником, підземним бурильником та прохідником, які не є структурною одиницею (підрозділом) ПАТ«АрселорМіттал Кривий Ріг». Наголошує на тому, що Державне підприємство «Рудоуправління ім. Кірова» не передало свої права та обов`язки ПАТ «АМКР», отже відповідач не є правонаступником ДП «Рудоуправління ім. Кірова», яке існувало до 2011 року та припинено без правонаступництва. Також, скаржник вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача є необґрунтованим, таким, що не відповідає вимогам розумності, виваженості і справедливості та критеріям судової практики. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Матеріалами справи і судом встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_2 одружилася із ОСОБА_2 (а.с. 9). Чоловік позивача - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 72 роки, що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.8). Судом також встановлено, що померлий ОСОБА_2 працював на підприємстві відповідача з1967 року по 2003 рік. Зокрема, 16.11.1976 року ОСОБА_2 був зачислений підземним крепильщиком 5 розряду на дільницю №17 шахти Артем. 05.08.1968 р. переведений підземним підривником 6 розряду дільниці №19 шахти ім. Артема. 11.04.1969р. переведений підземним бурильником 7 розряду дільниці №19 шахти Артем. 02.10.1969р. переведений підземним бурильником з правом підривника 8 розряду на дільниці №19 шахти Артем. 01.01.1972 р. переведений підземним бурильником - має право підривника 8 розряду дільниці №6 шахти ім. Артема. 01.11.1972 р. переведений бурильником з правом підривника 8 розряду на дільницю №6 шахти «Северная». 01.12.1979р. переведений на дільницю №1 шахти «Северная» підземним бурильником з правом підривних робіт 6 розряду. 01.03.1984 р. переведений підземним прохідником з правом підривних робіт на дільницю №24 шахти «Северная». 01.07.1985 р. переведений по шахті «Северная» на загальну дільницю спочатку учнем слюсаря по ремонту обладнання, потім черговим слюсарем по ремонту обладнання 4, а потім і 5 розряду на шахті «Северная». 10.05.1999р. переведений робітником комплексного обслуговування будинків та обладнання рудоуправління. 30.01.2003р. звільнився за особистим бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за ст.38 КЗпП України (а.с. 10-12). Відповідно до дублікату повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) за № 000010 ОСОБА_2 отримав професійне захворювання - пиловий бронхіт та вібраційне захворювання (а.с.13). Згідно вказаному повідомленню стаж ОСОБА_2 16 років на підприємстві - РУ ім. Кірова, шахті «Северна» бурильником, дата встановлення остаточного діагнозу грудень 1986р. В іншому повідомленні про хронічне професійне захворювання від 1988р. вказано, що Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини Лях П.І. 29 листопада 1988р. встановлено професійне захворювання двухсторонній кохлеарний неврит, наіменування підприємства - РУ ім. Кірова шахта Северна, стаж роботи 18 років (а.с.14). У виписці із Акту освідчення по визначенню відсотка втрати працездатності №13 від 22.07.1986р. зазначено, що ОСОБА_2 працюючи бурильником в РУ Кірова отримав вібраційну хворобу, втратив 50% працездатності та визнаний інвалідом 3 групи (а.с.15). Відповідно до Акту освідчення по визначенню відсотка втрати працездатності №12в від 23.07.1987р. ОСОБА_2 встановлено 40% втрати працездатності по вібраційній хворобі, місце роботи шахта «Северна», проходчик. 01 листопада 1988р. та 11 вересня 1989р. ОСОБА_2 пройшов освідчення в МСЕК де йому було встановлено 50% втрати працездатності - строк з 22.07.19989р. з подальшим переосвідченням. При подальших пересвідченнях починаючи з 1990 року по 1998р. відсоток втрати працездатності змінювався, встановлювали 50% та 40%. 05.06.2012р. ОСОБА_2 пройшов чергове освідчення в МСЕК де йому було встановлено 80% втрати працездатності та визнано інвалідом 2 групи. Відповідно до Протоколу паталого-анатомічного дослідження №11 від 11 січня 2013р. причина смерті ОСОБА_2 серцево-ленева недостатність і хронічний обструктивний бронхіт (а.с.23-24). Розширеною експертною комісією Дніпропетровської обласної МСЕК 19.02.2014р. був встановлений причинний зв`язок смерті ОСОБА_2 з професійним захворюванням 1986р. (а.с.25). Таким чином, чоловік Позивача - ОСОБА_2 помер в зв`язку із роботою в якості підземного бурильника шахти Артем 1 та шахти Северна. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача керувався нормами статей 440, 440-1, 450, ч.2 ст.456, ЦК УРСР, ст.ст.1167, 1168 ЦК України, ст.153 КЗпП України, й виходив з того, що чоловік позивача тривалий час, в шкідливих умовах праці працював саме на підприємствах, які належать відпоідачу, внаслідок чого отримав професійні захворювання через які помер, у зв`язку із чим поклав обов`язок відшкодувати позивачу, як дружині потерпілого моральну шкоду на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та не погоджується із доводами відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову та їх наявності про відмову позивачу у задоволенні її позовних вимог у зв`язку з подачею позову до неналежного відповідача, а також завищенним розміром відшкодування моральної шкоди, з огляду на таке. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довеститі обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Як роз`яснено Пленумом Верховного Суду України, у п.5 Постанови «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. За ст.ст.440, 440-1 ЦК УРСР (в редакції 1963 року, що діяв на час виникнення спірних правовідносин), шкода, спричинена особі чи майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному об`ємі особою, яка завдала шкоди. Моральна шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Відповідно до ст.441 ЦК УРСР, організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків. За змістом ст.450 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), організації, діяльність яких пов`язана з підвищеною небезпекою для оточуючих, зобов`язані відшкодувати шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки. Також, відповідно до ч.2 ст.456 ЦК УРСР в разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Нормами ч.1,3 ст.13 ЗУ «Про охорону праці», встановлено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників в галузі охорони праці. Також, у відповідності до вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності згідно ст.83 ЦК України УРСР 1963 року не застосовуються. Дана норма, також регламентується п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди). Відповідно до роз`яснень, викладених у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. Відповідно ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Виходячи з аналізу зазначеної норми закону вбачається, що право на відшкодування моральної шкоди чоловікові, дружині, батькам, дітям, а також особам, які проживали з померлим однією сім`єю виникає у разі, якщо встановлено причинний зв`язок між смертю фізичної особи та ушкодженням здоров`я на виробництві. Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008р. 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), визначено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст. 1167 ЦК України (для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Судом першої інстанції встановлено, що внаслідок незабезпечення відповідачем безпечних умов праці, позивач втратила свого чоловіка. Втрата є такою, що не може бути відновлена, а тому її душевні страждання будуть тривати і надалі. Статтею 153 Кодексу законів про працю України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Висновок суду, що чоловік позивача - ОСОБА_2 помер в зв`язку із роботою в якості підземного бурильника шахт «Артем 1» та «Северна», колегія суддів вважає вірним і не погоджується із доводами відповідача, що він не є правонаступником підприємств на яких тривалий час працював чоловік позивач, тому не є належним відповідачем по справі, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що ці доводи були предметом розгляду судом першої інстанції, їм надана належна правова оцінка, що повно відображено в оскаржуваному судовому рішенні. Судом встановлено, що 01.07.1975 року промислове об`єднання «Кривбасруда» (згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 18.04.1975 року за №194 та наказом по Мінчормету СРСР від 12.06.1975 року за №430) реорганізовано у виробниче об`єднання, до складу якого увійшли всі рудоуправління на правах виробничих структурних одиниць. Станом на 01.01.1978 року до складу ВО «Кривбасруда» входило 10 рудоуправлінь. Рудоуправління «Інгулець» наказом Міністерства чорної металургії УРСР від 01.09.1977 року передано до складу Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату. 01.01.1988 року на виконання наказів Мінчормету СРСР від 16.11.1987 року за №1015 і ГПО «Южруда» від 13.10.1987 року за №2 на базі рудоуправлінь імені: Леніна, Р. Люксембург, ХХ партз`їзду, Фрунзе, Дзержинського, Ілліча створено три виробничі одиниці РУ ім. Леніна, РУ ім. ХХ партз`їзду, РУ ім. Дзержинського. Рудоуправління ім. Кірова у 1989 році вийшло зі складу ВО «Кривбасруда» та стало самостійною юридичною особою Рудоуправління ім. Кірова ДВО «Південруда» ММ УРСР, яке в наступному підпорядковувалось Мінпромполітики України. Відповідно до спільного наказу Мінпромполітики України та Фонду держмайна №65/322 від 22.02.1999 року Рудоуправління ім. Кірова Мінпромполітики України перейменоване у Дочірнє підприємство «Державне рудоуправління ім. Кірова» ДАК Укрудпром. 28 грудня 2000 року на підставі спільного наказу Мінпромполітики України та Фонду держмайна Дочірнє підприємство «Державне рудоуправління ім. Кірова» ДАК Укрудпром реорганізоване у Державне рудоуправління імені Кірова. 30.03.2001 року Державним комітетом Промислової політики України було видано Наказ №135 від 30.03.2001 року «Про створення робочої групи з питань приєднання окремих виробничих потужностей РУ ім. Кірова до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», згідно якого на робочу комісію було покладено обов`язки щодо розгляду питань, пов`язаних з передачею основних фондів та виробничих потужностей державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» до Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», в тому числі й питань дебіторської та кредиторської заборгованості, заборгованості рудоуправління з нарахованих регресних позовів, заробітної плати та інших виплат. Згідно з п.п. 1.1.-2.2 наказу Державного комітету Промислової політики України № 165 від 19.04.2001 року «Про подальшу реструктуризацію РУ «ім. Кірова»» майно державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» передане на баланс Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» для збільшення його статутного фонду та створення на його базі шахтоуправління з підземного видобутку руди на правах структурного підрозділу комбінату та проведена інвентаризація РУ ім. Кірова по всіх статтях балансу станом на 01.04.2001 року. П.п 3.1.-3.2 розділу 3 вказаного Наказу було передбачено створення комісії з прийому-передачі основних фондів та інших статей балансу РУ ім. Кірова на баланс Криворізького державногогірничо-металургійногокомбінату «Криворіжсталь»; забезпечення прийому-передачі основних фондів та інших статей балансу РУ ім. Кірова станом на 01.05.2001 року, які передаються до Криворізького державногогірничо-металургійногокомбінату «Криворіжсталь». Відповідно до Додатку № 1 до Наказу №165 від 19.04.2001 року «Укрупнений перелік об`єктів та виробничих потужностей РУ ім. Кірова, що підлягають передачі на баланс Криворізького державногогірничо-металургійногокомбінату «Криворіжсталь», шахта «Північна», на якій працював позивач на момент отримання ним професійного захворювання, відійшла до Криворізького державногогірничо-металургійногокомбінату «Криворіжсталь». Згідно ст.37 ЦК України, в редакції 1963 року, при злитті і поділі юридичних осіб (права і обов`язки) переходять до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права та обов`язки) переходять до останньої. Відповідно до ч.1 ст.5 Закону СРСР «Про державне підприємство (об`єднання)» (в редакції, що діяла станом на 09.01.1990 року) об`єднання, незалежно від територіального розташування структурних одиниць і самостійних підприємств, що входять до його складу, функціонує як єдиний виробничо-господарський комплекс, забезпечує органічне поєднання інтересів розвитку галузей і територій. Воно здійснює свою діяльність на основі єдиного плану і балансу. Тобто, на момент передачі до складу Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» майна державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова» закон передбачав перехід прав та обов`язків від однієї юридичної особи до іншої з моменту переходу майна особи від однієї особи до іншої, а тому ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», є правонаступником Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь». Отже, з огляду на наведене вище, висновок суду, що відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» є правонаступником шхат ім.Артема та «Северная» «Рудоуправління імені Кірова» на яких тривалий час працював чоловік позивача та отримав професійні захворювання від яких в подальшому у помер, тому є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу. Колегія суддів вважає, що, суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з втратою чоловіка, який отримав професійні захворювання під час виконання останнім трудових обов`язків на підприємстві відповідача, і які стали причиною його смерті. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував роз`яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, взяв до уваги конкретні обставини по справі, зокрема: характер та обсяг душевних страждань позивача у зв`язку зі смертю близької людини, наслідки викликані заподіяною шкодою - смертю найбільш близької людини; перенесені та діючі у теперішній час душевні страждання та переживання; тривалість перенесених страждань; зміни в житті викликані смертю чоловіка, час, що пройшов з моменту смерті близької людини та до моменту звернення до суду, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначив до відшкодування у зв`язку зі смертю чоловіка моральну шкоду в сумі 200000 грн. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв`язку із чим відхиляє доводи скаржника щодо завищеного розміру моральної шкоди. Слід зазначити, що встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, надав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст судового рішення складено 20 серпня 2020 року. Головуючий: Судді: